Релігія у житті сучасного секулярного суспільства

питанні про роль релігії у житті сучасного промислово розви­неного та секулярного суспільства неможливо обійтися без соціологічного аналізу. У цьому разі предметом такого аналізу бу­дуть США, де релігія виявляє себе одночасно і як політичний чин­ник, і як публічна риторика, і як приватне надбання особистості.

У Сполучених Штатах відокремлення церкви від держави було проголошене ще 1789 р. у Біллі про права і релігійні уподобання віддано на відкуп індивідуумові, хоча релігія й визнається духовним опертям суспільства. Саме у Сполучених Штатах релігійна традиція з усією визначеністю зорієнтована на ринкові відносини. Вона має бути "проданою" клієнтам з урахуванням "маркетингових витрат", а клієнти не обмежені у праві "купувати" релігійний "товар" (П. Бергер).

Плюралістична ситуація у духовній сфері — це передусім ситу­ація ринку. У такому разі релігійні інституції стають у певному розу­мінні "торговельними агенціями", а релігійні цінності — різнови­дом "споживчих благ". І це зовсім не перебільшення й не метафо­ра. У сучасному промислово розвиненому суспільстві церква не виг­лядає "янголом", що ширяє над світом. В особі своїх представників вона дуже активно та енергійно проводить свою власну економічну політику за всіма правилами ринкових відносин. Перефразуючи відому приказку, можна сказати: не духом єдиним живе людина.

Соціологічні дослідження підтверджують той факт, що у США частка релігійної активності стає проявом ринкової економіки, де поняття "престиж" відіграє дуже істотну роль у визначенні прина­лежності до певних соціальних груп (наприклад, престижно відвіду­вати церкву, престижно у певних ситуаціях, щоб тебе вважали по­божною людиною тощо, щоб тебе не запідозрили, скажімо, у фінан­совій неспроможності).

Більшість американців приймають як незаперечний постулат, що мораль укорінена в релігії. Такої самої точки зору дотримували­ся практично всі американські президенти, починаючи з Дж. Ва­шингтона (1732—1799). Незважаючи на відокремлення церкви від держави, майже всі президенти США вважали себе християнами, хоча одні з них були суто формальними прихильниками тієї чи тієї християнської церкви, інші ж більш благочестивими.

Треба зауважити, що відокремлення церкви від держави у Спо­лучених Штатах зумовлене не антиклерикалізмом американських політичних діячів, а відсутністю домінуючої традиційної церкви, здатної претендувати на роль народної та офіційної. Відокремлюючи церкву від держави, політики водночас проголошували, що державні інституції ґрунтовані на релігійних засадах. Тому релігійну сим­воліку включено до системи державної символіки США (наприклад, клятва на Біблії, молитви перед відкриттям засідань Конгресу, участь духівництва в інавгураційній обрядовості тощо).

Аналіз ставлення президентів США до релігії свідчить про те, що над усіма віросповідними відмінностями панує уявлення про особ­ливу місію Сполучених Штатів у світі та Боже покровительство янкі. Ці уявлення можна назвати "громадянською релігією" американців. Головну роль у визначенні сенсу цієї "релігії" для суспільства, де є безліч різних віросповідань, відіграв Дж. Вашингтон, який виступив проти переваг для будь-якої з релігій.

Американський соціолог Л. Уорнер у праці "Громадянська релі­гія та моральний порядок" (1983) пише, що пошуки "спільної віри" американців та їхніх ключових цінностей мають свій історичний та інституційний контекст. Американська "громадянська релігія" — це сукупність загальнонаціональних символів та уявлень про богообраність США, а також відповідні їм форми поведінки. Цей варіант "релігії" не можна ототожнювати з якоюсь певною соціальною гру­пою чи конфесією, зокрема тому, що вона постійно змінює свої характеристики, розширює свої морально-політичні межі.

У процесі історичного розвитку з'ясувалося, що Америка не може стати "спільнотою святих". Приблизно у третій генерації пу­ритан цю мрію почали забувати. Дух "нової Америки" у другій по­ловині XVIII ст. багато в чому висловив відомий американський про­світник, природодослідник та державний діяч Б. Франклін (1706— 1790). Цей дух, вважав Франклін, характерний своєю спрямованістю до світських утилітарних цінностей, своїми спробами секуляризува­ти цінності протестантської етики й зробити їх надбанням дедалі міцніючого середнього прошарку в Америці.

У центрі морального життя американців, поряд з Богом та його заповідями, постійно стояв і стоїть секулярний успіх у світських справах за дотримання етичних зобов'язань перед співгромадянами. Не випадково на перше місце висувають не відносини у рамках богослужінь, а взаємні кредитні зобов'язання.

У 60-ті роки XX ст. підвалини "громадянської релігії" захитали­ся під тиском нової потужної хвилі секуляризації. Поглибилися мо­ральні кризи, поширилися східні культи та багато іншого, раніше чужого духові янкі. Й тоді президенти вирішили зміцнити позиції "громадянської релігії", почавши підкреслювати свою особисту релігійність як перепону для процесів духовної дивергенції (від лат. divergere — виявляти розходження; розходження, розщеплення, розбіжності). Наприклад, президент Джонсон (1963—1969) почав часто відвідувати протестантські та католицькі храми. Президент Р. М. Ніксон (1969—1974) увів моління у Білий дім. Проте війна у В'єтнамі та Уолтергейт (скандал з підслуховуванням) продемонстру­вали нещирий характер релігійності і першого, і другого. Поляри­зація релігійних та моральних засад продовжувала наростати.

З обранням президента Дж. Е. Картера (1977—1981) почалася боротьба з секулярним гуманізмом, було висунуто вимогу ввести мо­литви у публічних школах тощо.

На думку соціологів, секуляризаційні процеси відбуваються у США не стільки за рахунок відходу людей від церков, їхнього роз­риву з релігією, скільки за рахунок переосмислення релігійних цінностей та переорієнтації на інші релігійні цінності, в тому числі цінності позавіросповідної містики.

Ця своєрідна роль релігії у житті сучасного американського сус­пільства передбачає й своєрідну роль її у політиці Сполучених Шта­тів. Якщо в європейських країнах "національні" церкви є підґрун­тям для різного роду клерикальних партій, то у США нічого подіб­ного не спостерігаємо. Численні американські церкви ніколи не претендували на "партійне будівництво", щоб протиставити себе ан­тиклерикальним партіям. До того ж вони ніколи не перебувати у ролі гнаних. Тому форми взаємодії релігії та політики в американсь­кому суспільстві мають більше різноманітності та гнучкості.

Досвід Сполучених Штатів з усією очевидністю показує, що інституція президентства у багатонаціональних країнах, де від само­го початку їх існування робили ставку на "трудову етику" в дусі про­тестантизму, функціонує з опертям на "громадянську релігію" — на релігійно забарвлений моралізм. Це відображається й на політиці, здійснюваній президентом. За формою така політика має вигляд за­гальнонаціональної та повчальної, а за суттю виражає інтереси найвпливовіших соціальних сил. Дуже характерним стосовно цього є приклад 26-го президента США Т. Рузвельта (1901 — 1909), який відкрито заявляв, що хоче бути представником "правлячого класу".

За словами одного з біографів Т. Рузвельта, "якби його поход­ження було іншим, то восени 1881 р. йому не світило б навіть об­рання до законодавчого зібрання штату". Звичайно, блискуче вико­нання Т. Рузвельтом своїх обов'язків навіть на незначних посадах, мужність, виявлена ним в іспано-американській війні, багатогран­ність та широта інтересів, — усе це свідчило про його кипучу енергію та непересічні здібності. І все ж таки вирішальну роль у ста­новленні Т. Рузвельта як політика відіграв, за словами американ­ського історика Е. Пессена, повний гаманець, який дав йому змогу не надавати щонайменшого значення низьким окладам на держав­них посадах, займатися літературою й жити на широку ногу.

ВИСНОВКИ

Соціологія релігії як самостійна соціологічна дис­ципліна бере свій початок від праць Е. Люркгейма та ще більшою мірою від праць М. Вебера, хоча установчі її положення вкорінені в матеріалістич­ному розумінні історії, репрезентованому творами К. Маркса та Ф. Енгельса.

Соціологія релігії як теоретична дисципліна пере­буває на стику релігієзнавства, філософії, соціаль­ної психології, етнографії та політології, оскільки соціолог повинен добре володіти знаннями з історії та теорії релігії, вільнодумства та атеїзму, а також знати головні предмети суперечок між філософами та богословами, розумітися на питан­нях соціально-психологічної мотивації поведінки віруючих та невіруючих, для чого потрібно враховувати різноманітні етнічні чинники, не кажучи вже про те, що етнографія постачає конкретний науковий матеріал, який забезпечує історичне вивчення релігії соціологічними методами. Що ж стосується політології, то вся історія релігії демон­струє тісний зв'язок діяльності церковних інсти­туцій з політикою у державному масштабі. Таким чином, соціологію релігії слід розглядати як комп­лексну дисципліну.

Ключовими поняттями сучасної теоретичної со­ціології релігії є "соціальна інституція", "інтелі­генція", "культурна гегемонія", "церква", "секта", "релігійна громада", "релігійна спільнота", "теок­ратія", "секуляризація" тощо. Кожне з цих понять вказує на певну предметну царину соціологічних досліджень і передбачає специфікацію дослід­ницьких методів з достатньо широким діапазо­ном — від історичних методів аналізу до струк­турно-функціональних. Тому для теоретичної "стиковки" отриманих за допомогою цих методів результатів необхідні як теоретичне моделювання, так і емпірична перевірка теоретичних узагаль­нень. Усе це вкрай ускладнює роботу соціологів і вимагає створення непересічних дослідницьких програм, які враховували б складність та багато­гранність досліджуваної предметної царини.

Контрольні завдання

1. Схарактеризуйте предметну царину сучасної соціології релігії.

2. Як ви розумієте зв'язок релігії як соціальної інституції з соціально-історичними функціями інтелігенції?

3. Що таке фетишизм та анімізм?

4. У чому полягає відмінність фейєрбахівського тлумачення релігійної свідомості від марксистського?

5. Які характерні риси соціології релігії М. Вебера?

6. Що таке теократія?

7. Що таке секуляризація?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Боги, брахманы, люди. Четыре тысячи лет индуизма: Пер. с чеш. — М.: Наука, 1969. — 416 с.

Богословский В. А. Очерк истории тибетского народа. — М.: Восточная литература, 1962. — 192 с.

Бойс М. Зороастрийцы. Верования и обычаи: Пер. с англ. — М.: Наука, 1987. — 303 с.

Бонгард-Левин Г. М., Ильин Г. Ф. Индия в древиости. — М.: Наука, 1985. — 758 с.

Васильєв С. Ф. Культы, религии, традиции в Китае. — М.: Наука, 1970. — 484 с.

Вебер М. Протестантская зтика и дух капитализма // В кн.: Избранные произведения: Пер. с нем. — М: Прогресс, 1990. — С. 61—272.

Григулевич И. Р. История инквизиции. — М.: Наука, 1970. — 448 с.

Грюнебаум Г. 3. фон. Классический ислам: Пер. с англ. — М.: Наука, 1986. — 216 с.

Донинії А. У истоков християнства: Пер. с итал. — М.: Политиздат, 1989. — 366 с.

Крывелев И. История религий: В 2 т. — М: Мьісль, 1988. — Т. 1—2.

Левада Ю. А. Социальная природа религии. — М.: Наука, 1965. — 263 с.

Лозинскіш С. Г. История папства. — М.: Политиздат, 1986. — 382 с.

Религия в политической жизии США. — М.: Наука, 1985. — 225 с.

Смирин М. М. Зразм Роттердамский и реформационное движение в Германии. — М: Наука, 1978. - 237 с.

Степанянц М. Т. Мусульманские коннепции в философии и политике (XIX—XX вв.). - М.: Наука, 1982. - 248 с.

Тайлор 3. Б. Первобытная культура: Пер. с англ. — М.: Политиздат, 1989. —574 с.

Философия зпохи ранних буржуазних революций. — М.: Наука, 1983. — 584 с.

Фрейденберг О. М. Миф и литература древности. — М.: Наука, 1978. — 606 с.

Фрззер Дж. Золотая ветвь. — М.: Политиздат, 1986. — 703 с.

Чаттопадхьяя Д. Индийский атєизм. — М.: Прогресе, 1973. — 344 с.

Шарль де Бросс о фетишизме. — М.: Мьісль, 1973. — 208 с.

Шейнман М. М. Христианский социализм. История и идсология. — М.: Наука, 1969.-316 с.

Яблоков И. Н. Социология религии. — М.: Мьісль, 1979. — 182 с.

Ясперс К. Философская вера // В кн.: Смьісл и назначение истории: Пер. c нем. - М.: Политиздат, 1991. - С. 420-508.

Нестуля

Специфічною формою духовного є релігія. Соціологію ре­лігії цікавить це соціальне явище як важливий структурний компонент суспільства в різних його соціальних проявах, на різних соціальних рівнях. Предметом соціології релігії висту­пають релігійна свідомість, релігійні організації та інститути, як у взаємозв'язку між собою, так і з іншими компонентами суспільства.

Релігія — це соціальне явище. її виникнення, існування, ево­люція детерміновані певними суспільними умовами минулого та сьогодення, а в релігійних уявленнях, образах віроповчальних текстах специфічним чином закодовані певні типи суспільних відносин, норм, правил людського співіснування.

Релігія існує в суспільстві не ізольовано. Вона тісно пов'яза­на з суспільною структурою, переплітається та взаємодіє з інши­ми сферами та формами життєдіяльності суспільства: політи­кою, економікою, культурою, правом, мораллю; істотно впливає на них.

Вплив на суспільство та суспільні процеси релігія здійснює через свої інститути (культові установи, релігійні організації, общини віруючих), через систему організації релігійного культу, релігійну ідеологію та масову релігійну свідомість. Всі ці компо­ненти структури релігії в їх зв'язку з різними компонентами структури суспільства мають соціальний вимір і стають предме­том соціологічного дослідження.