Помилки формування віяла (набору) відповідей

Найпоширенішою під час формування переліку відповідей є логічна помилка — порушення принципу відповідності запи­тання і відповіді. Сутність її полягає в тому, що деякі варіанти відповіді не адекватні ключовому слову запитання і фактично є варіантами іншої низки відповідей (відповідями не на поставлене запитання, а на інше).

Приклад 1

Чи збираєтеся Ви виїхати з Вашого населеного пункту?

1. Так, я хочу виїхати.

2. Ні, я залишуся жити тут.

3. Я ще не вирішив остаточно.

Перший варіант, по суті, є відповіддю на запитання про бажання респондента виїхати (хоча запитується не про бажання, а про наміри). Цілком імовірною є ситуація, коли людина не хоче їхати, але внаслідок певних обставин (зокрема радіоактивне забруднення, сімейні обставини тощо) збирається це зробити.

Другий варіант відповіді більшою мірою відповідає на запитан­ня, хоча точнішим формулюванням було б "я не збираюся виїж­джати", оскільки формулювання "я залишуся жити тут" надто категоричне і може бентежити педантичного респондента — "вза­галі не збираюся, але хто знає, як складеться життя".

Третій варіант — це вже відповідь на запитання про твердість намірів.

У кінцевому підсумку, відповідаючи на альтернативне, на думку автора, запитання, що припускає вибір тільки одного варіанта відповіді, респонденти можуть міркувати по-різному. Один з них відповість: "Так, я хочу виїхати, але ще не вирішив остаточно", другий респондент: "Я хочу виїхати, але змушений залишитися жити тут". Третій запитає: "А якщо я не хочу виїжджати, але обставини мене змушують, яку відповідь я повинен відмітити?"

Приклад 2

Як регулярно Ви стежите за діяльністю Верховної Ради України?

1. Постійно отримую інформацію.

2. Стежу тільки тоді, коли на сесії обговорюються питання, що цікавлять мене.

3. Отримую інформацію час від часу.

4. Діяльність Верховної Ради мене не цікавить.

Якщо перший і третій варіанти відповідають запитанню про регулярність, то другий варіант є скоріше відповіддю на запитан­ня про причини, а четвертий — про інтерес до діяльності Верхов­ної Ради. Таким чином, означені варіанти становлять три не­повні шкали оцінювання (регулярність, причини, зацікавленість).

Людину може не цікавити діяльність Верховної Ради, але вона постійно стежить за її роботою, оскільки вважає за необхідне бути обізнаною з прийнятими політичними рішеннями та зако­нами. Інший може одержувати інформацію час від часу, коли члени сім'ї дивляться або слухають трансляцію. Відповідь "стежу лише тоді, коли на сесії обговорюються питання, що мене цікав­лять" нічого не говорить про регулярність одержання інформації і перехрещується або з першим варіантом ("постійно"), або з третім ("час від часу").

Неповнота множини варіантів відповіді також є типовою помилкою при формуванні сукупності відповідей. Перелік відпо­відей має включати всі можливі варіанти.

У разі, коли використовується оцінна шкала ("позитивно — негативно") або шкала згоди ("згоден — не згоден"), автори анкети нерідко припускаються грубої помилки у наборі відповідей.

Щодо запитань, спрямованих на вивчення мотивів, причин, проблем, які викликають занепокоєння ("Які проблеми турбу­ють Вас найбільше сьогодні?"), дуже важко, а іноді й неможливо передбачити всі варіанти відповіді. Проте не включивши будь-який можливий варіант до переліку відповідей, автор припус­кається подвійної помилки. Позбавивши респондента можли­вості відповісти на запитання, соціолог формує у нього, по-перше, почуття незадоволення, а по-друге, враження, що запитання можна залишити без відповіді. Тому в таких запитаннях обов'язковою вимогою є "заключна тріада" — обов'язкове включення до загаль­ного переліку відповідей таких трьох варіантів:

а) доповнення ("інша відповідь"______________);

б) заперечення ("жодні проблеми не турбують");

в) уникнення відповіді ("важко відповісти").

Включення до набору відповідей варіанта "важко відпові­сти" — традиційна форма надання респонденту можливості уник­нути відповіді на це запитання. Автор може поставити запитан­ня у більш "жорсткій формі" і не внести до переліку відповідей означений варіант, змушуючи респондента вибрати ту чи іншу конкретну відповідь. Однак у такому разі, по-перше, він має усві­домлювати, що неминуче збільшиться частка респондентів, які не відповідатимуть на це запитання, а по-друге, обов'язковою умовою під час аналізу матеріалу є перевірка вірогідності даних, одержаних за допомогою цього запитання.

Варіант "інша відповідь", крім того, що дає можливість кож­ному респондентові висловити власну думку, допомагає оцінити якість запитання в цілому. Якщо цей варіант вибрали більше 5 % респондентів, запитання вважається неякісним і потребує доопрацювання — розширення переліку на підставі вивчення конкретних відповідей, написаних у рядку "інша відповідь".

Неповнота множини може бути викликана непродуманістю, яка межує з недбалістю.

Приклад 1

"Яка частина людей, які мешкають по сусідству з Вами, — росіяни?"

1. Всі.

2. Більшість.

3. Деякі з них.

4. Мало хто.

5. Ніхто.

6. Не знаю.

Приклад2

"Як часто за останні три роки Ви брали участь у голосуванні, виборах?"

1. Жодного разу.

2. Час від часу.

3. Часто.

4. Не знаю.

У прикладі 1, крім того що важко диференціювати варіанти "деякі з них" і "мало хто", не передбачено відповіді "приблизно половина", яку намагалися знайти респонденти і, не знайшовши, взагалі відмовилися відповідати як на це, так і на аналогічні запитання, що стосувалися колег, родичів, друзів та ін.

У другому прикладі не передбачена відповідь "завжди". Вра­ховуючи, що участь у виборах звичайно бере більшість дорослого населення, можна було передбачити, яка частина респондентів висловить протест, не знайшовши на шкалі "своєї" відповіді. Побудувати шкалу відповідей на запитання щодо регулярності будь-якої діяльності авторові завжди важко. Якщо полярні точки шкали, такі як "постійно" ("завжди", "регулярно") і "практично ніколи", не викликають утруднень, то проміжні ("часто", "іноді", "зрідка" тощо) у зв'язку з невизначеністю одиниці вимірювання зумовлюють бурхливі дискусії. Тому якщо дослідження не спря­моване на вимірювання саме суб'єктивного аспекту сприйняття, то краще подібне запитання (або варіанти відповіді) конкрети­зувати — "Скільки разів за останній рік (місяць, тиждень) ..?"

Оцінки шкали.Застосовуючи оцінні запитання ("Як Ви ста­витеся..?", "Як Ви оцінюєте..?") або запитання про згоду, варіант відповіді "важко відповісти" краще ставити всередині шкали, а не наприкінці.

Приклад 1

"Чи згодні Ви з такими висловлюваннями?"

1. Зовсім не згоден.

2. Швидше не згоден.

3. Важко сказати, згоден чи ні.

4. Швидше згоден.

5. Повністю згоден.

Приклад 2

"Як Ви розцінюєте діяльність Верховної Ради України?"

1. Швидше позитивно.

2. Важко сказати, позитивно чи негативно.

3. Швидше негативно.

Яку шкалу краще вибрати — трибальну чи п'ятибальну? Це залежить від того, який вид аналізу застосовуватиметься. Якщо передбачається розрахунок індексів та коефіцієнтів зв'язку, кра­щою буде п'ятибальна. Якщо ж для автора достатньо зіставити групи людей (задоволених і незадоволених, згодних чи не згод­них з певною думкою), слід користуватися трибальною шкалою. Однак у цьому разі слід пом'якшити категоричність відповідей: "Швидше згодний", "Переважно позитивно".

Останнім часом в анкетах часто застосовуються десяти- та одинадцятибальні шкали. Наприклад: "Оцініть своє ставлення до деяких відомих політичних лідерів. Свою оцінку позначте на шкалі термометра (від нуля до десяти). Чим більше число, тим тепліше й доброзичливіше Ви ставитеся до цієї особи. Чим менше число, тим холоднішим та неприязнішим є Ваше ставлення. Якщо Ви не відчуваєте ні доброзичливості, ні неприязні, виберіть оцінку 5". Це приклад одинадцятибальної шкали з так званим фіксова­ним нулем, де, на думку соціолога, оцінки вище п'яти балів станов­лять позитивну вісь шкали, а оцінки нижче п'яти балів — негативну.

Ми радимо з великою обережністю застосовувати одинадцяти й особливо десятибальні шкали. Аналіз звітів інтерв'юерів свідчить про те, що далеко не всі респонденти "відчувають" такі шкали. Передусім це стосується осіб, що не мають вищої освіти. Наприклад, оцінюючи Сталіна, респондент каже: "Я ставлюся до нього в цілому позитивно, він багато зробив, але зовсім трохи позитивно, зовсім трохи, оскільки він був жорстоким. Відмітьте, будь ласка, 1 бал". На думку автора, "зовсім трохи позитивно" — це 6 балів, але респондент категорично відмовився дати 6 балів — "це занадто багато".

Ще складніше відбуваються опитування за десятибальними шкалами, так званими шкалами без фіксованого нуля. Від одно­го до п'яти балів — шкала негативна, від шести до десяти — позитивна. Багато респондентів, що займають нейтральну пози­цію, не можуть знайти її на шкалі. Вони вимагають, щоб інтерв'ю­ери обвели одночасно 5 і 6 балів або ставлять між цими позиці­ями позначку і обводять її (якщо самі заповнюють анкету). Якщо автор не контролює кожне інтерв'ю і введення даних з кожної анкети, то він одержує результати, "відкориговані" інтерв'юера­ми та операторами, що зайняті введенням даних. Тому 10- та 11-бальні шкали краще залишати для ґрунтовних досліджень, де кваліфікація соціолога дасть йому змогу оцінити якість інфор­мації, одержаної за допомогою цих шкал.

Допоміжні запитання

Допоміжні запитання виконують різні функції: дають змогу жорстку стандартизовану форму опитування наблизити до діа­логу, зібрати додаткову інформацію, а також розвинути інтерпре­тацію одержаних результатів тощо. Найпоширенішими серед допоміжних запитань є запитання-фільтри та відкриті запитання.

Запитання-фільтри.Під запитанням-фільтром мають на увазі запитання, що відсіює тих респондентів, яких не стосується на­ступне запитання. Наприклад, запитанню "Чи відвідують Ваші діти музичну школу?" має передувати запитання-фільтр "Чи маєте Ви дітей шкільного віку?". Запитанню "Хто за національністю Ваша дружина (чоловік)?" має передувати запитання-фільтр "Чи маєте Ви дружину (чоловіка)?".

Оскільки будь-яке запитання займає певне фізичне місце і перед автором анкети завжди стоїть проблема, які запитання можна опустити без суттєвих втрат для змісту та якості інфор­мації, то слід ураховувати, що в багатьох випадках немає потреби ставити пряме запитання-фільтр. Достатньо, ставлячи основне запитання, включити до переліку відповідей варіант типу "Я не маю дітей шкільного віку" або "Я не маю дружини (чоловіка)" тощо. Така форма зменшує загальний обсяг анкети, а також є більш зручною при аналізі одержаних даних, оскільки дає змогу порівнювати різні групи респондентів. Крім того, контролюють­ся також якість заповнення анкет і введення даних.

Відкриті запитання.Відкритим називають запитання, щодо якого автор не пропонує респондентові перелік підготовлених відповідей, а залишає місце для відповіді у довільній формі.

Приклад 1

"Що таке демократія?"___________________________

Приклад 2

"Якщо Ваше здоров'я погіршилося, то які, на Вашу думку, ос­новні причини цього?"____________________________

Звичайно соціолог ставить відкриті запитання з двох причин. По-перше, і найчастіше, тому, що не має достатнього уявлення про предмет дослідження. Він припускає, що, одержавши відповіді респондентів, вивчить їх і на підставі цього складе класифікатор і кодифікатор (перелік відповідей), відкриті запитання будуть закодовані й таким чином перетворені на стандартизований набір відповідей для подальшого аналізу.

По-друге, соціолог наперед має кодифікатор, але хоче приховати його від респондента з тим, щоб визначити, яка частка респонден­тів напише певну відповідь, якщо остання не підказана в анкеті (у цьому разі відкрите запитання є не допоміжним, а змістовим).

Як показує досвід, на відкриті запитання відповідають не біль­ше третини респондентів. До того ж відповіді є або надто стерео­типними і загальними, або дуже конкретними. Відповіді загаль­ного характеру звичайно малоінформативні. Класифікація ж конкретних формулювань є настільки трудомістким і тривалим процесом, що у більшості випадків її важко здійснити.

З цього, однак, не випливає, що від відкритих запитань треба відмовитися. їх слід застосовувати з таких причин.

1. У респондента, який відповідає на закриті запитання анкети, може виникнути бажання детальніше висловитися з приводу предмета опитування, особливо якщо він займає певну позицію або у його житті були конкретні епізоди, що мали відношення до предмета дослідження (наприклад, причини звільнення з роботи або звернення до органів влади тощо). Він незадоволений занадто стандартними відповідями, передбаченими в анкеті. Відкрите запитання є своєрідною віддушиною, що дає змогу людині висловитись, якщо в неї виникла така потреба. Нерідко в анкетах, де відкритих запитань немає, люди пишуть свої коментарі на полях анкети або між рядками запитань.

2. Відповіді на відкриті запитання не обов'язково аналі­зувати за стандартною програмою. Можна використовувати методи контент-аналізу. Іноді автору анкети досить уважно про­читати всі відповіді. Ознайомлення з відповідями на відкриті запитання допомагає соціологу "відчути" живих людей, що стоять за цифрами, одержаними в результаті статистичного аналізу. Окремі найтиповіші чи найяскравіші коментарі можуть бути введені в текст звіту або іншого наукового документа.

3. Ознайомлення з відповідями на відкриті запитання допоможе соціологу в поглибленій розробці проблеми, над якою він працює.