Категорії та поняття соціології молоді

Для соціологічної науки про молодь непересічне значення має тлумачення понять, які розкривають її сутність. При визначенні поняття «молодь» важливе ви­роблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, з'ясування її сутності, місця у соціальній струк­турі суспільства, соціальних показників, які відобража­ють її специфіку. Найчастіше при цьому вдаються до ви­користання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографіч­ну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи її визначають як соціально-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповідно, найваж­ливішими її характеристиками є не стільки вікові пара­метри, скільки соціальні показники процесу соціалізації.

Конкретнішим є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взає­модії з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізувати окремі контингенти молоді під час емпіричних соціологічних досліджень.

У вітчизняній соціології молодь трактується як соці­альна спільнота, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в рі­зноманітних соціальних структурах (соціально-класо­вих, професійно-трудових, соціально-політичних то­що), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтере­си, особливості життєдіяльності тощо.

Дискусійним і дотепер є питання вікової періодиза­ції молоді. Існують різноманітні погляди на вікові межі молоді: 11—25, 15—28, 16—24 тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, верхньою — 35 років. Ця точка зору, яка ґрунтується на тезі про «продовження юності», збільшення часу вхо­дження у соціальне життя, віддзеркалена у Законі Укра­їни про молодь. Розширення загальноприйнятих у 60— 70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16—ЗО до 14— 35 років відображає об'єктивні процеси в розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціальної зрілості молоді, за­лучення її до трудової практики на ранніх етапах жит­тя, з іншого — розширюються межі середнього і стар­шого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу.

Учені дискутують щодо понять, які розкривають су­тність спеціальної соціологічної теорії молоді. Йдеться насамперед про такі поняття, як «становлення молоді» (І. Кон, Є. Головаха), «вибір професії», «професійне са­мовизначення», «професійна мобільність» (В. Осовський, Л. Шпак, Л. Аза, О. Вишняк, В. Шубкін), «станов­лення молодого спеціаліста» (О. Якуба, Д. Зюзін) тощо.

Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді, тому понят­тя, що характеризували молодь колишнього суспільст­ва («соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують сучасного ана­лізу, переосмислення та уточнення.

Предметом наукового аналізу стали соціально-психо­логічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей. На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерів­номірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є нетерпимішою, гостріше реа­гує на суперечності дійсності, не так жорстко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. її хара­ктеризують і підвищена вимогливість, критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної зумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації, самоаналіз і швидкість реакції, проте значно менше, ніж у дорослому віці, тур­бують безпека близьких і відповідальність за них.

У західній соціології також немає єдності щодо тлу­мачення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж. В англомовній соціологічній, філософській та пси­хологічній літературі найпоширенішим є термін «юність» як фаза між дитинством і дорослістю особи. Багато дослідників вважають, що юність — це статус з невизначеною провідною лінією, яка відповідно зумов­лює й невизначену, безладну поведінку. Період юності

охоплює вікові межі від 11—12 до 18 років. У західних джерелах використовують й інші дефініції щодо визна­чення молодіжного віку. Найбільш уживаний термін «тінейджер» — юнаки і дівчата віком від 13 до 19 років. Ці вікові межі дещо не збігаються з межами юнацького віку. Цей термін виражає незрілість, колективний стиль (групова поведінка, належність до певного напря­му моди, музики, літератури тощо).

У працях західних авторів також простежується тен­денція до розширення вікових меж юності. Зазначається, що нині час між становленням особи дитини і особи доро­слого є значно тривалішим, внаслідок чого досягненням статусу дорослості, яке раніше відбувалось у 18 років або раніше, можна вважати 25—30 років, особливо для вихі­дців з так званих середнього і вищого класів.

Серед методів дослідження молодіжних проблем най­уживанішими є систематичні спостереження, інтерв'юван­ня та анкетування, тестування, аналіз особистих щоденни­ків, біографічних описів, творів, у яких відображається процес формування і розвитку молодої людини. Однак через розпорошеність і відомчу відокремленість науко­во-дослідних установ, які вивчають молодь та її проб­леми, ще й досі не вироблено єдиної методики вивчен­ня молоді, відсутні серйозні міждисциплінарні дослі­дження, сучасна молодіжна концепція. Це спричиняє певний розрив між теоретичним та емпіричним напря­мами аналізу проблем молоді, збільшення кількості аматорських досліджень.

Наши рекомендации