Шлюб та сім'я як соціальні спільності та інститути

Характер взаємин між чоловіками та жінками впливає на соціальні процеси, а тому суспільство зацікавлено в їх регуляції.

Найважливішими формами соціальної регуляції міжстатевих взаємин є шлюб та сім'я.

Шлюб - це санкціонований суспільством тип взаємин між чоловіком і жінкою, що породжує спільність, яка спрямована на задоволення фізіоло­гічних, матеріальних та духовних потреб.

Тобто, шлюб - це, насамперед, специфічна форма соціальної спільності, що зумовлена міжстатевими зв'язками.

Вона складається з двох людей чоловічої та жіночої статі.

По-друге, шлюб - це соціальний інститут, що ви­конує функцію регуляції міжстатевих взаємин і задоволення певних соціальних потреб.

Це поняття походить від давньослов'янського "сълюб", що означає уро­чисту обіцянку. "Сьлюбітеся", тобто домовитись.

Сучасна форма шлюбу склалася в результаті тривалого історичного розвитку. Спочатку статеві відносини мали невпорядкований, стихійний характер й регулювались переважно біологічними факторами. На зорі людства особини чоловічої та жіночої статі вступали у шлюбні стосунки з представниками свого роду незалежно від ступеню родичання. Проблема фізичного виживання людини як виду поставила завдання спочатку тим­часового обмеження статевих відносин, а потім інцестних відносин.

Історичний шлях шлюбних відносин пролягає від ендогамії, тобто ста­тевих зв'язків між представниками одного роду, через агамію (тимчасову заборону статевих відносин) до екзогамії (систематичних, статевих зв'яз­ків між представниками різних родів). Так виникає перший тип шлюбних відносин - групові або дуальнородові. Чоловіки одного роду зустрічають­ся з жінками іншого роду лише із "шлюбною" метою, а живуть у материн­ському роді.

При такому типі відносин визначити батька не було можли­вості, отже походження дітей визначалось за матір'ю. Саме цей період на­зивають епохою матріархату. Хоча жінка і не стояла на чолі роду, але вона відтворювала його, вела родовід. З часом поступово формується парний шлюб, що характеризується більш тривалими і постійними стосунками між партнерами, які все частіше підтримуються дарообміном.

Наступна форма шлюбу - індивідуальний парний - стає основою форму­вання сучасної сім'ї на моногамних засадах.

Економічною передумовою цього типу відносин стає розвиток приватної власності. Розпочинається формування сім'ї як господарської одиниці. Починають закладатися тра­диційні гендерні ідеали, на зміну материнській родинній лінії приходить батьківська, але не як генетична, а як економічна. Поступово формується і заборона на адюльтер (подружню зраду). Але оскільки жінка більш еко­номічно залежна, перебуває на утриманні в чоловіка, то й вимоги до неї в цьому плані більш суворі. Таким чином відбувається повалення материн­ського права.

Шлю­бність - це уся сукупність випадків зміни шлюбного становища, яке має чотири різновиди:

люди, що ніколи не були у шлюбі; люди, що на даний час перебувають у шлюбі; удовинні; розлучені.

Цей соціально-демографічний показник, що базується на статистиці, носить відносний характер. Він має місце тому, що статистика враховує лише ті шлюбні відносини, що офіційно фіксуються, але не враховує ті, що хоча і не зафік­совані відповідними інститутами, але існують об'єктивно.

Поряд з законо­давчо оформленими шлюбами в сучасних шлюбних відносинах мають мі­сце вільні союзи, консенсуальні, візитні шлюби, які останнім часом все більше набувають поширення.

Тенденції шлюбності і форми шлюбних відносин залежать від рівня соціально-економічного розвитку і особливостей культури суспільства.

Для більшості розвинутих країн сьогодні характерно підвищення шлюб­ного віку, зростання розлучень, перехід від законодавчо оформлених від­носин до різних форм вільних союзів.

В країнах, що менш розвинуті, та­кож спостерігається підвищення шлюбного віку (хоча і не до європейсько­го рівня, рівень розлучень в силу особливостей культури значно нижчий ніж у західних країнах, а форми шлюбних відносин залишаються досить традиційними.

"Сім'я - це мала соціальна група, що базується на шлюбних та кровно-родинних відносинах і призначена регулювати міжстатеві взаємини та взаємовідносини між поколіннями. Сім'я - це одночасно і тип соціальної спільності, і соціальний інститут.

Від сім'ї як соціаль­ного інституту залежить як фізичне, так і соціальне відтворення населен­ня.

Отже вона має значний вплив як на соціально-демографічні, так і на соціальні процеси в цілому.

Соціологічне визначення сім'ї відрізняється від її розуміння офіційни­ми структурами.

За рекомендаціями ООН під сім'єю розуміється група осіб, пов'язаних родинними стосунками або спільним бюджетом.

Сім'я як основний соціальний інститут суспільства ви­конує специфічні функції.

Репродуктивна функція. Кожне суспільство зацікавлене у відтворенні населення. Умовою існу­вання суспільства є регулювання народжуваності, запобігання демографічним вибухам або спадам.

Для суспільства важливим є народ­ження здорових дітей, здатних до соціалізації.

Функція соціалізації. Чільне місце в процесі соціалізації людини посідає сім'я.

Первинна соціалізація, формування найбільш стійких рис особистості, переконань та уявлень відбувається саме в колі сім'ї.

Економічна функція. Йдеться про формування і розподіл сімейного бюджету, організація побуту.

Норми сімейного життя передбачають підтримку кожного члена сім'ї в разі ви­никнення економічних проблем.

Статусна функція. Сім'я передає своїм дітям певні статуси, близькі до статусів батьків.

Належність сім'ї до певної соціаль­ної верстви дає дитині можливості та винагороди, притаманні цій верстві, і визначає її подальше життя. Сім'я здійснює рольову підготовку дитини до статусів, близьких до статусів її батьків і родичів, формуючи в неї відповідні інтереси, цінності й спосіб життя.

Захисна функція. Сім'я здійснює психологічний, економіч­ний і фізичний захист своїх членів. У більшості випадків про­вину чи сором людини поділяють його родичі.

Функція сексуального регулювання. Завдяки сім'ї суспіль­ство впорядковує, регулює природні сексуальні потреби людини.

Функція емоційного задоволення. Кожна людина потребує кохання, тепла, турботи, повноцінного інтимного спілкування.

Досвід свідчить, що найчастіше злочини й інші негативні вчинки здійснюють люди, яким в дитинстві бракувало турботи та ніжності батьків.

Сім'я впорядковує статеві відносини, вона є інституціалізованим засобом поповнення суспільства нови­ми поколіннями.

У ній батьки передають дітям свій життєвий досвід, моральні установки, прищеплюють манери, навчають ремеслам, відкривають шлях до тео­ретичних знань, закладають основи володіння мовою, контролюють дії дітей.

Сім'я забезпечує своїм членам опіку, захист, соціальну безпеку, емоційну підтрим­ку.

Завдяки їй людина одержує прізвище, ім'я і по батькові, право розпоряджатися спадщиною і жит­лом, приналежність до того класу, раси, етносу, релігійної групи, що і батьківська родина.

Соціальні функції сім’ї

Функції сім’ї — це способи, методи прояву її активності, життєдіяльності всієї сім'ї і окремих її членів, що їх реалізує сім'я, обумовлюють важливу роль сім'ї в суспільстві.

Основні соціальні функції сім'ї:

— відтворення населення. Функція відтворення населення включає фізичне (народження дітей) і духовно-моральне відтворення людини в сім'ї.

На зміну переважно економічним стимулам народження ді­тей в минулому, дедалі відчутно приходить духовно-моральне:

глибо­ка моральна і психологічна потреба у своїй дитині, бажання мати його від любимого чоловіка, прагнення відтворити в дітях себе,

пов­торити разом з ними життєвий шлях, надія і упевненість в майбу­тньому духовному родстві з дітьми та внуками, що скріпляють кровнородинний

союз, іменна гордість, гордість прізвища;

— господарсько-побутова. Відображається господарсько-побуто­ва функція сім'ї у веденні домашнього і особистого допоміжного госпо­дарства,

садівництва і городництва, в обслуговуванні і самообслуго­вуванні членів сім'ї, в підтримці належного санітарного становища і гігієни в житлі,

додержанні сімейного бюджету;

— виховна. Виховна соціальна функція сім'ї визначає відпові­дальність батьків за духовно-моральне, політичне, естетичне вихо­вання дітей;

народна мудрість гласить: «Батько не той, хто дитину народив, а той, хто її виховав»;

— взаємне піклування членів сім'ї один за одного, особливо про літніх; мають за мету підвищення відповідальності дітей за батьків,

їх забезпечення і спокійну старість, а також постійну і взаємну мораль­но-психологічну підтримку, всебічне піклування;

— організація та використання вільного часу, насамперед '— доз­вілля, її мета — допомогти членам сім'ї найплодотворніше реалізува­ти свої здібності

і таланти в самодіяльності, в розумному споживанні духовних цінностей, в забезпеченні активного відпочинку.

Ще виділяються функції сім'ї: соціалізації особи, духовного спіл­кування, співробітництва в процесі виховання та ін.

Але важливо не стільки старання детальнішого перерахування всіх функцій сім'ї,

аніж поділ їх, з одного боку, на задоволення переважно матеріальні, госпо­дарсько-побутові, а з другого — переважно емоціональні і соціально-психологічні потреби людей.

Зрозуміло, відтворення населення має не тільки біологічний, а й соціальний аспект, зв'язаний з вихованням і навчанням дітей.

Встановлено, що у вихованні і навчанні дітей сім'ю замінити ніякими суспільними установами неможна. Тільки в сім'ї дитина природно і найефективніше одержує першу соціалізацію своєї особи, здобуває своє Я.

В сучасних умовах рідко яка сім'я може дати своїй дитині ту підготовку, яку може дати їй суспільство, соціальні інститути (сім'я, школа, технікум, ліцей, вищий навчальний заклад та ін.). Але той морально-психологічний потенціал, що закладає дитині сім'я, залишається на тривалий період, а то й на все життя. Саме в сім'ї дитина пізнає ази життя, зустрічається і з відносинами автори­тету — посадового, батьківського і функціонального, заснованого на вищій компетентності батьків або старших братів і сестер, їх розви­нутих навиків та уміння, успішності їх діяльності.

Репродуктивна і економічна діяльність сім'ї найтісніше зв'язана з життям суспільства і тому державі не байдуже, як ці проблеми вирішуються.

Якщо три­валий період вважалось, що виховання дітей не стільки державна, скільки сугубо особиста справа кожного, то тепер виховання дітей і державна, і сімейна справа.

Ось чому виховна функція сім'ї тісно зв'язана з репродуктивною, коли мова йде про соціальне відтворен­ня населення.

В сучасних умовах середня сім'я в Україні складається здебільшого з 3 душ і майже третина сімей — з 4-5 душ.

І, хоча з першої половини 90-х років кількість таких сімей значно зменши­лась, все ж просте відтворення знаходиться під загрозою.

Поки цей процес триває, зберігається реальна можливість депопуляції насе­лення. Уже тепер смертність переважає народжуваність.

На репро­дуктивну функцію сім'ї негативно впливають розлучення. Тому сус­пільство не може байдуже ставитись до такого явища.

Величезне значення надається здоров'ю подружжя, їх здатності відтворювати самих себе. Статистичні дані свідчать, що до 30% сімей страждають бездітністю, причому 40% з них з причин безплідності чоловіка.

Тоді як збільшення двох-трьохдітних сімей стримується не лише особис­тими прагненнями подружжя, а й економічними умовами і правовим становищем. Це і пояснює причини того, що починаючи з середини 90-х років в Україні смертність перевищує народжуваність.

На пове­дінці молоді відбивається рівень знання про всебічність сімейного життя. Соціологічні дослідження свідчать, що рівень культури стате­вих взаємовідносин між подружжям, як правило, дуже низький. Тим часом формування правильних рекомендацій молоді в інтимній сфе­рі є однією з важливих складових її виховання. В сучасних умовах значна частина молоді або зовсім не одержує інформації про сім'ю, про її інтимні відносини, або одержує її дуже обмежено, що негативно впливає і на дієздатність сім'ї і на стабільність шлюбів.

Виховання — велика справа: ним вирішується участь, доля людини. Виховання здійснюється в процесі повсякденного спілкування дитини з членами сім'ї, рідними, всіма людьми, з якими сім'я вчить дитину жити серед людей, прищеплює їй основи певних ідейно-політичних поглядів, світоглядних рекомендацій, моральних норм і правил. Дитина в сім'ї пізнає і освоює моральні норми. У дитини формуються первинні навики і зразки поведінки, шліфуються індиві­дуальні морально-психологічні риси, закладається фундамент пси­хологічного здоров'я. Та й в період навчання дитини в школі, технікумі, ліцеї, вищому навчальному закладі, в період праці на виробництві виховна функція сім'ї не відмирає, виховний вплив на підростаюче покоління не припиняється. Людина, яка виросла в нормальній сім'ї, в своїх вчинках, як правило, керується не лише думкою всього суспільства або членів трудового колективу, а й знач­но і думкою своїх рідних. Світ існує не для того, щоб його пізнава­ли, а для того, щоб виховувались в ньому. Народжуються слабки­ми — потрібна сила, народжуються безпорадними — потрібна допомога, народжуються байдужими —потрібна розсудливість. Все, чого не мають від народження і без чого не можна обійтись, став­ши дорослим, дається вихованням. І будь-яка особа реалізує себе, насамперед, в суспільно-корисній діяльності. Звичайно, щорічно пра­цьовита людина одержує професійну відпустку, іноді, якщо дуже повезе, попадає в будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, їздить на курорти та в інші місця для відновлення своїх сил. Але основним осередком для відновлення сил все-таки є сім'я, де людина знахо­дить фізичну, матеріальну, моральну, психологічну підтримку, до­помогу та ін. Та практично по-різному складаються відносини в сім'ї — і позитивно і негативно, що по-різному і впливають на лю­дину. Ось тут-то важливу роль відіграє комунікативна функція сім'ї — задоволення потреб людини в спілкуванні і в уособленні. В сучас­них умовах спілкування стало складніше, виділяється ряд сфер і видів спілкування.

Особливе значення мають форми професійного ділового спілкування, що характеризуються високим ступенем фор­малізації, інша справа — домашня обстановка, де, як правило, пово­дяться з людьми, по-перше, соціально і психологічно близькими, а по-друге, де делікатно, шанобливо ставляться до особи кожного.

Тут задовольняються потреби в інтимному спілкуванні, у взаєморо­зумінні і взаємопідтримці. Зрозуміло, що таку функцію може реалі­зувати лише здорова сім'я, де панує повна повага кожного члена сім'ї, взаємоузгоджений, дружній морально-психологічний клімат.