Типологія девіантної поведінки
Класифікація типів девіантної поведінки пов’язана з певними труднощами, будь-яку поведінку такого виду (аборт, уживання свинини, алкоголізм) можна вважати як девіантною, так і ні – залежно від існуючих стандартів конкретного суспільства.
Соціальні відхилення класифікуються кількома способами. Найважливішим є розподіл відхилень за різними видами залежно від типу норми, що порушується (право, мораль, правила спілкування). При цьому негативні відхилення поділяють на злочинні, інші правопорушення (адміністративні, цивільні, трудові, фінансові), аморальні вчинки і т. ін. Ця класифікація дає змогу розробити систему санкцій за порушення.
За характером норм, які порушуються, виділяють відхилення у національному та міжнародному масштабі, тобто мова йде про порушення норм права, моралі в конкретній країні та про види порушень принципів міжнародного права і моралі (агресивні війни, расова дискримінація, геноцид, міжнародний тероризм).
Один із засновників теорії структурного функціоналізму американський соціолог Р. Мертон розробив типологію девіантної поведінки, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства й соціально прийнятними засобами досягнення цих цілей. Класифікація залежить від прийняття чи заперечення людиною цілей суспільства та соціально схвалених засобів їх досягнення. Більшість членів суспільства визнають пануючі у ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними засобами.
Основні види девіантної поведінки (за Р. Мертоном):
1. Конформізм – повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення.
2. Інноваційна поведінка – людина визнає цілі суспільства, але намагається їх реалізувати новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо).
3. Ритуалізм – людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих «правил гри», діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей.
4. Ретритизм – відхід, утеча людини від соціальної діяльності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво тощо).
5. Бунт, заколот – відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм й ін.).
Типологія девіантної поведінки може бути представлена в наступній схемі:
|
Слід ураховувати, що девіація буває позитивною і негативною.
У періоди, коли суспільні відносини зазнають суттєвих змін, у кризові моменти розвитку суспільства прояви девіантної поведінки збільшуються.
Отже, кожна форма девіації має свою специфіку та особливості дослідження. Найбільш небезпечною формою девіації є злочинність. Вона є виявом гострого конфлікту між суспільними та індивідуальними інтересами. Соціологічні дослідження злочинності бере початок у працях російського статистика К. Ф. Германа (1824). Значний поштовх розвиткові соціології злочинності дала праця «Соціальна фізика» (1835) франко-бельгійського вченого математика-статистика Л. А. Кетле, котрий, оперуючи статистичним аналізом, дійшов висновку, що будь-який соціальний лад передбачає певну кількість і певний порядок злочинів, що зумовлені його організацією.
Вивчення проблем злочинності виявляє велику кількість чинників, які впливають на її динаміку: соціальний стан, рід діяльності, освіта, убозтво, декласування, тобто ослаблення або зруйнування зв’язків між індивідом і соціальною групою.
Дослідження соціологів Чиказької школи у 30-их роках ХХ ст. виявили вплив внутрішньоміських відмінностей на рівень злочинності: найзлочиннішими виявилися райони, де існував високий рівень соціальної дезорганізації.
В Україні років незалежності відмічається зростання великої кількості злочинів. Причинами криміналізації суспільства в перехідний період стали такі чинники:
1. Ціннісний вакуум – відсутність чітких пріоритетів, які стимулювали б діяльність людей, двояке ставлення людини до однієї й тієї ж самої події. Це ситуація, коли для людей немає значення, при якому політичному ладі жити. У вищих чиновників відсутні чіткі пріоритети та стратегічне орієнтування. У низів панує соціальний песимізм, розчарування. Це результат конкретних умов сьогодення.
2. Лібералізація економіки, роздержавлення власності, приватизація призвели до різкого розшарування населення, конкуренції, безробіття, інфляції.
3. Слабкість держави незалежної України.
4. Поява в країні багатьох маргінальних, проміжних соціально не захищених прошарків, становище яких робить їх потенціальним резервом злочинного світу. Злочинність набуває особливого поширення в молодіжному середовищі.
Алкоголізм як складна проблема людства виник у ХІХ ст., а ХХ ст. посилило цю проблему людської цивілізації. Фактично алкоголь увійшов в наше життя, став обов’язковим елементом соціальних ритуалів, таких, як свята, офіційні церемонії, деякі способи проведення дозвілля, розв’язання особистих проблем.
Суспільство дорого платить за цю традицію. Статистика свідчить, що 90 % випадків хуліганства, 90 % зґвалтувань за обтяжуючих обставин, майже 40 % інших злочинів пов’язано з пияцтвом. Близько 50 % усіх розлучень також викликані з ним. За даними досліджень, 70–80 % опитуваних уже пробували вживати алкоголь у віці 13–15 років.
Бажаючи з’ясувати рівень алкогольної ситуації в країні, соціологи звертають увагу на рівень споживання алкоголю на душу населення і структуру споживання, характер масової поведінки після вживання алкоголю та шкоду, яку спричинило пияцтво економіці, суспільству.
Існує два напрями боротьби з алкоголізмом, а саме: 1) обмеження доступу до спиртних напоїв, скорочення їх виробництва і продажу, підвищення цін, каральні заходи за порушення заборон; спроба ввести «сухий закон» (Англія, США, Фінляндія, Росія); 2) поліпшення соціальних та економічних умов життя, зростання культури населення, інформація про шкідливість алкоголю, вироблення у населення безалкогольних стереотипів поведінки. Другий шлях вимагає дуже копіткої, планомірної, довготривалої роботи всіх гілок влади в державі.
Великого розповсюдження у світі та в Україні набула наркоманія – це фізична і психічна залежність людини від наркотичних засобів, яка поступово призводить до абсолютного виснаження всього організму людини. Відсутність досконалої системи соціального контролю не дає можливості знати точну цифру наркоманів у країні. Найдраматичніше те, що переважна більшість наркоманів – молоді люди у віці до 30 років.
Поширення алкоголізму й наркоманії пов’язують з неспроможністю деяких членів суспільства адаптуватися до вимог соціального середовища, бажанням сховатися від життєвих негараздів.
Крайньою формою втечі від життя є самогубство (суїцид). Суїцид – намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Він уважається формою девіантної поведінки пасивного типу. Це спосіб відійти від розв’язаних проблем життя.
Суспільство в різні часи по-різному ставилося до суїциду. Християнська мораль уважала і вважає самогубство тяжким гріхом. Японське суспільство в певних ситуаціях визнавало його (харакірі самураїв).
Соціологія самогубства досліджує мотиви, обставини, особливості індивіда. Ще Еміль Дюркґейм, який перший почав вивчати це відхилення з позицій соціології, відзначав, що вирішальним у здійсненні самогубства є специфічна комбінація статі, віку, освіти, соціального і сімейного стану. Він визначив часові цикли суїцидної активності, а саме: вона переживає весняно-літній пік та осіннє-зимовий спад; зростання кількості самогубств у вівторок й зниження у середу – четвер; кінець тижня – небезпечний для чоловіків.
Соціологи відмічають, що співвідношення між жінками і чоловиками-самогубцями становить 1:4 при самогубствах, що вдалися, й 4:2 при спробах, тобто суїцидна поведінка чоловіків частіше призводить до трагічного фіналу. Певне значення має вік самогубця. Частіше суїцид здійснюють у віці після 55 і до 20 років, сьогодні самогубцями стають 10 –12-річні діти. Підлітки та молоді люди здійснюють суїциди через непорозуміння з батьками, конфлікти в сім’ї, нещасливе кохання. Мешканці міст, самотні та ті, хто перебуває на крайніх полюсах ієрархії суспільства, – найбільше схильні до суїциду.
Рівень самогубств збільшується в період кризи суспільства, бо багато людей не можуть адаптуватися до нових обставин.
Пияцтво, алкоголізм теж часто призводить до такого рішення. Статистика свідчить, що в Україні 68 % чоловіків і 31 % жінок добровільно пішли з життя, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння.
Суспільство намагається всіляко протидіяти негативним проявам девіантної поведінки, здійснювати її профілактику.