Категорії економічної соціології

Як і кожна наука, економічна соціологія має власний категоріально-понятійний апарат, який використовуєть­ся для опису і пояснення об'єктів дослідження. Погляд на економіку як на соціальний процес обумовлює багато­рівневу систему категорій економічної соціології.

Струк­туру найголовніших із них утворюють загальнонаукові, загальносоціальні, специфічні категорії і поняття.

Загальнонаукові категорії («структура», «функції», «процес», «механізм», «елемент», «зв'язок», «стій­кість», «мінливість», «розвиток» тощо) запозичені із загальної методології і відображають зміст процесів, що відбуваються на межі економіки і суспільства. В еконо­мічній соціології вони використовуються як засіб опису економічної і соціальної сфер, соціального механізму регулювання економіки й окремих соціальних механіз­мів, для виокремлення й аналізу специфічних «підсис­тем» суспільства (соціально-територіальної, соціально-професійної, соціально-управлінської тощо).

Загальносоціальні категорії мають міждисциплі­нарний характер. Вони запозичені економічною соціо­логією з різних наук соціально-економічного та гумані­тарного напрямів, зокрема з економічної теорії («влас­ність», «продуктивні сили», «виробничі стосунки», «засоби виробництва», «розподіл», «обмін», «спожи­вання» тощо); філософії («суспільна свідомість», «сус­пільні відносини»); соціальної психології («колектив», «особистість», «мотивація», «ідентифікація», «адаптація», «конформізм», «конфліктність» тощо); соціології (взаємодія, соціальна група, соціальна структура, соці­альна організація, соціальна мобільність, соціальний статус, соціальна роль, соціальний престиж); соціології праці (зміст, характер, умови праці, ставлення до пра­ці, трудова поведінка, мотивація праці тощо).

Специфічні категорії економічної соціології виник­ли і розробляються у межах економічної соціології і ві­дображають її бачення суспільного життя. Такими ка­тегоріями є: «соціальний механізм регулювання еко­номіки», «соціальні механізми регулювання соціаль­но-економічних процесів», «економічна свідомість», «економічне мислення», «економічна культура», «економічний інтерес», «соціально-економічний сте­реотип», «економічна поведінка».

Основні категорії економічної соціології потребують окремого розгляду.

Економічна сфера — цілісна підсистема суспільства, головним призначенням якої є виробництво, розподіл, обмін, споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей.

Вона охоплює багато складних підсистем, які утво­рюють сектори економіки: первинний (промисловість); вторинний (сільське господарство); третинний (послу­ги). Взаємодія підсистем відбувається завдяки перетину їх функцій, через взаємодію їх соціальних інститутів та організацій. Економічна сфера взаємодіє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та іншими елементами системи. Вона виконує в суспільстві гене­тичну, ціннісно-нормативну, виховну, інтегративну, регулятивну, творчу, адаптаційну функції.

Соціальна сфера економічної життєдіяльності суспільства — сфера підтримання життя, задоволення різноманітних людських потреб привласненням матеріальних умов існування та життєді­яльності.

Йдеться про привласнення (засвоєння й оволодіння) предметно-речових засобів (матеріальних, духовних, інформаційних) і умов відтворення людини (природ­них, територіальних, соціальних, культурних).

Для розуміння соціальної сфери важливе те, що ці соціальні процеси відбуваються між індивідами, група­ми, спільнотами, які мають у суспільстві різний соці­ально-економічний статус (високий, середній, низь­кий), займають різне місце у суспільній організації праці (керівники і підлеглі), різняться за відношенням до власності (підприємці, наймані працівники), засобів ви­робництва (фізична і розумова праця), джерелами (при­буток, заробітна плата, пенсія) і рівнем доходів (багаті, бідні, злиденні) тощо. У цьому розумінні соціальна сфе­ра віддзеркалює найважливіший аспект суспільного життя — соціальну нерівність.

На межі економічної і соціальної сфер внаслідок їх взаємодії виникають соціально-економічні процеси, яд­ром і суб'єктом яких є людина — особистість як елемент соціальних спільнот (професійних, демографічних, те­риторіальних, етнічних та ін.), включена у систему еко­номічних і соціальних відносин (діяльність щодо вироб­ництва, розподілу, обміну матеріальних цінностей), а також міжгрупові соціальні взаємодії.

Отже, сутність взаємовідносин між економічною і со­ціальною сферою виявляється у впливах економічних відносин на соціальну структуру суспільства, активність соціальних груп, їх поведінку; системи соціальної нерів­ності на соціально-економічні процеси. Особливу роль у цих взаємовідносинах відіграє людський фактор, який є активною силою розвитку економіки через соціальний механізм.

Соціальний механізм розвитку економіки — стій­ка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, регульована історично сформованими у конкретній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою сус­пільства. Рушійною силою його є соціально-економіч­ні потреби та інтереси соціальних груп, що регулюють їх поведінку в сфері економіки. Соціальний механізм розвитку економіки реалізується на рівні країни, ре­гіону, області, міста, району, а також на відповідному рівні організаційної структури виробництва — ві­домства, об'єднання, підприємства, фірми тощо. Це свідчить про множинність окремих соціальних меха­нізмів, що діють на різних рівнях територіальних та організаційних структур економіки. Соціальний ме­ханізм розвитку економіки об'єднує окремі соціальні механізми: механізм соціального управління, меха­нізм демографічного розвитку, механізм впроваджен­ня досягнень науки у практику, механізм організації та стимулювання праці та ін. Взаємодіючи з основним соціальним механізмом розвитку економіки, вони визначають зміст, спрямованість соціально-економіч­них процесів, ефективність економічної діяльності, особливості економічної поведінки тощо. Вивчення соціального механізму розвитку економіки спрямова­не на підтримання його нормального функціонуван­ня, виявлення дисфункцій, суперечностей і складнос­тей розвитку економіки.

Дія цього механізму перетворює розвиток економіки на соціальний процес, який розглядають у вертикаль­ному і горизонтальному ракурсах. Вертикальний ра­курс соціального процесу реалізується стосовно різних рівнів територіальної структури суспільства (країна, регіон, область, місто, район), організаційно-управлін­ської структури виробництва (відомства, об'єднання, підприємства, фірми тощо). На кожному з них функціо­нують специфічні соціально-економічні групи, що здій­снюють особливі види діяльності.

Горизонтальний ракурс виявляє себе через горизон­тальні соціально-економічні взаємодії між підприємс­твами й організаціями конкретних галузей виробниц­тва у межах певного регіону, області, міста, району; між різними соціально-демографічними і професійними гру­пами, що займаються економічною діяльністю: робітни­ками, селянами, інженерами, службовцями, менедже­рами, підприємцями як у межах конкретної господарю­ючої одиниці, так і в ширших соціально-економічних сферах; між регіонами, областями, містами, галузями виробництва, соціально-демографічними і професійни­ми групами країни.

Категорія «соціальний механізм розвитку економі­ки» конкретизується у процесі розгляду такої важли­вої категорії економічної соціології, як «соціально-еко­номічні відносини». З погляду економічної соціології вони є різновидом суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованих на забезпечення матеріальних потреб людського життя, досягнення певних соціальних пере­ваг і цілей.

Соціально-економічні відносини — відносини між людьми, група­ми людей щодо матеріальних речей, обставин, проблем: вироб­ництво, розподіл, обмін, володіння, використання, споживання.

У системі соціально-економічних відносин можна виокремити чотири великі групи.

1) виробничі відносини, які виникають у процесі ви­робництва матеріальних засобів до життя (відносини власності на засоби і результати виробництва; відноси­ни між різними соціальними групами, які посідають не­однакове місце у виробництві; організаційно-управлін-ські і технологічні відносини);

2) розподільчі відносини, що виникають з приводу розподілу в суспільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх привласнення. Ці канали доступу і способи привласнення нерівноцінні, тому сутність роз­подільчих відносин полягає у забезпеченні соціальним суб'єктам найрізноматніших позицій у системі розподі­лу соціальних благ. Окремої сфери, яка б концентрува­ла розподільчі відносини, не існує. Ці відносини безпо­середньо вплетені у виробництво, обмін, споживання;

3) обмінні (купівлі-продажу, попиту-пропозиції) відносини. Такими є переважно ринкові відносини між продавцями, покупцями і посередниками. Сферою від­творення цих відносин є система торгівлі, комерції, бізнесу. Як правило, обмінні відносини опосередкову­ються грішми, грошовим способом привласнення, рід­ше відбувається прямий обмін продуктами (бартерна торгівля);

4) відносини у сфері споживання, які виникають задля задоволення безпосередніх потреб людей як спо­живачів. Це практичне, цілеспрямоване, зумовлене потребами ставлення індивідів до засобів задоволення своїх потреб, інтересів, що передбачає їх наявність й уміння користуватися ними.

Загальною ознакою соціально-економічних відно­син є суб'єктність — наявність носія, котрий їх ство­рює, реалізує, підтримує, регулює, психологічно забар­влює, наділяючи їх суб'єктивним сенсом (мотивацією, метою, емоціями, оцінками тощо).

Основними соціальними функціями економічних відносин є забезпечення й обслуговування руху матері­ального багатства в суспільстві (вироблення, викорис­тання і повернення його у природу), відтворення й ут­вердження людини як носія суспільних відносин, май­нове розшарування суспільства, організація і стабіліза­ція спільного життя людей.

Зміст економічних відносин становлять відповідні діяльність і поведінка людей, що є виявом їхнього еко­номічного життя. Тому їх зміст розкривається через категорії «економічне життя», «економічна діяльність», «економічна поведінка».

Економічне життя відбувається переважно в еконо­мічній сфері суспільства, де люди взаємодіють насампе­ред як економічні суб'єкти, наділені певними інтереса­ми, цілями. Рушіями його є економічні інтереси індиві­дів, груп, об'єднань.

Економічне життя — частина суспільного життя, пов'язана з кон­кретно-історичною, свідомою, предметною і цілеспрямованою економічною діяльністю людей щодо виявлення, узгодження, реа­лізації їх соціально-економічних інтересів у процесі господарської діяльності, виробництва матеріальних благ і послуг, ведення до­машнього господарства.

Економічне життя суспільства охоплює соціальні суб'єкти, їх потреби та інтереси, відносини й діяль­ність, економічні інтереси і норми, свідомість і культу­ру тощо. Воно виявляється в багатоманітних формах: виробленні й реалізації соціально-економічних прог­рам, соціально-економічного курсу, організуванні та функціонуванні економічних систем, економічних інс­титутів і норм, які впливають на соціально-економічну активність людей, тощо.

Економічне життя обумовлюється насамперед еко­номічними і соціальними чинниками. Воно тісно пов'язане з найрізноматнініими формами економічної діяльності й економічної поведінки. За одним підходом в економічній соціології економічну діяльність ототож­нюють з економічною поведінкою, за іншим — розгля­дають як особливий феномен.

Економічна діяльність — сукупність дій, актів індивіда, через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомо­гою яких досягає господарських цілей.

Відображаючи суб'єктивну сторону економічної ді­яльності, економічна поведінка об'єднує всі форми ак­тивності (вчинки, дії тощо), які супроводжують діяль­ність щодо реалізації економічних інтересів.

Економічна поведінка — система цілеспрямованих, взаємо­пов'язаних дій і вчинків, що їх здійснюють люди в соціальній і еко­номічній сферах.

Відбувається вона під впливом їх особистих і групо­вих інтересів для задоволення своїх потреб; спрямована на ініціативне (добровільне, самостійне) виробництво різноманітних товарів і послуг, зорієнтована на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу; обумовлена об'єктивними процесами, економічними інтересами та економічним мисленням. У кожному історичному періоді розвитку суспільства економічна поведінка наповнюється якісно новим змістом.

Поширеними видами соціально-економічної пове­дінки є:

а) демографічна поведінка (пов'язана зі збережен­ням і відтворенням життя);

б) міграційно-мобільна поведінка (виявляється у зу­мовлених особистими інтересами переміщеннях праців­ників між сферами зайнятості, галузями, підприємс­твами, регіонами, населеними пунктами);

в)поведінка у сфері освіти (виражається у виборі професії, форм спеціального навчання, способів підви­щення кваліфікації, ефективності засвоєння знань);

г) професійно-трудова поведінка (характеризується ставленням до праці, дисципліною, якістю праці, відпо­відальністю, творчою ініціативою);

ґ) особистісно-господарська поведінка (виражає суб'єктивний аспект діяльності населення у приватно­му секторі економіки);

д)господарська поведінка (участь працівників в уп­равлінні трудовою діяльністю, залучення їх до розпо­рядження фондом робочого часу і засобами виробниц­тва, розподілу матеріальних благ у виробничих колек­тивах);

є) інноваційна поведінка (система дій і вчинків у процесі впровадження нововведень. Характерними для неї є цілеспрямованість, умотивованість, цілісність, ефективність, організованість тощо).

Економічна поведінка працівників впливає майже на всі елементи економіки. Одні її типи пов'язані з підвищенням їх творчої ініціативи, трудової актив­ності, пошуком резервів виробництва, інші — зі зни­женням продуктивності праці, диспропорціями, упо­вільненням розвитку. Регулювання її має на меті визна­чення раціональної з точки зору суспільних інтересів «зони свободи» поведінки працівників у кожній сфері соціально-економічної діяльності, а також стимулю­вання таких її способів, які відповідали б суспільним інтересам.

Соціальне регулювання поведінки працівників пе­редбачає певний рівень економічної культури суспільства, виробників, споживачів, управлінського персоналу.

Економічна культура — стала система цінностей, норм, стереоти­пів поведінки, культурних еталонів, традицій, звичаїв та умінь, які регулюють економічну поведінку людей і відтворюють домінуючі в суспільстві зразки, моделі соціоекономічної діяльності.

Економічна культура охоплює лише ті цінності, норми, потреби, які виникають з потреб економіки і суттєво впливають на неї. Вона більше, ніж інші види культур, орієнтована на управління поведінкою людей, спонукає їх до певних дій.

Економічна культура виконує такі функції:

— соціальної пам'яті (виокремлює цінності і норми, необхідні для подальшого розвитку економіки);

— регулюючу (є одним із механізмів управління со­ціально-економічною поведінкою);

— акумулюючу (накопичує еталони економічної ді­яльності, інноваційної активності, наприклад, забезпе­чує збереження традицій економічної взаємодопомоги, освоєння кращих елементів прогресивних трудових мо­делей тощо);

— транслюючу (передає цінності та норми, які є ос­новою трудового процесу, процесів споживання, розпо­дільчих та інших економічних дій і відносин);

— креативну (оновлює цінності і норми, що регулю­ють розвиток економіки, презентує нові економічні уяв­лення, нові зразки поведінки).

Економічну культуру утворюють пов'язані між со­бою інституціональні й особистісні цінності та норми: культурні особливості економічних інститутів форму­ють культурні ознаки населення, а ті впливають на інституціональну культуру. Завдяки взаємозв'язку інституційного й особистісного аспектів економічна культу­ра набуває цілісного характеру. Зміни в економічній культурі відбуваються повільно, під впливом внутріш­ніх і зовнішніх факторів.

До внутрішніх факторів відноситься економічна сві­домість, яка ґрунтується на систематизованих науко­вих знаннях, свідомому використанні соціально-еконо­мічних законів.

Економічна свідомість — погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлен­ня і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлен­ня до власності тощо.

З економічною свідомістю пов'язане економічне мислення, яке ґрунтується на економічній практиці.

Економічне мислення — система поглядів індивіда на закономірності економічного розвитку, сутність економічних явищ, процеси й причини їх виникнення; діалектичне поєднання і взаємодія економічних знань, ідей, теорій тощо в економічній системі.

Економічне мислення є структурним елементом мислення людини взагалі. Зміст економічного мислення людини зумовлений типом існуючих суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, культурних), особ­ливостями законодавчої бази, умовами її життя, місцем у соціальній структурі та ін. Визначальним його фактором є характер існуючих відносин власності, уміння знаходити оптимальні для підвищення ефективності підприємства, галузі, варіанти розвитку національного господарства, оволодіння найновішими прийомами технологічних, про­ектно-конструкторських розробок, техніко-технологічна культура, орієнтація на найраціональніше використан­ня економічних і природних ресурсів тощо. Правильне економічне мислення забезпечує раціональне управлін­ня діями людини на робочому місці, підприємством (об'єднанням), галуззю, національним господарством.

Залежно від творчого потенціалу економічне мис­лення може бути шаблонним (ухвала рішення на рівні здорового глузду) і творчим (вироблення нових методів у розв'язанні завдань, досягнення мети, критичний під­хід до існуючих економічних форм тощо). Економічне мислення перебуває у діалектичній взаємодії з еконо­мічною практикою, взаємообумовлюючись і взаємозбагачуючись. Визначальним чинником цієї взаємодії є економічна практика. Економічне мислення не менш активно впливає на практику, стимулюючи економічну діяльність людей, реалізуючись у ній. Важливою умо­вою формування правильного економічного мислення є усвідомлення людиною національної ідеї, духу народу.

Пізнанню корінних стимулів економічної діяльності й економічної поведінки людей сприяє розкриття їх економічних інтересів.

Економічні інтереси — усвідомлені економічні потреби людей, ко­лективів, соціальних верств і класів, об'єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності, зумовлені їх місцем у суспільному поділі пра­ці, еволюцією відносин економічної власності та управління нею.

Економічні інтереси спонукають людину (групу, спільноту) до певної соціально-економічної діяльності, сприяють узгодженню взаємодії індивідів, груп, верств, відображають роль конкретних суб'єктів у системі сус­пільного поділу праці, є рушійною силою розвитку еко­номічних відносин. Вони є об'єктивними, належать реальним суб'єктам економічних відносин. їх структура настільки різноманітна, наскільки різноманітні суб'єк­ти господарських відносин. Вони змінюються із зміною ролі їх носіїв у суспільному поділі праці.

Економічні інтереси є найконкретнішою формою ви­яву відносин економічної власності. Відповідно до ос­новних типів власності (приватної, колективної, сус­пільної) розрізняють індивідуальні (особисті), колек­тивні та суспільні економічні інтереси.

У суспільстві, що перебуває на стадії трансформації, постійно відбувається інституціалізація економічних поглядів, утвердження нових економічних ролей і норм поведінки, що зумовлено утворенням нових організа­ційних структур, посад тощо.

Економічна соціальна роль — виконувані соціальними суб'єкта­ми функції, обумовлені їх місцем у системі економічних відносин, пануванням певного типу економічних відносин.

Економічні ролі залежать від системи власності, ме­тодів управління економікою, умов економічної мобіль­ності тощо. Аналіз економічних ролей різних соціаль­них суб'єктів пов'язаний зі з'ясуванням категорії «еко­номічна активність».

Економічна активність — вияв індивідуальності, самореалізації особистості у сфері виробництва, обміну і споживання, рівень її економічної взаємодії із зовнішнім середовищем.

Цілісне пізнання взаємодії економічної і соціальної сфер суспільного життя, соціально-економічних відно­син, економіки як соціального інституту можливе за комплексного використання категорій економічної со­ціології.