Зв'язок риторики з іншими науками
Четверте питання нашої лекції доцільно розпочати зі з'ясування специфіки риторичної науки.
Своєрідність її нам вбачається у такому.
Риторика — комплексна наука, тобто її місце на стику, пе^ ресіченні ряду наук: філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічної майстерності. Інакше кажучи, риторика начебто вбирає в себе з інших наук такі змістові компоненти, які в системі визначають риторику як науку і мистецтво переконуючої комунікації.
Далі розглянемо більш детально зв'язки риторики з усіма названими вище науками.
Риторика і філософія. З огляду на розуміння риторики як філософсько-дидактичної науки, то риторика в такому випадку є складовою частиною філософії; філософія — наука, яка вивчає загальні закони розвитку природи, суспільства, людини, а риторика становить собою науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності, знання яких дозволяє розвинути системність мислення, мовлення й поведінки, що, в свою чергу, є основою цілісного бачення людиною оточуючого світу.
Риторика і логіка. Ці науки, на наш погляд, знаходяться у відношенні пересічення і, володіючи спільним аспектом дослідження, у той самий час кожна з них є відповідно самостійною й незалежною галуззю науки. Зокрема, якщо предметом логіки є мислення в цілому (різні його види, форми), закони мислення, то предмет риторики — вербальне мислення і ті закони, що забезпечують ефективність цього виду мислення. Крім того, якщо в центрі уваги логіки — теорія доведення, то риторику цікавить процес аргументації (не у теоретичному, а в прагматичному аспекті) і перш за все функція цього процесу як переконання.
Риторика і психологія. Нам уявляється, що ці науки знаходяться у відношенні пересічення: психологія вивчає чуттєво-емоційну сферу життєдіяльності людини, сферу підсвідомого та закони, які нею управляють; риторика виявляє інтерес лише до тієї чуттєво-емоційної сторони, яка активно впливає на сферу вербального мислення і від управління якою значною мірою залежить ефективність мисленнєво-мовленнєвої діяльності.
Риторика і етика. Інтереси цих наук дуже тісно переплітаються у самому об'єкті дослідження — мораль (моральні закони). Проте для риторики на відміну від етики не всі закони становлять однакову цінність: головним для неї є закон «не нашкодь іншому». Що стосується предмета дослідження, то для етики таким є поведінка суб'єкта, у якій знаходять своє вираження ті чи інші моральні установки, а риторика виявляє найбільший інтерес до такої галузі поведінки, як мовленнєва поведінка.
Риторика і лінгвістика. На сьогодні відношення до риторики з боку вчених-лінгвістів далеко не однозначне: одні вважають риторику складовою стилістики, інші — культури мовлення, треті — прагматики, четверті — лінгвістики тексту.
Вважаємо, що спільне для всіх перерахованих наук полягає як в об'єкті (мовленнєва діяльність), так і в предметі дослідження (текстові).
Однак своєрідність риторики виявляється, по-перше, у тому, що в центрі уваги цієї науки знаходиться не лише мисленнєво-мовленнєва діяльність, але й; мисленнєво-мовленнєвий аспект, тобто риторику цікавлять одночасно дві сторони мисленнєво-мовленнєвої діяльності. По-друге, риторика вивчає текст не на одному, а на різних етапах його існування (породження тексту, текст як процес, текст як продукт).
Зауважимо, що для риторики особливий інтерес становить такий вид тексту, як публічне мовлення, яке за своїми характеристиками повинне бути правильним, ясним, точним, стислим, доцільним, виразним. Оскільки названі мовленнєві якості є предметом дослідження різних лінгвістичних наук, настільки взаємозв'язок риторики, культури мовлення, стилістики не викликає ніяких сумнівів, навіть більше того, ці науки здатні, на наш погляд, бути джерелом одна одної (доповнювати, збагачувати).
Риторика і сценічна майстерність. Публічне мовлення, що проходить стадію підготовки, виходить на наступний етап виконання, що є своєрідним спектаклем. Тому риторика використовує ті компоненти сценічної майстерності, що забезпечують якість подання публічного мовлення і значною мірою його успіх: робота над вимовою (дикцією), голосом (тембром), мовленнєвим диханням; композиційне оформлення мовлення, управління мімікою, жестами, позою, ходою; техніка входження в образ [8].
Отже, риторика, на наш погляд, є цілком самостійною наукою, що передбачає свою систему законів і предмет дослідження, а також чітку функціональну спрямованість.
Література до теми
Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — С. 144-148.
Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика: Навч. посіб. — Л.: Світ, 2001.-С. 5.
Аннушкин В. И. Первая русская «Риторика». — М., 1989. — С. 98.
Аристотель. Риторика // Античнме риторики. — М., 1978. — С. 19.
Мацько Л. І, Мацько О. М. Риторика. Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2003. - С. 6-20.
Сагач Г. М. Золотослів. — К.: Райдуга, 1993. — С. 48.
Словник української мови. — К.: Наукова думка, 1977. — Т. 8. — С. 544.
Спанатій Л. С. Ораторське мистецтво. Методичні рекомендації. — Миколаїв: Видавництво «Тетра», 1999. — С.10-12.