Стиль і мовний рівень виступу

Риторові у промові не досить висловити певні думки — їх треба ще донести до слухачів, а тому потрібно постійно працювати над удосконаленням мовлення. Воно знаходиться у центрі уваги • слухачів, які відмічають будь-які неточності, помилки, невдалі вирази.

Успіх публічного виступу залежить від того, яким стилем ви­кладу Ви користуєтеся. Стиль — це спосіб вибору мовних засобів для вираження своїх думок і упорядкування їх в одне ціле.

У цій лекції ми не будемо детально розглядати питання стилістики, а зупинимося на загальних настановах, які потрібно Вам знати, щоб виступати успішно. Всі ми говоримо рідною, в ос­новному розмовною, мовою. Перед широким загалом слід говорити літературною державною мовою, чим більш офіційний виступ, тим суворіші вимоги ставляться до правильності мовлення. Літературною мовою треба говорити не тільки з трибуни, а й тоді, коли Ви говорите експромтом.

Висловлюватися слід чітко і недвозначно. Ритор не матиме успіху, якщо нехтуватиме цим правилом. Ясність змісту залежить від вдалого добору слів, речень, їх правильного послідовного роз­ташування в промові.

Запам'ятайте основну відмінність між письмовим і усним виступами. Залежно від рівня складності написаного чи надруко­ваного тексту Ви можете самі прискорювати або уповільнювати темп читання. Швидкість передачі інформації зумовлюється тем­пом мовлення. Якщо ритор вживає малозрозумілі іншомовні сло­ва, спеціальні терміни, то аудиторії, звичайно, важко їх сприймати. Якщо промова має теоретичний, абстрактний характер, а ауди­торія не досить професійно підготовлена, то вона не зможе добре засвоїти матеріал.

Запам'ятайте, що стиль усного виступу має бути набагато простішим порівняно зі стилем письмової роботи. Якщо Ви написали свій виступ, а потім дослівно читаєте його, то він може справити на аудиторію неприємне враження.

Через те початківець, який пише повний текст промови, пови­нен прочитати вголос кожен написаний абзац і переконатися в тому, що він не звучить надто книжно.

Із тим, де й для кого читається лекція, треба приводити у відповідність не тільки зміст виступу, але і його стиль. Популяризуючи ті чи інші наукові положення та ідеї, широко вживайте приклади, загальновідомі слова і вирази, однак перед аудиторією, яка складається з наукових працівників, цього робити не слід.

Іще в Стародавній Греції та Римі ритори були свідомі того, що мину і стиль треба пристосовувати до різних обставин і складу слухачів, і розрізняли три стилі: звичайний, середній і піднесений. Вони дотримувалися думки, що кожному з цих стилів відповідає певний вид промови, своя структура виступу та склад тропів і фігур. Звичайним стилем користувалися, коли йшлося про буденні справи, середнім — у виступах, метою яких було переконати глуханів у чомусь, а піднесеним — для розкриття життєво важливих тем. Вважалося, що справжній ритор повинен уміти застосовувати всі ці стилі.

З питанням стилю тісно пов'язаний вибір слів і багатство слов­никового запасу. Одним людям притаманна природжена здатність і арію висловлюватися, тоді як іншим це вдається з більшими чи меншими труднощами. Проте це не означає, що вони не можуть навчитися виступати перед аудиторією. Немає сумніву, що ретель­на підготовка принесе Вам користь, а коли Ви оволодієте всіма аспектами публічного виступу, то набудете вміння красномовно говорити.

Постійно дбайте про збагачення свого словникового запасу: читайте художні книги, постійно заглядайте в словники, слухайте уважно відомих риторів, записуйте влучні звороти, вирази й слова і поступово уводьте їх у тексти своїх промов [4].

Жести, міміка, рухи

У поєднанні з іншими прийомами жести, міміка, рухи допомагають. зосередити увагу аудиторії. Не варто стояти нерухомо, слід допомагати собі жестами, мімікою. Заклякле або скам'яніле обличчя ритора не викликає довіри і залишає враження напруже­ності. Рухи і жестикуляція — природні елементи поведінки рито­ра, додатковий засіб впливу на учасників аудиторії.

Рухи, жести, міміка, як ніщо інше, — належність індивідуально­му стилю ритора. Виникають вони ніби самі собою, виходячи із змісту, емоційного настрою промови, пов'язані з рухом думки і по­чуттями виступаючого. Кроки вперед в необхідний момент підси­люють значущість того чи іншого місця промови, допомагають зо­середити на ньому увагу аудиторії. Відступаючи назад, ритор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» і потім переключає увагу на іншу частину промови.

В ораторському мистецтві поряд з вказівними і описовими, ви­користовуються жести емоційні, такі як стиснутий кулак, витягну­та рука, рухи головою, руками. Ці жести викликають аналогічні приховані рухи у слухачів, настроюють їх відповідним чином. Міміка ритора — чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здат­на передати радість і печаль, сумніви й іронію, рішучість і презир­ство. «У гарного ритора обличчя говорить разом із язиком», — говорив відомий юрист Анатолій Коні [2].

Література до теми

1. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2003.-С. 133-178.

2. Молдован В. В. Судова риторика. Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 1998.-С. 41-50.

3. Спанатій Л. С. Ораторське мистецтво. Методичні рекомендації. — Миколаїв: Видавництво «Тетра», 1999. — С. 21-22.

4. Томан Іржі. Мистецтво говорити: Пер. з чес. — 2-е вид. — К.: Політви-дав України, 1989. - С. 65-69; 252-255.

Наши рекомендации