Що робить оратора знаменитим?
Нестерпна помилка багатьох, що справді неслушно ганять ораторів, спонукує мене перед початком викладу необхідних настанов відділити правдиве красномовство від фальшивого і відзначити його певними ознаками, неначе характерними рисами. В цьому, здається мені, я повинен постаратися про те, щоб декількома словами показати, хто є найбільшим оратором. А для цього найперше треба знати те, що дуже розумно зазначив Марк Туллій у трактаті «Про найкращий рід ораторів», а саме: оратори не відрізняються жанром, як поети, а як художники — самим ступенем здібності. Отже, між художниками можуть бути різні, водночас і найкращі, а той, хто /14/свою поему опрацював найкраще, заслужить ім’я найкращого. Так, Вергілій 65 відрізняється від Горація 66 і Марціала, але їх усіх можна назвати найкращими, тобто кожного у своєму жанрі: Горація в ліриці, Марона в епічній поезії, Марціала в епіграмі. А в ораторів є один жанр, в якому, якщо вони будуть різні, то вся їхня відмінність полягатиме в нерівному досвіді у мистецтві, а саме: один тут досвідченіший, той менше досконалий, а інший буде найгірший. Подібно відрізняються окремі поети.
«Тому якщо хтось нараховує багато типів ораторів (це слова Ціцерона) і одних з них уважає великими або поважними або багатими на слова, інших слабкими або простими або короткими, інших, що є між тими і другими, буде вважати посередніми, то скаже дещо про людей, а про саму справу мало». Якщо йдеться про річ, то ставиться питання, що є найкраще, а до людини — ким вона є. Тому гадаємо, що така оцінка не стосується величі ораторів, але окремі люди визначають те, що є найкращим, беручи до уваги всі прикмети.
Тому:
1. Хай першою ознакою найкращого оратора буде те, щоб його хвалили не за деякі з названих чеснот, а за всі; якщо він тонко розпочинає виклад, поважний у повчанні, дотепний у \121\розвеселюванні, сильний і багатослівний у зворушуванні, і, нарешті, якщо він підбирає стиль не довільно, а згідно з вимогами справи і часу. Ця ознака відома тільки тим, хто має добру підготовку в такому мистецтві. Тут виникає питання, за якою ознакою навіть невчені можуть розпізнати доброго оратора.
2. Другою ознакою є та, про яку говорить Ціцерон в «Ораторі», очевидно, що той є найбільшим оратором, хто найбільшим здається народові, тобто слухачам. Отже, це правильна оцінка, /14зв./ бо риторика — мистецтво красномовства, а про красномовство можна тоді говорити, коли мова подобається людям. Якщо хтось так говорить, треба думати, що він говорить це по-мистецьки. Але тут повинен бути деякий виняток. Насамперед, щоб слухачі були вільні від усякого почуття: любові, споріднення, підлабузництва, гніву, ненависті, лицемірства. Під впливом таких почуттів вони не дають правильної оцінки і часто хвалять поганих, а гудять добрих. Адже родичам і найбільше батькам завжди буде подобатись оратор-син. І я переконаний, що Антонієві здавалася ворожою і не красномовною II «Філіппіка», виголошена в його присутності. Й багатьом можна нагадати відомий вислів Марціала: «Не ти, але бенкет твій красномовний». Зовсім те саме можна сказати про ораторів, що говорив Луцілій 67 про поетів:
«Той з поетів найкращий, що критикам підносить смачні шматочки».
Передусім, з числа суддів і критиків треба гнати тих, які, не знаючи як слід мистецтва, ставляться до нього з упередженням, бо їм подобаються деякі несмачні безглуздя, дивовижні слова, приховані думки, емоційно-насичені алегорії, а коли вони почують справжнього красномовця, в промові якого не побачать своїх дурниць, то засудять його як невченого і недосвідченого.
3. Третя ознака протилежна попередній, хоч і мало. Очевидно, коли оратор приковує увагу слухачів промовою і не набридає їм, він справді подобається. Однак часто, коли він викликає пусте захоплення, то цілком не приковує уваги тих, яким подобається, і скоро їм набридає. Але увагу слухача не можна тримати в напруженні, якщо промова не є приємна і сильна, бо властивістю природного таланту є панувати над слухачами до деякої міри. А коли під час чиєїсь промови збори зберігають мовчанку, то його треба вважати великим оратором, /15/ але ще більшим того, якого слухають уважніше. Очевидно, найбільшим того, кого, як сказав про Красса Сенека, «бояться, щоб не перестав говорити».
4. Ознака таланту тоді певніша, коли своєю промовою оратор задовольняє водночас людей різного класу і стану, тобто \122\вчених і неосвічених, великих і малих, міщан і селян, бо цього не можна добитися, не володіючи досконало цим мистецтвом. Ось такі ознаки справжнього красномовства.
І саме це є тим, що стверджує Еразм Роттердамський 68 про Василія Великого 69, який так пристосовував промову до душ і вух юрби, що був ясним навіть для недосвідчених і подиву гідним для вчених. І рідко буває така слава, що оратор так ганить і критикує звичаї людей, що ти можеш його любити навіть за лайку.
5. Та передусім треба оцінювати оратора на підставі ефективності промови: коли він обговорює у промові великі та нелегкі справи, якщо зворушує і веде слухача до чого хоче, то він не доб’ється мети, коли не володітиме досконало засобами, які мають значення для її досягнення, а саме: мистецтвом. Через це славними стали Ціцерон, Демосфен, Златоуст, Назіанзін 70, Василій 71 та інші, з яких один переконав відкинути бажаний народові закон 72, другий викликав війну проти дуже могутнього ворога 73, а третій присмирив вождя варварів 74, якого сам спровокував, четвертий відвернув імператора від жорстокості, п’ятий славою красномовства переміг заздрість. Отже, з виду слухачів зможемо пізнати красномовність промовця, якщо від веселих слів оратора на обличчі слухачів розцвітає веселість, від жахливих слів виступає блідість, /15зв./ від гнівних слів, що викликають обурення, іскриться запал, від жалісливих виступають сльози. Звідси й приказка: «Сльози слухачів — це похвала ораторові».
Розділ п’ятий