Поширення в Україні НРТ має свою специфіку.

Говорячи про нетрадиційну релігійність, слід мати на увазі, що її поява і поширення на Україні мають деякі особливості у порівнянні із країнами Заходу.

1) поява НТР пов'язана не лише з послабленням традиційної релігійності, але й з періодом релігійного відродження.

2) якщо на Заході неокульти виступили певною релігійною альтернативою існуючим традиційним релігіям, то на наших теренах вони з'явилися, як протест проти комуністичних ідеологій, як форма дисидентства.

3) неорелігії мають в Україні і чисто прикладну спрямованість. Вони сприймаються до певної міри як форма фізичного і психічного оздоровлення. Знання про оздоровчі техніки йоги, медитації прийшли в неорелігійній формі.

4) на Україну неорухи прийшли через посередників: не з батьківщини релігій нового руху, а з інших країн, не від гуру, а від його західних учнів.

5) відносна легкість проникнення пояснюється специфікою вітчизняного менталітету, який був відкритий різним впливам. Це сформувало у нашого народу терпиме ставлення до інакомислення.

Неорелігії з'явилися як міський феномен. Новітня релігійність зберігає цю характеристику й понині.

Сучасний неовіруючий відрізняється від традиційно віруючого за специфічним соціально-демографічним портретом носіїв новітньої релігійності:

- більше половини їх членів (51%) становлять молоді люди віком від 20 до 29 років, значною є й середня вікова група (від 30 до 49 років) - 38,2%. Як бачимо, переважна більшість членів новітніх громад у віковому сенсі є соціально найактивнішою частиною українського населення. Саме цей віковий прошарок суспільства працює, створює матеріальні та духовні цінності, а отже тісно контактує із соціумом. Зрозуміло, що саме такі люди мають чималий вплив на оточуючих своїм життєвим досвідом, який, в разі його позитивності, є прикладом для наслідування і гарантом правильності обраного духовного шляху. Є підстави вважати появу нетрадиційної релігійності переважно молодіжним явищем.

- достатньо високий рівень освіченості неовіруючих . З вищою та незакінченою вищою освітою серед них є 54,1 %. Найвищий відсоток тих, хто має вищу І незакінчену вищу освіту, спостерігаємо у багаї -82 %. Скажімо, серед буддистів такий рівень освіти мають 52,4% опитаних.

Неовіруючі займають відносно привілейоване місце в соціумі, виконуючи функції ідеологів, проповідників, духівників, оскільки серед них багато представників інтелігенції (педагоги, науковці, лікарі, художники, інженери та ін.) та студентів, які становлять відповідно 29,2% і 21,5% від числа усіх опитаних. Найменшим в новітніх рухах є прошарок робітників, службовців, працівників сільського господарства.

Безперечно, новий віруючий формує нове розуміння Бога, бачить нетрадиційні шляхи свого зв'язку з ним, практикує вже модернові обряди і переживає незвичайні психологічні стани. Твориться новий тип віруючого, нова релігійність. Український неофіт відрізняється від свого зарубіжного побратима тим, що останній приходив до неорелігій внаслідок переосмислення офіційних церковних доктрин і релігійної символіки, їх раціоналізації або ж розмивання системи догматичних релігійних норм. В Україні неорелігійні рухи поповнювалися переважно за рахунок невіруючих, а іноді й колишніх атеїстів, тобто тих, хто не мав попереднього релігійного досвіду. Зрозуміло, що це суттєво впливає і на характер релігійної організації, в якій вирішальна роль надається лідеру при одночасному збереженні демократичних форм управління громадою.

На відміну від західних країн, де новітні релігійні явища постали певною альтернативою існуючим традиційним релігіям, на наших теренах вони виникали як рухи протесту, і не стільки спочатку як протесту релігійного, скільки загально світоглядного та ідеологічного - проти комунізму як теорії та практики. Тому ці рухи носили дисидентське забарвлення. Тільки з часом вони перетворювалися з рухів "проти" на рухи "за". Відбувалася позитивізація змісту їх діяльності, настроїв. В цілому ж неорухи запропонували конструктивні, хоч і специфічні, шляхи подолання кризових станів людини, сім'ї, суспільства.

На сьогодні більшість неорелігійних громад вже організаційно оформилися, уточнили віросповідні положення, зміцнили свої позиції в соціумі, серед людей. Отже, в цілому відбулася стабілізація як кількості неорелігійних громад та представлених в Україні різних релігійних течій, так і прихильників або членів цих громад.

Аналіз сучасного стану нетрадиційної релігійності дає можливість виявити його характер, специфіку діяльності цих течій в нових історичних умовах, їхні взаємини з суспільним середовищем, зокрема з державними структурами.

Представники неокультів враховують непросту релігійну ситуацію в Україні, а тому постійно турбуються про створення собі своєрідного позитивного іміджу серед населення. Крішнаїти, представники Церкви єднання, різні неопротестантські течії виявляють зацікавлення справами духовно-національного відродження України. Вони охоче йдуть на співпрацю з громадськими науковими та іншими організаціями. Разом з тим активність неорелігійних утворень, цілеспрямована орієнтація на молодь, інтелектуальну частину суспільства, використання деякими з течій активного психологічного впливу, жорстокості, авторитаризм лідерів, строга дисципліна зумовили неоднозначність оцінок діяльності неорелігій, прояв крайніх форм несприйняття їх.

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ

1. Становлення поняття релігії в історії культури.

2. Головні ознаки та компоненти релігії.

3. Сутність релігії, її структура і функції.

4. Структура релігії: зовнішня і внутрішня.

5. Основні функції релігії.

6. Головні форми релігійних вірувань первісного суспільства.

7. Типологізація релігій. Політеїзм і монотеїзм.

8. Національно-державні релігії, їх спільні риси.

9. Світові релігії, їх головні риси.

10. Монотеїстичні релігії світу.

11. Конфуціанство – національна релігія Китаю.