Релігії у Стародавньому світі
Релігії Стародавнього світу - це такі релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї держави. До них зараховують усі релігії, які в літературі позначають за допомогою слова “стародавній”: стародавньоєгипетську, стародавньоіндійську, стародавньогрецьку, стародавньоперсидську, стародавньоримську та ін. Визначення історії стародавніх релігій можна здійснити, вивчаючи виникнення, розквіт і падіння стародавніх держав та цивілізацій. Жодна з них взагалі і в релігійному аспекті зокрема не загинула безслідно, є внеском в основи сучасної цивілізації. Зосередимося в межах цієї теми на релігіях таких держав та цивілізацій:
1. Релігія Стародавнього Єгипту;
2. Релігії народів Дворіччя (Месопотамія);
3. Релігії у Стародавній Індії;
4. Стародавньогрецька релігія;
5. Релігії Стародавнього Риму.
Суспільним підґрунтям виникнення й існування стародавніх релігій був рабовласницький лад.
Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені прошарки суспільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству. Тому зазначимо такі спільні риси цих релігій.
1. Відсторонення від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускалися раби, а іноді - й частина сільської бідноти. Таке відсторонення низів від офіційного культу в стародавньоіндійській релігії наочно ілюструвалося, наприклад, термінами “різнонароджені” і “двічі народжені”. Раби й сільська біднота, які належали до нижчих шарів (каст), вважалися “різнонародженими”, їх породила мати. “Двічінародженими” вважалися ті люди, яких, по-перше, народила мати, а по-друге, вони пройшли через обряд посвячення богам, тобто “друге народження”.
2. Порівняна маложивучість.
Мається на увазі та обставина, що стародавні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Як тільки рабовласницьке суспільство вичерпувало себе, на зміну їм приходили або етнонаціональні, або світові релігії.
3. Суворий політеїзм. Усі стародавні релігії були політеїстичними, тобто багатобожні.
Серед багатьох богів, як правило, виділялася невелика група головних, а серед них виокремлювався верховний бог. Останнього шанували як царя богів і людей, установника й охоронця законів, голову пантеону богів. Інші боги вважалися його помічниками, які відповідали за певні ділянки земного і “потойбічного” життя.
4. Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто про наявність причинного зв’язку між поведінкою людини в земному житті та її долею у загробному житті. Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і посмертну кару для інших (грішників).
У ранніх релігіях вчення про потойбічну (загробну) віддяку існує поки що в нерозвиненому вигляді: віддяка пропагується не всіма релігіями, не всіма течіями всередині цих релігій і не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж, давні релігії навіть у тих випадках, коли вони пропагували загробні віддяки і наполягали на вірі у них, не обіцяли небесної винагороди найбільш пригнобленому шарові населення - рабам.
5. Обов’язковість і складність жертвоприношень. У жертву богам приносили: пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак,коней тощо.
Чимало цих релігій знали і людські жертвоприношення. За повідомленням Плутарха (46-125), жителі Карфагена, які були прихильниками стародавньофінікійської релігії, в жертву богові війни Молоху приносили, наприклад, не тільки військовополонених, а й власних дітей-первістків.
Є також відомості про людські жертвоприношення у стародавньовавилонській, стародавньоєгипетській, стародавньогрецькій, стародавньомексиканській та в інших стародавніх релігіях.