Емоційні порушення у дошкільників

Емоції дитини пов'язані з внутрішнім світом дитини і різними соціальними ситуаціями розуміння, переживання яких викликає у неї певні емоційні стани. Внаслідок порушення соціальних ситуацій (зміна режиму, способу життя тощо) у дитини може виникнути стресовий стан, афективні реакції, страх. Це викликає негативне самопочуття дитини, тобто її емоційне неблагополуччя.

Афект – короткочасне бурхливе нервове збудження, яке супроводжують різкі рухові прояви, зміни у діяльності внутрішніх органів, втрата вольового контролю за власними діями і бурхливим вираженням емоцій.

Як правило, афект зумовлений слабкістю коркового гальмування, тому збудження у дитини може переважати над гальмуванням. Невміння дитини загальмувати бурхливий прояв позитивних емоцій може спровокувати у неї негативні емоції: бурхливі веселощі закінчуються плачем, слізьми.

На розвиток емоцій і почуттів впливають вікові етапи і кризи особистості. Центральне для певного віку новоутворення, що виникає у відповідь на потреби дитини, містить емоційний компонент. Якщо нові потреби, що з'явилися. наприкінці кожного етапу, не задовольняються або придушуються, у дошкільника розпочинається стан фрустрації.

Фрустрація (лат. frustratio – обман, розлад) – психічний стан людини, зумовлений нездоланними труднощами на шляху до мети або задоволення власних потреб і бажань.

Проявляється вона як агресія (на фрустратора, на уявлювану причину, на себе) або як депресія. У стані агресії дитина переживає гнів, лють, прагнення фізичної розправи з противником; у депресії вона пасивна, пригнічена. Якщо дитина починає малювати себе у важких ситуаціях або постійно зображує страшні сни – це сигналізує про її емоційне неблагополуччя. Воно може спричинюватися незадоволеністю дитини спілкуванням з дорослими (батьки) й однолітками, дефіцитом людського тепла, ласки, розладами у сім'ї. Симптомами фрустрації є тривожно-песимістичні очікування, невпевненість малюка, почуття незахищеності, іноді страх у зв'язку з імовірним негативним ставленням дорослого. Все це провокує у нього впертість, небажання підкорятися вимогам батьків, тобто є серйозним психологічним бар'єром між ним і дорослими.

Насичені емоційні контакти, під час яких дитина як особистість є об'єктом доброзичливого і водночас вимогливого оцінного ставлення, формує у неї впевнено-оптимістичні очікування, яким притаманне переживання можливого успіху, похвали, заохочення близькими дорослими.

Емоційне неблагополуччя, пов'язане з труднощами у спілкуванні, може спровокувати різні типи поведінки, відповідно до яких дітей поділяють на такі основні групи:

1) неврівноважені, легкозбудливі діти. Нестримність емоцій часто дезорганізовує їхню діяльність. При виникненні конфліктів з однолітками емоції дітей часто проявляються в афектах (спалахи гніву, образи), часто супроводжуваних грубістю, бійками, супутними вегетативними змінами (почервоніння шкіри, посилене потовиділення та ін.). Негативні емоційні реакції можуть бути породжені серйозними або незначними причинами. Швидко виникаючи, вони швидко припиняються;

2) переважно «легкогальмівні» діти зі стійким негативним ставленням до спілкування. Образа, незадоволення, неприязнь надовго зберігаються у їхній пам'яті, однак проявляються не надто бурхливо. Такі діти поводяться відокремлено, уникають спілкування. їхнє емоційне неблагополуччя часто проявляється у небажанні відвідувати дошкільний заклад, незадоволеності стосунками з вихователем або однолітками. Гостра сприйнятливість, надмірна вразливість можуть спричинити внутріособистісний конфлікт;

3) діти, чиє емоційне неблагополуччя є наслідком їхніх індивідуальних особливостей, специфіки внутрішнього світу (вразливість, сприйнятливість, що породжують страхи). Гострота сприймання і вразливість можуть стати причинами страхів дитини.

Страх– негативний емоційний стан, який виникає у ситуаціях уявної або реальної загрози біологічному або соціальному існуванню людини, спрямований на джерело цієї ситуації.

Поява страхів залежить від життєвого досвіду дитини, рівня розвитку самостійності, уяви, емоційної чутливості, хвилювання, тривожності, сором'язливості, невпевненості. Найчастіше їх зумовлюють біль, інстинкт самозбереження. Залежно від ситуації, яка склалася, ступеня її небезпечності та індивідуальних особливостей людини він може набувати різної інтенсивності: від легкого побоювання до жаху, що повністю паралізує рухи і мову.

Для дитини дошкільного віку нестерпна навіть коротка розлука з матір'ю, тому вона плаче, погано засинає і прокидається у сльозах, а вдень намагається бути ближче до неї. Страх темноти і самотності не виникає, якщо дитина звикла спати у неосвітленій кімнаті. Найчастіше страхи проявляються перед сном. Тому після вечері потрібно подбати про затишок і спокій довкола дитини. Перед сном недоречні гомірні ігри, перегляди фільмів, читання казок, сюжети яких здатні спровокувати страх. Запобігають страхам емоційний комфорт у сім'ї, увага до почуттів і переживань малюка, готовність завжди допомогти йому.

Вирізняють конкретні і символічні страхи. Конкретними страхами є емоції, що виникають у ситуації, коли небезпека пов'язується з конкретними предметами, істотами чи явищами навколишньої дійсності. У віці 3-х років дитина вже перестає боятись конкретних предметів, людей, тварин тощо, у неї зменшується кількість конкретних страхів, натомість з'являються страхи символічні. Символічними страхами називають переживання стану або ситуації загрози безпосередньо до предмета; загрозливою постає ситуація невизначеності або фантазії.

Невиправдане суворе ставлення дорослого, неадекватні засоби виховання перенапружують нервову систему дитини і створюють сприятливу основу для появи страхів. До цього призводять погрози, суворі покарання (іноді – тілесні),штучне обмеження рухів, зневага до інтересів і бажань малюка та ін. Постійне залякування робить дітей безсилими, нездатними міркувати, викликає стан тривожності. Виникнення страхів у дитини спричинюють і страхи матері. Пам'ятаючи свої дитячі страхи, вона мимовільно відгороджує малюка від об'єктів її страху, наприклад тварин. Так неусвідомлено формуються тривожні почуття – «спадкові» страхи.

На основі розвитку уяви до 3-х років у дитини виникають страхи, пов'язані з казковими героями, темрявою, порожньою кімнатою. Діти, які схильні до страхів, нетовариські, некомунікабельні. Крім страхів, у них можуть виникати агресивність, упертість, вередування. Розвиток страхів нерідко стимулюють дорослі, змушуючи дітей стримувати свої емоції, не розуміючи їхніх переживань. Тому зовні стримані діти насправді можуть переживати сильні негативні почуття.

Не можна соромити дитину за страх, який вона переживає, адже страх і сором взаємопов'язані. Боячись насмішок, вона приховуватиме страх, який не лише не зникне, а й посилюватиметься.

Від 3-х до 5-6-ти років діти переживають найрізноманітніші страхи, які часто переходять у нав'язливі форми, подібні до невротичних станів. Їх можуть зумовлювати висока емоційність, малий життєвий досвід, багата уява. Такі страхи впродовж 3-4-х тижнів зникають. Часто вони можуть бути спричинені необдуманими вчинками дорослих, наприклад помилками у розумовому вихованні, які зумовлюють зниження рівня орієнтації у соціальному середовищі. Для уникнення страхів необхідно давати правильні відповіді на те, що цікавить і турбує дитину, збагачувати її знання про предмети і явища. Бо, не отримавши відповіді, вона шукатиме її самотужки і результат зусиль рідко буде оптимальним. Не слід залишати дитину саму у незнайомій, складній обстановці. Потрібно брати участь у діяльності, яка її лякає (наприклад, увійти в темну кімнату), словом і вчинком вселяти впевненість, оптимізм, підтримувати її конструктивні спроби, разом з нею радіти дитячим досягненням.

Емоційно-вольова сфера дошкільника характеризується: ускладненням змісту емоційної сфери; імпресивністю емоцій і почуттів; формуванням загального емоційного фону психічного життя дитини; зміною експресивної сторони емоцій і почуттів дитини-дошкільника. У цьому віці засвоюються «мова» почуттів. За допомогою поглядів, жестів, міміки, посмішок, пози, рухів, інтонацій голосу діти висловлюють свої переживання. Дошкільник може з допомогою слів пояснити свій стан; поступово оволодіває вмінням стримувати бурхливе та різке вираження почуттів, розуміючи, як потрібно себе вести у певній ситуації. У дитини з’являється воля.

У дошкільників система емоцій і почуттів ще тільки Формується. Тому так важливо саме в цьому віці закласти їм мови позитивних емоцій і почуттів, які посідають важливе місце у психічному розвитку дитини, у підготовці її до школи.