Особливості окремих видів впізнання.

Одним із найбільш розповсюджених видів пред'явлення для впіз­нання є впізнання живих осіб.

Впізнання живих осіб може бути проведено у випадках, коли:

а) особа, яка підлягає пред'явленню, не була раніше відома особі, що впізнає, але спостерігалася ним у зв'язку зі злочинною подією;

б) особа, що впізнає, знала раніше пред'явлену особу, але не може надати необхідних відомостей про неї;

в) встановлюються дані про особу, що не має документів;

г) є підстави вважати, що особа, яка пред'являється для впізнання, видає себе за іншу особу.

Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання. Тому слідчий чи прокурор зо­бов'язані вжити заходів, що виключають зустріч цих осіб і будь-які способи впливу на особу, яка здійснює впізнання. Така вимога закону пояснюється урахуванням властивостей людської психіки: людиною краще запам'ятовується і відтворюється той образ людини, що сприй­мався за часом, більш наближеним до часу проведення впізнання. От­же, необхідно, щоб між сприйняттям особою, яка впізнає особи, яка пред'являється для впізнання, під час вчинення злочину чи при інших обставинах, та моментом пред'явлення для пізнання не було опосеред­кованої ланки, тобто вони не повинні більше зустрічатися. Тим самим пояснюється заборона на проведення пред'явлення особи для впізнання після проведення пред'явлення впізнання за фотознімками, матеріала­ми відеозагіису тої самої особи.

Виключити вірогідність випадкової зустрічі особи, що впізнає, по­трібно й з запрошеними особами (статистами), оскільки це буде підказ­кою для даної особи - кого впізнавати не треба, що також нівелює сутність даної слідчої (розшукової) дії. Для цього рекомендується запрошувати особу, що впізнає, раніше того часу, на який заплановано провадження даної дії, та забезпечити її розміщення у такому місці, звідкіля він не зміг побачити як прибувають інші її учасники.

Рекомендується також попередньо роз'яснити особі, що впізнає, по­рядок проведення слідчої (розшукової) дії та її умови, щоб виключити або максимально нейтралізувати його можливу розгубленість, сильне хвилювання, страх.

Організацію робочого етапу пред'явлення для впізнання поділяють на три стадії.

На першій стадії перед пред'явленням особи для впізнання, в при­сутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце. Далі запро­шують осіб, які дали свою згоду на участь у слідчій (розшуковій) дії - статистів. Після цього слідчий роз'яснює всім учасникам їх права та обов'язки, акцентує увагу понятих, що об'єкти впізнання підібрані у відповідності до закону: особи не мають різких відмінностей у зовніш­ності та одягу.

На другій стадії запрошується особа, що здійснює впізнання, та піс­ля лаконічного роз'яснення сутності слідчої (розшукової) дії, пропону­ється уважно оглянути громадян, що пред'являються для впізнання. У цієї особи слідчим з'ясовується, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відповіді особі, що впізнає, пропонують вказати на особу, яку він упізнав, та пояснити, за якими ознаками це відбулося. При цьому не треба квапити особу з від­повіддю, слід дати час на обдумування. На його прохання з дозволу слідчого чи прокурора всі особи, що пред'являється для впізнання, або ті, на кого вкаже особа, що безпосередньо здійснює впізнання, можуть змінити своє положення: встати, пройти деяку відстань, зробити певні рухи, жести, сказати фрази. Пропозиція слідчого на виконання таких дій повинна формулюватися в нейтральній формі, типу: «прошу всіх встати», «прошу всіх зробити чотири кроки вперед», «прошу всіх пове­рнутися ліворуч». У такому випадку неприпустимими є прийоми, що скеровують увагу (містять підказку й програмують результат) впізнан­ня особи, яка впізнає, на особу, яка підлягає впізнанню.

Третя стадія полягає у встановленні тотожності або відмінності конкретного об'єкта. Слідчий задає особі, що впізнає, запитання шодо результату спостережень.

Якщо особа упізнала кого-небудь із пред'явлених осіб, то на про­хання прокурора або слідчого вона указує рукою на цю людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого саме йде мова. Потім необхід­но запропонувати цій особі назвати прикмети, за якими впізнано указа­ного ним громадянина, з'ясувати, чи не бачить він яких-небудь змін у зовнішньому вигляді цієї особи, якщо такі спостерігаються, то в чому конкретно вони виражені. Слід також уточнити, скільки разів раніше і за яких обставин бачив він цю особу, навести короткі відомості про ха­рактер злочину і про конкретні дії особи, що впізнана. Особа, що впізнає, не повинна повторювати свої колишні показання в повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі. Після цього слідчий пропо­нує особі, яку впізнали, назвати своє прізвище, а в разі відмови називає його сам.

Якщо особа, яка впізнає, заявляє про те, що серед представлених громадян немає того, кого вона спостерігала у зв'язку з подією злочину, слід з'ясувати, на чому ґрунтується даний висновок: або вона недостат­ньо добре пам'ятає вигляд людини, яку спостерігала раніше, або, пам'ятає достатньо добре, але серед представлених для впізнання його немає.

Якщо при провадженні слідчої (розшукової) дії особа, яка впізнає, вкаже на кого-небудь з статистів або на понятого, як на ту особу, яка нею впізнана, слідчий повинен вислухати всі доводи даної особи і за­значити цей факт у протоколі.

Під час пред'явлення для впізнання важливого значення набуває спостереження за поведінкою як особи, яка здійснює впізнання, так і особи, яку пред'являють для впізнання. Результати такого спостере­ження допомагають правильно визначити доцільну лінію поведінки слідчого, зробити висновки щодо результатів слідчої (розшукової) дії.

Пред'явлення для впізнання може бути проведене за динамічними (функціональними) ознаками: особливостями голосу, мови (у тому чис­лі і за фонограмою), ходи. Організація, технологія такого впізнання проводиться за аналогією з організацією пред'явлення для впізнання живих осіб.

Особливостями є те, що впізнання за голосом повинно здійснювати­ся поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред'явлені для впізнання. Для об'єктивного і законного провадження слідчої (розшукової) дії в такому порядку необхідна участь не менше чотирьох понятих, оскільки особи, яка впізнає та яку впізнають, пови­нні перебувати поза візуальним контактом, й біля кожного з них пови­нні бути присутніми двоє понятих.

При пред'явленні для впізнання за голосом повинні бути створені певні умови:

а) для відтворення звукової мови (приміщення з певними акустич­ними даними тощо);

б) для аналізу і оцінки голосу особи, яку впізнають (для цього вико­ристовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою пе­регородкою між кімнатами, на відкритій місцевості користуються пар­каном, деревами тощо, які б не дозволяли особі, що впізнає, бачити особу, яку впізнають);

в) всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній - слідчий, особа, що впізнає, двоє понятих, а також фахівці та інші учасники слід­чої (розшукової) дії, в другій - особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник поліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, що ведуть з нею розмову;

г) зміст розмови, відтвореної під час впізнання, не повинен розкри­вати таємниці слідства й відтворювати деталі розслідуваної події, але в її тексті мають бути окремі слова (словосполучення), які чула особа, що здійснює впізнання.

Можливим є впізнання за особливістю ходи, оскільки ходу характе­ризують довжина кроку даної людини, кут розгортання стопи, швид­кість руху. Хода має бути природною, коли людина йде вільно, без на­пруження. Неприродна хода найчастіше пов'язана з різними аномаліями. Основними умовами проведення впізнання за особливос­тями ходи слід вважати такі:

а) вибір місця проведення, що забезпечує відтворення ознак ходи і можливість їх спостереження особою, яка впізнає;

б) пред'явлення особи, яку впізнають, серед інших осіб, як мають схожі ознаки ходи;

в) особа, яку впізнають, не повинна знати про те, що за нею спосте­рігають;

г) особі, яка здійснює впізнання, повинно бути надано досить часу для спостереження ходи пред'явлених осіб.

Під час розслідування іноді виникає необхідність у пред'явленні для впізнання трупа. Пред'явлення трупа для впізнання слід проводити в тому одязі, що є на ньому, при необхідності цьому повинен передувати «туалет трупа», що полягає у видаленні бруду і крові з його обличчя, приведенні у звичайний вигляд зачіски. Тільки в особливих випадках, до яких слід віднести наявність значних ушкоджень на обличчі чи його зміну внаслідок довгого перебування у воді тощо, можна визнати доці­льною реставрацію обличчя трупа. Для ідентифікації особи необхідно широко використовувати прикмети, що є на трупі, а для цього слід на­дати особі, яка здійснює впізнання, можливість оглянути обличчя тру­па, а в разі необхідності - все тіло. При пред'явленні трупа для впіз­нання слід враховувати деякі дані психології, оскільки трапляються випадки помилкового впізнання внаслідок психологічного самонавію­вання тощо; іноді при цьому необхідна присутність психолога та судо­во-медичного експерта.

Пред'явлення речей для впізнання. Приступаючи до проведення слі­дчої (розшукової) дії, слідчий чи прокурор повинні роз'яснити права і обов'язки особам, що беруть у ній участь, а також процесуальний поря­док її проведення. Слідчий чи прокурор можуть залучити до участі у слідчій (розшуковій) дії спеціалістів для фіксування впізнання техніч­ними засобами.

Підібрані для впізнання речі розкладаються на рівній поверхні в до­бре освітленому місці. До кожної речі, що пред'являється, прикріплю­ється бирка з порядковим номером, або номер кладеться біля кожної речі. У протоколі пред'явлення для впізнання фіксується, під яким но­мером пред'являється річ для впізнання. Порядок розміщення речей уз­годжується з понятими.

Особі пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, пояснивши, за якими ознаками вона її впізнала. Слідчий, прокурор повинні дозволити особі, яка здійснює впізнання, перш ніж вказати на певну річ, підійти до неї, взяти в руки та уважно оглянути, не слід її квапити. Особа пови­нна не тільки вказати на річ, яку впізнала, а й вголос назвати її номер.

Результатом пред'явлення для впізнання може бути встановлення тотожності або відсутності тотожності.

Хід і результати пред'явлення для впізнання фіксуються в протоко­лі, який складається відповідно _д0 вимог, передбачених у статтями 104- 106, 231 КГ1К України, під час проведення слідчої (розшукової) дії чи, що буває найчастіше, після її завершення.

Висновок

Допит на практиці - це одна з найбільш складних слідчих (розшукових) дій. Складність допиту визначається не тільки тим, що слідчому нерідко протистоїть особа, яка не бажає давати пока­зання, але і тим, що у показаннях добросовісної особи, яка допитується, можуть міститися помилки, перекручування і вигадки, які необхідно виявити і врахувати на шляху встановлення об'єктивних обставин кри­мінального провадження. Допит вимагає від слідчого високої профе­сійної майстерності.

У практиці виникають випадки необхідності впізнання людей, речей, які необхідно пред'явити серед інших однорідних. Процес впізнання є унікальним, єдиним у своєму роді слідчою (розшуковою) дією з метою встановити і знайти осіб які причетних до злочинів та предмети матеріального світу, як джерел доказів у кримінальному провадженні. світі.