Оцінка наркотичної ситуації
Для побудови програми соціальної технології профілактики наркотизму необхідно використати соціальні показники наркотизму — це такі якісно-кількісні характеристики об’єкта, які відображають міру наближення об’єкта до необхідного нормального стану. Іншими словами, для здійснення профілактики необхідно методично правильно провести оцінку наявної практики й потреб або потреб у конкретному регіоні, причому варто використати як наявні відомості (медичну й кримінальну статистику, дані попередніх досліджень), так і проводити свої спеціальні дослідження.
Ми провели подібне дослідження в харківському регіоні, його результати описані в науковій монографії «Молодь і наркотики», крім того, нами був здійснений широкий аналіз медичної й кримінальної статистики. Дослідження наркотичної ситуації відбулося і в інших регіонах України, зокрема в Дніпропетровську.
Профілактичні програми не можна ні починати, ні проводити, ні оцінювати без моніторингу показників наркотичної ситуації, а також показників, які досить швидко виникають у процесі реалізації такої програми. Подібний моніторинг здійснюється в Харкові з 1995 р.
Оскільки населення є не тільки об’єктом профілактичної роботи, а й її суб’єктом, його необхідно активно залучати до цього процесу. Тому повинен проводитися науково обґрунтований маркетинг профілактичної програми (визначення потреби населення в профілактиці, пріоритетних каналів інформації для її проведення, соціальних інститутів, які необхідно з цією метою задіяти). Визначатися повинні також «мішені» профілактики — соціальні групи, до яких має здійснюватися диференційований методологічний підхід, а саме:
«Потенційні споживачі» наркотиків (зокрема школярі молодших і середніх класів), котрі, з огляду на вік, потребують заходів винятково первинної профілактики.
«Епізодичні й випадкові споживачі» наркотиків. Оскільки цю групу, що вимагає вторинної профілактики, практично неможливо ізолювати від тих, хто втримується від вживання наркотиків, щодо них варто проводити заходи змішаного характеру.
Групи населення, які виконують стосовно потенційних споживачів функції навчання й контролю, тобто в першу чергу батьки, вчителі, лікарі. Цим групам необхідно заповнювати інформаційні порожнечі або замінювати сформовані раніше стереотипи на достовірну інформацію про адиктивні речовини. Ця група також потребує навчання хоча б елементарним навичкам профілактики.
«Регулярні споживачі» з повністю сформованою наркоманією і близькі до них люди (батьки, друзі тощо). Ця група потребує, крім лікувального втручання, заходів реабілітації, ресоціалізації й адаптації.
Важливою частиною оцінки наркотичної ситуації є визначення ресурсів, які можуть бути використані в ході запровадження антинаркотичних профілактичних програм. Необхідно визначати, хто з можливих партнерів і скільки ресурсів може витратити на профілактику наркотизму.
Соціальні впливи, що лежать в основі соціальних технологій, за їхньою спрямованістю можна розділити на кілька складових. Цільове орієнтування забезпечує упорядкування діяльності за рахунок надання їй мети; зміни мети діяльності; зміни форми; зміни масштабів; зміни темпів або зміни інтенсивності діяльності. Безумовно, соціальна технологія є формалізацію діяльності, що припускає існування процедур, які повинні бути виконані суб’єктом, але при цьому формалізація має й змістовне значення, яке для суб’єкта виступає у формі мети діяльності. Мета діяльності має чотири основні значення: як призначення діяльності в деякій соціальній системі; як бажаний або передбачуваний її результат; як проект діяльності, що забезпечує досягнення певного результату; як суб’єктивний зміст діяльності, інтерес, потреба, мотив для конкретного суб’єкта.
Ми можемо виокремити реальні й ідеальні цілі (з огляду на їх досяжність). Ідеальною метою буде повне викорінювання наркотизму, повне утримування населення від вживання адиктивних речовин, тобто повна абстиненція. Така мета, на жаль, є недосяжною. І, оскільки бажаним соціальним станом повне утримання від вживання адиктивних речовин ніяк бути не може, реальною метою соціальної технології профілактики наркотизму буде зниження наркотизму й пов’язаних з ним проблем.
Оскільки мета є бажаним результатом, відображенням належного стану речей і, одночасно, способом діяльності, ми використаємо прийняту у світі класифікацію цілей профілактики наркотизму: зниження пропозиції (supply reduction) і зниження попиту (demand reduction). Ми вважаємо, що превентивна діяльність у рамках соціальної технології профілактики наркотизму повинна реалізовувати обидва типи цілей. Вони взаємодоповнюють одна одну. Зниженням пропозиції повинні займатися законодавчі й правоохоронні органи, у жодному разі не послабляючи заборон. Історія має досить прикладів негативних наслідків легалізації адиктивних речовин, та й соціальна шкода від легальних адиктивних речовин — алкоголю й нікотину — у багато разів перевершує всі негативні наслідки від вживання наркотиків. Разом із тим, повинно відбуватися зниження попиту із залученням усіх доступних методів і агентів, але головним чином мають використовуватися освітні методи, що формують потребу в здоровому способі життя. Значну ефективність, поряд зі шкільними освітніми програмами, у нашій країні й за кордоном показали ЗМІ, особливо при проведенні антинікотинових програм, а останнім часом — і глобальна мережа Інтернет. Причому варто враховувати, що перекручування й вилучення інформації є найменш успішною тактикою. Крім того, перебудова освіти (на рівні інститутів, університетів, факультетів удосконалення фахівців тощо) необхідна й для поліпшення роботи вже залучених до профілактичної роботи служб як медичного сектора, так і немедичного — юридичного, освітнього тощо.