Насильницьке та ненасильницьке керування собою

Це далеко не всі методи самовиховання. За бажання можна цей спи­сок значно розширити. Проте всі вони будуть ділитися на дві групи: методи насильницького та ненасильницького керування самим собою. Розрізнити ці групи методів можна за простою схемою. Насильницькі методи керування можна об'єднати під гаслом: «Якщо не буде бажаної поведінки, то мені буде погано», ненасильницькі — «Якщо буде бажа­на поведінка, то мені буде добре». На перший погляд, різниця невели­ка. Але одна і та сама дія, одна і та сама поведінка може породжуватись різними і досить часто зовсім протилежними мотивами. Ми можемо пра­цювати, щоб позбутись покарання за невиконане завдання, а можемо робити те ж саме тому, що отримуємо задоволення від самого процесу праці і від усвідомлення того, що результати нашої роботи комусь при­несуть користь. І ефективність праці в другому випадку буде значно вищою.

Якщо ми уважно подивимося самі на себе і на людей, які нас оточу­ють, ми без .великих зусиль зможемо навести багато прикладів неефек­тивного використання насильницьких методів впливу на самого себе. Скільки дівчат марно намагаються скинути зайву вагу, примушуючи себе голодувати або обмежуючи споживання цукерок, солодощів і смачних пиріжків? А скільки хлопців неодноразово пробували кинути курити або почати займатись спортом, щоб набути атлетичної статури? Чому ж їхні спроби рідко дають позитивний результат? Саме тому, що застосовують вони до себе переважно методи насильницького керування.

Звичайно, повністю відмовитися від них не можна, але неефек­тивність застосовування тільки цих методів вже давно доведена психо­логами: стримування або пригнічення небажаної поведінки продов­жується лише доки існує ймовірність покарання за виконання (або не­виконання) певних дій. Пригадаймо свої шкільні роки: коли вчитель знаходиться в класі, учні сидять тихо і сумлінно працюють, але варто вий­ти йому за двері — в класі одразу починається розгардіяш. Однак, якщо діти вчителя поважають, люблять і зовсім не бояться, то і при ньому, і без нього працюють однаково.

Так само і при керуванні самим собою: якщо ми забороняємо собі солодощі, щоб не набирати зайву вагу, то при найменшому послабленні самоконтролю накидаємося на них так, нібито ніколи їх не їли, і наїдає­мося «донесхочу». В результаті вага не тільки не зменшується, а навіть значно збільшується. Проте, якщо переконати себе у тому, що цукерки й пиріжки нам ні до чого, що ніякої користі вони не приносять, то ми спокійно зможемо обходитися без них, і вигляд вітрини кафетерію не викликатиме щему в душі і надмірного слиновиділення.

Отже, для того, щоб досягти бажаного результату, треба переконати себе в необхідності певних дій. І якщо не завжди вдається знайти потрібні аргументи, спробуємо просто уявити кінцевий результат наших дій і вчинків. Можливо, тоді і не буде потреби здійснювати над собою насилля. Проте навіть тоді, коли без «насильницьких» методів самовпли­ву не обійтися, застосовувати їх треба так, щоб зусилля наші були на межі приємного. Вирішили шляхом тренувань удосконалювати власне тіло — припиняємо тренування тоді, коли фізична втома ще приємна. Якщо ж доведемо себе до повного виснаження, то навряд чи зможемо загнати себе до тренувального залу наступного дня. А якщо такі зусил­ля не будуть мати регулярного характеру, то й користі від них не буде ніякої.

Велику роль у досягненні мети самовдосконалення відіграє й уста­новка — установка на те, що я здатен, я можу чогось добитись. Як за­значають психологи, установка — це стан готовності до певної актив­ності, спрямованої на задоволення тієї чи іншої потреби. Завдяки уста­новці людина вибирає з навколишньої дійсності або із свого досвіду необхідні для поведінки об'єкти з метою реалізації запланованих дій, задоволення потреб особистості. Без такої установки всі зусилля по самовихованню будуть марними. Яка користь, скажімо, буде від нашо­го намагання вивчити всі основні положення Закону «Про арбітражний суд», якщо підсвідоме ми будемо впевнені, що у нас недостатньо гарна пам'ять і ми не можемо запам'ятати більше трьох рядків тексту.

Таким чином, самовиховання — це один із різновидів людської діяль­ності, це робота над собою. І ефективність її залежить насамперед від нашої цілеспрямованості, наявності стійкої мотивації, позитивних установок, правильного вибору способів і методів самовдосконалення, систематичності наших зусиль і постійного самоконтролю. Нарешті, са­мовиховання — це одна з найважливіших умов досягнення успіху в навчанні, професійній діяльності, сімейних стосунках і взагалі в житті.