Роль психічних процесів у навчанні іноземних мов.

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА

Рябенко Катерини

ПОб 4-07-5.Од

Змістовий модуль I

Тема 1. Методика як теорія та практика навчання ІМ (5 год.)

Роль психічних процесів у навчанні іноземних мов.

Для ефективного вивчення іноземних мов ведуться широкі дослідження, які торкаються багатьох аспектів навчання, і не тільки суто лінгвістичних. Їх слід вивчати не лише в рамках однієї науки, але й враховувати інтенсивний розвиток сучасної лінгвістики з іншими науками, такими як: психологія, біологія, соціологія, медицина(нейрофізіологія, нейрохірургія, неврологія, психіатрія). На стику цих наук з лінгвістикою розвинулись окремі міжгалузеві науки: лінгвопсихобіологія, нейролінгвістика, етно-, соціо-, психолінгвістика, математична лінгвістика, еколінгвістика та ін. У вивченні і оволодінні іноземною мовою надзвичайно велику роль відіграють різноманітні нейрон- та психолінгвістичні аспекти. Немає сумніву, нейрофізіологія мозку людини є феноменом спадковим. Кожна людина народжується з певними задатками, і від того, наскільки людина активна у тій чи іншій сфері своєї діяльності, залежить і розвиток Її здібностей. Мова йде не про вроджені здібності, оскільки здібності, як відомо, не успадковуються, а про вроджені задатки людини, які за умови її активної життєдіяльності у тій чи іншій сфері, перетворюються у набуті здібності. Отже, здібності людини є результатом її розвитку. Тому задатки можна розглянути як вроджений «мовний ген», від наявності і функціонування якого, вважав Н.Хомський, залежить подальший розвиток мовних здібностей людини. Ця теорія бере свій початок ще у міркуваннях філософів Нового часу XVI—XVII століття. Беручи до уваги усю суперечливість думок філософів Нового часу цілком можна погодитись з тим, що людина народжується з певними задатками, які є генетично закодовані у її мозку і, розвиваючись, перетворюються у здібності. Нейролінгвістичними факторами у вивченні іноземних мов виступають на перший план: мова і мовлення, мислення і пам'ять, які тісно пов'язані і з діяльністю мозку людини та з її усією центральною нервовою системою. Відомо, що з філософської точки зору, мова і мовлення знаходиться у діалектичній єдності. З онтологічної точки зору мова належить до психічних явищ, а мовлення — до психофізіологічних. Отже, мова пов'язана з мисленням, яке є основою різноманітних процесів і які, в свою чергу, не завжди вербалізуються. На зв'язок мови з мисленням і психікою людини вказував і О.Потебня(наявність триади: мова-мислення-мовлення). Пам'ять робить мову, мовлення і мислення засобами здійснення мислительно-пізнавальної і комунікативної діяльності. Академік Анохін П. К. у 1970 році висунув гіпотезу про наявність у мозку людини так званого «другого мозку». Звідси дослідники будують гіпотезу про внутрішню та зовнішню пам'ять. Зовнішня (процедуральна) пам'ять (права півкуля головного мозку) пов'язана з навичками та звичками, відповідає за перцепцію, обробку образів, мнемоніку, від неї залежить темп, тон, тембр, манера мовлення, висота гучності голосу, спосіб артикуляції. Під домінантивним впливом правої півкулі здійснюються невербальні засоби спілкування. Вона забезпечує в основному процес конкретного мислення. Внутрішня(декларативна) пам'ять (ліва півкуля головного мозку) забезпечує вихід мислення в мовлення, пов'язана із складними формами запам'ятовування, збереження численних фактів. Тут відбувається словесно-логічне мислення (вербальне, дискурсивне). Оскільки саме внутрішня пам'ять пов'язана із запам'ятовуванням великої кількості лексики, то її можна охарактеризувати як пам'ять «вербальна» . У лівій півкулі відбувається процес абстрактного мислення. Таким чином, наскільки у людини розвинута «вербальна» пам'ять залежить її здатність до вивчення іноземної мови. Від особливостей нейрофізіології мозку окремої людини залежить і процес вивчення іноземної мови, який у різних людей відбувається по-різному. Звідси і різні задатки, здібності, мнемонічні та ментальні можливості. Характер і спосіб функціонування клітин мозку (нейронів) є генетично закодованим, а отже, спадковим. Сталість спадкових ознак зумовлена особливостями нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), які точно передають закодовану в них інформацію. Спадковість змінюється зі зміною в окремих генах структури ДНК. Цей процес є дуже складний і стосується суто медицини. Отже, вивчення іноземної мови зокрема і володіння рідною мовою в цілому залежить від функціонування мозкових механізмів мовленнєвої діяльності у корі головного мозку людини. Ступінь володіння рідною мовою (лексико-граматична конкретність мовлення, його стилістичне багатство) створює передумови для успішного оволодіння іноземною мовою. Тут на перший план виступає проблема білінгвізму, яка з розвитком психолінгвістики набула особливого значення. Порівняльне вивчення двох мов (рідної та іноземної) допомагає пізнавати спільне і від'ємне у функціонуванні обох мов.

Наши рекомендации