Сприйняття: поняття, відмінності, властивості та види

Сприймання – складний психологічний процес. Це цілісне відтворення предметів і явищ об’єктивного світу за умови безпосереднього впливу в певний момент на органи відчуття.

У залежності від того, який аналізатор домінує, розрізняють зорові, слухові, дотикальні, нюхові і смакові сприймання. Для орієнтації людини в навколишньому середовищі особливе значення мають рухові сприймання; зорове сприймання пов’язане з рухом очей.

Відмінності сприйняття від відчуттів:

1) Результат відчуття сприймається нами усередині організму, а образ сприйняття локалізований в просторі.

2) Підсумком виникнення відчуття є деяке почуття (холоди, висоти звуку), а в результаті сприйняття складається образ, що включає комплекс відчуттів

3) Для того, щоб предмет був сприйнятий, необхідно зробити зустрічну активність, тобто досліджувати його, побудувати і уточнювати образ цього предмета.

4) Відчуття як би прив'язано до специфічних аналізаторів, а образ сприйняття припускає взаємодію відразу декількох аналізаторів.

Сприйняття - це віддзеркалення у свідомості людини цілісних предметів і явищ об'єктивного світу при їх безпосередній дії на органи чуття.

Властивості сприйняття:

1. Предметність - це віднесення відомостей, що отримуються із зовнішнього світу, до цього світу.

2. Цілісність. Сприйняття - це завжди цілісний образ. Ми подумки добудовуємо образ до деякої цілісної форми.

3. Структурність. Пов'язана з цілісністю. Сприйняття - це не проста сума відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану з цих відчуттів узагальнену структуру.

4. Константна. Здатність сприймати предмети відносно постійними за формою, кольору і величині і так далі, незалежно від фізичних умов, що міняються.

5. Свідомість. Сприйняття тісно пов'язане з мисленням, з розумінням суті предмета. Свідомо сприйняти предмет - це означає подумки назвати його, тобто віднести до певного класу предметів, узагальнити його в слові.

6. Вибірковість. Проявляється в переважному виділенні одних об'єктів в порівнянні з іншими. Залежить від інтересів і значною мірою від установок особи.

Види сприйняття:

1. По домінуючому аналізатору: зорові, слухові, тактильні, нюхові і так далі. Зазвичай комбінуються.

2. По формах існування матерії : сприйняття простору, часу, руху.

3. Можна виділити сприйняття предметів, стосунків, себе і іншої людини.

Сприйняття простору - рельєф, віддаленість, взаємне розташування.

Сприйняття величини і глибини - рух очей і руки. Величина: дослідження по контуру і величина зображення на сітківці. Глибина: акомодація і конвергенція.

Сприйняття рухів - напрям, швидкість переміщення.

Сприйняття часу - біологічний годинник.

Сприймання простору і часу ґрунтується на сприйманні величини і форми предметів у певний момент часу за допомогою синтезу зорових, м’язових і дотикових відчуттів, а також на сприйманні обсягу і віддаленості предметів, що забезпечується бінокулярним зором. Учені припускають, що фактором часового відчуття керує права півкуля головного мозку.

• Увага: поняття, функції, види, властивості

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості й зосередженості свідомості на певних предметах і явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Увага виявляється у психічних процесах людини: придивлятися, принюхуватися, заучувати, обмірковувати, вибудовувати логічні ланцюги і т.і.

Залежно від об'єкту зосередження виділяють наступні форми прояву уваги: а) сенсорна (зорова та слухова); б) інтелектуальна(мислення та робота пам’яті); в) моторна (рухова).

Основні функції уваги:

1. Активізує потрібні і гальмує непотрібні в даний момент психічні і фізіологічні процеси.

2. Сприяє організованому і цілеспрямованому відбору інформації, що потрапляє в організм, відповідно до його актуальних потреб.

3. Забезпечує виборчу і тривалу зосередженість психічної активності на одному і тому ж об'єкті або виді діяльності.

Види уваги.

Мимовільна увага (непроизвольное внимание) — не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям, увага людини залучається самим подразником.

Фактори, що викликають мимовільну увагу:

• інтенсивність (сила) подразника;

• новизна подразника;

• контраст подразників;

• відповідність внутрішньому станові організму (потребам);

• безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче, викликає тривале інтенсивне зосередження;

• загальна спрямованість особистості.

Механізми мимовільної уваги спільні у людей і тварин. Мимовільна увага є вже в маленької дитини, але вона має хитливий і вузький за обсягом характер (дитина раннього й дошкільного віку дуже швидко втрачає увагу до подразника), не може розподіляти свою увагу між декількома подразниками.

Довільна увага (произвольное внимание) має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля, завжди навмисна, розвивається на основі мимовільної. Цей вид уваги існує тільки в людини.

Фактори довільної уваги, на відміну від мимовільної, пов'язані не стільки із зовнішніми подразниками, скільки із самою людиною, з цілями і завданнями її діяльності.

Довільна увага виникає, якщо в діяльності людина ставить перед собою певне завдання і свідомо виробляє програму дій, завдяки ньому людина здатна витягати з пам'яті потрібні відомості, здійснювати завдання.

Післядовільна увага (послепроизвольное внимание) виникає, якщо в цілеспрямованій діяльності для особи цікавим і значущим стають не лише результат, але і сам процес діяльності, його зміст. Діяльність так захоплює людину, що їй не треба робити вольові зусилля для підтримки уваги.

Її відмінність від довільної - з'являється услід за нею і не вимагає вольових зусиль. Відмінність від мимовільної в тому, що пов'язано зі свідомо поставленою метою і не викликається безпосередньо подразниками.

Властивості уваги:

1.Стійкість уваги - виявляється в здатності тривалий час утримуватися на будь-якому об'єкті, не відволікаючись і не послаблюючись. Стійкість залежить від: складності завдання; наявності перешкод; установки й інтересу; особливостей нервової системи.

2. Концентрація уваги (зосередженість) - це утримання уваги на якому-небудь об'єкті.

3. Перемикання уваги - навмисне її переведення з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший. Причинами перемикання уваги можуть бути: 1) вимоги діяльності: перехід від одного об'єкту або дії усередині однієї діяльності; 2) необхідність включення в нову діяльність відповідно до умов, що змінюються; 3) в цілях відпочинку.

Є значні індивідуальні відмінності в перемиканні уваги, це пов'язано з особливостями рухливості нервових процесів.

Перемикання уваги підвищується за допомогою вправ. Для деяких професій ця властивість входить в професійну придатність.

4. Розподіл уваги - здатність зосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати кілька видів діяльності або робити кілька різних дій.

Чим складніше поєднувані види діяльності або вирішувані завдання, тим важче розподіляти увагу. Більш ефективним є розподіл уваги між руховою і розумовою діяльністю і дуже важко поєднувати два види розумової діяльності. Тут важливі навички. Можна розвинути за допомогою вправ.

5. Об'єм уваги - визначається кількістю інформації, здатної одночасно зберігатись у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Кількісна характеристика середнього обсягу уваги людей: 7±2 слова за один погляд (200 мсек).

Об'єм уваги залежить від особливостей сприйманих об'єктів, віку, фізичного стану. З віком об'єм уваги збільшується. Основна умова розширення об'єму уваги - є формування умінь групувати, систематизувати, об'єднувати по змісту сприйманий матеріал.

• Пам'ять: поняття, процеси, види, особливості запам’ятовування

Образи зовнішнього світу, які виникають у корі головного мозку під час сприйняття, не зникають безслідно. Вони зберігаються у пам'яті.

Пам'ять – це процеси запам'ятовування, збереження і наступне відтворення індивідом його минулого досвіду.

Однак користуватися пам’яттю може лише людина, бо тільки вона вміє міркувати.

Отже, пам'ять – це образи у корі головного мозку.

Пам'ять складається із окремих процесів:

• запам’ятовування - це процес прийому інформації, кодування її та реєстрація у пам'яті;

• збереження - процес закріплення інформації у пам'яті, однак не все зберігає наша пам'ять;

• забування - процес, протилежний запам’ятовуванню, полягає у втраті чіткості уявлення подій, фактів, зменшенні обсягу запам'ятованого;

• відтворення - процес відновлення інформації, повернення її зі «сховища» у свідомість, здійснюється завдяки активізації раніше утворених тимчасових нервових зв’язків за бажанням особистості чи за необхідністю. Цей процес відбувається двома шляхами: впізнаванням та пригадуванням.

Процеси запам’ятовування, збереження та відтворення необхідні для успішного функціонування пам'яті, вони відбуваються за допомогою видів пам'яті.

Види пам'яті

I. За часом збереження матеріалу

1. Миттєва (чи іконічна). Пов'язана з утриманням точної і повної картини тільки що сприйнятого органами чуття, без якої б то не було переробки отриманої інформації. Її тривалість 0,1 - 0,5 секунд.

2. Короткочасна пам'ять. Це спосіб зберігання інформації протягом короткого проміжку часу ( близько 20 секунд), зберігається не повний, а лише узагальнений образ сприйнятого, його найбільш суттєві елементи. Її характеристика - об'єм( 5 - 9 одиниць інформації).

3. Оперативна пам'ять. Це пам'ять, розрахована на зберігання інформації протягом заздалегідь заданого терміну, від декількох секунд до декількох днів. Термін зберігання визначається завданням.

4. Довготривала пам'ять. Ця пам'ять здатна зберігати інформацію протягом практично необмеженого терміну. При користуванні довготривалою пам'яттю для пригадування нерідко вимагається мислення і зусилля волі.

5. Генетична пам'ять. Це пам'ять, що зберігається в генотипі, передається у спадок. Це єдина пам'ять, на яку ми не можемо чинити вплив через навчання і виховання.

ІІ. За змістом того, що ми запам’ятовуємо:

1. Зорова пам'ять - пов'язана із збереженням і відтворенням зорових образів.

2. Слухова пам'ять - запам'ятовування і точне відтворення різноманітних звуків - музичних, мовних.

3. Рухова пам'ять - запам'ятовування, збереження і відтворення різноманітних складних рухів,бере участь у формуванні трудових умінь і навичок.

4. Емоційна пам'ять - це пам'ять на переживання.

5. Дотикова, нюхова, смакова та ін. види пам'яті. Особливої ролі в житті не грають. Вони в основному задовольняють біологічні потреби.

III. По характеру участі волі:

• Мимовільна пам'ять - інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

2.Довільна пам'ять - цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів, вимагає вольових зусиль.

Щоб перевести матеріал з короткочасної в довготривалу пам'ять, необхідно спочатку осмислити і певним чином структурувати матеріал, зв'язати його з тим, що добре знаєш, причому запам'ятовується не слово, а зміст. Механізм роботи довготривалої пам'яті пов'язаний з двома процесами: запам'ятовування і відтворення і необхідно деякий час для того, щоб перемкнутися з одного на іншій. Їх механізми несумісні, протилежно спрямовані і тому ці два процеси не можуть відбуватися паралельно.

При переведенні матеріалу з довготривалої пам’яті відбувається переведення думки в слово. В більшості випадків замість забутих слів при спогаді ми використовуємо інші, близькі по змісту.

Відповідно до того, які сенсорні області домінують, виділяють наступні індивідуальні типи пам'яті : зорову, слухову, рухову, емоційну і різноманітні їх поєднання. "Чисті" види пам'яті украй рідкісні. Найчастіше ми стикаємося з різними поєднаннями типів пам'яті : зорово-слухова, рухово-слухова. Проте у більшості людей домінуючої все ж виступає зорова пам'ять.

Найбільшого розвитку у людини зазвичай досягають ті види пам'яті, які найчастіше використовуються, тому великий відбиток на запам'ятовування і відтворення накладає професія.

Процеси пам'яті також пов'язані з особливостями особи людини, його емоційним настроєм, фізичним станом, інтересами, потребами, відношенням особи до матеріалу.

При запам’ятовуванні велику роль грають повторення. Але не механічні повторення, а повторення з новим способом структуризації і логічної обробки матеріалу.

Для хорошого заучування матеріалу недоцільно відразу учити його напам'ять. Повторення матеріалу краще розподілити за часом так, щоб на початок і кінець часу заучування доводилося більше число повторень, чим на середину. (Ефект краю).

Крім того, вивчене повинне відлежатися. За цей час внутрішні логічні зв'язки цього матеріалу стають яснішими і виразнішими.