ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. €

• багатство думок. Творчі люди здатні швидко запропонувати
безліч ідей. З великої кількості альтернативних пропозицій
можна з більшою імовірністю вибрати якісні рішення, ніж із
меншої їх кількості;

• здатність до ризику. Розвиток і реформаторська діяльність
створює непевність, оскільки немає попередніх даних про
остаточний результат. Творче управління допускає елемент
непевності. Удосконалення себе як особистості й розвиток
організації вимагають, щоб час від часу приймалися нові рі­
шення і діяльність організації оновлювалася;

уміння побачити майбутню вигоду. Оптимізація загального означає, що за окремими рішеннями потрібно бачити і за­гальну вигоду для організації в цілому;

уміння добувати інформацію і підтримувати зв'язки з інши­ми. Творчі керівники багато читають і підтримують широкі зв'язки з іншими людьми, виявляючи зацікавленість у цьому. Вони також є вдячними слухачами й неупереджено ставлять­ся до нових ситуацій;

• силу волі.

Усі характерні риси творчої особистості будуть ні до чого, якщо відсутня мотивація до використання своїх знань та умінь в організації.

Найбільш серйозними перешкодами в реалізації творчого по­тенціалу керівника є:

• пошук єдино правильної відповіді чи ідеального рішення;

• пристосуванство, видача очікуваної відповіді, «страх пана»;

• занадто поспішне рішення, нездатність відстрочити критику
на час визрівання ідеї;

• нездатність сумніватися;

• побоювання виглядати дурним.

Відсутність внутрішніх бар'єрів — важлива умова для рів­номірного розвитку якостей та умінь керівника. Для багатьох керівників істотними труднощами є необхідність поєднувати в собі протилежні якості. Як показує аналіз літератури, насущною

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

потребою в сучасній управлінській діяльності є наявність та­ких умінь:

• широко мислити, залишаючись у рамках точного знання
предмета;

• розуміти й використовувати протилежні точки зору, залишаю­
чись вірним своїм принципам;

не піддаватися зовнішньому тиску й у той же час не втрачати прихильників;

• не підлаштовуватися під супротивників, підтримуючи з ними
водночас нормальні відносини;

• приймати нові ідеї, не займаючись при цьому марним прожек­
терством;

• ризикувати — і якомога рідше помилятися;

• бути ввічливим і тактовним, зберігаючи вимогливість.
Завдання психології — перешкодити випадковому, стихійно­
му «використанню» людиною своїх психолого-акмеологічних ре­
зервів, відкрити шлях і мотивацію до повноцінної самореалізації.

Операційно-технологічний принцип характеризує сутність психології як прикладної, практичної дисципліни, практика якої, однак, має строго критеріальний характер, ціннісну спрямованість і є єднальною ланкою між початковим і кінцевим (бажаним) ста­нами акмеологічної моделі.

А. К. Маркова, розробивши концепцію професіоналізму, спе­ціально виділила його операційну сферу. Отже, до «технологій» тепер можна віднести не лише власне акмеологічні технології, але і весь спектр особистісних і професійних резервів професії та осо­бистості, що перетворюються або не перетворюються особистістю на засіб оптимізації діяльності та праці. Як компонент операцій­ної сфери А. К. Маркова розглядає також і професійну свідомість, самосвідомість і професійне мислення (тип мислення), а не лише навички й уміння.

Отже, система технологічного забезпечення управлінської діяльності включає оптимальне використання психолого-акмеоло­гічних резервів особистості керівника, їх розвиток та удосконален­ня. Методологічні підходи, розроблені психологією, дозволяють