Загальні положення тактики допиту

Робочий етап допиту можна розділити па чотири стадії: встановлення психологічного контакту;

- вільна розповідь;

- постановка запитань;

- ознайомлення допитуваного з протоколом і записом показань.

1)На встановлення контакту впливають обстановка допиту, манера

поведінки слідчого, уміння володіти собою, його тон, зовнішній вигляд. З метою встановлення контакту з допитуваним може бути використана бесіда, яку веде з ним слідчий при заповненні анкетної частини прото­колу допиту.

При встановленні контакту рекомендується:

а) виявити підкреслене чуйне, уважне, поважне ставлення до допи­туваного, спокій і врівноваженість у звертанні до нього;

б) виразити потерпілому співчуття і розуміння;

в) провести бесіду на другорядну, нейтральну тему; докладно роз­питати про спосіб життя, зв'язки, захоплення, коло інтересів тощо;

г) допомогти порадою;

д) з'ясувати мотиви, за якими допитуваний відмовляється давати показання, і спробувати перебороти їх.

2.Далі слідчий пропонує допитуваному розповісти все відоме щодо

кримінального правопорушення. Вільна розповідь полягає у викладенні особою відомих їй фактів у тій послідовності, яку їй рекомендує слід­чий або яку вона обирає сама. Цей етап допиту є необхідним з наступ­них підстав:

- слідчий не завжди уявляє собі, якими даними й в якому обсязі во­лодіє

допитуваний. При вільній розповіді він може повідомити важливу інформацію, про характер і наявність якої слідчий не припускав;

- виклад допитуваним тих або інших даних у зручній для нього по­слідовності полегшує їх пригадування, сприяє більш повному відтво­ренню;

- вільна розповідь допомагає слідчому скласти більш повне і прави­льне уявлення про взаємини допитуваного з іншими особами у кримінальному провадженні, про обрану ним лінію поведінки, про ступінь його тактичної поінформованості.

Як правило, слідчий не повинен переривати вільну розповідь реплі­ками або питаннями. Тільки коли слідчий переконається, що допитува­ний значно відхилився від предмету допиту і що таке відхилення не є необхідним для пригадування значимих для слідчої (розшукової) дії фактів він може запропонувати допитуваному триматися ближче до суті.

По ходу вільної розповіді протоколювання не рекомендується, оскі­льки неминуче призводить до перерв, відволікає допитуваного, послаб­ляє його зусилля по пригадуванню тих або інших фактів, порушує асо­ціативні зв'язки.

З. Після закінчення вільної розповіді слідчий шляхом постановки питань заповнює й уточнює отримані показання, виявляє нові факти, що не згадувалися у вільній розповіді, одержує контрольні дані, необ­хідні для перевірки показань, допомагає допитуваному згадати забуте.

З метою «пожвавлення» пам'яті допитуваного застосовуються на­ступні тактичні прийоми допиту:

1) Допит з використанням асоціативних зв'язків. З метою появи асоціативних зв'язків слідчий задає допитуваному питання, що відно­сяться не до необхідного, а до суміжних з ним фактів, допомагає вста­новити спочатку їх, а потім, за асоціацією, і необхідний.

2) Допит на місці. «Пожвавленню» пам'яті служать не питання, а повторне сприйняття тієї обстановки, в якій відбувалася розслідувана подія.

Подібний з допитом на місці прийом - пред'явлення допитуваному для повторного сприйняття тих або інших предметів, пов'язаних з об­ставинами, що цікавлять слідство. Крім того, може бути використаний і такий засіб, як ознайомлення допитуваного (у необхідних межах) з по­казаннями інших осіб про ті ж обставини, а також одночасний допит раніш допитаних осіб.

3)Додатковий допит по обмеженому колу обставин. Відтворюючи

показання повторно, допитуваний може згадати упущені або забуті ним при першому допиті факти.

Тактичні прийоми викриття неправди за своїм характером і спря­мованістю можуть бути розділені на три групи:

- прийоми емоційного впливу;

- прийоми логічного впливу;

- тактичні комбінації.

1. Прийоми емоційного впливу.

1.1. На свідка і потерпілого:

- переконання в неправильності зайнятої позиції;

- роз'яснення шкідливих наслідків для близьких осіб з числа потер­пілих і підозрюваних;

- вплив на позитивні сторони особистості допитуваного - почуття власної гідності, шляхетність, ідейність і т.п.

1.2. На підозрюваного:

- спонукання покаятися і щиросердно зізнатися шляхом роз'яснення як шкідливих наслідків неправди, так і сприятливих наслідків визнання своєї вини й активного сприяння слідству;

- вплив на позитивні сторони особистості допитуваного, викорис­тання його схильностей, захоплень, високої професійної майстерності і турботи про професійний авторитет тощо;

- використання антипатії до кого-небудь зі співучасників, його за­лежності від них, що принижує його гідність, його сумнівів у їх здатності до кіпця дотримуватися раніше обумовленої лінії поведінки на слідстві;

- використання фактора раптовості шляхом постановки несподіва­них питань у ситуації, коли допитуваний таких питань не чекає, внутрі­шньо заспокоєний безпечним з його погляду змістом і напрямом допиту.

2.Прийоми логічного впливу полягають у демонстрації невідповід­ності показань дійсності. До їх числа відносяться:

- пред'явлення доказів, що спростовують показання допитуваного: а)

від менш вагомих до більш вагомих; б) пред'явлення відразу най­більш важливого доказу;

- логічний аналіз протиріч, що є в показаннях допитуваного; -логічний аналіз протиріч між інтересами допитуваного і його співучасників;

- доказ безглуздості зайнятої позиції.

3.Тактичні комбінації. Під тактичною комбінацією при допиті ро­

зуміється створення ситуації, розрахованої на неправильну оцінку її допитуваним, що об'єктивно приводить до його викриття. При тактич­них комбінаціях використовують:

- прийоми, які переслідують мету приховати від допитуваного по­інформованість слідчого про ті або інші обставини провадження;

- метод непрямого допиту, який полягає в постановці питань, дру­горядних з погляду допитуваного, але фактично маскуючих головне питання (наприклад, якщо на місці події виявлені сліди пальців рук пі­дозрюваного, то спочатку задаються питання, відповіді на які потім ви­ключають можливість стверджувати, що ці відбитки залишені не в мо­мент вчинення кримінального правопорушення, а раніше або пізніше);

- прийоми, спрямовані на створення ситуації, при якій допитуваний обмовляється;

- пропозиція допитуваному, стверджуючому, що він говорить прав­ду, сказати своєму співучаснику або зв'язаному з ним попередньою

змовою свідку фразу приблизно такого змісту: «Я сказав всю правду, скажи правду і ти». Допитуваний попадає в складну ситуацію: відмова буде означати визнання себе в дачі неправдивих показань, згода, ж мо­же привести до його викриття.

Викриття неправди в показаннях допитуваного може привести до наступних наслідків: до дачі ним правдивих показань або до заміни їх новими неправдивими. В другому випадку процес викриття неправди повинен бути продовжений.

Отже, результативність проведення допиту визначається, насампе­ред, вибором тактики, яка відповідає характеру ситуації.

Вибір тактики допиту залежить від таких чинників:

а) ситуації допиту (первинний, повторний, наявність психологічного контакту тощо);

б) процесуального положення допитуваного і рівня його зацікавле­ності в результатах розслідування;

в) особливостей допитуваної особи (вік, характер, рівень правової поінформованості, наявність злочинного досвіду і т.п.);

г) характеру інформації і доказів, які є у слідства тощо.

При первинному допиті слідчий обирає тактику з урахуванням рівня його поінформованості про допитуваного. Залежно від того, як реагує на неї допитуваний слідчий визначає вдалість вибраного варіанта або необхідність внесення коректив до своєї тактики (аж до повної відмови від прийомів, які використовуються).

Для того, щоб успішно використовувати тактичні прийоми, які оби­раються, слідчий повинен, насамперед, відповісти на два важливих пи­тання:

а) рівень підготовленості до використання наміченого тактичного прийому;

б) можливі варіанти розвитку подій (реагування допитуваного на прийом, що використовується) і «запасні ходи» слідчого.

При виборі тактики допиту необхідно мати на увазі, що не тільки один і той самий тактичний прийом може бути реалізований різними засобами, а й самі засоби (предмети, документи, інші носії інформації) можуть бути використані в різних формах.

Вибір тактичних прийомів, що відповідають даній конкретній ситу­ації і вирішенню завдань, які стоять перед слідчим, передбачає «вилу­чення» з множини можливих того прийому, який буде найбільш ре­зультативним. Для цього потрібна систематизація тактичних прийомів, яка б дозволяла здійснити потрібний вибір з «блоків» аналогічних за своєю спрямованістю прийомів.

Фіксація ходу та результатів допиту.

Фіксація доказової інформації має декілька форм: вербальна (слове­сна), графічна, предметна, наочно-образна. Згідно ст. 103 КПК України, слідчі (розшукові) під час кримінального провадження можуть фіксува­тися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою тех­нічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3)у журналі судового засі­дання.

Основним засобом фіксації ходу і результатів допиту є протокол (ст. 104 КПК України).

Важливо, що якщо згідно ст. 104 КПК України, за допомогою техні­чних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані па носії інформації, який додається до нього.

Однак, вказане не відміняє протоколу форму фіксації, а лише спро­щує її за наявності передбачених законодавством підстав. Дане поло­ження сьогодні слід застосовувати в окремих випадках, адже якщо про­ведення допиту мас конфліктний характер, допитуваний є малолітньою чи неповнолітньою особою, особою у тяжкому стані здоров'я, таке спрощення протокольної форми фіксації використовувати не варто.

Важлива інформація міститься й у додатках до протоколу слідчої (розшукової) дії, якими можуть бути: 1) спеціально виготовлені копії, зразки об'єктів, речей і документів; 2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії; 3) стено­грама, аудіо-, відеозапис процесуальної дії; 4) фототаблиці, схеми, зліп­ки, носії комп'ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу. Вони містять важливу криміналістичну інформацію, оцінюються разом із іншими джерелами доказів.