Серпня, 9 година 50 хвилин ранку 7 страница
Дуже довго всі мовчали.
- В тебе був відносно мене якийсь сумнів? - раптом спитала Мар’яна, дивлячись з докором на Ореста.
- Пробач, кохана, - весело відповів Орест, помітивши, що і батько і донька вже майже оговтались від легкого шоку, спричиненого сповіддю фізика. - Але тепер цей залишений ресурс нам лише на користь. Даруйте мій аналітичний склад розуму, але я одразу ж, як отримав інформацію про ці наші проблеми, виробив декілька варіантів їх вирішення. Думаю, нам з Мар’яною нікуди не треба тікати. Через два місяці ми відправимо вас, пане Андрію, на десять років назад і ви спробуєте вцілити в те, потрібне вікно. Дякуючи цьому, в країні цілком вірогідно, все піде інакше, а ви візьметесь за виховання сина, щоб той більше не грав у карти. У свою чергу, пан Бенгалуров отримає довічне ув’язнення і зараз не буде крутити цією країною, як собака хвостом, а сидітиме у колонії. Щоправда, твоя мама, Мар’яно, залишиться без чоловіка, який кудись зникне, і ніхто не зможе його більше знайти, навіть Шерлок Холмс вкупі з доктором Ватсоном. Головне, щоб пан Андрій там більше уваги приділив своєму слабкодухому синові, котрий і втравив усіх нас в цю історію.
«Ніхто мене і шукати не буде, - подумав Андрій. - Моя Стефанія буде тільки рада, що я десь пропав і вона стала «солом’яною» вдовою».
- А як же я? - запротестувала дівчина.
- Ти сильна, дуже сильна, тебе не зламати. Хіба що будеш недовірливішою до чоловіків, а це тобі лише на користь піде. Я ж у тебе вже є, - з любов’ю подивився Орест на свою кохану.
- Татусю, як я без вас? - заплакала Мар’яна.
- Нічого не вдієш, доню, маємо робити вибір. Орест буде тебе кохати за нас двох, - лагідно взяв доньку за руку Андрій.
- Я її ніколи не покину, - запевнив Андрія Орест. - Як кажуть, в радості і в горі, в здоров’ї і у хворобі.
- Завтра за мною приїдуть. А раптом мене вже не відпустять? Як я зможу тоді переміститися в минуле?
- Покажіть мені свій мобільний, - простягнув руку Орест. - О, ця модель підійде найкраще. Важко було зробити мобільний телепортатор. А тепер все доволі просто: вам треба буде лише натиснути цифри: 9-6-3-1. Я зараз введу їх під моїм ім’ям. Запам’ятайте їх на випадок, якщо раптом вони перевірять ваш мобільний і викинуть з нього все незрозуміле, а тому й підозріле. Якщо ви з тих чи інших причин не будете готові до переміщення, натисніть цю кнопку з червоною телефонною трубкою. І ще одне. Пам’ятайте, що ви потрапите не лише на десять років назад, але й у Львів, а не у Київ. Тому це треба зробити хоча б за день до Дня Незалежності, щоб ви встигли доїхати до Києва. Отже, ще раз. Якщо вони не почистять ваш мобільний, на дисплеї висвітиться моє ім’я, і тоді ваш телефон сам знайде сигнал з телепортатора.
- Ні, так не годиться. Це завеликий ризик. Я можу, наприклад, не встигнути доїхати зі Львова до Києва. Мене треба перемістити в часі, але не в просторі. І буквально за декілька хвилин до пострілу. Тоді я опинюся саме на даху готелю «Україна», звідки і стрілятиму в Раміреса. Зможеш організувати це?
- Це складна проблема, але я спробую перепрограмувати телепортатор, - запевнив Андрія Орест.
- А що я буду відчувати під час і після перенесення? - поцікавився Андрій.
- Жодних неприємних відчуттів або вражень не повинно бути. Ви станете тим Андрієм Оросом, яким ви були десять років тому, але вже із свідомим чи підсвідомим розумінням, куди треба стріляти. Уб’єте Раміреса, він не застрелить Президента, таким чином ви врятуєте не лише керівника держави, а, можливо, й всю Україну. Хоча, відверто кажучи, один Бог знає, як воно все складеться. Думаю, що це доволі небезпечні речі і я їх більше б ніколи і нікому не пропонував. Але що поробиш, коли саме так складаються обставини, не залишаючи нам іншого вибору. Втручатися у хід історії вкрай небезпечно. Хто його знає, як може це вплинути на майбутне. Та й енергетичного ресурсу на ваше повернення назад, в майбутнє до нас вже не залишиться.
- А якщо в тата конфіскують мобільний телефон? - висловила свій сумнів Мар’яна.
- Думаю, мобільний не заберуть, - переконливо сказав Андрій. - Рідні ж повинні тримати зі мною зв’язок. Інакше про моє зникнення вони повідомлять до міліції. А цій банді таке потрібне якнайменше.
- Я теж так думаю, - мовив Орест.
- Давайте лягати спати, - запропонував Андрій, відчуваючи сильну втому від усіх цих подій.
- Добраніч, тату, - підвелася зі свого місця Мар’яна. - Я вам уже постелила. А ми з Орестом ще посидимо на кухні, поговоримо. Ми так заспокійливо діємо один на одного. Мені не хочеться спати.
- Добраніч, діти.
Андрій влігся на дивані у великій кімнаті і майже одразу заснув. Другого дня він прокинувся цілком бадьорим і рішучим. За п’ять хвилин після сніданку надійшов виклик - за ним прибула машина. Орос попрощався з донькою та її другом і, викликавши ліфт, за декілька хвилин уже сидів у джипі поряд з Оксаною. Вона так само, як і минулого разу, насмішкувато дивилася на Андрія, але тепер її очі були ясними.
- В мене періодичне покращення зору, - пояснила вона після привітання, розуміючи, що снайпер все помічає. - Декілька днів буду бачити майже нормально, а потім знову все ніби окутає туман. Розпливатимуться контури предметів і може навіть наступити тимчасове повне осліплення. Контузія. Розповідати подробиці не хочу і не буду. Нецікаво. Мені. Але про щось нам все-таки розмовляти доведеться. Найближчі два місяці ми з тобою будемо спілкуватися кожного дня. А може і цілодобово. Принаймні, я на це дуже сподіваюсь. Тебе не шокує моя відвертість? Це в мене з’явилося після війни. Я не повія, але війна і моє поранення дуже загострили відчуття швидкоплинності життя. В тебе такого немає?
- Немає і ніколи не було. Відверто кажучи, я й дружині ніколи не зраджував.
Андрій зиркнув на перегородку з броньованого скла, яка відгороджувала водія від пасажирів.
- Він усе чує? - запитав він у Оксани.
- Та тут скрізь «жучки». І на базі теж. Звикай. І у спальнях вони є. Але нехай заздрять.
- Ти вважаєш, я буду гарним коханцем?
- Звичайно, раз ти ніколи не зраджував дружині. Це ж можна собі тільки уявити, яка глобальна, концентрована сексуальна енергія накопичилася в тобі за цей період. Рідкісний екземпляр для моєї колекції.
- А як ти на Північному Кавказі воювала, маю на увазі, в сексуальному сенсі? Там, я чув, чоловіки дуже гарячі, особливо зважаючи на твої зовнішні дані.
- Це ти мені кинув комплімент, я правильно зрозуміла? - посміхнулася Оксана. - Там у мене не було жодного чоловіка. Так, жартували собі, але не більше. Не до того було, та й ми, жінки-снайпери, спроможні себе цілком захистити. До речі, саме нас росіяни боялися найбільше.
Машина повернула до села і проїхавши ним, попрямувала до лісу, де бовваніла велика будова, звіддаля схожа на собор.
- Мабуть сільські бабусі хрестяться на неї? - висловив припущення Орос.
- Так і є, - відповіла Оксана. - Тут декілька гектарів території з лісом і ставком. Ти вже знаєш, що ця садиба є повністю автономною системою, навіть з електростанцією.
Андрій підхопив багаж Оксани. Його сумку взяв водій, більше схожий на охоронника. Вони попростували алеєю, обсадженою якимись незвичними хвойними деревами, до великого будинку химерної архітектури.
- Звикай до справжніх розкошів, - сказала Оксана, коли вони увійшли до будинку. - До речі, твої двері зроблені з, прости Господи, ебенового дерева, а мої - з сандалового, - показала дівчина рукою на двері Андрієвої і своєї кімнат, розміщених навпроти одна одної. - Всередині є все необхідне. Через півгодини я постукаю в двері і поведу тебе снідати.
- Дякую, я вже поснідав.
- А от я - ні. Все одно мушу тобі показати, де ми харчуватимемося. Я поїм, а ти, якщо не захочеш, вип’єш зі мною кави чи чогось міцнішого. Тут чудові кухарі. Тобі сподобається.
- Добре, домовилися.
Андрій відчинив двері і опинився у передпокої гарно умебльованої кімнати. Обернувшися, він наблизив носа до дверей. Від них дійсно линув ніжний і приємний аромат. Він стенув плечима і кинув на підлогу свою сумку з речами. Потім відчинив білі двері, які вели до великої ванної кімнати. Тут все було на місці: рушники, мило, різні шампуні, бритви для гоління, електрична і лезова. Після цього Орос оглянув кожну шпаринку свого нового помешкання, але камери стеження не знайшов.
«А дійсно, навіщо? - подумав він, - моєю камерою стеження 24 години на добу буде Оксана».
Андрій перевдягнувся у спортивну майку і шорти, причесався біля дзеркала, напевно, дуже дорогого.
«Камера спостереженні за ним, - вирішив Орос. - Не даремно ж воно вмонтоване в стіну».
Вийшовши в коридор, Андрій спустився вниз і, вислизнувши з будинку, пройшовся до ставка. Вся територія була надзвичайно ретельно декорована. Повернувшись до будинку, він постукав у двері кімнати Оксани. Вони майже одразу відчинилися і звідти випорхнула приємно збуджена і радісна молода жінка в чудовій барвистій літній сукні. Вони обоє з награним веселим критицизмом у поглядах оглянули один одного і залишилися задоволеними.
- Пішли, - запропонувала Оксана, - їдальня внизу. Стоп, - зупинилася вона, - в мене виникла ідея. Я зараз попрошу, щоб нам накрили стіл на терасі. Звідти відкривається чудовий вид на ставок. До того ж сьогодні дуже приємна погода для прийому їжі на свіжому повітрі. Ти не проти?
- Звичайно, що ні.
- Ну, тоді, поки нам влаштують сніданок, погойдаймося он у тих підвісних кріслах. Дуже зручно.
За декілька хвилин їм організували, оперативно і спритно, сніданок на терасі. Накривало на стіл дуже гарненьке дівча, вбране у стилі офіціанток 50-х років XX століття. Щоправда, її костюм відрізнявся від уніформ офіціанток минулого століття очевидною економією матеріалу: вбрання ледь прикривало пишні форми молодиці.
- Не витріщайся так, - повернула Оксана його обличчя до себе. - Ти тут на роботі. Повір мені, у тебе на неї не буде часу. Та й бажання теж.
- Це чому ж?
- Про це піклуватимусь я. Сьогодні вночі я прийду до тебе в гості. І буду приходити кожної ночі. А за тиждень до початку операції влаштую тобі від себе канікули, щоб ти повністю фізично відновився: руки не дрижали, очі, орлині твої, дивилися ясно. У нас тут за наукою все влаштоване. Для очей будуть подавати чотири рази на день чорницю, для душі і тіла - я, для рук і плечей - спеціальні тренажери і масажист. Тиждень - тир, тиждень стріляємо на далекі відстані, тиждень - на наддалекі. Я вважаю, що за два місяці ти повністю відновиш свою найкращу форму. Вдень, після обіду, і ввечері, після вечері, я буду твоїм спаринг-партнером у словесній дуелі. У Президента нині таких снайперів, як ти, немає, але якісь все-таки є. Я ставитиму запитання, ти відповідатимеш і навпаки. Це, щоб був готовий до будь-яких несподіванок.
- А чому це ти маєш до мене приходити «в гості», а не я до тебе? - посміхнувся Андрій. - Я розумію, що це твоя робота, слідкувати за мною навіть у ліжку, але чому я не можу завітати до тебе? Результат же для Бенгалурова буде той же.
- Для Аміра може й так, але не для мене.
- Поясни.
- Тобі до мене аж ніяк не можна. Ти ж психолог, Андрію, тому повинен сам розуміти. Ось скажи-но мені, кота до кицьки приводять, коли хочуть мати кошенят, чи кицьку до кота?
- Це має якесь принципове значення? Крім того, я психолог людський, а не котячий.
- Ще й яке значення, - засміялася Оксана. - У братів наших менших інколи не гріх і повчитися. Якщо кота привести в дім, де мешкає кицька, нічого з того не вийде. А якщо навпаки - все буде о’кей. Кіт, щоб бути готовим до сексуальних подвигів, має бути на своїй території, у себе вдома, бути хазяїном. А для кицьки це ніякого значення не має.
- Але ж ти не кицька, а я не кіт, - заперечив Андрій.
- Ще й який котяра.
- Таке скажеш.
- Ти просто не бачиш себе очима інших людей, і, перш за все, жінок-самиць. Ти не просто кіт, ти саме котяра. Котяча пластика, котячі очі, погляд, як у тигра. Навіть не так. Ти дивишся зараз на мене, як якийсь гібрид тигра і беркута. Ну, просто самою природою створений снайпер.
- Ну, добре, ти мене переконала. За наукою ти б мала приходити до мене в гості, а не я до тебе. А раптом ти мені не подобаєшся, я продовжую кохати свою дружину і залишуся їй вірним?
- Уже не кохаєш. Колись, дійсно, кохав. Адже в минулому вона дуже багато зробила гарного для тебе і твоїх дітей. Ти їй вдячний. Не хочеш її кривдити. Але кохання вже давно відійшло, згасло. І вона це також відчуває. Тому ваші стосунки в останній період не можна назвати щирими.
- Констатую - ти дуже гарний психолог. Але все одно, я тебе до себе в гості не запрошую.
- Зачекай, ще не вечір. Я розробила власну систему і методику зваблення чоловіків. Тобі навіть не потрібно мене торкатися, навіть дивитися на мене. Вистачить чути мій голос. Обіцяю, ще до вечора ти полізеш на стіну, якщо я не з’явлюсь у тебе в гостях. Це вже неодноразово перевірено експериментально.
- Може, саме я стану винятком?
- Ми недооцінюємо силу слова. Це страшна зброя. Сам сьогодні ввечері пересвідчишся. Тим більше, що так чи інакше, ми цілий день вимушено не будемо розлучатися. Ну що ж, Андрію Хосе ібн-Хоттаб дон Рамірес, почнемо зі словесного спарингу двох снайперів?
- Це Амір задурив тобі голову тим Раміресом?
- Є в нього така божевільна здогадка. Взагалі-то, він дуже інтуїтивна людина.
- Ти, мабуть, у цьому кубелечку на цілі місяці наперед розписана?
- Вгадав. Кому потрібна періодично сліпнуча, вже не юна жінка, якщо вона не володіє унікальним даром заводити чоловіків. Але я пізніше виявила, що й сліпа коханка у деяких чоловіків викликає такий коктейль найрізноманітніших емоцій, що вони готові платити просто скажені гроші.
- А як ставиться Амір до того, що ти будеш приходити до мене в гості?
- Це його ідея. Коли мова йде про власне життя, Амір не зміг поскупитися і пожаліти віддати мене тобі. Та й особисто я не проти.
- То ти теж вважаєш, що я є Раміресом?
- Не знаю, але відчуваю, що ти не той, за кого себе офіційно видаєш. Якщо точніше, не зовсім той.
- Як це?
- Я сліпа уже досить багато часу і стала чимось на зразок Ванги. Знаєш, коли кіт з кицькою кохається, він такі шалені емоції відчуває. Абсолютно себе не стримує, кричить страшенно. Вивільни, Андрію, свою котячу сутність. Не будь таким стриманим… А тепер до справи.
Увесь день Оксана в найнесподіваніших місцях вправно вплітала в розмову свої сексуально орієнтовані оповідки. Під час спарингу, обіду, в тирі, знову спарингу, вечері невимушено линули різні історії про статеве життя тварин і різних екзотичних племен. До ночі вона сплела з них таку мережу, що бідний Андрій борсався в ній, як муха в павутинні. Йому дійсно впору було лізти на стінку. І коли вночі до нього справді прийшла Оксана, він уже не мав сил пручатися ні словом, ні ділом.
- Котику мій, - шепотіла йому на вухо Оксана, - ти хоча б щось знаєш про статеве життя африканських догонів? Ні? Я тобі зараз розповім, а потім ми продовжимо.
Вранці все почалося знову, але тепер Оксана органічно вплітала в ділову розмову оповідки про особливості статевого життя різних знаменитостей, світових і європейських. Через день це вже були розповіді про життя китайських імператорів. Потім їх замінили зірки українського шоу-бізнесу. Оксана була невичерпна, а змалювання різноманітних випадків і сцен було напрочуд реалістичним.
- Де ти знаходиш всі ці історії? - дивувався Андрій.
- Це не важко, коли є гроші й ідеї. Я наймаю одну журналістку, яка володіє англійською мовою. І вона для мене знаходить все це в Інтернеті та по бібліотеках. Але як їх подати відповідним чином, вона мені порадити не може. Коли і в що їх вплести, де і яку паузу зробити, щоб чоловік перетравив інформацію, як змалювати якомога реалістичніше, залежить вже лише від мене. Крім того, потрібно знати, які цикли бувають протягом дня, тижня, місяця у людей в цілому, а також у чоловіків і жінок, зокрема. Тут мені стала в нагоді моя спеціальність шкільного психолога.
- Не розкривай мені всього, буде нецікаво, - попросив Андрій.
-Добре, я і не збиралася. Андрію, ти б частіше телефонував своїм доньці і дружині. Щоб вони за тебе не хвилювалися. А то увесь зосередився на мені і роботі. Через певний час все це відійде, зникну і я з твого життя, а твої близькі залишаться.
- Я просто не хотів, щоб виникали якісь підозри. Куди і кому телефоную, що кажу…
- Цим не переймайся. Куди ти телефонуєш і що при цьому говориш, Аміру відразу стає відомо. Тож розслабся і отримуй задоволення.
Наступного тижня Андрій стріляв з високого помосту, спорудженого на могутньому дубі у лісі. Потім знову перейшов до тиру.
- Констатую для себе і доповідаю Аміру, що ти перебуваєш у відмінній снайперській формі. Ніби жив не в селі пенсіонером, а постійно тренувався, щоб підтримувати тонус. Тільки навіщо? Звичка? Навіщо селянинові підтримувати снайперську форму? Ти що, підробляв на півставки кілером? Може, брав замовлення не лише з Києва і України?
- Ти знову за своє, - розсердився Андрій. - Дозвольте відрекомендуватися - Андрій Хосе ібн-Хоттаб дон Рамірес. Досить вже мене діставати.
Всі наступні дні були схожі на попередні, але в той же час і не схожі. Цю несхожість вносила невичерпна на різні еротичні витребеньки Оксана. Однак рівно за тиждень вона припинила свої сексуально орієнтовані оповідки, повністю перейшовши на суто діловий офіційний тон. Жінка перестала приходити вночі до Андрія. В меню з’явилося ще більше чорниці, але зовсім зникли екзотичні овочі й фрукти. На запитання Андрія, що трапилося з меню, до неймовірного розмаїття якого він вже встиг звикнути, Оксана відповіла: це, мовляв, зроблено з метою уникнення будь-яких алергічних реакцій.
- Тільки українська їжа, щоб не виникла алергія, яка різко знижує функціональність снайпера, - пояснила вона Андрієві. - Дієту я теж особисто розробила.
- А якщо, припустимо, я не той, за кого себе видаю? То ж і дієта в мене має бути аргентинська чи мексиканська, - засміявся Андрій.
- А про це я й не подумала, - серйозно відповіла Оксана. - Якщо в тебе виникне щось гостро алергійне, в мене будуть великі неприємності.
- Так тут же в Аміра ліків більше, ніж в київській аптеці середньої руки. Даси мені щось, а я тебе не викрию. Скажу, що з’їв у лісі якусь шипшину або глід.
24 серпня з самого ранку до Ороса постукала Оксана. Андрій відчинив їй двері й одразу по виразу обличчя жінки зрозумів, що виникли проблеми.
- Десь пропав Бенгалуров, - сказала Оксана, стурбовано дивлячись на Ороса. - Ніхто не бачив його з учорашнього дня. Такого раніше з ним ніколи не траплялося. Це абсолютно на нього не схоже.
- Знаю я цих народних обранців, - криво посміхнувся Андрій. - Сховався десь у якоїсь молодички, а може чудово проводить час одразу з декількома. Це, щоб мати алібі на випадок непередбачуваної ситуації. Не переживай, скоро об’явиться.
- Андрію, - гаряче шепнула на вухо чоловікові Оксана, - сьогодні рано вранці пройшла поки що непідтверджена чутка, що Аміра вбили. Нібито знайшли вночі розчленований труп у Дніпрі. Подумай сам, може, в тебе тепер немає замовника і акція відміняється? Якщо так, пропоную, коханий, поїхати вдвох кудись на райські острови і жити безтурботно до кінця життя.
- Я ж все-таки одружений.
- Хіба це нині проблема, коли нам так гарно разом? Розлучишся, ти ж казав мені, що вас з дружиною нічого, крім спільного минулого і дітей, вже не зв’язує.
- Я не можу довіряти чуткам, - зимно відповів Орос. - Мені потрібна абсолютно достовірна інформація. Ти готова її надати?
- На жаль, ні.
- Про що тоді йдеться? Можливо, це чистої води провокація, спеціально запущена для зриву запланованої акції. Напевно, хтось про щось підозрює і забажав перестрахуватися. Я не можу в такій справі діяти суто імпульсивно. Дістань мені абсолютно достовірну інформацію. Тоді я зможу прийняти вмотивоване і аргументоване рішення. Прошу тебе, Оксано!
- Нічого не вийде. Конфіденційне джерело повідомило мені, що офіційне повідомлення надійде до ЗМІ лише завтра вранці. Сьогодні ж свято, парад, інші урочистості. Нібито не хочуть його псувати. Але Президент і Прем’єр-міністр уже в курсі. Саме Президент і віддав наказ поки що тримати все в секреті. В розслідуванні задіяні кращі слідчі СБУ і прокуратури. Підозра впала на Раміреса. Його почерк. Або хтось використав його методи, щоб нагнати на всіх ще більшого жаху.
- Мені команди на відміну операції ніхто не давав. Ти відмінити її теж не можеш. Замовлення я отримав особисто від Бенгалурова. Від нього і маю отримати відбій, - твердо сказав Андрій.
- А якщо він мертвий?
- Це міняє справу, але лише в тому випадку, якщо він не знищив боргову розписку і не перерахував грошей на мій рахунок. Якщо ж він встиг це зробити, навіть мертвий, - він мій замовник, котрий вже наперед оплатив його виконання.
- Все дуже чітко і ясно, - розсердилася Оксана, - але ти говориш не як майор міліції, а як кілер Рамірес.
- Угу. То, може, це саме я «замочив» твого Аміра?
- Вибач, я не подумала. В тебе просто не було такої можливості. Ще раз вибач, але я така знервована з самого ранку.
- Не треба, будь ласка, заводити мене в такий день, - попросив жінку Андрій. - Ти ж сама снайпер і знаєш, чим це загрожує.
- Гаразд, не буду. Ось боргова розписка, - Оксана простягла Андрієві згорнутий вчетверо аркуш паперу. - Амір передав її мені ще тиждень тому. Сказав, щоб я віддала тобі цей документ сьогодні до початку акції. Тоді ж було перераховано твій гонорар на цифровий рахунок в одному зі швейцарських банків. Ось, візьми цей аркуш з цифровим кодом.
Андрій задумливо подивився на аркуші паперу в своїх руках, потім сховав їх до кишені сорочки і застібнув ґудзика. Підвів голову і прочитав в затуманених черговим нападом хвороби очах Оксани щось таке, що примусило його ніжно відкинути пасмо волосся з її лоба.
- Він знав… Ні, мабуть, все-таки щось відчував. Амір дійсно був, як ти казала, дуже інтуїтивною людиною. Був упевнений, що я обов’язково виконаю замовлення, якщо і він виконає взяті на себе зобов’язання.
- А може, все-таки, не треба? - знову попрохала Оксана. - Він вже не довідається, що ти не стріляв у Президента. І ніхто, крім мене, про це не знає і не знатиме ніколи. Це я тобі гарантую за будь-яких умов: залишишся ти зі мною чи ні.
- Ти чомусь зовсім не береш до уваги мене, - зі сталевими нотками в голосі мовив Андрій. - Я не зможу жити на цьому світі, якщо не зроблю те, що мушу зробити.
- І знову ти кажеш і робиш так, як, по-моєму, говорив би і діяв Рамірес, - махнула рукою Оксана. - Я з такими чоловіками зустрічалася на Північному Кавказі. Кодекс честі. Помре, але не відступиться. Як важко, і в той же час щасно жінкам з такими чоловіками.
Оксана віддала наказ, до них під’їхав джип, який і доставив Ороса в район Софіївської площі, де будівельним ліфтом він дістався на збудовані за ніч конструкції верхнього поверху. Снайперське гніздо було облаштоване цілком професійно і за всіма його вимогами. Поряд розмістився контролер. Раніше з ним Андрій ніколи не зустрічався. Урядова трибуна почала заповнюватися, і Орос витягнув мобільний телефон.
- Навіщо він вам? Сховайте, - запротестував контролер.
- У міліцію треба терміново зателефонувати, - посміхнувся Андрій.
Контролер ображено замовк.
Орос набрав потрібний номер і нічого не відчув. Він так само лежав на животі, притиснувши до плеча гвинтівку, але тепер в оптичному прицілі чомусь був не Майдан з трибуною, а два вікна на шостому поверсі будинку по Софіївській вулиці.
«Скоро вони відчиняться і я вистрелю в праве вікно», - подумав він.
Знову, як і десять років тому, обидва вікна відчинилися одночасно. Але тепер Андрій вистрелив в інше вікно. Куля влучила точно в обличчя Раміреса, спотворивши його до невпізнання. Через декілька днів невдалого замаху на Президента країни, один з експертів переконував Андрія, що Рамірес, якщо це дійсно був він, чомусь ніби-то й не збирався стріляти в Президента. Судячи з розміщення його тіла й гвинтівки, цей всесвітньо відомий кілер збирався вразити саме його, Андрія Ороса, свого українського візаві. Навіщо це було йому потрібно, так і лишилося незрозумілим. Цю таємницю кілер назавжди забрав із собою в могилу. Експерт був людиною розумною і бувалою, а тому написав у експертному висновку те, що від нього хотіли почути, а не те, що було насправді.
Андрій Орос став героєм. І не тільки в Україні. Про це подбав Президент, який був вдячний майору за свій порятунок. Дружині Ороса, Стефанії, так і не вдалося на законних підставах одягти давно пошитий чорний траурний одяг. Раміреса, чи його чергового двійника, поховали під номером 76 на цвинтарі, де до скасування смертної кари ховали страчених злочинців.
Розділ ІV.
Лондон