I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 2 страница

4. Запобігання злочинності є системою державних і громад­ських заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схиль­них до правопорушень.

1.4. Додаткові питання, що вивчає криміно­логія

Основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішу­вати завдання, що стоять перед кримінологією, вона вивчає і проб­леми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв'язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Крім основ­них елементів предмета науки, кримінологія також вивчає до­даткові питання.

Жертва злочину-це особа або спільнота людей, яким прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання.

Для означення цього аспекту в науковій літературі виник термін "віктимологія" - вчення про жертву злочину. У кримі­нологічних дослідженнях до недавнього часу основна увага приділялася особі злочинця. Однак потерпілий взаємодіє із зло­чинцем, а тому ця проблема становить неабиякий інтерес для кримінологів.

Супутні щодо злочинності негативні соціальні явища, які в кримінології називають "фоновими" - це сукупність аморальних проявів, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки й органічно взаємопов'язані зі злочинністю, оскільки детермінують одне одного та тягнуть за собою соціальну деградацію особи (а зрештою - і всього суспільства).

Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки їхній уплив на злочинність значний. Крім цього, запобігання зло­чинам є найефективнішим, якщо воно починається на стадії ранньої профілактики, тобто в процесі дозлочинної асоціаль­ної поведінки.

Суїцидальна поведінка (самогубство) - це навмисне заздале­гідь обдумане позбавлення себе життя, один із видів насиль­ницької смерті.

Деякі вчені виступають проти включення цього питання до предмета кримінології⁵, проте є й протилежні думки. На наш погляд, ця проблема має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психології, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.

Прогнозування злочинності — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану зло­чинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.

Планування заходів протидії злочинності -це цілеспрямо­ваний процес розробки плану, в якому на основі цілей і зав­дань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, методичне забез­печення на визначений період часу.

Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування, а також планування цього процесу. Тож ця проблематика має бути залучена і до пред­мета кримінології.

Кримінально-правова статистика - це заснована на за­гальних принципах і змісті юридичних наук система положень та прийомів загальної теорії статистики, що застосовується при вивченні кількісно-якісного аспекту злочинності й пов'яза­них з нею явищ і заходів соціального контролю за нею.

Кримінально-правова статистика допомагає право­охоронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби зі злочинністю.

Методика вивчення злочинності - це сукупність наукових методів (способів і засобів наукового пізнання), застосовува­них для збору, опрацювання, аналізу чи інтерпретації кримі­нологічно-значимої інформації. При проведенні кримінологіч­них досліджень використовують прийоми (способи) інших наук - соціологічні, статистичні, математичні, психологічні, -пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається.

⁵ Карпец И. И. Современньїе проблеми криминологии. - М., 1982. - С. 133; Зелинский А. Ф. Криминология. - X., 2000 - С. 23

1.5. Завдання кримінології

Мета кримінології полягає у виробленні наукових і практич­них рекомендацій, положень та висновків щодо підвищення ефективності запобігання злочинності. Практичні цілі форму­люються, беручи до уваги професійну підготовленість кадрів, їхнє матеріально-технічне, фінансове забезпечення й реальний час щодо проведення відповідних заходів.

Мета та предмет кримінології визначають її завдання.

Основні завдання кримінології:

1) отримання достовірних даних про елементи, що є пред­метом кримінології;

2) вивчення об'єктивних і суб'єктивних факторів, які вплива­ють на рівень, структуру, динаміку, характер злочинності, її регіональні особливості;

3) соціально-кримінологічне дослідження деяких видів зло­чинності для визначення способів боротьби з ними;

4) вивчення особи злочинця, дослідження механізму
вчинення конкретного злочину, класифікація видів злочинних
проявів і типів особи злочинця;

5) розробка наукових рекомендацій щодо усунення чи ней­тралізації явищ, які спричиняють антисоціальну злочинну по­ведінку;

6) наукова розробка заходів, пов'язаних із виявленням осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, вивчення цих осіб і вжиття дієвих профілактичних заходів упливу на них;

7) вивчення особи потерпілого від злочинів, взаємозв'язку між жертвою та злочинцем;

8) визначення основних напрямків і заходів протидії зло­чинності, правове регулювання профілактичної діяльності.

1.6. Функції кримінології

Виходячи із завдань, які стоять перед кримінологією, ви­діляють функції кримінології:

1. Описова: кримінологія виявляє та фіксує певні факти соціальної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їхні властивості й ознаки, дає їхній науковий опис.

2. Пояснювальна: розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних обєктів, кримінологія дає їм наукове пояснення.

3. Прогностична: вивчаючи тенденції розвитку криміно­логічно значущих процесів і явищ, кримінологія прогнозує їхній майбутній стан.

4. Практично-перетворювальна: кримінологічні опис, по­яснення та прогнозування так чи так підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з протидією злочинності. Тож, боротьба зі злочинністю в значенні розуміння фокусує решту проблем, які вивчаються криміно­логією. У цьому й полягає практично-перетворювальна фун­кція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони озброюють суб'єкти профілактики зло­чинів, слугують для них керівництвом до дій.

За видами впливу практично-прикладні функції можна поділити на економічні, правові, соціально-психологічні, гч організаційио-управліпські та ін.

"^ 1.7. Діалектичний та історичний методи <^~ в кримінології

^Г>, Метод (від грецьк. теїпосіоі - шлях до чого-небудь) - прийом, Х^ шлях дослідження. Методика - сукупність методів дослідження. \\ Методологія - учення про шляхи та методи дослідження чого-небудь.

Глибоко й достовірно пізнати соціальні явища дають змогу діалектичний та історичний підходи. Вони надають можливість правильно вирішувати такі дуже важливі для кримінології проблеми, як співвідношення буття та свідомості, фізичного й духовного, соціального та біологічного, необхідного й ви­падкового, загального зв'язку явищ у їх постійному розвитку, єдності та боротьбі протилежностей, проблеми переходу кількісних змін у якісні тощо.

Діалектико-історичний метод орієнтує дослідника на потребу розглядати злочинність та інші кримінологічні явища в по­рівняльно-історичному аспекті в розвитку та зміні їхніх соціаль­них зв'язків і зумовленостей, застерігає від суб'єктивізму й одно­бічного підходу, забезпечує системність дослідження. Однак хиб­ною є думка, що лише на підставі загальних філософських по­ложень можна пояснити всі явища та протиріччя, з якими стикається кримінологія. Завдання будь-якого криміноловшюго

, ^колАїкїкл .,- авНа|

| ТЗБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА^ 1 ПАУТОБА БТГ.Л'ПГЕ"КА

дослідження полягає в тому, щоби за допомогою законів і кате­горій діалектики обрати такий метод дослідження, котрий дав би можливість розкрити сутність явища, встановити законо­мірності його розвитку, історичні форми прояву.

Діалектичний метод лежить в основі методології будь-якої науки, а діалектичний матеріалізм становить загальну методо­логію, тобто теорію пізнання. Філософи глибоко проникли в розуміння того, яким шляхом розвивається наукове пізнання, які найважливіші закономірності його руху від зовнішніх аспектів явищ, що вивчаються, до їхньої внутрішньої сутності. Тож завдання науки полягає в тому, щоб видимий у явищі рух звести до дійсного внутрішнього руху, бо якби форма прояву та сутність речей збігалися, то наука була б зайвою.

Отже, в основі методології лежить загальний метод пізнання - діалектичний та історичний матеріалізм.

Це база як для загальнонаукових (логічного, абстрактного мислення, висунення гіпотез, аналізу та синтезу, спостереження, експерименту), так для і спеціальних методів (соціологічних, статистичних, математичних, психологічних, педагогічних тощо). Остання група методів, які хоча і не є кримінологіч­ними, але свою специфіку вони отримують через особливості предмета та завдань саме кримінологічних досліджень.

1.8. Загальнонаукові методи кримінологіч­них досліджень

Загальнонаукові методи - це загальні способи та шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, які використовуються в різних галузях наукового знання.

До загальнонаукових методів кримінологічних досліджень відносяться: аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, абстракція тощо.

Аналіз - це процес уявного чи реального розподілу цілого на частини, а синтез - процес об'єднання елементів у єдине ціле.

Індукція - спосіб пізнання явища від окремих фактів і по­ложень до загальних висновків; дедукція ж розуміється як конс­татація висновків через пізнання явища від загального до конк­ретних фактів.

Аналогія — це відповідність, подібність предметів або явищ, процесів у яких-небудь властивостях.

Узагальнення - це відображення та формулювання тен­денцій, що лежать в основі досліджуваного процесу.

Абстракція- це процес уявного виділення визначених вла­стивостей і зв'язків досліджуваного явища та розмежування їх і побічних явищ.

Історичний підхід - це розгляд і вивчення закономірного процесу руху та розвитку суспільства, зважаючи на характери­стики й особливості конкретного часового періоду.

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів і при­йомів, використовуваних для підготовки й обґрунтування рішень зі складних проблем. Системний аналіз спирається на принципи системного підходу, а також на низку математичних та інших кількісних методів. Основна процедура - це побудова узагаль­неної моделі, що відображає взаємозв'язок реальної ситуації.

Моделювання - це спосіб дослідження процесів або систем об'єктів через побудову та вивчення моделей з метою одержати нову інформацію. Ефективне дослідження такого комплекс­ного явища, як злочинність, неможливе без використання методів моделювання.

1.9. Спеціальні методи кримінологічних досліджень

Спеціальні (приватнонаукові) методи кримінологіч­них досліджень - це способи та прийоми конкретного до­слідження об'єкта чи процесу з метою його оптимального ре­гулювання.

До спеціальних методів належать:

Опитування - це метод збору даних про об'єктивні факти, думки, знання тощо, заснований на безпосередній (усне опиту­вання - інтерв'ю) й опосередкованій (письмове опитування -анкетування) взаємодії між дослідником (інтерв'юером) і опитуваним (респондентом).

Інтерв'ювання надає можливість зібрати інформацію про факти, суб'єктивні судження, мотиви поведінки, установки тощо. Особистісний характер взаємин між інтерв'юером і респон­дентом, суб'єктивність оцінок висувають чіткі методологічні

та методичні вимоги до підготовки й проведення опитування, невиконання яких веде до перекручування результату. Інтерв'ю­вання використовується не так часто, як анкетування, тому що воно більш трудомістке.

Анкетне опитування (анкетування) - один із ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки й настрої осіб; про рівень знань особами вимог права; їхні схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших в однакових ситуаціях; не зафіксованих в інших документах відомостей про минуле, про оточення тощо.

Документальний метод - загальна назва методів вивчення документів. Залежно від мети дослідження застосовують методи вивчення документів якісні чи кількісні.

Статистичні: масового спостереження (закон великих чисел), групування, аналіз узагальнених показників тощо. Вони дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих статистичних показників встановити закономірності та взаємозалежності їхнього розвитку, зробити узагальнення, перейти від випадкового й одиничного до стійкого, масового, закономірного, побачити якісні ознаки досліджуваного явища.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні, обробці й інтерпретації висновків фахівців у певній галузі, теорії та практиці з визначених питань, важливих для дослідника. Кількість залучених експертів не перевищує 20-30 осіб. При оцінці висновків зайві думки відкидаються.

При моделюванні будується ідеальний (уявний) або матеріаль­ний об'єкт, який може замінити чи відобразити об'єкт, який вивчається, при цьому дослідник отримує нову інформацію. У кримінологічних дослідженнях найчастіше застосовують графікові та математичні моделі.

Метод екстраполяції актуалізує досвід організації боротьби зі злочинністю в минулому, беручи до уваги її сучасний стан і накладаючи ці показники на майбутній її розвиток.

1.10. Зв'язок кримінології з юридичними науками

Кримінологія пов'язана з багатьма юридичними науками, а особливо тісно з кримінальним правом.

Кримінально-правова теорія та заснований на ній кримі­нальний закон дають юридичну характеристику злочинам і злочинцям (суб'єктам злочину), що необхідне кримінології. Своєю чергою, кримінологія надає кримінальному праву, законодавцю і правозастосовній практиці інформацію про рівень злочинності, її структуру, динаміку, ефективність профілактики злочинів, розробляє прогнози щодо майбутніх змін цього негативного явища. Це дає змогу вчасно реалізову­вати нормотворчу діяльність з визнання діянь злочинними чи переведення їх зі злочинів до розряду інших правопо­рушень (криміналізація чи декриміналізація).

Зв'язок кримінології та кримінального процесуполягає в тому, що суспільні відносини, які регулюються кримінально-процесуальними нормами, націлені на недопущення реально можливої та припинення розпочатої злочинної діяльності за допомогою оперативних служб кримінальної міліції чи без­посереднім застосуванням передбачених законом заходів при­мусу (тримання під вартою, арешт майна, вилучення документів тощо), через виявлення причин і умов вчинення конкретних злочинів. Кримінально-процесуальні норми (статті 23, 23^і, 23² КПК України) закріплюють обов'язковість виявлення при­чин і умов, що сприяли вчиненню злочину, та вжиття заходів щодо їх усунення. Вивчення ж причин й умов злочинності (пев­ного злочину), запобігання злочинності - основні елементи пред­мета кримінології. Тож кримінологічні знання допомагають у практичній діяльності при розслідуванні кримінальної справи.

Криміналістикарозробляє методику виявлення та фіксації фактичних даних про причини й умови вчинення злочинів, типо­логічні характеристики ситуацій вчинення злочинних проявів, способів дій злочинцш, а також організаційно-технічні й тактичні засоби захисту особи та майна від злочинів, що ускладнює вчинення останніх. Кримінологія ж указує основні напрямки для їхньої розробки, що випливають із даних про структуру й ди­наміку злочинності, та типові криміногенні ситуації, а також роз­глядає ці рекомендації як складову частину системи профі­лактичних заходів й аналізує ефективність їх застосування.

Взаємодія кримінально-виконавчого правата криміно­логії найактивніше здійснюється щодо боротьби з рецидивом

злочинів, у царині результативності виконання покарань, а також ресоціалізацїї та адаптації осіб, які вчинили злочин після відбуття покарання. При цьому кримінально-виконавче право вивчає власне порядок і процес відбування покарання в аспекті реалізації його цілей і проблемних ситуацій, пов'язаних з цим, а криміно­логія - причини й умови рецидиву та заходи щодо їх усунення. Кримінально-виконавче право й кримінологія спільно розроб­ляють рекомендації щодо запобігання рецидивові, підвищення ефективності виправлення засуджених осіб.

Зв'язок кримінології з адміністративним правомполягає в тому, що адміністративне право вивчає правопорушення, перед­бачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Взаємозв'язок адміністративних правопорушень зі злочинами полягає, насамперед, у тому, що частина правопорушень пере­ростає у злочини. Тож завданнями ранньої профілактики є запо­бігання цим проступкам. Крім того, низка правопорушень (пия­цтво, проституція, жебрацтво) є підґрунтям для вчинення злочинів.

1.11. Зв'язок кримінології з неюридичними науками

Кримінально-правова статистика,як і кримінологія, вивчає масові суспільні явища: сукупність (систему) злочинів, учинених за певний час на певній території; осіб, які їх учиня­ють; допомагає з'ясувати причини й умови вчинення злочинів, а також намітити систему заходів профілактики злочинів тощо. Основними способами збору, обробки й аналізу вказаної вище інформації є статистичні методи масового спостереження, групу­вання, аналізу тощо.

Зведені дані кримінально-правової статистики органів внутрішніх справ, прокуратури, Міністерства юстиції України, суду, податкової та митної служб і результати конкретних кримшо-логічних досліджень дають узагальнену картину злочинності. Знеособлені дані загальносоціальної статистики (демографічної, медичної, економічної та ін.) використовуються при дослідженні причин та умов злочинності й тенденцій її розвитку.

Кримінологічний аналіз причин та умов злочинності у сфері економіки, як і спеціальне вивчення злочинів у сфері господар­ської чи службової діяльності, неможливий без знання економіч-

ної ситуації, галузевої та прикладної економіки. Зв'язок криміно­логії з економічними наукамивиявляється не лише при ви­вченні злочинності у сфері економіки та корисливої злочин­ності, але й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у генезі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства.

Взаємодія з педагогікоюособливо важлива при до­слідженні злочинів неповнолітніх, жінок, побутових і рецидив­них злочинів. Знання педагогіки застосовуються також у про­цесі розробки й аналізу ефективності індивідуальних заходів запобігання злочинам.

Кримінологія тісно пов'язана з психологічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властиво­стей, що визначають механізм індивідуальної злочинної по­ведінки. Вивчення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики немож­ливе без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особ­ливостей темпераменту та інших ознак осіб, які скоїли злочини, їхньої антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки й методів її впливу. Можна вважати обґрунтованим припущення про виокремлення такого напрямку на стику кримінології та педагогіки, як криміно­логічна педагогіка, чи педагогічна кримінологія.

Кримінологія також використовує положення загальної, юридичної та прикладної психологіїдля пізнання при­чин й умов злочинності та злочинів, тому що вони відіграють провідну роль у вивченні й класифікації особи злочинця, мають значення для розробки заходів профілактичного впливу. Стосується це і даних демографії, соціології (соціології права)та політології,що використовуються в процесі прогнозу­вання та планування боротьби зі злочинністю, а також у спеці­альній профілактиці злочинів неповнолітніх, побутових і реци­дивних злочинів, злочинів, вчинених особами без постійного місця проживання, представниками національних меншин тощо.

Кримінологія взаємодіє також із новою науковою дисцип­ліною - юридичноюконфліктологією, що досліджує соціальні конфлікти, механізми їх виникнення, шляхи ви­рішення, різновиди конфліктів (внутрішні, зовнішні тощо).

В останні роки все більшого значення набуває зв'язок кримінології з математикою та кібернетикою. Праці низки кримінологів (Г. Аванесова, Ю. Блувштейна, С. Віцина, А. Зелін-ського, В. Панкратова та ін.) показали можливість плідності співпраці кримінології з цими науками. Математичні методи суттєво підвищують точність кримінологічних досліджень та їхніх висновків (приміром, при визначенні рівня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогнозуванні)⁶.

Отже, соціально-правова природа кримінології припускає її унікальну для юриспруденції комплексність, тісну взаємо­дію з багатьма науковими й галузевими напрямками. Однак це жодною мірою не позначається на чіткому визначенні пред­мета кримінології, його елементів, при розмежуванні їх та спо­ріднених галузей знань і права.

1.12. Система науки кримінології

Кримінологія, як і будь-яка наука, має власну систему. Система кримінології прямо залежить від її предмета, відображає його структуру, оскільки особливістю наукових знань є їхній логічно упорядкований, систематизований виклад.

Система науки кримінології базується на двох підста­вах: предметі дослідження та рівні узагальнення науково-практичної інформації.

За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох частин:

1) учення про злочинність;

2) учення про детермінацію злочинів;

3) учення про особу злочинця та жертву злочинів;

4) учення про засоби протидії злочинності.

⁶ Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн.: Загальна частина /Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г. та ін. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 19.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на загальну й особливу (спеціальну) частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми зло­чинності. Це поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія та методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій.

У загальній частині наводиться визначення злочинності, вивчаються її кількісні та якісні параметри (показники), ана­лізується проблема детермінації (причин та умов) злочинності. Значне місце в загальній частині відводиться особі злочинця й механізму злочинної поведінки, а також питанням, віктимо­логії та суїциду, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності. При вивченні загальної частини криміно­логії на перший план виступає здатність до абстрактного мислення та засвоєння теоретичних положень.

В особливій частині міститься кримінологічна характери­стика різних видів і груп злочинів: корисливої та насильни­цької злочинності, професійної і організованої, рецидивної та економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін. Цей розділ є найнасиченішим щодо інформації та для його засвоєння потрібна ретельна робота й глибоке знання Кримінального кодексу України.

1.13. Значення кримінології як науки

Кримінологія має як загальнотеоретичний, так і прикладний аспекти. Перший з них полягає у виявленні злочинності як соціально-правового явища та розробці наукових основ його подолання, другий (прикладний) має своїм завданням розробку конкретних заходів, спрямованих на запобігання певним видам злочинності.

У процесі цієї діяльності перед кримінологією постає низка проблем. Проблема - це складне теоретичне чи практичне питання, що вимагає вивчення та вирішення. До актуальних проблем кримінологіїна сучасному етапі належать основні напрямки боротьби зі злочинністю:

- встановлення дієвого бар'єру кримшальному насиллю, забез­печення надійної охорони життя, здоров'я та власності громадян;

- підвищення ефективності розкриття злочинів, які станов­лять широкий суспільний резонанс (тероризм, торгівля людь­ми тощо);

- профілактика злочинів серед неповнолітніх і молоді;

- поліпшення боротьби з корупцією та організованою зло­чинністю;

- протидія процесам криміналізації економіки (легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом, злочинам у бюджетній, кредитно-банківській сфері тощо);

-поліпшення роботи з виявлення та запобігання незакон­ному обігові наркотичних засобів, психотропних речовин, пре­курсорів, зброї та вибухових речовин.

Водночас треба мати на увазі, що кримінологія, як і будь-яка інша наука, не є чимось застиглим, раз і назавжди запрограмо­ваним. У процесі свого розвитку вона, в певних межах, може доповнювати й уточнювати свій предмет дослідження.

ТЕМА 2. Історія становлення криміноло­гії та її сучасний стан в Україні

2.1. Основні періоди розвитку кримінології

Задля глибокого вивчення будь-якої науки, і кримінології також, необхідно засвоїти не тільки сучасне становище роз­витку науки, а й дослідити початки її становлення, основні етапи розвитку, засадничі ідеї, концепції та погляди. Починаючи зі стародавніх часів, проблеми існування злочинності й заходи боротьби з нею привертали увагу філософів, юристів і пред­ставників інших галузей знань.

Одна з найпоширеніших класифікацій кримінологічної думки відокремлює три основних періоди розвитку науки:

1) класичний (із другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст.);

2) позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х рр. XX ст.);

3) сучасний від 30-х рр. XX ст. дотепер⁷.

Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвітництва періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХУІІ-ХУШ століть). Він передував, а потім су­проводжував перетворення в державному, суспільному та духов­ному житті, що зумовлювалися буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах, так званої, класичної школи криміналь­ного права, котру заснував Ч. Беккаріа з Мілана. Основні по­ложення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання".

Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська криміно­логія розвивалась у двох основних напрямах - біологічному

⁷ Криминология: Учебник для юридических вузов / Под редак-цией проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. -СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 14.

й соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, що про­явилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у ґрунтовних кримінологіч­них теоріях та побудовах виявляється дуже гостро, оскільки зло­чин є одним із крайніх проявів зла та потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

Насамкінець варто підкреслити, що ще до виникнення криміно­логії як науки питання запобігання злочинам були об'єктом за­цікавленості багатьох вчених, починаючи від античних часів.

2.2. Кримінологічні погляди Платона

Що стосується стародавнього світу, то найбільший інтерес становлять ідеї Платона. Мислитель цікавився причинами зло­чинів й аналізував їхні мотиви. Він писав про гнів, ревнощі, праг­нення до насолод, оман. Платон уперше став розглядати по­рушення законів як наслідок найбільшої хвороби держави. Одним із головних джерел цієї хвороби він вважав міжусобиці, наявність бідності та багатства. Із метою запобігання злочинам, на думку Платона, законодавець повинен був установити межі бідності й багатства. Якщо майно найзаможніших у чотири рази пере­вищує "статки" найбідніших, то це вже призводить до злочинності.