Генетичні фактори, що ускладнюють управління
Деякі автори відмічають у неслухняних виразність домінування, більшу соціальну відповідальність і більш високий рівень морального розвитку.
Важкокерованих людей можна розділити на шість типів:
1) патологічно антисоціальні;
2) незалежні, самостійні;
3) креативні;
4) ледачі;
5) принципові, сумлінні, соціально відповідальні;
6) уперті.
Патологічно антисоціальні. Це люди, що не підлягають управлінню через свою природну антисоціальність, яка, на думку італійського психіатра Ц. Ломброзо, властива «злочинним типам». Їх поведінка ще в ранньому дитинстві відрізняється агресивністю і зіставленням себе з групою. Опір стає нібито самоціллю, засобом самоствердження і взірцем їх життя. Часто із цих суб’єктів виростають мізантропи (людиноненависники), які інколи бувають безжалісні не тільки до інших, але й до себе.
Після того як в Україні відмовилися від принципу забезпечення всезагальної зайнятості, таким вираженим антисоціальним елементам практично не залишилось місця на цивілізованому ринку праці.
Незалежні, самостійні. Опір указівкам керівництва з боку цих упевнених у собі людей пояснюється тим, що вони звикли мати свою точку зору. З цієї групи можна виділити дві підгрупи.
Перша – це люди «думаючі», які відрізняться поміркованістю, логікою. Їх часто називають «упертими» і «занудами». На них можна впливати скоріше за все переконанням на основі суворої аргументації, аніж заставляти.
Друга – це люди «домінантні» або «природжені лідери». Вони мотивовані на досягнення цілей, які самі вибирають і самі реалізовують. Вони не стануть довго терпіти ролі рядових виконавців. Тому, або їм треба давати велику самостійність, або ставити керівниками, або з ними розставатися.
Креативні. При постановці чергової проблеми вони знаходять більше задоволення в самому процесі пошуку рішень і сприймають поставлену задачу як гру-головоломку. Серед маси генерованих ними ідей часто зустрічаються вдалі. Звикнувши до цього, «креативні» гублять цікавість до виконання чужих рішень. У таких випадках краще не доручати їм реалізацію цих ідей. Другий варіант – позначити індивідуальну задачу, необхідну для виконання чужого рішення, надати повну самостійність у пошуку шляхів її реалізації.
Ледачі. Оскільки таких достатньо багато, то не треба шукати 100-відсоткових працелюбів серед претендентів на вакансії. Треба з’ясувати їх домінуючі мотиви і підбирати відповідні стимули. Метод управління – в основному є змушуючим і більш жорстким.
Принципові, сумлінні, соціально відповідальні. Такі люди можуть вважати вказівки керівництва невідповідними своїм моральним нормам. Там, де пасивний суб’єкт візьме «під козирок» і буде байдуже виконувати навіть помилкові рішення керівництва, «неслухняний» проявить більшу чесність і буде добиватися більш раціонального рішення.
Якщо без сумнівної справи неможливо обійтися («бізнес не роблять у білих рукавичках»), то краще знаходити інших – «більш гнучких» – виконавців.
Уперті. Як правило це люди зі слабким характером, які намагаються самоствердитися саме через опір, хай і на шкоду собі – «на зло мамі відморожу вуха». Розумний керівник інколи може примінити тактику, подібну до тієї, яку застосовують з упертою дитиною – не наполягати і відступити, краще – з ображеним виглядом. Саме через слабкість характеру впертий довго не зможе витримувати холодного і сердитого вигляду свого начальника. Часто він сам приходить «з’ясувати деталі завдання». В іншому випадку керівнику потрібно знову підійти з пропозицією, але у формі прохання, а не наказу, і сам на сам.
На практиці ж начальники, знаючи слабкості впертих, просто підвищують на них голос, чого частіше за все і буває достатньо.
Авторитарність, упертість або недосвідченість керівника приводить до того, що багато із перерахованих вище типів «з характером»: а) йдуть з посади; б) стають байдужими до роботи, реалізуючи себе, наприклад, в хобі; в) починають працювати на свою кишеню і навіть красти. Таким чином, подібні начальники залишаються без ініціативних самостійних людей, на яких можна було б спертися і розподілити відповідальність.
Універсальний засіб по відношенню до важкокерованих – не обмежуватися усною вказівкою або проханням, а включити завдання в план їх роботи і потім вимагати його виконання в офіційному порядку відповідно до Трудового кодексу України.