Український термін як національно-культурне явище

1. Термінознавство як наука.Сучасна епоха характеризується бурхливим розвитком усіх галузей науки й техніки, процесами їх інтеграції й міжнародного кооперування. У зв’язку з цим виникає потреба вдосконалення системи передавання та оброблення інформації, співробітництва науковців різних країн у найрізноманітніших сферах науки й техніки. Науково-технічний розвиток як одне з найважливіших соціальних явищ сучасності вносить істотні зміни в лінгвістичну модель світу. Ці зміни полягають насамперед у тому, що нині переважну частину лінгвістичного фонду складає фахова лексика (терміни та номенклатурні назви).

Науково-технічна термінологія – це широкий шар лексики, що інтенсивно розвивається та активно взаємодіє з іншими шарами лексики, насамперед – загальновживаної. Тому вивчення закономірностей утворення термінологічної лексики, її структури та семантики стало одним з найважливіших завдань сучасної лінгвістики.

Усе це сприяло тому, що в надрах сучасної лінгвістики у 60-х роках ХХ ст. виникла нова прикладна дисципліна – термінознавство. Найбільш загальна мета термінознавства – зробити процес утворення та вживання термінологічних найменувань більш керованим, сприяти раціоналізації професійного спілкування, взаєморозумінню фахівців. Термінознавство на нинішньому етапі розвитку є не просто міждисциплінарною галуззю знань на перетині лінгвістики, логіки та відповідних науково-технічних спеціальностей, а й охоплює прикладні проблеми систематичного запису, збереження та оброблення термінологічної інформації. Основні напрями українського термінознавства пов’язані з питаннями впорядкування науково-технічної термінології, запозичень та перекладу термінів, словотворення у сфері термінології, правопису і транслітерації тощо.

Термінологія (від лат. terminus – рубіж, межа і грец. logos – слово, вчення) – сукупність термінів, що обслуговують певну сферу знань: мистецтво, техніку, виробництво тощо. Це особливий пласт лексики, який піддається свідомому регулюванню й упорядкуванню. На думку вчених, слово «термін» уперше з’явилося у Німеччині 1876 року. Основою української термінології є народна термінологія, а також міжнародна, що сформувалася в європейських мовах на базі грецької та латинської мов.

Становлення української наукової термінології почалося з другої половини ХІХ ст. і пов’язане з іменами Івана Верхратського, Михайла Драгоманова, Василя Левицького та ін., діяльністю наукових товариств: імені Т. Шевченка (у Львові), «Просвіта» (у Києві), імені Г. Квітки-Основ’яненка (у Харкові) та різних термінологічних комісій, завданням яких було збирання та впорядкування народної термінології з різних галузей знань. На кінець ХІХ – початок ХХ ст. українська мова мала свою наукову термінологію з філософії, політичної економії, мистецтва, юриспруденції, природничих наук, фінансової справи тощо.

Відновлення української державності 1917 року, розширення суспільних функцій мови активізували процес збирання, творення та нормалізації української термінології. Якісно новий етап у її розбудові починається з 1921 року після об’єднання всіх термінологічних комісій в Інститут української наукової мови (ІУНМ), на який покладалося завдання спрямувати процес розвитку української наукової мови на вироблених лінгвістами наукових засадах, розробляти різногалузеву термінологію. До 1930 року ІУНМ видав 16 термінологічних словників, переважно російсько-українських: «Словник природничої термінології», «Словник ботанічної номенклатури», «Практичний словник виробничої термінології».

У зв’язку зі згортанням політики українізації ця робота припинилася. Відродження української термінології припадає на 50–60-і роки. Відтоді до 80-х років видано серію термінологічних словників, як перекладних, так і тлумачно-довідкових: «Російсько-український технічний словник», «Російсько-український сільськогосподарський словник», «Енциклопедію кібернетики».

Терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвістичною базою соціальних комунікацій, на основі якої формуються, усталюються і функціонують усі сфери науково-професійної діяльності. Термінологія нині набуває статусу основного засобу формулювання ідей, саме з допомогою наукової термінології відбувається кодування і декодування наукової інформації, наукових понять у каналах комунікації і, таким чином, поширення соціальної наукової інформації.

Термінознавство протягом останніх десятиліть розвивається з особливою інтенсивністю. Так званий термінологічний вибух, який спостерігається майже в усіх мовах, спричиняє впровадження великої кількості нових термінологічних одиниць. Особливо це помітно в мовах, що порівняно недавно підвищили свій статус, розширили сферу свого застосування. Проте запровадження в лексику нових термінологічних одиниць потребує їх систематизації та стандартизації. Питаннями термінологічного планування займається багато науковців-термінологів у різних країнах світу, де існують установи з питань термінологічної стандартизації. Ця робота ведеться також на міжнародному рівні, що знайшло прояв у випуску багатомовних термінологічних словників, а також у теоретичних працях з питань мотивації нових термінів, їхньої зовнішньої форми та стандартизації.

Нині термінологічна робота в Україні ведеться в таких напрямах: створення термінологічних словників, розроблення державних стандартів на терміни та визначення, дослідження формування окремих терміносистем та вироблення теоретичних засад кодифікації української термінології.

Знання термінологічного апарату забезпечує адекватне розуміння всього джерела наукової інформації, адже терміни набувають функції лексичних маркерів наукової мови, асоціюючись з «інформаційними вершинами» речення, мікротексту, фахового тексту, дискурсу.