ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. 7.4 Основні теорії лідерства

7.4 Основні теорії лідерства

Здавна люди намагалися знайти відповідь на питання, які конкретні якості повинен мати керівник, щоб ефективно керувати підлеглими. У давнину існувала притча про те, що спочатку Бог наділив людину трьома основними якостями: талантом, волею і порядністю. А потім з якихось невідомих нам причин передумав і залишив кожному представнику роду людського лише по дві якості. Кажуть, що з тих пір і ходять по Землі: порядні та вольові, але безталанні; талановиті та порядні, але безвольні; вольові й та­лановиті, але непорядні. Кожен же керівник з огляду на свою про­фесійну діяльність повинен володіти і організаторським талантом, і розвинутою волею, і бездоганною порядністю. Як же домогтися гармонії в поєднанні цих «спочатку даних» якостей?

Багато вчених намагалися виділити необхідні риси чи ха­рактеристики, якими повинен володіти той чи інший керівник. Цій проблемі нині приділяється пильна увага, особливо в зару­біжній психології управління. Спочатку наукові пошуки знайшли своє втілення в так званій «теоріїрис» (іноді її називають «хариз-матичною» теорією, від слова «харизма» — щось таке, що зійшло на людину від Бога).

Відповідно до цієї теорії лідером, керівником не може бути будь-яка людина, але лише та, котра має певний перелік вродже­них особистісних якостей, тобто сукупність певних психологічних рис. Управління — це не наука, а своєрідне мистецтво, стверджу­ють прихильники цієї теорії. Керівник — це свого роду артист, ді­яльність якого ґрунтується на його вродженому таланті. «Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, — стверджував американський психолог Д. Бойд. — Мис­тецтво керування не є чимось таким, чому можна навчитися ззов­ні; воно йде від вашого серця й власної сили». Аналогічну позицію займав Е. Шумахер, який зазначав, що керівна діяльність «нале­жить скоріше до сфери поезії, ніж до точних наук».

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Пізніше на основі наведених вище поглядів сформувалися те­орії «еліти і юрби». Відповідно до них обов'язковою умовою життя всякого суспільства є його диференціація на дві верстви — на «елі­ту», привілейовану правлячу групу, члени якої покликані керува­ти, і на «юрбу», іншу масу людей, що сліпо йдуть за лідерами.

Погодитися з такою точкою зору — значить, визнати непо­трібними спроби виявити закономірності ефективного управлін­ня та якості, які повинен мати керівник. Однак практика свід­чить, що певні закономірності є, типові риси існують. От чому пізніше психологи-біхевіористи обґрунтовують положення про те, що лідерські риси не можна вважати повністю вродженими. Деякі з них можуть бути набутими в результаті навчання й на­громадження досвіду. У цьому напрямі проводяться численні дослідження, спрямовані на виявлення універсальних рис, які обов'язково повинен мати лідер.

Особливо ретельно перелік рис розроблявся в США, оскільки саме ці риси повинні були стати основою для побудови системи тестів для відбору осіб, «придатних» для керівництва. Однак не­забаром з'ясувалося, що проблему цю важко розв'язати. Почавши з декількох фундаментальних якостей, ряд учених у процесі до­слідження збільшили їх кількість до двох сотень і навіть більше. У 1940 р. американський психолог К. Берд склав список із 79 рис і якостей, які різні дослідники трактують як «лідерські».

Однак його спантеличила «розбіжність» цих рис у різних авторів: 65 % названих рис було взагалі згадано лише один раз, 16-20 % — двічі, 4-5 — тричі. І лише 5 % рис було названо чоти­ри рази. Крім того, не можна було не рахуватися і з таким спосте­реженням з практики керівництва: було відомо чимало випадків, коли особи, що не володіли «найважливішими рисами», успішно справлялися з усіма функціями лідера. Навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала людину на ефективного лідера. Усе це зумовило появу інших точок зору.

Досить розповсюдженою в зарубіжній психології є ситуа­ційна теорія. У ній акцент перемістився з рис лідера на аналіз