Загальне поняття про діяльність

Людина живе — отже, діє.

Без діяльності неможливе життя людини. У процесі діяльнос­ті людина пізнає довколишній світ, його закономірності, спри­ймає різні явища. У процесі діяльності створюються продукти і матеріальні речі — одяг, їжа, житло, без яких не може існувати людина. У процесі діяльності відбувається створення духовних цінностей — музики, живопису, поезії, науки. Отже, діяльність — це форма активного ставлення людини до довколишнього світу.

Діяльність людини принципово відрізняється від поведінки тварин, навіть якщо ця поведінка досить складна. Діяльність людини носить свідомий характер, вона цілеспрямована, тобто людина усвідомлює мету і способи її досягнення, планує окремі ланки діяльності, враховує можливості утруднення та перепони, перебудовує діяльність в разі потреби, передбачає результати. Діяльність людини пов'язана з виготовленням, застосуванням та зберіганням знарядь праці. Діяльність людини носить суспіль­ний характер, вона відбувається, як правило, у колективі і для колективу. У процесі діяльності людина вступає у складні сто­сунки з іншими людьми.

Поведінка тварин не носить ні свідомого, ні суспільного ха­рактеру в повному розумінні цього слова. Навіть вищі тварини не планують своєї поведінки, не застосовують знарядь праці.

Діяльність визначається суспільно-історичними умовами. Лю­дина не може відокремити свою діяльність від життя довкола неї, від вимог суспільства, в якому живе.

Як приклад може служити трудова діяльність людини. У всі часи та епохи людина займалася трудовою діяльністю, яка да­вала продукт, що задовольняв потреби суспільства (матеріальні чи духовні) або особисті потреби. Проте в умовах капіталістич­ного суспільства трудящий стає придатком до машини, і його діяльність скеровується капіталістом тільки на те, щоб одержа­ти більший зиск.

У нашій країні у зв'язку зі зміною суспільних умов сама тру­дова діяльність дедалі більше стає потребою людини, в ній роз­криваються кращі сторони особистості радянських людей, їхнє прагнення в майбутнє. Вони пізнають щастя праці. У колектив­ній та суспільній діяльності формується ставлення людини до довколишнього світу, до дійсності і до людей.

У процесі діяльності людина змінює довколишню дійсність, своєю працею перетворює довколишній світ — пустелі стають квітучими садами, ріки змінюють напрям, у тундрі й тайзі вирос­тають міста.

Діяльність накладає свій відбиток і на саму людину. Психіка не тільки проявляється, а й формується в діяльності. (Особис­тість людини складається в процесі діяльності: людина стає смі­ливою, рішучою, проявляє мужність і т. д. Поспостерігайте за людьми довкола вас, і ви переконаєтесь у тому, що професія змі­нює і зовнішність людини, і її духовний світ. Ось іде чоловік. Погляньте на нього: він у цивільному одязі, але ви одразу ска­жете, що він довго служив в армії і був командиром. Про це можна судити за його виправкою, ходою, голосом. Іде жінка. «Вона вчителька»,— вирішуєте ви. Чому? Вона дивиться на ді­тей і якось особливо усміхається, супиться, якось специфічно розмовляє з ними, проявляє увагу, душевну теплоту чи стро­гість.

Діяльність людини визначається метою, завданнями, які во­на перед собою ставить, і пов'язана з певними мотивами, які спонукали людину до цієї діяльності. Домагаючись поставленої мети, людина проявляє в діяльності свою активність.

Будь-яка мета постає і досягається за певними мотивами, визначається певними причинами. Чому ви пішли вчитися? Чому поставили перед собою мету закінчити педагогічне училище? Поставте ці запитання перед собою, і відразу в пам'яті у вас по­стануть мотиви, що спонукали вас до цього рішення. Вони мо­жуть бути різними, але у всіх будуть якісь мотиви, що визначили мету вашої навчальної діяльності.

Діяльність, як правило, розглядають і з точки зору її струк­тури (складу). У будь-якій діяльності, як правило, розглядають такі компоненти (складові частини, ланки, етапи діяльності): етап постановки мети (чітке усвідомлення конкретного завдан­ня) ; етап планування роботи, вибір найраціональнішого способу дії; етап виконання здійснення діяльності; далі йде перевірка результатів, виправлення помилок, якщо вони були, зіставлення одержаних результатів з запланованими, підведення підсумків роботи. Аналізуючи конкретну навчальну діяльність учня (якщо вона правильно організована), легко простежити всі ці компо­ненти.

Необхідні умови людської діяльності — психічні процеси. Вони є обов'язковою стороною будь-якої діяльності людини: чи грається дитина, чи вчиться школяр, чи працює людина — завж­ди всі види діяльності нерозривно пов'язані з увагою, сприйнят­тям, пам'яттю, мисленням та іншими психічними процесами, без яких не може відбуватися ніяка діяльність людини.

Психічні процеси орієнтують людину в довколишній дійснос­ті, спрямовують її діяльність, роблять її усвідомленою, приво­дять дії у відповідність з умовами, в яких відбувається діяль­ність. 3.другого боку, всі психічні процеси проходять, формуються і регулюються в процесі діяльності.

Так відбувається взаємозв'язок і взаємозалежність психічних процесів та діяльності людини. У цьому можна переконатися, простеживши за діяльністю дитини. Психіка дитини формується в її діяльності. В ігровій діяльності дошкільника можна просте­жити формування його пам'яті, уваги, мислення. У школяра най­більшого значення набуває навчальна діяльність, і під впливом цієї провідної діяльності якісно змінюються психічні процеси учня — його увага, процеси пам'яті стають дедалі більш завба­ченими, керованими та регульованими, розширюються обсяг їх, рухомість та інші риси.

Мета і мотиви діяльності регулюють і підпорядковують пси­хічні процеси. Школяр ставить перед собою мету добре вивчити урок. Ця мета його навчальної діяльності регулює його психічні процеси. Він стає уважнішим, краще запам'ятовує і т. д.— по­ставлена мета керує поведінкою школяра.

Дії

Складову частину, окремі акти діяльності називають діями. Дії людини, як правило, бувають усвідомлені, вони відбуваю­ться за певними мотивами і скеровані на досягнення певної мети. Усвідомленість дій може бути різною. Дії можуть бути під сильним чи ослабленим контролем свідомості.

Розрізняють дії цілком усвідомлені, коли поставлено й усві­домлено мету, накреслено порядок та послідовність рухів і пе­редбачаються певні результати дії.

Дії не цілком усвідомлені, коли недостатньо усвідомлено ме­ту, послідовність рухів і контроль. Малоусвідомлені дії, вчинені під впливом сильних почуттів, сильнодіючих подразників, часто несподіваних, називають імпульсивними. З вікна класної кімна­ти видно старий парк, дерева якого спускаються до ставка. Ви­пав сніг. У класі тиша, учні самостійно розв'язують задачі. Хтось вигукнув: «Заєць, собака!» Відразу голови дітей повернулись до вікна, потім усі зіскочили й кинулись до вікон. Зайця пересліду­вали собаки, той білою грудочкою котився з пагорба до ставка, а собаки, здавалося, ось-ось наздоженуть його. Побачивши це, діти й учитель мимоволі кинулись до вікна, дивилися й не могли одірватися, аж поки заєць не зник у кущах.

Під впливом сильного і раптового подразника дії учнів та вчителя — їхній рух до вікна — відбулися без чітко усвідомле­ної мети, без обдумування, що свідчить про недостатню усві­домленість їх. Ці дії можна вважати імпульсивними.

Розрізняють дії практичні й розумові. Вони щільно пов'язані між собою.

У процесі оволодіння практичними діями (маніпулювання предметами, конструктивна діяльність) дитина оволодіває спо­собами дії з предметами. Практичні, дії дитини з предметами ма­ють велике значення у пізнавальній діяльності (під час спри­йняття і мислення). З малих років дитина починає оволодівати практичними діями з предметами і способами дій з ними і тим самим пізнає їх. Спершу дитина оволодіває практичними діями з предметами свого одягу, з іграшками, з предметами домаш­нього вжитку.

Практичні дії з предметами не втрачають свого значення і в навчальній роботі школяра, вони допомагають краще зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал. Так, розв'язуючи арифметичні задачі, учень вдається до практичних дій з предметами — в міру виконання дій відбувається розв'язування задачі. На уроках при­родознавства практичні дії з предметами необхідні для пізнання якості та властивостей виучуваного предметного матеріалу.

На основі практичних дій виникають розумові дії. Розумова пізнавальна діяльність дає змогу повніше й глибше пізнати ви­учувані предмети та явища дійсності. Розумові дії піднімають практичну діяльність на вищий рівень, і людина стає здатною діяти зі знанням справи, перетворювати природу, перебудовува­ти та вдосконалювати довколишню дійсність.

Дії людини можуть виражати її ставлення до довколишньо­го, до людей — це характеризує вчинки людини, її поведінку. Учень встав і поступився місцем літній жінці — ця дія виражає його ставлення до літньої людини, характеризує його поведінку і дає змогу позитивно оцінити його вчинок.

Дії та діяльність людини не можуть відбуватися без регу­люючої та спрямовуючої діяльності кори головного мозку. Чим складніша діяльність, тим складніші й нервові процеси регуля­ції кори головного мозку. У передній частині кори головного мозку розміщені рухові зони, де містяться нервові клітини, що відають складними процесами руху (а дії відбуваються через ряд сукупних рухів). У рухову зону кори надходять сигнали з зовнішнього середовища, що вимагають відповіді у вигляді складних доцільних дій та рухів, які здійснюються через зв'язок аналізаторів (слухових, зорових та ін.) з руховими клітинами кори головного мозку.

Здійснюється й зворотна сигналізація про характер вико­нання рухів. Ця сигналізація йде від органів, що здійснюють рух, до мозку, який відіграє важливу роль у погодженні рухів і дає змогу проробляти точні рухові операції, що лежать в осно­ві людської діяльності. Якщо виконувані дії не відповідають зов­нішнім умовам або вимогам поставленої мети, про це негайно йде сигналізація через зворотний зв'язок до кори головного моз­ку. До рухових клітин кори надходять сигнали, які вносять по­правки в план дій, і дії відповідно змінюються.

Дії можуть виникати не лише від впливу зовнішніх подраз­ників — предметів та їх властивостей, а й від впливу слова, впли­ву словесно оформленого завдання дії та словесно накресленого плану дії. Відповідно до прийнятої програми дії до рухових зон кори головного мозку надходять відповідні сигнали, які спри­чинюють та забезпечують необхідні дії та рухи.

Складні і свідомі дії людини невіддільні від мовної діяльнос­ті. Мовна діяльність, слово регулюють поведінку та діяльність людини, допомагають їй усвідомлювати свої дії, змінювати ха­рактер діяльності, виправляти припущені помилки, накреслюва­ти план подальших дій.

Види діяльності

Діяльність людини буває навчальною, ігровою і трудовою. Часом виділяють спортивну діяльність, а також спілкування як своєрідний вид діяльності (особливо у підлітків), що виражає­ться в тісних дружніх взаєминах з товаришами та колективом, у прагненні жити з ними спільним життям, спільними інтересами.

Навчальна діяльність школяра.Навчальна діяльність здійс­нюється під керівництвом учителя і спрямована на засвоєння знань, набування вмінь, навичок та розумового розвитку.

Зміст навчальної діяльності визначається навчальними пла­нами та програмами, розробленими для кожного року навчання з урахуванням вікових особливостей психіки школяра та його фізичних можливостей. Процес навчання визначається змістом навчання, організацією навчальної роботи і методами, застосо­вуваними учителем.

Психічна діяльність молодшого школяра удосконалюється в нерозривному зв'язку з навчальною роботою. Навчальна діяль­ність, ускладнюючись, ставить нові вимоги до удосконалення психічних процесів, особливо в сфері розумової діяльності шко­ляра.

Сприйняття та спостереження школяра під впливом навчаль­ної діяльності стають точнішими. У процесі дії з предметами ди­тина починає нагромаджувати факти, вчиться послідовно аналі­зувати й узагальнювати засвоюваний матеріал, виділяти істотні ознаки. Під впливом навчальної діяльності розвивається довіль­на увага, довільне запам'ятовування. Мислення розвивається від чуттєво-наочного, предметного до абстрактного. У процесі опа­нування знань школяр засвоює взаємозв'язок і відношення між предметами та явищами, у нього формуються не лише окремі поняття, а й системи понять, він починає розуміти співвідно­шення окремих та загальних понять. Школяр учиться зіставля­ти, розмірковувати, доводити і на цій основі поступово починає оволодівати логічними формами мислення ¹.

У процесі формування розумових дій в учнів поступово скла­дається загальний стиль розумової роботи.

Велике місце в навчальній роботі посідає процес засвоєння знань. Засвоєння — свідомий, цілеспрямований, активний пси­хічний процес, пов'язаний з застосуванням знань на практиці. Тільки тоді знання учня вважають засвоєними, коли він уміє застосовувати їх на практиці.

Аналіз навчального матеріалу, синтезування його, співвідне­сення зі старими знаннями, узагальнення, застосовування знань на практиці — усе це прояви активної розумової роботи учня. Засвоєння матеріалу включає обов'язково уміння аналізувати його, порівнювати, узагальнювати; виділяти головне, суттєве, знаходити схоже й відмінне.

Активне мислення учні початкової школи часом замінюють процесами пам'яті, ставлять перед собою завдання не мислити, а запам'ятовувати. Це й призводить до майже дослівного запа­м'ятовування без осмислення, призводить до зазубрювання. З та­кою схильністю учнів до дослівного заучування навчального матеріалу вчителеві початкової школи треба рішуче боротися.

Процес навчання вимагає, щоб сам учень активно й свідомо брав участь у процесі засвоєння, проявляв активну увагу, долав перепони, робив вольові зусилля, позитивно ставився до на­вчання.

У процесі засвоєння знань відбувається й виховання школя­ра. Учень не байдуже ставиться до того, що він засвоює. Система знань виховує в нього певні риси особистості: спрямованість, інтереси, схильності, потребу нових знань. Навчання завжди повинно зливатися з вихованням в єдиний процес формування особистості дитини. Навчальний процес немислимий без єдності навчання, виховання та розвитку виховуваної особистості. Про­відна роль у цьому процесі належить навчанню та вихованню, які визначають розвиток особистості дитини.

Ігрова діяльність школяра.Вступивши до школи і включив­шись у нову для неї навчальну діяльність, дитина не перестає гратися. Правильно організована гра впливає на виховання в дитини позитивних рис особистості, сприяє організації колек­тиву, згуртуванню його, виховує почуття дружби та товари­ськості.

Вивчення індивідуальних особливостей дитини в грі дає змо­гу вчителеві визначити ставлення до дитини — розвивати в неї ті цінні риси, які яскраво проявилися в грі. Водночас учитель краще взнає негативні риси кожної дитини і враховує це в своїй навчально-виховній роботі.

Великий російський педагог К. Д. Ушинський неодноразово підкреслював велике виховне значення гри, що готує дитину до творчої праці, до діяльності, до життя. Він зазначав, що в грі дитина шукає не тільки задоволення, а й серйозних занять, гра — це світ практичної діяльності дитини, яка задовольняє не тільки фізичні, а й духовні потреби дитини.

Гра — це своєрідне відображення життя. Гра не веде дитину вбік від, життя, від дійсності, а, навпаки, це й підготовка до жит­тя, це й саме життя, яке дає дітям радість, прищеплює їм любов та всебічний інтерес до довколишнього світу.

Гра — школа підготовки до праці. Говорячи про гру, А. С. Ма-каренко зазначає, що гра привчає дитину до тих психічних та фізичних зусиль, які будуть їй необхідні в роботі.

Гра — це засіб виховання. Гра створює колектив. Спільні пе­реживання в грі об'єднують дітей. У грі виховується почуття то­вариськості, взаємна підтримка, прагнення до активної боротьби за перемогу. Н. К. Крупська та А. С. Макаренко підкреслювали значення гри як засобу всебічного розвитку особистості. А. С. Ма­каренко вважав, що гра повинна давати дитині радість, веселий настрій як елемент доброго відпочинку. Тому він намагався вносити в гру гумор, сміх.

Радянські педагоги та психологи розглядають гру як діяль­ність, у процесі якої дитина відображає довколишню дійсність. В активній ігровій формі дитина глибше пізнає явища життя, суспільні відносини людей, трудові процеси.

Поряд з позитивними іграми діти можуть захопитися іграми, що відбивають негативні, низькі побудження, наприклад азарт­ними іграми, іграми на гроші. До таких ігор діти прилучаються, як правило, під відповідним впливом довколишніх дорослих людей.

У школярів змінюється зміст гри та її спрямованість. Роз­виток дитячих ігор іде від побутових ігор до ігор з виробничим змістом і, нарешті, до ігор, що відбивають суспільно-політичні події. Отже, сюжети дитячих ігор розширюють кругозір дитини та її життєвий досвід.

Діти-першокласники часто грають у школу: вони навчають ляльок, навчають дітей-дошкільників, навчають тварин, навча­ють одне одного. Нові відносини, що виникли в школі в процесі навчання, нова діяльність — усе це відбивається в грі. Чим стар­ші школярі, тим більшого значення набуває для них пізнаваль­ний характер гри, коли в грі приховано чи відкрито ставиться мета пізнати, усвідомити нове, удосконалити пізнане. Усе це від­бувається під впливом школи та навчання. Головну увагу в. грі молодші школярі звертають не тільки на дії людей, а й на їхні відносини, почуття та переживання. У гру діти вносять дедалі більше нового, вони не обмежуються рамками лише повторення та відтворення баченого, а й доповнюють гру матеріалом з про­читаних книжок, з розмов дорослих.

У грі дедалі більшого значення починає набувати колектив. У школярів І—II класів колектив ще несталий, несталі й ігрові колективи. В учнів ІІІкласу створюються вже міцні ігрові колек­тиви й постають тісніші товариські взаємини. Спершу жовтенятське, згодом піонерське життя, колективні піонерські ігри сприя­ють створенню міцного колективу. Діти дедалі частіше граються разом. У свою чергу, сама злагоджена колективна гра зміцнює класний колектив.

У процесі гри формуються кращі риси особистості: колекти­візм, наполегливість, витримка, сміливість; згладжуються нега­тивні риси характеру: соромливість, вередування, дражливість, зарозумілість. Гра допомагає дітям відчути себе повноправними членами колективу.

Спільні ігри на повітрі виховують і моральні, й естетичні по­чуття в дітей: вони вчаться бачити й любити рідну природу, в них прокидається інтерес до мальовничих барв лісу, річки, озера.

Ігри з правилами починають посідати дедалі більше місце в ігровій діяльності молодших учнів. Поступово діти переходять до спортивних ігор. У спортивній грі правила більш регламенто­вані. Окрім цього, більшого значення в них набуває момент зма­гання. Спортивні ігри, хоча й обмежені правилами, дають мож­ливість гравцеві широко проявляти свою ініціативу. Мінливі умови гри вимагають від гравця кмітливості, швидкості, сприт­ності, узгодженості своїх дій з діями товаришів. Розвивається вміння підкорятися колективу, діяти в колективі, боротися за честь колективу, підтримувати товариша. Спортивні ігри дають велике задоволення дитині, бо вона переживає почуття солідар­ності, почуття «ліктя», пізнає радість спільної боротьби та пе­ремоги.

Трудова діяльність школяра.Діти приходять до школи, як правило, маючи вже деякі навички в найпростіших формах тру­дової діяльності (самообслуговування, виконання посильних трудових доручень дорослих і т. д.). У школі ці навички розви­ваються й удосконалюються. Крім того, в школі здійснюється й спеціальне трудове навчання. Трудове навчання в початкових класах школи — перший ступінь політехнічного навчання дітей.

З перших років шкільного навчання й до кінця перебування учнів у школі в них формується комуністичне ставлення до праці - виховується бажання й уміння трудитися, любов та повага до трудівників.

Трудове навчання в школі психологічно готує дитину до пра­ці: вона усвідомлює значення праці в житті людини, пізнає ра­дість праці, у школяра розвивається перспектива жити й працю­вати, створюючи матеріальні цінності, потрібні суспільству.

Трудові навички, набуті школярем на уроках праці, мають дуже важливе значення для формування в нього складніших трудових умінь.

Трудові процеси, особливо в першій стадії оволодіння ними, вимагають від дитини напруженості, зосередженості, уваги. Ве­лика зосередженість у дітей молодшого шкільного віку завжди тягне за собою багато зайвих і непотрібних зусиль, створює підвищену напруженість не тільки м'язів робочого органу, а й м'язів, що не беруть участі в трудовій операції. Так, під час дії рукою в дитини помічається напруження, а часто й рух м'язів грудей; спини, ніг, отже, в напруженому робочому стані перебу­ває багато м'язів, які не відпочивають навіть від зміни рухів, а це спричинює загальну стомлюваність.

Праця, з найпростішими інструментами та матеріалами готує учнів до складніших видів праці. Перші трудові навички бува­ють дуже міцні і, як правило, залишаються в людини на все жит­тя. Тому важливо, щоб ці навички були пов'язані з розвитком красивих, доцільних, спритних рухів.

Коли учень починає серйозно займатися суспільно корисною працею, він починає усвідомлювати, що його праця потрібна іншим людям, що він включається в працю й справи довколиш­ніх. Усвідомлення суспільної користі своєї праці породжує в школяра бажання трудитися, він пізнає радість праці.

У молодших школярів часто виступають особисті мотиви тру­дової діяльності: зробити річ для себе, для особистого користу­вання. Особисті мотиви трудової діяльності можуть закріпитися в школярів у тому разі, якщо вчитель не заохочує розвитку в них більш значущих суспільних мотивів. Звикаючи робити для себе лічильний матеріал, для себе закладку, собі папку для книжок, дитина починає керуватися в трудовій діяльності особистими, споживацькими мотивами. Мотиви діяльності змінюються, якщо роботу виконують не для себе, а для всіх. Наприклад, так може змінитися трудова діяльність школярів, якщо вони робитимуть лічильний матеріал не для себе, а для всього класу.

Коли дитина трудиться в колективі і для колективу, вона по­ступово усвідомлює суспільне значення своєї праці, цінить таку працю, і суспільні мотиви трудової діяльності набувають для неї дедалі більшого значення і переважають над особистими. Вели­кого значення у зв'язку з цим набуває суспільно корисна праця в колективі, особливо робота на дослідних ділянках. Так, учні Ш класу доглядали ділянки льону і після цього з інтересом роз­повідали, як вони узнали багато нового про догляд за льоном і тепер знають, що робитимуть наступного року, аби одержати кращий урожай.

Негативне ставлення до праці формується в тих випадках, ко­ли праця не має мети, а продукти праці дітей нікому не потрібні. Наприклад, учні III класу відмовилися працювати на пришкіль­ній ділянці, а коли їм наказали, то працювали недбало, перетво­рюючи роботу на гру. З'ясовуючи причину такого ставлення шко­лярів до праці, виявили, що минулого року діти працювали, ро­били грядки, посадили квіти, кущі, але восени після канікулів побачили не садок, а футбольне поле, посіви було знищено.

Неорганізована праця без чітко поставленої мети викликає в дітей невдоволення, вони неохоче працюють, намагаються по-швидше припинити роботу. За таких умов виховується негатив­не ставлення до праці не тільки в окремих учнів, а часом і в усьо­го класу.

Організована праця викликає в дітей почуття радості, задо­волення від праці й бажання працювати.

Початкова стадія організованості — наслідування. Учитель показує школяреві, як краще організувати працю, впорядкувати робоче місце, як спланувати роботу, з чого її починати. Плану­вання набуває дедалі більшого значення в праці школяра, воно готує його до майбутньої діяльності. Якщо вчитель правильно організує заняття на уроках праці, то ці уроки розвивають по­зитивні риси особистості: організованість, дисциплінованість, уважність, спостережливість, кмітливість. Праця молодших шко­лярів дає змогу вчителеві краще взнати їхні індивідуальні особ­ливості, з'ясувати їхні творчі можливості, розвинути певні здіб­ності.

Запитання для повторення

1. Чим діяльність людини відрізняється від поведінки тва­рин? 2. Які основні компоненти структури діяльності? 3. Розка­жіть про фізіологічну основу дій. 4. У чому полягає значення гри для розвитку дитини і як вона впливає на формування її особис­тості? 5. Розкажіть про роль праці у формуванні особистості. 6. У чому проявляється вплив навчальної діяльності на розвиток школяра?

Практичні завдання

1. Поспостерігайте за різними іграми школярів і визначте вплив цих ігор на формування окремих рис особистості (колек­тивізм, наполегливість, витримка, сміливість).

2. З'ясуйте, які умови створює вчителька в процесі навчаль­ної діяльності, щоб сформувати в учнів організованість, само­стійність, спостережливість.

3. Проаналізуйте конкретну навчальну діяльність молодшо­го школяра й відзначте її особливості.