Таким чином, ретикулярна формація разом з органами почуттів зумовлює появу орієнтовного рефлексу, що є первинною фізіологічною основою уваги.

А одним з механізмів,що запускають ретикулярну формацію, можна вважати орієнтовний рефлекс. Це вроджена реакція організму на будь-яку зміну навколишнього середовища у людей і тварин. Наприклад, хтось входить до кімнати, ви, незважаючи на зайнятість, миттєво повертаєтеся до дверей. І. П. Павлов назвав цей рефлекс - "що таке ?".

Види і властивості уваги.

Увага є формою психічної пізнавальної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і зосередженості на певних об’єктах. Фізіологічною основою уваги є наявність стійкого домінуючого осередку оптимального збудження в мозку – в корі великих півкуль та в стовбурній частині головного мозку – що негативно індукує активність суміжних ділянок.

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення, увагу поділяють на мимовільну, довільнуі післядовільну.

Мимовільна увага – це зосередження свідомості людини на об’єкті внаслідок його особливостей як подразника. Особливості подразників, завдяки яким привертається увага людини, це велика сила, інтенсивність, контраст, новизна, посилення або послаблення подразника, просторові зміни руху, раптова поява об’єкта.

Довільна увага – це увага, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Така увага виникає тоді, коли людина ставить перед собою цілі, що спрямовані на не задоволення безпосередніх потреб, а відносяться до потреб віддалених. Тому довільна увага пов’язана з силою волі та здатністю долати бажання, що породжуються безпосередніми потребами.

Післядовільна увага –це увага, яка виникає за наступною схемою. Спочатку людина включає довільну увагу, оскільки об’єкт діяльності не викликає у неї безпосереднього інтересу. Але потім, коли особистість втягується в процес виконання діяльності, вид уваги змінюється з довільної на мимовільну. Така увага і розглядається як післядовільна.

Якості уваги

Стійкість –це спрямованість діяльності, щотривало підтримується характеризується часом, протягом якого ця діяльність зберігає свою цілеспрямованість. Фізіологічною основою стійкості є відносна сталість співвідношень процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль. Умовами такой уваги є багаті змістом, рухливі, динамічні, різноманітні об’єкти. Окрім цього, стійкість уваги залежить також від ходу діяльності, успіхів людини в подоланні труднощів, від мотивації діяльності, від умінь працювати.

Протилежністю стійкостіє нестійкість,яка виявляється в відвертанні або відволіканні уваги іншими об’єктами, тобто в зміні спрямованості діяльності людини. Фізіологічною основою нестійкості є збудження і гальмування в корі півкуль, викликана побічними для даної діяльності подразниками. Умовами нестійкості є раптові, сильні, різкі, динамічні, зовнішні подразники, а також сильні зміни в органічних станах.

Переключення. Це довільна зміна людиною спрямованості її діяльності. В цьому випадку людина свідомо переходить від одного об’єкту до другого, сама спрямовує свою увагу на нові об’єкти. Фізіологічною основою переключення є переміщення домінуючого осередку збудження по мозковим зонам, його рухливість. Умовами переключення є наявність зв’язку між змістом попередньої і наступної діяльності, більша цікавість від попереднього нового об’єкту, закінчення діяльності.

Концентрація. Полягає в більшій або меншій мірі заглибленості в діяльність, яку людина виконує в даний момент. Зміни концентрації уваги називають коливанням. Концентрація пов’язана зі стійкістю домінанти збудження і залежить від тих умов, що визначають останню. При цьому, чим більше концентрована увага до певного об’єкту, тим у більшій мірі гальмуються впливи побічних імпульсів. Суттєво, що ступінь концентрації уваги на певному об’єкті не залишається однаковим протягом часу; він то підвищується, то знижується.

Розподіл. При концентрації уваги зберігається можливість її розподілу, який виявляється в одночасному виконанні людиною двох або іноді навіть трьох видів діяльності. Хоча і в цьому випадку людина більше зайнята однією певною діяльністю, яка забезпечується певним осередком оптимального збудження, інша ж діяльність відбувається автоматично, забезпечуючись менш активними в даний момент ділянками кори. Умовами розподілу є достатнє володіння певними видами діяльності, способами та автоматизмом виконання.

Об’єм. Кількість об’єктів актуально усвідомлених людиною в даний момент. Використовується також поняття обсяг під яким розуміють кількість об’єктів, яку людина може сприйняти з певною якістю і чіткістю в одному акті сприймання за найкоротший час. Як об’єм, так і обсяг залежать від змісту матеріалу, його структурованість смисловими зв’язками, від інтересу особистості до об’єктів та від тих вольових зусиль, що їх докладає людина.

Уважність та її типи

Уважність– стійка властивість особистості, яка характеризується її послідовною спрямованістю та зосередженістю на певних об’єктах діяльності;

Неуважність – нестійкість уваги, поверхова її зосередженість, нездатність людини тривало затримуватися на виконуваному нею завданні, легке відволікання, розсіюваність її уваги.

Перший тип неуважності:розсіяність виникає при відволіканні й дуже малій інтенсивності уваги, надзвичайно легко й мимовільно переключається з предмета на предмет, ні на одному не затримуючись. Цей тип неуважності образно називають “пурхаючим”.

Другий тип неуважності:неуважність відзначається надзвичайно високою інтенсивністю уваги до одних подій, предметів або явищ і важке переключення на інші. Цей тип неуважності називають “липучою увагою”.

Третій тип неуважності:неуважність як результат перевтоми людини, її поганого самопочуття.

При деяких органічних захворюваннях мозку, насамперед його лобних долей, спостерігається патологічний розлад уваги, який може мати наступні прояви:

– виникає розсіяність, що проявляється в нездатності до довготривалого інтенсивного зосередження, а також в легкому та частому відволіканні;

– велика інертність та незначна рухливість уваги;

– надмірна рухливість уваги;

–патологічна фіксація на обмеженому колі уявлень і думок.

Тема 3. Пам'ять

План

1. Пам'ять як основа психічної діяльності людини.

2. Види пам'яті.

3. Процеси пам'яті.

Література [4, 7, 8, 11, 20, 23, 40, 49, 57, 61].