Фактори, що впливають на самогубства серед військовослужбовців
На думку Шнейдмана, відомого американського суїцидолога, всі люди, які скоюють самогубства чи суїцидальні спроби, незалежно від розбіжностей у потребах, проявляють певний набір психологічних характеристик. Він виділив 10 загальних рис для всіх самогубств:
– загальною метою самогубств є пошук та знаходження рішення виходу із ситуації, що склалася, і яка спричиняє нестерпні емоційні переживання;
– практичним завданням суїциду є припинення свідомості (в умовах усвідомлення нестерпності актуальної ситуації, психічного болю);
– загальним стимулом здійснення суїциду є психічний біль (комплекс негативних емоцій і почуттів, які сприймаються індивідом як нестерпні), тобто припинення потоку свідомості є тим, до чого прагне суїцидент, в напрямку чого спрямовує свою діяльність, а психічний біль є тим, від чого він втікає, – спонукаючим елементом суїцидальної поведінки;
– загальною генералізованою суїцидальною емоцією є безпорадність-безнадійність, тобто в суб’єктивному плані актуальна ситуація оцінюється як вкрай тяжка, виходу з неї у попередньому досвіді індивіда не існує, домінуючою стає установка на те, що вдіяти уже нічого не можливо, допомогти уже ніхто не може і надія на порятунок відсутня, формується почуття внутрішньої спустошеності, тривоги;
– загальним внутрішнім відношенням до можливого у майбутньому самогубства є амбівалентність – бажання вмерти і бути врятованим постають у нерозривному взаємозв’язку;
– стан психіки – звуження когнітивної сфери, так звані “тунельна свідомість”, “звуження свідомості”, “психічні шори”, коли кількість можливих варіантів поведінки різко зменшується до альтернативи, мислення стає дихотомічним (або-або), а домінуючою альтернативою – суїцид;
– загальна дія – втеча (егресія). Для військовослужбовця строкової служби такою втечею може бути самовільне залишення частини як прагнення залишити місце конфлікту та нестерпних переживань, чи навпаки, прагнення увійти у “зону лиха”, наприклад, за місцем проживання, і своєю присутністю сприяти вирішенню проблем, які там виникли. Самогубство ж постає межовою, остаточною втечею;
– комунікативний акт суїцидальної поведінки – повідомлення про свій намір. Доказом цього є передсмертні записки і інші вербальні та невербальні ознаки суїцидального повідомлення. В них проявляється згадане вище амбівалентне ставлення до самогубства, надія на порятунок і сприятливе вирішення тих труднощів, що активізують суїцидальні наміри;
– закономірністю суїциду є відповідність стилю і характеру поведінки індивіда протягом його життя; люди часто проявляють однотипні реакції за схожих обставин протягом свого життя (тенденції капітуляції, втечі, ухилення, індивідуальні особливості переносити психічний біль, схильність до стану звуження когнітивної сфери, дихотомічного мислення у критичних ситуаціях, суїцид в анамнезі, переживання суїциду іншого значущого у дитячому чи підлітковому віці тощо).
Крім того, щоб проводити попереджувальну роботу в цьому напрямі, необхідно уявляти, які саме фактори можуть впливати на самогубство в даній групі військових і які їх особливості.
На наш погляд, ці фактори можна поділити на дві групи:
І. Індивідуально-психологічні фактори:
– Вік. Вік військовослужбовців першого періоду служби охоплює період від 18 до 20 років. Для цих осіб дуже велика ймовірність спроби самогубства, але вірогідність закінчених суїцидів значно менше. В осіб даної вікової категорії нерідко спостерігаються муніпулятивні суїцидні спроби, що ґрунтуються не на бажанні вмерти, а включають “крик про допомогу”.
– Стать. Потрібно врахувати, що чоловіки частіше за жінок здійснюють завершений суїцид.
– Сімейне виховання. Один із найсерйозніших факторів. Хиби сімейного виховання призводять до появи у підлітків відчуття самотності, безпорадності, поглиблення егоцентричних проявів та індивідуалізму. Тому такі потенційні суїциденти частіше потрапляють в ситуації, які переживаються ними як стресові.
– Сімейний стан. Більшість суїцидентів серед молодих солдатів (курсантів) складають неодружені. Особливо ті з них, хто у себе на батьківщині залишив коханих, дівчат, що обіцяли чекати.
– Втрата близьких людей. У цьому разі ризик самогубства збільшується. Ще більший відбиток на цей фактор накладає специфіка військової служби, тому що військовослужбовці проходять службу, як правило, далеко від рідного дому, і немає ясної і правдивої інформації про те, що трапилось.
– Відчуття неповноцінності. Великий відсоток суїцидентів складають військовослужбовці, які:
· відчувають свою фізичну неповноцінність в суто чоловічому колективі;
· відчувають неповноцінність в плані неспроможності на одному рівні з усіма виконувати службові обов’язки, продиктовані військовою службою;
· відчувають неповноцінність в плані емоційного спілкування у військовому колективі.
– Наявність суїцидальних спроб у минулому. Даний фактор переконливо вказує на велику вірогідність того, що в подальшому військовослужбовець може здійснити завершений суїцид.
ІІ. Зовнішні фактори.
– Кризи в суспільстві. Коли в суспільстві протікають пертурбації (економічні, політичні, військові та інші), індивід втрачає здатність пристосування до соціальних вимог і губить зв’язок із суспільством, серед якого він живе.
– Специфіка військової служби. Призов молоді на строкову військову службу пов’язаний, перш за все, зі зміною звичного життєвого стереотипу. Військовослужбовцям, для яких характерна несамостійність, комфортність, низька стресова толерантність, тяжко буває впоратись із цією життєвою ситуацією.
Специфіка служби також і в тому, що для потенційних суїцидентів відкривається доступ до зброї як засобу самознищення.
Усі суїцидальні дії здійснюються без свідків, а способи суїциду у цих випадках вибираються найбільш "жорстокі": самоповішання та використання вогнепальної зброї.
У ряді випадків, перед самогубством військовослужбовці залишають посмертні записки. У них, звичайно, містяться ідеї самозвинувачення і прохання про вибачення їх близькими людьми. Іноді у записках звинувачуються ті, хто став, на думку суїцидента, винним у здійсненні такого вчинку.
88% суїцидальних дій припадає на військовослужбовців, які мають середню та середню спеціальну освіту. Цей факт ще раз підтверджує думку, що в теперішній час в державі сформована вкрай напружена ситуація з підготовкою призовників до несення військової служби. Низька професійна, фізична та психологічна готовність є джерелом небезпеки. Спотворене уявлення про ціннісні орієнтації та відсутність механізму їх корекції тільки загострюють цю небезпеку. Девальвація у суспільстві багатьох понять, на які раніше спирався виховний процес із підготовки призовників, не сприяє реалізації вимог, які висуваються до воїна.
“Лідерами” за кількістю суїцидальних актів є представники міського контингенту призовників. Цей факт можна пояснити наступним чином. Еволюція ціннісних орієнтацій, яка відбувається сьогодні, охоплює всі соціальні верстви суспільства, поки що не викликає негативних відхилень серед сільської частини молоді. Це, напевно, зумовлено великим консерватизмом у зміні традицій та історично набутих якостей серед сільського населення та більшим рівнем релігійності. Але, з іншого боку, військовослужбовці, які призвані з сільської місцевості, з часом розуміють, що значна частина їх однолітків змогла ухилитись від військової служби і перекласти обов'язки на інших. До того ж військовослужбовці спостерігають, що ті, хто ухилився від служби в армії, отримують суспільну підтримку і виправдання своїх вчинків. Саме це явище породжує негатив у ціннісних орієнтаціях та є вірусом для свідомості наступних призовників.
Суїцидальна поведінка військовослужбовців є наслідком складної взаємодії різного виду соціальних, психологічних, психофізіологічних та інших чинників. Вже сама військова служба, на думку багатьох вчених, належить до розряду суїцидонебезпечних.
Починаючи проходження військової служби, молоді люди стикаються з обмеженнями, які зумовлені специфікою військової служби, суворими вимогами військової дисципліни, субординації, особистою відповідальністю за свою поведінку тощо. Неспроможність знайти адекватне рішення при труднощах і проблемах, що виникають, спонукає деяких військовослужбовців до фатального кроку.
Для частини юнаків, які призвані на військову службу, сам призов і служба протягом перших 3-4 місяців є сильним психотравмуючим фактором, який веде до нервово-психічних перевантажень.
Виділяються декілька узагальнених факторів:
– перенапруження динамічного стереотипу (механізм нервово-психічної адаптації до навколишнього середовища), зумовлене великою різницею життєвого устрою до служби;
– тривале розлучення з сім'єю при обов'язковому дефіциті інформації про родичів, що викликає почуття тривоги, пригніченого настрою;
– виконання службових обов'язків незалежно від метеорологічних умов і часу доби, часто у відриві від колективу, що порушує добовий біоритм і викликає втомленість з нервово-психічною напругою;
– недосконалість організаційної структури, яка припускає зловживання службовим положенням, нестатутні взаємовідносини, що викликають почуття відчаю та беззахисності.
Встановлено, що дії психотравмуючих факторів, які змушують військовослужбовців до прийняття суїцидного рішення, пов'язані як з особистими особливостями військовослужбовця, так і зі специфічними умовами армійського устрою, що діють інколи у комплексі.
На суїцидальний ризик наражається будь-хто. Але для різних категорій військовослужбовців причини цього явища мають свою специфічну форму. Так, побутова невпорядкованість, несправедливість у рішенні службових питань і соціально-правова незахищеність військовослужбовців, безперспективність служби і невпевненість у завтрашньому дні, зниження авторитету армії і негативне відношення частини цивільного населення до військових, невисокий рівень грошового забезпечення і проблеми, що виникають у сімейному житті, породжують самогубства офіцерів і прапорщиків.
Однак більша частина суїцидальних подій здійснюється солдатами і сержантами. І пояснюється це аж ніяк не кількісним складом даної категорії військовослужбовців. Основну роль тут відіграють особливості психологічного порядку, що роблять її найменш стійкою в боротьбі з життєвими труднощами.
По-перше, це – юнацький максималізм, завищена самооцінка, нестійкість психіки, що виражається в зривах, неадекватних реакціях і вчинках, неврівноваженість, збудливість, інфантилізм, гостре сприйняття несправедливості. Зіштовхнувшись із труднощами військової служби, молоді люди гостро переживають свої невдачі, болісно реагують на брутальність і безтактність командирів і товаришів по службі. У конфліктних ситуаціях деякі з них йдуть на самогубство навіть з незначних приводів. Не випадково саме на вік від 16 до 23 років приходиться один з основних піків самогубств. У суїцидології він одержав назву "пік молодості". Те, що для дорослої людини є повсякденною проблемою, для юнака може здаватися нездоланною перешкодою. Навіть через незначні, на перший погляд, неприємності в особистому житті, безтактні зауваження, глузування, необґрунтовані обвинувачення на свою адресу молода людина може опинитися в кризовому стані. Ось чому командиру важливо, спираючись на знання індивідуальних особливостей підлеглих, уміти прогнозувати можливі наслідки впливу на їхню психіку як несприятливих життєвих подій, так і застосованих до них заходів виховання.
По-друге, це – специфічні соціально-психологічні умови життєдіяльності військовослужбовців, що проходять службу за призовом (навчаються в ВВНЗ): неможливість вільної зміни виду діяльності, чергування праці і відпочинку, зміни колективу і, отже, кола спілкування, певні обмеження духовних і матеріальних потреб і багато чого іншого. Для молодих воїнів положення посилюється відривом від родичів і відсутністю близьких друзів, страхом порушити традиції, норми, що затвердилися в колективі, і піддатися, якщо можна так сказати, психологічним і фізичним "санкціям" за свідомий чи випадковий відступ від них. В армії молоді люди зіштовхуються з обмеженнями, обумовленими специфікою військової служби, вони повинні підкорятися суворій військовій дисципліні, виявляти особисту відповідальність за свою поведінку. Деякі, особливо ті, в кого нестійка нервова система, не одержали відповідного виховання "на гражданці", можуть будь-які армійські труднощі сприйняти як катастрофу життєвих цілей. А це, у свою чергу, підвищує ступінь суїцидального ризику.
Тому зусилля командирів, інших посадових осіб і особливо військових психологів повинні бути спрямовані на те, щоб молоді воїни швидше адаптувалися в колективі; на створення обстановки доброзичливості, уваги до запитів і морально-психологічного стану молодих солдатів; турботу про організацію їхнього повноцінного відпочинку, що дозволяє знімати нервову напругу.