Класифікація надзвичайних ситуацій

НС в залежності від типів і видів надзви­чайних подій, що лежать у їх основі, класифікуються:

- НС природного характеру: небезпечні гео­логічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, при­родні пожежі, зміни стану повітряного басейну, інфекційні захворювання людей, тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів і біосфери;

- НС техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи або їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоак­тивних, біологічних речовин, раптові руйнування споруд і будин­ків, аварії на інженерних системах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах;

- НС соціально-політичного характеру: ситуації, пов’язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного напрямку; здійснення чи реальна загроза терористично­го акту (збройний напад, захоплення й утримання важливих об’єк­тів ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) або знищення судна, встановлен­ня вибухових пристроїв у громадських місцях, розкрадання зброї, виявлення застарілих боєприпасів;

- НС воєнного характеру пов’язані з наслід­ками застосування зброї масового ураження або сучасних звичай­них засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення в результаті руйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних, токсичних речовин, відходів нафтопродуктів, вибухових речовин, сильнодіючих отруй­них речовин (СДОР), транспортних та інженерних комунікацій.

Показниками масштабу поширення НС є не тільки розміри територій, які безпосередньо піддавались впливу вражаючих факторів, а й можливі непрямі наслідки, які можуть яв­ляти собою тяжкі порушення організаційних, економічних, соціальних та інших важливих зв’язків, що діяли на значних відста­нях, а також тягар наслідків.

За масштабом поширення з урахуванням тяжких наслідків НС можуть бути класифіковані:

- НС об’єктового рівня – це НС, наслідки яких обмежуються межами об’єкта господарювання;

- НС місцевого рівня – це НС, що виходять за межі потенційно-небезпечного об’єкта, загро­жують поширенню самої ситуації або її вторинних вражаючих фак­торів у простір, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у випадку, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ре­сурси обсягом, що перевищує можливості потенційно-небезпечно­го об’єкта;

- НС регіонального рівня – це НС, що виникають на території двох чи більше областей (Авто­номної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя) або загрожу­ють переходу на територію суміжної області України, а також у ви­падку, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресур­си обсягом, що перевищує можливості окремого району;

- НС загальнодержавного рівня – це НС, що відбуваються на території двох і більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя) або за­грожують поширенню на територію іншої держави.

Ризик в безпеці життєдіяльності як кількісна оцінка небезпек

Небезпека сама по собі вказує лише на потенційну можливість спричинення шкоди. Для оцінки її імовірності та тяжкості прояву застосовують поняття ризику – кількісної характеристики оцінки ступеня небезпеки.

Величина ризику (R) визначається за формулою:

R = n / N,

де n – кількість подій з небажаними наслідками;

N – максимально можлива кількість цих подій (кількість подійnтаN обов’язково визначаються за однаковий інтервал часу, найчастіше – за рік).

Приклад.

За даними статистичної звітності в Україні за 2007 рік від інфекційних та паразитарних хвороб померло 16.8 тис. осіб. Знаючи загальну кількість населення країни у 2007 році, можна розрахувати ризик загибелі людини.

.

Отже, на 10 тис. населення могло загинути близько 4 осіб.

Питання ризику та його оцінки відіграють центральну роль в разі прийняття рішень у різних сферах людської діяльності – виробництві, управлінні народним господарством тощо. Оцінка ризику зумовлює необхідність дій, спрямованих на його мінімізацію. Такий підхід, який полягає в тому, що прийняття конкретного рішення базується на оцінці ризику, зветься ризикорієнтованим підходом (РОП). Концептуально РОП складається з двох елементів оцінки ризику і управління ризиком.

Оцінка ризику – це аналіз виникнення і масштабів ризику в конкретній ситуації.

Управління ризиком – розробка рішень, спрямованих на зведення ризику до мінімуму.

Концепція РОП деякою мірою протилежна тому підходу, при якому необхідність і можливість досягнення кращого результату диктується жорсткою системою нормативів, правил, стандартів. Оцінка ризику не обов’язково включає використання сучасних методів математичного апарату. Вибір методу для оцінки ризику, визначається різними факторами. Серед цих методів є такі:

- інженерний, котрий ґрунтується на статистиці, розрахунках частоти, ймовірностному аналізі;

- модельний, заснований на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні та професійні групи;

- експертний – імовірність різних подій визначається досвідченими фахівцями-експертами;

- соціологічний, заснований на досвіді й опитуванні населення і працівників.

Розвинуті країни (Німеччина, США, Англія та інші) використовують методологію РОП як в стратегічному плануванні так і в повсякденній оперативній діяльності в різних галузях діяльності. Сучасні закони, що розробляються і запроваджуються в нашій країні, також орієнтуються на використання РОП.

Ризик оцінюють і класифікують за ступенем його припустимості:

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи технічні, економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись нізаяких умов.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку нині сприймає суспільство, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та полі­тичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дає можливість розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини зазвичай вважається ризик, який дорівнює 10 ^-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини – 10 ^-8 на рік. Для країн колишнього СРСР рівень ризику (смерть від неприродних причин) близький до 10 ^-3 на рік, що на декілька порядків вищий за нормативний рівень, встановлений в країнах ЄС.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Те наскільки ризик є прийнятим чи неприйнятим – вирішує відповідний державний чи місцевий орган влади, керівництво підприємством, установою тощо.

Системний аналіз в БЖД

Системний аналіз та його застосування в БЖД.В природі і суспільстві явища не існують окремо одне від одного, вони взаємопов’язані та взаємообумовлені. У своїй діяльності ми повинні враховувати цю об’єктивну дійсність з її зв’язками та взаєминами. І якщо нам необхідно пояснити будь-яке явище, то необхідно розкрити причини, що породжують його.

Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, – системний аналіз.

Система – (грецьк. – складене з частин, з’єднане) – сукупність елементів, що перебувають у взаємозв’язку, і таких, що утворюють визначену цілісність, єдність.

Для системи характерна не тільки наявність зв’язків і відносин між твірними елементами (визначена організованість), а й нерозривна єдність із середовищем, у взаєминах з яким система виявляє свою цілісність. Будь-яка система може бути розглянута як елемент системи вищого порядку, тоді як її елементи можуть розглядатися як системи нижчого порядку. Ієрархічність, багаторівність характеризує будівлю, морфологію системи та її поводження, функціонування. Для більшості систем характерна наявність у них процесів передачі інформації і керування. У найбільш загальному плані системи поділяються на матеріальні та абстрактні (ідеальні).

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об’єкти, але й стосунки та зв’язки між цими об’єктами. Будь-який пристрій – це приклад технічної системи, а рослина, тварина чи людина – приклад біологічної. Взагалі, будь-який предмет може розглядатися як системне утворення. Системи мають властивості, яких немає у елементів, що її становлять. Ця найважливіша властивість систем, яка зветься емерджентністю, лежить в основі системного аналізу.

Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємному зв’язку, як цілісний набір чи комплекс. Мета чи результат, якого досягає система, називається системотворчим елементом.

У безпеці життєдіяльності вивчається система «людина – життєве середовище». Система, одним з елементів якої є людина, називається ергатичною. Прикладами таких систем є: «людина – природне середовище», «людина – машина», «людина – машина – навколишнє середовище» тощо.

У своїй життєдіяльності людина, керуючись визначеною метою, взаємодіє з навколишнім середовищем і дістає конкретний результат. Щоб досягти максимального узгодження результатів з поставленою метою, вводяться зворотні зв’язки для коригування дій. Дуже часто в цій системі життєдіяльності людини з’являються шкідливі і небезпечні фактори, що діють на неї. Тоді до системи вводиться захист людини. Нині актуальним є не тільки її захист від виробництва і НПС, а й захист цього середовища від людини і виробництва. На цю систему діють за відомих умов фактори надзвичайних ситуацій. Система мусить за цих обставин непохитно функціонувати і забезпечувати захист людини.

Функціонування системи «людина – життєве середовище» повинна гарантувати досягнення таких цілей:

ü одержання необхідного для людини результату діяльності;

ü безпеки людини;

ü недопущення появи або зменшення до припустимих значень дії вражаючих, небезпечних і шкідливих факторів, щоб вони не призвели до втрати працездатності і погіршення здоров’я людини;

ü зменшення негативного впливу життєдіяльності людини на навколишнє природне середовище (НПС) і залучення необхідних заходів для його захисту.

Для ідентифікації безпеки, розробки способів і методів захисту людини від дії різних небезпек використовується системний аналіз.

Системний аналіз – сукупність методів і засобів, які використовуються у разі дослідження і конструювання складних і понадскладних об’єктів, насамперед методів вироблення, прийняття та обґрунтування рішень під час проектування, створення і керування соціальними, економічними, людино-машинними і технічними системами.

Важливим етапом системного аналізу є побудова узагальненої моделі (чи низки моделей) досліджуваної чи конструйованої системи, в якій враховані всі її існуючі змінні. З огляду на надзвичайно велику кількість компонентів (елементів, блоків, підсистем, зв’язків і т.д.), що становлять соціально-економічні і т.п. системи, для проведення системного аналізу потрібно використовувати сучасну обчислювальну техніку – як для побудови узагальнених моделей таких систем, так і для операцій з ними.

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності – це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають в системі «людина – життєве середовище» чи на рівні компонентних складових її та їх вплив на самопочуття, здоров’я та життя людини.

Сама сутність дисципліни «Безпека життєдіяльності» вимагає використання системно-структурного підходу.

Системний підхід – це методологічний напрям у науці, основна задача якого складається в розробці методів дослідження і конструювання складно організованих об’єктів – систем різних типів і класів.

Найширше методи системного підходу застосовуються у разі дослідження складних об’єктів, що розвиваються, – багаторівневих, ієрархічних, таких, що самоорганізуються, біологічних, психологічних, соціальних тощо.

Важливою особливістю системного підходу є те, що не тільки об’єкт, а й сам процес дослідження виступає як складна система, завдання якої, зокрема, полягає у з’єднанні в єдине ціле різних моделей об’єкта.

Системний підхід є теоретичною і методологічною основою системного аналізу. Це означає, що при дослідженні проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи людей, їх варто вивчати без відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонентів системи, до якої вони входять. Кожен з цих елементів здійснює вплив на інший, і всі вони перебувають у складній залежності. Вони впливають на рівень життя, здоров’я, добробуту людей, соціальні взаємовідносини. В свою чергу від рівня життя, здоров’я, добробуту людей, соціальних взаємовідносин тощо залежить стан духовної і матеріальної культури, характер і темпи розвитку такої культури. А матеріальна культура є вже тим елементом життєвого середовища, який безпосередньо впливає як на НПС, так і на саму людину. Виходячи з цього, системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв’язків у системі «людина – середовище життєдіяльності» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але перед усім важливим засобом в руках керівників та спеціалістів для вдосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей.