Організація і порядок проведення заходів

З маскування

При маскуванні підрозділів велике значення має вміле використання маскувальних властивостей місцевості, а також використання місцевих матеріалів. Для укриття озброєння, техніки та особового складу від повітряної розвідки противника, як правило, використовують лісові масиви, чагарники, узлісся, природні насадження і т. ін.

Захист від високоточної зброї противника досягається виконанням заходів інженерного забезпечення, основними з яких є фортифікаційне обладнання та маскування районів (позицій), що займають війська. Досвід останніх локальних війн показав, що вміле використання табельних і місцевих засобів маскування знижує ефективність використання керованих та самонавідних боєприпасів (ракет) в 2-3 рази і більше, а фортифікаційне обладнання районів (позицій) забезпечує надійний захист військ (об’єктів) від засобів ураження високоточної зброї.

Останніми роками великого значення набуває імітація бойової техніки у комплексі з влаштуванням імітаційних масок з табельних маскувальних покривал і розташуванням під ними радіолокаційних відбивачів і теплових імітаторів як один з основних способів введення противника в оману стосовно реального розташування наших військ і намірів їх дій.

Теплові імітатори встановлюються під перевипромінювачем, їх розташування повинно відповідати розподілу тепла на поверхні імітованого об’єкта. Працевитрати 1,5-2,0 люд-год. Для влаштування маски потрібне маскувальне покриття МКТ-Т (1 шт.), кутові відбивачі ВМК (4 шт.), імітатори КФП-1-180 (4 шт.). Імітація теплового випромінювання у макетах здійснюється тепловими імітаторами КФП-1-180. Імітатори (4-6 шт.) залежно від типу імітованої техніки встановлюються (підвішуються) у місцях, які відповідають найбільш нагрітим елементам дійсних об’єктів. Для припинення втрат тепла місця влаштування імітаторів ізолюються від зайвого об’єму макета брезентом, листами жерсті та іншим.

Імітація бойової техніки, що рухається, здійснюється за допомогою радіолокаційних імітаторів руху техніки (ІРТ). Вони встановлюються на фальшивих шляхах групами по 10 одиниць з інтервалом між імітаторами 50-100 м. До складу комплекту входять 10 радіолокаційних імітаторів, електростанція потужністю 4 кВт та пульт управління. Вага комплекту – 1 тонна. Один комплект може імітувати рух механізованої (танкової) роти на ділянках протяжністю до 0,5 км.

Імітація фальшивих мостових переправ здійснюється за допомогою радіолокаційних відбивачів типу «Сфера» («Піраміда»). При створенні фальшивих мостів кутовими відбивачами відстань між ними береться такою, що дорівнює 10-12 м. Досвід військових навчань, наукових досліджень останніх років показують доцільність імітації одного реального моста 1-2 фальшивими. На влаштування фальшивого мосту довжиною 100 м необхідно від 6 до 12 люд/год. працевитрат та 8-10 відбивачів типу «Сфера». За радіолокаційним контрастом та характером відображення фальшиві мости не відрізняються від дійсних. Імовірність виявлення фальшивих мостів практично дорівнює 1,0. За рахунок цього життєздатність дійсних мостів підвищується в 2-2,5 раза.

Маскувальне фарбування застосовується для зменшення помітності техніки та об’єктів або надання їм кольору і малюнка навколишньої місцевості.

Основними видами маскувального фарбування є захисне, імітоване і деформівне.

Захисне – однокольорове, найбільш близьке за кольором до місцевості. Влітку, як правило, це буде зелений колір, а взимку – білий.

Імітоване – багатокольорове фарбування, яке відображає на фарбованій поверхні кольоровий малюнок навколишнього фону або зруйнованого об’єкта.

Деформівне – багатокольорове фарбування плямами різної форми і розмірів, схожими на плями місцевості.

Як правило, весною, влітку, восени застосовується трикольорове фарбування, а взимку – двокольорове фарбування.

При 3-кольоровому фарбуванні використовують 50% – основний колір, два інших – по 25%. При 2-кольоровому фарбуванні: 75% – білий, 25% – темний.

Інженерні загородження

Інженерними загородженнями називаються мінно-вибухові засоби, які встановлюються на місцевості, штучно створені перешкоди, зруйновані споруди та об’єкти для нанесення втрат противнику і затримки його просування, створення умов для ураження його вогнем з усіх видів зброї, перешкодження маневру або змусити рухатися у вигідному для наших військ напрямку.

Інженерні загородження застосовують в усіх видах бою. Ними прикривають рубежі та позиції, фланги та проміжки між ними, пункти управління та інші об’єкти артилерійських підрозділів. Вони можуть встановлюватися також на території, зайнятій противником, у районах розташування наших військ, на шляхах руху та рубежах розгортання.

За характером дії на противника інженерні загородження розподіляються на: мінно-вибухові; невибухові; електризовані; водні; комбіновані.

Основу інженерних загороджень становлять мінно-вибухові загородження. Їх встановлюють за допомогою загороджувачів, дистанційних систем мінувань, вручну. Вони призначаються для ураження живої сили, техніки, руйнування об’єктів противника.

Невибухові загородження виконують із різних місцевих матеріалів і конструкцій промислового виготовлення, а також відриванням ровів, ескарпів та інших перепон.

Електризовані загородження виконують у вигляді (дротових) засобів з дроту та металевих сіток під напругою для ураження живої сили противника електричним струмом.

Водні загородження виконують на водних перешкодах руйнуванням дамб, гребель, гідростанцій та інших споруд, а також створенням тимчасових або постійних гребель для затоплення і заболочування місцевості.

Комбіновані загородження являють собою комбінації мінно-вибухових, невибухових, електризованих та водних загороджень.

За призначенням інженерні загородження розподіляються на: протитанкові; протипіхотні; протитранспортні; протидесантні; спеціальні; об’єктні; міни-пастки; сигнальні міни.

Для створення загороджень установлюють мінні поля, групи мін, окремі об’єктні міни та фугаси, вузли загороджень, смуги загороджень, зони загороджень.

У свою чергу, мінно-вибухові загородження діляться на: керовані; некеровані;

Інженерні загородження використовуються на першому та другому ступенях готовності.

На першому ступені – на передових позиціях, перед переднім краєм та у проміжках між підрозділами.

На другому ступені – у глибині оборони, на шляхах відходу передових загонів та підрозділів бойової охорони.

Основними показниками інженерних загороджень є щільність загороджень і бойова ефективність мінних полів.

Щільність загороджень – ступінь прикриття інженерними загородженнями позицій, рубежів, напрямків дій військ. Визначається як відношення загальної довжини встановлених загороджень до довжини фронту напрямку, який прикривається (позиції, смуги, рубежу).

Бойова ефективність мінних полів характеризується імовірністю ураження техніки та живої сили противника і часом їх подолання.

Загородження, які встановлюються дистанційними системами мінування, влаштовуються за короткі терміни у будь-який час доби і на будь-якій доступній для дій військ місцевості.

Для встановлення дистанційних систем мінування залучають артилерію і авіацію.

Інженерна міна – це боєприпас, призначений для ураження особового складу, техніки та інших об’єктів противника. Складається із заряду вибухової речовини; підривника; корпусу.

Протитанкові міни призначені для мінування місцевості проти танків, БМП, САУ, БТР та іншої техніки противника.

Характеристики протитанкових мін наведені у табл. 16.4

Протитанкові міни поділяють на:

- протигусеничні;

- протиднищеві;

- протибортові.

Протигусеничні міни спрацьовують при наїзді на них гусеницею танка (колесом автомобіля) і руйнують елементи ходової частини машини.

До цього класу мін належать: ТМ-57 з підривником МВЗ-57, МВШ-57 (у положення на „невитяг” встановлюється з підривником МУВ-2, МУВ-3); ТМ-62М з підривником МВЧ-62, МВШ-62; ТМ-62Д, ТМ-62П, ТМ-62П2, ТМ-62П3 з підривником МВП-62.

Протиднищеві міни спрацьовують під усією проекцією цілі (танка, БТР, автомобіля) і пробивають днища, знешкоджують екіпаж, пошкоджують вузли і агрегати або руйнують елементи ходової частини.

До цього класу мін належать: протитанкова кумулятивна міна ТМК-2 з підривником МВК-2; протитанкова кумулятивна міна ТМ-72 з підривником МВН-80.

Таблиця 16.4 – Характеристики протитанкових мін

Тип	Протигусеничні фугасні	Протиднищеві кумулятивні
Найменування	ТМ-62М	ТМ-62П	ТМ-62Д	ТМ-57	ТМК-2	ТМ-72
Матеріал корпусу	метал	пластм.	дерево	метал	метал	метал
Вага міни, кг	9,5-10	9-11	11-13
Вага ВР, кг		6,6-8	6,5-11	6,5	6-6,7	2,5
Підривник	МВЧ-62	МВП-62	МВП-62	МВЗ-57, МВШ	МВК-2	МВН-80
Сила спрацювання, кГс	150-500	175-650	175-650	200-500	8-12
Спосіб установки	Вручну, механізований. Дозволяється знімати з місця установки викручуванням підривника	Вручну з лотків автомобіля

Протипіхотні міни призначені для мінування місцевості з метою ураження живої сили противника. Характеристики протипіхотних мін наведені в табл. 16.5 і 16.6.

Протипіхотні міни поділяють на:

- фугасні;

- осколкові колового ураження (вистрибні);

- спрямованого ураження.

Фугасні міни при вибуху наносять ураження людині, яка наступила на міну (натискної дії).

Таблиця 16.5 – Характеристики протипіхотних фугасних мін

Показник	ПМД-6	ПМН	ПМН-2	ПФМ-1
Тип	Фугасні	Касетна
Матеріал корпусу	дерево	пластмаса	поліетилен
Вага міни, кг	0,49	0,55	0,4	0,08
Вага ВР, кг	0,2	0,2	0,1	0,04
Сила спрацювання, кГс		8-25	8-25	5-25
Підривник	МУВ, МУВ-2, МУВ-3	вбудований	гідромеханічний

Таблиця 16.6 – Характеристики протипіхотних мін

Показник	ПОМЗ-2М	ОЗМ-4	ОЗМ-72	МОН-50	МОН-90	МОН-100	МОН-200
Тип	Вистрибні колового ураження	Кругового спрямованого ураження
Матеріал корпусу	чавун	чавун	чавун	пластмаса	сталь
Вага міни, кг	1,2				12,1
Вага ВР, кг	0,075	0,17	0,66	0,7	6,2
Радіус суцільного ураження, м				Дал.-50 Шир.-45	Дал.-90 Шир.-60	Дал.-160 Шир.-100	Дал.-290 Шир.-200
Підривник	МУВ, МУВ-2, МУВ-3	МУВ, МУВ-2, МУВ-3	МУВ-3, МУВ-4	Управ, ЕДПр МУВ-2, МУВ-3	Управ. ЕДПр МУВ-2, МУВ-3

Осколкові міни при вибуху наносять ураження живій силі, що знаходиться в зоні розльоту осколків (натяжної дії).

Основу мінно-вибухових загороджень, які встановлюються перед позиціями підрозділів та у районах оборони, складають мінні поля.

Протитанкове мінне поле (ПТМП) має розміри по фронту 200-300 м і більше, а в глибину 60-120 м і більше. Міни встановлюють у три-чотири ряди з відстанню між рядами 20-40 м і між мінами в ряд 4 та 5,5 м для протигусеничних, та 8 або 11 м для протиднищевих мін.

Витрата мін на 1 км фронту мінного поля може становити:

- протигусеничних 750-1000 мін;

- протиднищевих 300-400 мін.

На особливо важливих напрямках ПТМП можуть установлюватися із завищеною витратою мін на 1 км фронту:

- 1000 та більше протигусеничних;

- 500 та більше протиднищевих.

Імовірність ураження броньованих цілей:

- на мінному полі з протигусеничними мінами з витратою 750 мін – 0,57;

- на мінному полі з протиднищевими мінами з витратою 400 мін – 0,85.

Протипіхотне мінне поле (ППМП) установлюють перед переднім краєм і, як правило, перед протитанковим мінним полем для його прикриття.

Розміри:

- по фронту від 30 до 300 м і більше;

- в глибину 10-50 м і більше.

Кількість рядів 2-4.

Відстань між рядами 2-4 м і більше; між мінами в ряду: не менше 1 м – для фугасних; 1-2 радіуси суцільного ураження – для осколкових.

Витрата мін на 1 км мінного полястановить:

- фугасних 2000-3000 шт.;

- осколкових 100-300 шт.

Імовірність ураження живої сили противника:

- для ППМП з фугасних мін з витратою 2000 мін на 1 км МП – 0,15-0,2.

- для ППМП з осколкових мін з витратою 100 мін на 1 км МП – 0,3-0,5.

Мінні поля установлюють вручну одним із таких способів:

1. При зіткненні з противником – по мінному шнуру, який кладуть перпендикулярно до фронту.

2. Коли противник не діє вогнем на підрозділи – стройовим розрахунком по мінному шнуру, який кладуть паралельно фронту (рис. 16.1).

Рисунок 16.1 - Встановлення протитанкового мінного поля стройовим розрахунком при піднесенні кожним військовослужбовцем чотирьох мін

Артилерійські підрозділи встановлюють мінні поля стройовим розрахунком у такому порядку:

- визначають тильний кордон мінного поля (лінія базису) вказівками (віхами);

- підносять міни до лінії базису;

- розносять і установлюють міни;

- фіксують мінні поля на карті, складають формуляр.

При мінуванні стройовим розрахунком залежно від прийнятої схеми кожен військовослужбовець може переносити і установлювати до 4 мін.

При мінуванні в світлий час військовослужбовці розкладають міни на ґрунт від лінії базису до першого ряду мінного поля, а при русі назад установлюють міни у ґрунт.

При мінуванні вночі кожен військовослужбовець несе з собою міни до дальнього ряду (першого ряду), де встановлює у ґрунт одну міну, а з трьома повертається до ближнього ряду і там проводить установку наступної міни і так до останнього ряду.

Усі загородження (встановлені або розвідані) фіксуються, тобто визначається їх точне положення стосовно орієнтирів, які є на місцевості і топографічній карті.

На кожне мінне поле або групу мін складають формуляр у 3 примірниках, які передають у штаб частини. Формуляр мінного поля складається із схеми прив’язки мінного поля до карти, схеми мінного поля і текстової частини.

Встановлені мінні поля повинні знаходитися під постійною охороною та спостереженням. При усіх змінах у мінних полях робляться помітки у формулярі.

Формуляр мінного поля наведено в додатку Н.

Вимоги гуманітарного права до організації інженерного забезпечення є одними з найбільш складних і специфічних. Так, за будь-яких умов забороняється застосовувати мінно-вибухові загородження проти цивільного населення і цивільних об’єктів. По можливості після встановлення мін проводиться завчасне оповіщення населення.

Особливостями застосування протипіхотних мін відповідно до вимог норм міжнародного гуманітарного права є фіксація (реєстрація) у відповідних документах встановлених мінно-вибухових загороджень та їх ліквідація після припинення активних воєнних дій.

Реєстрація місцезнаходження мін, що не є встановленими дистанційно, мінних полів, мінних районів, мін-пасток та інших пристроїв здійснюється за допомогою прив’язки до координат не менше двох вихідних точок. Позначення здійснюється знаками, зрозумілими і видимими будь-якій людині, яка наближається до меж мінного поля.

Якщо в наказі старшого командира відсутні вказівки про установку огородження, то рішення про це на підставі оцінки обстановки у районі дій підрозділу приймає командир підрозділу, який здійснює мінування.

Після встановлення мін у такому позначеному та огородженому районі мінне поле повинно знаходитися під відповідним спостереженням.

У випадках встановлення мінно-вибухових загороджень на передньому краї (на лінії зіткнення) вручну з використанням переносних комплектів мінування, коли існує пряма загроза ураження особового складу під час виконання робіт щодо огородження мінно-вибухових загороджень, дозволяється не встановлювати огородження і позначення мінно-вибухових загороджень з протипіхотних фугасних, осколкових кругового ураження і протипіхотних касетних мін.

Проте коли загрози ураження особового складу не існуватиме, огородження повинно бути встановлене у можливо короткі терміни.

У ході воєнних дій мінно-вибухові загородження, що встановлені у промаркованому периметрі, повинні передаватися в установленому порядку від одних військових частин іншим або знищуватися (зніматись) перед тим, як залишити район.

Після припинення воєнних дій для захисту цивільних осіб від впливу протипіхотних мін усі мінні поля, міни та міни-пастки розміновуються (знищуються) або залишаються у межах обгородженого і позначеного периметра, який знаходиться під відповідним спостереженням.

Питання для повторення та самоконтролю

1. Що містить інженерне обладнання вогневої позиції.

2. Що містить інженерне обладнання спостережних пунктів.

3. У чому полягає зміст розпорядження командира батареї з інженерного обладнання бойового порядку артилерійської батареї.

4. У чому полягає зміст заходів з маскування елементів бойового порядку артилерійської батареї.

5. Назвіть порядок установлення протитанкового мінного поля стройовим розрахунком.

Розділ 17