Пізнавальні процеси особистості. У складовому письмі знаки позначають окремі склади



У складовому письмі знаки позначають окремі склади. Прикла­дом може бути санскрит (писемна мова давньої і середньовічної Індії), сучасне письмо Індії.

У літерно-звуковому письмі знаки алфавіту, або графеми, позначають окремі звуки або звукові зв'язки усного мовлення. Прикладом є сучасна українська, англійська, німецька, французь­ка мови тощо.

Афективне мовлення (від лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) слугує для вираження емоційних станів людини. Во­но дуже просте і обмежене у вербальних засобах (наприклад, «Ах!», «Ой!», «Bay! тощо). Афективне мовлення підсилюється інтонаціями та модуляціями голосу, а також жестами і мімікою.

14.3.2. Егоцентричне мовлення Егоцентричне мовлення(від лат. ego — я, centrum — центр кру­га) — це монологічне ні до кого не звернене мовлення вголос. Це мовлення для себе і про себе; воно не виконує комунікативної функції. Егоцентричне мовлення призначене для висловлення емоцій та почуттів, для пізнання навколишнього світу, для розвит­ку мовленнєвих навичок, для самоконтролю. Однак, першочерго­ву роль воно відіграє у розвитку мислення. По суті це є першою, достатньо розгорнутою, зовнішньою за формою системою засобів, за допомогою якої дитина вчиться не лише планувати та керувати своїми діями, а й мислити.

Егоцентричне мовлення характерне дітям віком 2-7 років; мак­симуму досягає у 3 роки, коли складає 75 % усього спонтанного мовлення дитини. Частка егоцентричних висловлювань дітей зро­стає під час гри; у середовищі, де панує авторитет дорослого, спон­танні та випадкові зв'язки з дитиною або дитина надана сама собі; у разі зростання когнітивної складності завдання. Навпаки, відсо­ток егоцентричного мовлення знижується за умов сумісно ор­ганізованої роботи з дитиною; у середовищі ровесників; там, де можливі суперечки і дискусії.

У 6-7 років егоцентричне мовлення суттєво скорочується: воно переходить у внутрішній план. Так виникає внутрішнє мовлення. Повністю егоцентричне мовлення не зникає; часом во-

1 Літерно-звукове письмо винайшли фінікійці 1,5 тис. р. до н. є.

но зустрічається і у дорослому віці. Тому його розглядають як проміжну ланку при переході від зовнішнього до внутрішнього мовлення.

Внутрішнє мовлення

Внутрішнє мовлення— це вид беззвучної мовленнєвої діяль­ності людини. Кажучи образно, це «мовлення мінус звук». Його характеризує максимальна згорнутість граматичних структур та змісту, бо промовляти слова до кінця немає необхідності; фрагмен­тарність — пропускається те, що для людини є зрозумілим; домі­нування смислової сторони над зовнішньою формою — елементи слів та їхніх значень можуть «склеюватися» в нові комбінації; відсутність набору стандартних граматичних правил та алфавіту; виключення непорозумінь у сприйманні ситуації; ситуативність; контекстність; складність переводу на зовнішнє мовлення.

Таким чином, внутрішнє мовлення ніби-то відмовляється від виконання своєї первинної функції — воно перестає безпосеред­ньо слугувати засобом спілкування з іншими, однак залишається внутрішньо спрямованим на інших людей, якщо не реальних, то уявних. Людина ніби-то веде з ними внутрішню бесіду. Однак, найперше внутрішнє мовлення стає формою роботи думки. За його допомогою думка народжуюється, бо інтелект «не приймає» зовнішнього мовлення, а лише внутрішнє.

В онтогенезі спочатку формується зовнішнє мовлення, потім егоцентричне і нарешті — внутрішнє. У дорослої людини цей процес протилежний: внутрішнє мовлення передує зовнішньому. Перехід внутрішнього мовлення у зовнішнє часто пов'язаний з труднощами. У внутрішньому мовленні думка зрозуміла лише самій людині, а коли вона намагається пояснити її іншим, вияв­ляється, що її не розуміють. Ці труднощі спричинені тим, що необ­хідно перейти від згорнутих, зрозумілих лише самому собі думок до розгорнутих граматичних і логічних форм. Тренує вміння вис­ловлювати свої думки і наміри монологічне і писемне мовлення.

14.4. Психологічні механізми мовлення

Мовлення як психічний процес спілкування між людьми складається з трьох головних етапів: породження, сприймання та розуміння мовлення. Розглянемо їхні психологічні механізми.

Розділ IV


Наши рекомендации