Порядок дій військового керівника

при переживанні підлеглим критичної життєвої ситуації:

1.Визначити причину виникнення критичної життєвої ситуації у
військовослужбовця (критичні ситуації у службовій діяльності; критичні
ситуації у сім'ї; проблеми, пов'язані зі станом здоров'я):

- всебічно проаналізувати обставини службової діяльності та позаслужбового життя підлеглого;

- вивчити інформацію від його товаришів по службі, рідних та близьких.

2.Уточнити підґрунтя виникнення критичної життєвої ситуації у
військовослужбовця:

а) критичні ситуації у службовій діяльності виникли через:

- труднощі через неспроможність справлятися зі службовими обов'язками (навантаженням);

- труднощі через конфлікти з підлеглими, колегами чи керівництвом;

- неприйняття членами військового колективу (внутрішньо груповій ізоляції);

- страх перед відповідальністю (у тому числі і перед кримінальною);

- боязнь ганьби за антиморальні проступки;

б)критичні ситуації у сім'ях військовослужбовців виникли через:

- розлади у сім'ї (подружні конфлікти, конфлікти між батьками і дітьми,
конфлікти з родичами);

- появу нової людини у сім'ї (вітчима, мачухи, прийомної дитини);

- матеріально-побутові негаразди;

- неспроможність протистояти особистій хворобі, чи когось із рідних та близьких.

в)критичні ситуації виникли через проблеми, що пов'язані зі станом
здоров'я військовослужбовців:

- психічні захворювання;

- соматичні (тілесні) захворювання;

- фізичні недоліки.

3.Враховуючи причини та підґрунтя виникнення критичної життєвої
ситуації у військовослужбовця, надати йому психологічну допомогу:

- провести індивідуальну бесіду (виступити в ролі консультанта);

- дати можливість "випустити пар", виговоритись, знайти психологічну рівновагу;

-виявити приховані думки та почуття, які пов'язані з переживанням військовослужбовцем критичної життєвої ситуації.

4.Огородити військовослужбовця від негативного впливу (принижень)
членів колективу:

- провести роз'яснювальну роботу серед членів колективу;

- проінструктувати сержантський склад та актив підрозділу.

5.Прийняти рішення щодо службового використання військовослужбовця:

- з'ясувати його зайнятість у різних видах нарядів, робіт тощо;

- при наявності негативних психічних станів та хворобливих переживань не допускати до несення служби зі зброєю (до відновлення у нього психічної рівноваги).

6.При хворобливому (інтенсивному) переживанні військовослужбовцем
критичних життєвих ситуацій вжити заходи щодо посилення контролю за ним:

- проінформувати посадових осіб (в першу чергу, якщо це військовослужбовець строкової служби, командира відділення, старшину підрозділу, осіб добового наряду та відповідального по підрозділу);

- призначити військовослужбовця (військовослужбовців), які будуть тримати його в полі зору;

- організувати надання йому психологічної допомоги (психологами,
офіцерами-вихователями, медичними працівниками);

- при виявлені у військовослужбовця психологічних проблем (викривлень мислення; заниженої самооцінки та впевненості у негативному до нього ставленні оточуючих; нестійкості рівня домагань; ознак депресії; високу схильність до ризику) потрібно направити до лікувального заходу (у супроводі).

4. Дії військового керівника при отриманні його підлеглим важкої звістки (про смерть, важку хворобу близької (рідної) людини)

Практика свідчить, що військовим керівникам особливу увагу потрібно звернути, також на прояви гострого горя у поведінці військовослужбовців. З такими проявами доволі часто приходиться зустрічатися командирам та начальникам різних рівнів, коли вони мають справу з підлеглими, які переживають потрясіння у зв'язку зі смертю (важкою хворобою чи каліцтвом) близької людини. Нажаль, переважна більшість військових керівників бувають не готовими до адекватних дій в таких ситуаціях. Часто вони не тільки не здатні надати психологічну допомогу чи підтримку такій людині, а, навпаки, допускають помилки, внаслідок яких особистісні перемивання загострюються ще більше. Причиною цього є низький рівень психологічних знань військових керівників та відсутність практичних вмінь і навичок! впливати не психічні стани своїх підлеглих. Для створення змін в стені людини необхідне певне мистецтво і знання сутності психології гострого горя, а також характерних властивостей та рис.

Більшість вчених, як теоретиків, так і експериментаторів, вказують на те, що в горі переважає така емоція як печаль (сум) і головною причиною горя є втрата. Втрата може бути тимчасовою (розлучення) чи постійна (смерть), реальною чи уявною, фізичною чи психологічною [3].

Психологічні причини горя беруть свій початок із феномену афективної прив'язаності до людей, предметів чи ідей. Втрата об'єкту прив'язаності чи розлучення з ним означає для людини втрату джерела радості і, в залежності від віку людини і природи об'єкту - втрату кохання, безпеки чи почуття благополуччя. В основі всіх психологічних причин горя лежить один загальний фактор - відчуття втрати чогось цінного, того, до чого мала місце сильна афективна прив'язаність.

Переживаючи гостре горе, крім печалі, людина може відчувати гнів і ворожі почуття. Наприклад, молодий військовослужбовець може відчувати гнів, звинувачуючи покійну матір (батька) у тому що вона назавжди покинула його, або звинувачуючи в цьому когось іншого. Смерть рідної людини може стати для юнака надзвичайно фруструючою подією. Вона означає для нього втрату емоційно значимих відношень, нездійсненність задуманих планів і мрій, виконання яких в тій чи іншій мірі залежало від людини, що померла.

Переживання військовослужбовцем горя ще більш ускладнюється тоді, коли в горі крім печалі і гніву задіяні ряд інших емоцій, пояснити які буває доволі складно і які важко контролювати. Якщо відношення військовослужбовця з покійною матір'ю були конфліктними і наявні протиріччя залишилися не вирішеними, то його починає терзати почуття вини і стиду. У цьому випадку він спрямовує свій гнів на самого себе. По суті, він звинувачує себе в смерті рідної людини, навіть й тоді, коли він не в силах попередити її. Його стид чи душевний біль може ще більше підсилитися, якщо оточуючі дають йому зрозуміти, що він не проявляв турботу про близьку людину, був недостатньо уважним до неї. Саме така одночасність переживання печалі, вини, стиду і гніву, особливу гніву, спрямованого на самого себе, характерна для важкої депресії, яка нерідко супроводжує переживання ситуації гострого горя військовослужбовцем. Під депресією слід розуміти емоційне порушення, відчуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил, що може привести до внутрішнього і зовнішнього конфлікту, до девіантної поведінки [4].

Психологи зазначають, що гостре горе уявляє собою стан з характерними проявами. Військовому керівнику, для своєчасного надання допомоги підлеглому, потрібно знати характерні прояви гострого горя:

1. На перший план виступає фізичне страждання у вигляді періодичних приступів, які тривають від десяти хвилин до однієї години зі спазмами в горлі, припадками задухи з прискоренням дихання, постійною потребою вдихнути. Тривалий час зберігаються постійні вдихи, які особливо помітні, коли людина розповідає про своє горе. На фоні фізичного страждання майже постійно чи періодично проявляється психічне страждання у вигляді емоційної напруги чи душевної болі. Крім цього відмічаються зміни ясності свідомості: загальним с легке відчуття нереальності і збільшення емоційної відстані, Що відділяє людину від інших людей.

2. Поглинання образом утраченого. На фоні відчуття деякої нереальності можуть виникати зорові ілюзії, слухові чи комбіновані ілюзії. Під впливом таких ілюзій людина може втратити межу між переживаннями і реальністю.

3. Почуття вини. Людина намагається відшукати у подіях і вчинках, які передували втраті те, що вона не зробила для померлої, зробила не так чи не повністю. Наймаліші промахи, прояви неуважності перебільшуються і стають причиною для подальшого самозвинувачення. Наприклад, молодий військовослужбовець може переживати почуття вини за те, що він не був біля рідної людини під час її останніх хвилин життя, коли вона потребувала його допомоги та підтримки. Його може переслідувати думка про те, що якби він був вдома такого б не сталося.

4. Ворожі реакції. При стосунках з людьми у потерпілої суттєво знижується чи навіть зникає симпатія, втрачається звичайна теплота і природність. Людина розмовляє роздратовано, зі злістю, демонструючи бажання, щоб її не турбували. Іноді прояви ворожості стають не зрозумілими і для самих потерпілих, вони намагаються контролювати їх прояви, що не завжди вдається. Військовослужбовець в такій ситуації може порушити правила взаємовідносин зі старшим за військовим званням, проявляти агресію до своїх товаришів, випадкових громадян та до себе самого.

5. Втрата попередніх природних форм поведінки. В діях і вчинках людини відмічається поспішливість, вона може здійснювати хаотичні рухи, шукає собі будь-які заняття, проте абсолютно не здатна до якої-небудь організованої активності. Вона ніби знову засвоює круг повсякденних справ. Ці справи, знову ж таки, є найтіснішим чином пов'язаними з втратою. Цілком зрозуміло, що в такій ситуації військовослужбовець не готовий виконувати свої службові обов'язки. Проте це не означає, що його потрібно залишити один на один зі своєю проблемою, не залучаючи ні до яких справ,

6. Ідентифікація з втратою. У розмовах і вчинках людини з'являються риси померлої, ознаки її захворювання чи форми поведінки в момент трагедії.

При цьому прояви гострого горя мають свою динаміку.

Спочатку виникає шоковий стан. Військовослужбовець не усвідомлює втрати і повністю не розуміє того, що трапилось. Вслід за неусвідомленням і нерозумінням приходить невіра в те, що це могло трапитись. Розуміння приходить поступово і є дуже хворобливим процесом переживань, тою самою роботою "гострого горя", яку, в будь-якому випадку, потрібно зробити. В ході її виникає ідеалізація образу втрати, (внаслідок роботи сильних механізмів витіснення). Таким чином, хоча поступово починається "робота горя", паралельно включаються механізми психологічного захисту.

Після цього йде стадія переживання. В ній військовослужбовець сприймає актуальність, наявність втрати. Конкретні реальні обставини (хвороби, похорону тощо) відіграють в цьому процесі важливу роль. Усвідомлення втрати приводить людину до відчуття певної пустоти, до розуміння значущості втрати, її ролі в минулому житті індивіда.

Завершальною стадією переживання гострого горя є прийняття військовослужбовцем втрати. Робота гострого горя в ній заключається в боротьбі проти психічного страждання, ідей самозвинувачення, захоплення образом померлої й ідентифікації з нею за повернення до реальності. Поступово зникає вороже відношення до оточуючих. Прийняття втрати супроводжується інтенсивними спогадами про минуле, що швидко приводить до суттєвого зниження емоційного напруження.

Військовим керівникам важливо також знати про те, що переживання стадій гострого горя у підлеглих може розвивати з запізненням, з латентним періодом через години, дні чи тижні. Військовослужбовець ще тривалий час може переживати гостре горе, згадуючи рідну людину та різні ситуації, пов'язані з нею.

Після виявлення такого військовослужбовця головним завданням військового керівника є з'ясування всіх причин та чинників, які призвели до появи почуття гострого горя у підлеглого. Для цього військовий керівник повинен всебічно проаналізувати обставини службової діяльності та позаслужбового життя підлеглого, вивчити інформацію від його товаришів по службі, рідних та близьких.

Особливого значення, також, набуває особиста бесіда військового керівника з підлеглим. Військовому керівнику в таких ситуаціях рекомендується проявити максимум уваги, співчуття та співпереживання. Потрібно вислухати людину, з готовністю прийняти всі її почуття і переживання. Враховуючи ознаки гострого горя, слід надати військовослужбовцю можливість виразити свої почуття ("скинути контейнер" з негативними емоціями) і надати підтримку та допомогу. Важливо, щоб військовослужбовець знав, що він не залишиться один на один зі своїми проблемами і що його переживання є природнім процесом. Емпатичне вислуховування і доброта оточуючих допоможуть військовослужбовцю на всіх етапах переживання гострого горя. Для роботи з підлеглим в цей період військовому керівникові доцільно залучати фахівців психологів, психіатрів, офіцерів виховних структур тощо. Координацію і контроль цієї роботи доцільно покласти на офіцера виховної структури.

В цей же час військовий керівник повинен прийняти рішення щодо службового використання підлеглого з урахуванням потреби нормалізації його психічного стану (недопущення до несення служби зі зброєю, заміна в нарядах на період відновлення у нього психічної рівноваги тощо). Поряд з цим необхідно (у разі потреби) вжити заходи посиленого контролю за таким військовослужбовцем, створити умови, коли біля нього будуть знаходитись товариші по службі. Може бути прийняте рішення про надання військовослужбовцю відпустки, чи направлення його на лікування.

Вся ця робота має проводитись в тісному контакті з рідними та близькими даного військовослужбовця, для того, щоб вони могли створити аналогічні реабілітаційні умови для військовослужбовця і в його позаслужбовому житті.

Швидкість прийняття втрати у різних людей буває різною, тому військовим керівникам це потрібно враховувати і ще протягом тривалого часу тримати підлеглого в зоні особливої уваги. Такий військовослужбовець надалі повинен стати об'єктом посиленої індивідуальної роботи, особливо зі сторони досвідчених офіцерів.

Після нормалізації психічного стану військовослужбовця необхідно додатково із залученням фахівців (офіцерів відповідних служб, структур виховної роботи, психологів, психіатрів) вивчити і визначити рівень його готовності до несення відповідних видів служби на основі якого військовий керівник приймає рішення про залучення військовослужбовця до оперативно-службової діяльності.

Для полегшення роботи військових керівників автори, на основі аналізу науково-психологічної літератури, розробили порядок дій військового керівника при отриманні його підлеглими важкої звістки (про смерть, важку хворобу чи каліцтво близької (рідної) людини).