Поняття, структура та види спілкування

Розглядаючи спосіб життя багатьох вищих тварин і людини, ми зауважуємо, що в ньому виділяються дві сторони: контакти з природою і контакти з живими істотами. Перший тип контактів дістав назву діяльності. Другий тип контактів особливий тим, що взаємодіючими сторонами є живі істоти, тобто організм взаємодіє з іншим організмом, обмінюючись при цьому з ним інформацією. Цей тип внутрішньовидових і міжвидових контактів називають спілкуванням.

Спілкування — одна з найпопулярніших тем у сучасній психо­логії. О. М. Шиян трактує спілкування як «взаємодію людей, спря­мовану на взаємне пізнання й обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації з метою встановлення взаємин, сприят­ливих для спільної діяльності».

Спілкування властиве всім вищим живим істотам, але на рівні людини воно набуває найбільш досконалих форм, стає усві­домленим та опосередкованим через мову. У спілкуванні виді­ляють такі аспекти: зміст, мету й засоби. Зміст — це інформація,

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

УПРАВЛІНСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА

що в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншої. Змістом спілкування можуть бути відомості про внутрішній мотиваційний чи емоційний стан живої істоти. Одна людина може передавати іншій інформацію про існуючі потреби, розраховуючи на емоційну підтримку щодо їхнього задоволення. Завдяки спілкуванню від однієї істоти до іншої можуть передава­тися відомості про емоційні стани (почуття задоволення, радість, гнів, сум, страждання й т. ін.), орієнтовані на те, щоб певним чи­ном настроїти іншу живу істоту до контакту. Така ж інформація передається від людини до людини і є засобом міжособистісного налаштовування. Стосовно розгніваної чи страждаючої людинйми, наприклад, поводимося інакше, ніж стосовно того, хто налаштова­ний доброзичливо й перебуває в радісному настрої.

Змістом спілкування може стати інформація про стан зовніш­нього середовища, переданий від однієї живої істоти до іншої, на­приклад, сигнали про небезпеку чи про присутність десь поблизу позитивних, біологічно значущих факторів, скажімо, їжі.

У людини зміст спілкування значно ширший, ніж у тварин. Люди обмінюються один з одним інформацією, що вміщує знання про світ, багатий життєвий досвід, знання, здібності, уміння й на­вички. Людське спілкування багатопредметне, воно надзвичайно різноманітне за своїм внутрішнім змістом.

Мета спілкування — це те, заради чого людина вдається до да­ного типу активності. У тварин метою спілкування може бути спо­нукання іншої живої істоти до певних дій або попередження про те, що необхідно утриматися від якої-небудь дії. Мати, наприклад, голосом чи рухом попереджає дитинча про небезпеку; у череді одні тварини можуть попереджати інших про те, що вони сприйняли життєво важливі сигнали.

У людини мета спілкування зазвичай не одна. Крім пере­лічених вище аспектів, вона охоплює передавання й одержання об'єктивних знань про світ, навчання й виховання, узгодження розумових дій людей у їхній спільній діяльності, встановлення й підтримування особистих і ділових взаємин та багато чого іншого.

Якщо у тварин мета спілкування зазвичай не виходить за рамки задоволення актуальних для них біологічних потреб, то в людини вона являє собою засіб задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, творчих, естетичних, потреб інтелектуаль­ного зростання, морального розвитку та ряду інших.

Не менш істотними є відмінності в засобах спілкування. Останні можна визначити як способи кодування, передавання, пе­реробки й розшифровки інформації, переданої в процесі спілкуван­ня від однієї живої істоти до іншої.

Кодування інформації — це спосіб передавання її від однієї живої істоти до іншої. Наприклад, інформація може передаватися за допомогою прямих тілесних контактів: торканням тіла рука­ми й т. п. Люди можуть передавати інформацію і сприймати її на відстані завдяки органам чуття (одна людина може спостерігати за рухами іншої або сприймати видані нею звукові сигнали).

У людини, крім усіх цих даних природою способів переда­вання інформації, є чимало таких, котрі винайшла й удосконалила сама людина. Це мова й інші знакові системи, писемність у її різ­номанітних видах і формах (тексти, схеми, малюнки, креслення), технічні засоби й записи, передавання й збереження інформації (радіо- та відеотехніка); механічна, магнітна, лазерна й інша форми записів. За своєю винахідливістю у виборі засобів і способів вну­трішньовидового спілкування людина набагато випередила всіх відомих нам живих істот, що живуть на планеті Земля.

Спілкування залежно від змісту, цілей і засобів можна поді­лити на кілька видів. За змістом воно може бути матеріальним (обмін предметами й продуктами діяльності), когнітивним (обмін знаннями), кондиційним (обмін психічними або фізіологічними станами), мотиваційним (обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотивами, потребами), діяльнішим (обмін діями, операціями, умін­нями, навичками). У ході матеріального спілкування суб'єкти, про­вадячи індивідуальну діяльність, обмінюються її продуктами, що, у свою чергу, служить засобом задоволення їхніх актуальних потреб. У ході кондиційного спілкування одна людина впливає на іншу для

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

УПРАВЛІНСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА

того, щоб надати одне одному певного психічного або фізичного стану. Наприклад, підняти настрій чи, навпаки, зіпсувати його, привести в збуджений стан чи заспокоїти один одного, а, у кінцево­му підсумку, вплинути певним чином на самопочуття один одного.

Зміст мотиваційного спілкування — передавання одне одно­му певних спонукань чи установок готовності до дій у якомусь певному напряму. Прикладом такого спілкування можуть бути випадки, коли одна людина хоче домогтися того, щоб в іншої вини­кло чи зникло якесь прагнення, щоб у когось сформувалася певна установка до дії, актуалізувалася деяка потреба. Ілюстрацією до когнітивного та діяльнісного спілкування може бути спілкування, пов'язане з різними видами пізнавальної чи навчальної діяльності. Тут від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, що розширює кругозір, удосконалює і розвиває здібності.

За цілями спілкування поділяється на біологічне й соціальне відповідно до потреб, які воно обслуговує. Біологічне — це спілку­вання, необхідне для підтримки, збереження й розвитку організму. Воно пов'язане із задоволенням основних природних потреб. Соці­альне спілкування має на меті розширення й зміцнення міжособис-тісних контактів, встановлення й розвиток інтерперсональних від­носин, особистісне зростання індивіда. Існує стільки конкретних цілей спілкування, скільки можна виділити підвидів біологічних і соціальних потреб.

Що ж до засобів спілкування, то воно може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим і непрямим. Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів, якими людину як живу істоту наділила природа: руки, голова, тулуб, голосові зв'язки й т. і. Опосередковане спілкування пов'язане з використанням спе­ціальних засобів і знарядь для організації спілкування й обміну ін­формацією. Це або предмети природи (ціпок, кинутий камінь, слід на землі й т. і.), або знакові системи (записи символів на різних носіях, радіо, телебачення тощо).

Пряме спілкування передбачає особисті контакти й безпосеред­нє сприйняття одне одного людьми, що спілкуються, у самому акті

спілкування, наприклад, тілесні контакти, бесіди людей одне з од^і ним, їхнє спілкування в тих випадках, коли вони бачать одне одно­го й безпосередньо реагують на дії один одного.

Непряме спілкування відбувається через посередників, якими можуть бути інші люди (скажімо, переговори між конфліктуючи­ми сторонами на міждержавному, міжнаціональному, груповому, сімейному рівнях).

Людина відрізняється від тварини наявністю особливої, жит­тєво важливої потреби в спілкуванні, а також тим, що значну час­тину свого часу вона проводить у спілкуванні з іншими людьми.

Серед видів спілкування можна виділити також ділове та осо­бистісне, інструментальне й цільове. Ділове спілкування можна трактувати як окремий момент у якій-небудь спільній продуктив­ній діяльності людей, що є засобом підвищення ефективності цієї діяльності. Його змістом є те, що роблять люди, а не ті проблеми, котрі стосуються їхнього внутрішнього світу. На відміну від ділово­го, особистісне спілкування, навпаки, зосереджується в основному навколо психологічних проблем внутрішнього характеру, тих ін­тересів і потреб, що глибоко й інтимно стосуються особистості лю­дини: пошук сенсу життя, визначення свого ставлення до значущої людини, до того, що відбувається навколо, до вирішення якого-не-будь внутрішнього конфлікту й т. і.

Інструментальним можна назвати спілкування, що не є само­ціллю, не стимулюється самостійною потребою, не переслідує якусь іншу мету, крім одержання задоволення від самого акту спілкуван­ня. Цільове — це спілкування, що саме по собі є засобом задоволен­ня специфічної потреби, у даному випадку потреби в спілкуванні.

У житті людини спілкування не існує як відособлений процес або самостійна форма активності. Без нього неможлива індивіду­альна чи групова практична діяльність, що не може ні виникнути, ні здійснюватися без інтенсивного та різнобічного спілкування.

Між діяльністю і спілкуванням як видами людської активнос­ті існують відмінності. Результатом діяльності є, як правило, ство­рення якого-небудь матеріального або індивідуального предмета,

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

продукту (наприклад, формулювання ідеї, думки, висловлення). Підсумком спілкування є взаємний вплив людей один на одного. Діяльність — це форма активності, яка розвиває людину в осно­вному інтелектуально; спілкування — вид активності, який формує і розвиває її головним чином як особистість. Але діяльність може також брати участь в особистісному перетворенні людини, так само як спілкування — у її інтелектуальному розвитку. Тому і діяльність, і спілкування слід розглядати як взаємозалежні сторони соціальної активності, що розвивають людину.

Найважливішими видами спілкування людей є вербальне і не-вербальие спілкування. Невербальне (безсловесне) спілкування не передбачає використання звукової, природної мови як засобу спіл­кування. Невербальне спілкування — це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки через прямі сенсорні чи тілесні контак­ти. Це тактильні, зорові, слухові, нюхові й інші відчуття та образи, які людина одержує від іншої особи. Більшість невербальних форм і засобів спілкування людини є вродженими й дають їй можливість домагатися взаєморозуміння на емоційному та поведінковому рів­нях не лише із собі подібними, але і з іншими живими істотами. Багато вищих тварин, у тому числі — найбільшою мірою — собаки, мавпи й дельфіни, наділені здатністю невербального спілкування один з одним і з людиною. Відомо, що не менш як 75 % інформації ми одержуємо від співрозмовника через невербальні канали спілку­вання. Невербальні засоби спілкування надзвичайно різноманітні. Основними серед них є візуальні (зорові), аудіальні (якості голосу), тактильні (усе, що пов'язано з дотиками), ольфакторні (запахи).

Вербальне спілкування притаманне лише людині. Його обов'язковою умовою є засвоєння мови. За своїми комунікатив­ними можливостями воно значно багатше за всі види і форми не­вербального спілкування, хоча в житті і не може повністю замінити його. Та й сам розвиток вербального спілкування спочатку нео­дмінно спирається на невербальні засоби комунікації.

Сучасний керівник — це людина високої культури та всебіч­ної освіти. Він має володіти різноманітними знаннями, навичками

УПРАВЛІНСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА

й уміннями. Крім цього, будь-який керівник повинен опанувати культуру спілкування. Щоб підлеглі розуміли керівника, його мова має бути бездоганно вірною, граматично й лексично правильною, тобто він зобов'язаний володіти культурою спілкування.

Актуальність цієї проблеми ще й у тому, що співробітник су­часної організації істотно відрізняється від співробітника колиш­ньої формації. Він не бере на віру жоден постулат, його можуть переконати лише глибокі аргументи, щирість і правдивість.