Теорія мотивації А. Маслоу

У своїй теорії мотивації Абрахам Маслоупосилається на задоволення потреб як на „єдиний, найбільш важливий принцип, який лежить в основі всього розвитку” і додає, що „єдиним принципом, який поєднує людські мотиви є тенденція до появи нових, вищих потреб, коли нижчі потреби вичерпують себе, будучи задоволені достатньою мірою”.

Цей принцип Маслоу втілив у створену ним ієрархію потреб :

За теорією мотивації Маслоу, якщо людина задовольняє свої нижчі потреби (потреби нестачі), вона відчуває мотивацію на задоволення вищих потреб (потреб росту) не через їх дефіцит, а через бажання їх задовольнити.

Найперший варіант ієрархії потреб включав лише одну потребу росту – самоактуалізацію (пошук шляхів найбільш повної реалізації себе і свого потенціалу). Пізніше Маслоу у потребах росту виділив дві потреби нижче основного рівня самоактуалізації – когнітивні (потреби знати, розуміти, досліджувати) та естетичні (потреби у симетрії, порядку, красі), і одну – вище її рівня – потребу у самотрансценденції (прагненні допомогти іншим найбільш повно реалізувати себе і свій потенціал).

На думку М. Деніелсарішучий висновок Маслоу про трансценденцію як найвищий ступінь самоактуалізації, за своєю природою є чи не найважливішим його внеском у вивчення людської поведінки і мотивації.

Найбільш суттєві відмінності між потребами нестачі і потребами росту полягають в наступному :

1. Люди намагаються позбавитись потреб нестачі; вони шукають задоволення в потребах росту.

2. Задоволення потреб нестачі приводить до зниження неприємного напруження та почуття полегшення і відновлення рівноваги; мотивація на задоволення потреб росту приводить до приємних відчуттів від напруження і бажання подальшої діяльності.

3. Деякі потреби нестачі можуть бути задоволені тільки іншими людьми (наприклад, людина шукає схвалення іншими), що приводить до залежності від оточення і тенденції бути керованим іншими; потреби росту задовольняються більш автономно і роблять людину більш самостійною і самодостатньою.

4. Люди, мотивовані на потреби нестачі у складних ситуаціях залежать від допомоги інших; люди, мотивовані на потреби росту, більш спроможні допомогти собі самі.

Як зазначає Маслоу, кожна людина має два типи сил.

Один тип прямує до безпеки, захищеності, уникає страху, схильний до регресії, чіпляється за минуле, боїться росту, боїться використати шанси, боїться свободи і незалежності „Я”.

Другий тип сил спонукає людину до руху вперед до цілісності та унікальності „Я”, до повного використання її можливостей, довіри зовнішньому світу, і дозволяє прийняти своє глибинне, справжнє, несвідоме „Я”

У ситуаціях небезпеки або загрози, людина імовірно, піде у бік безпеки, задовольняючи нижчі потреби. І навпаки, якщо ситуація сприймається як приваблива, з мінімумом потенційних невдач, засмучення та тиску ззовні, людина, імовірно піде по шляху росту, задовольняючи вищі потреби

1.6. Регуляція поведінки

Регуляція поведінки або процес соціального впливу передбачає таку поведінку однієї людини, яка має своїм наслідком (або метою) зміну того, як інша людина поводить себе, що вона відчуває або думає по відношенню до певного стимулу. Стимулом може виступати люба соціально значуща проблема, продукт, дія. Іншими словами, основною метою суб’єкта соціального впливу є корекція, зміна поведінки об’єкту цього впливу, а в деяких випадках, навіть контроль його свідомості (як, наприклад, в тоталітарних культах).

Один із засновників соціальної психології, Курт Левін розглядає поведінку людини як функцію двох змінних: унікальної особистості і ситуації, в якій вона здійснюють вчинки

де О – особистість; С – ситуація.

В такому випадку, слід звернути увагу: 1, на психічні явища індивіда, що відбувається в нього в голові, і яким чином на його думки, почуття і вчинки впливають інші люди. 2, на ситуаційних причинах поведінки, адже все що відбувається всередині нас (психологічні процеси), в першу чергу визначається зовнішніми факторами. Особливо значущим фактором є те, що говорять або роблять інші, а також характеристики конкретної ситуації, які на підставі попереднього досвіду людини активізують в її свідомості специфічні суб’єктивні інтерпретації того, що відбувається. Часто індивідуальна інтерпретація соціальної ситуації (або її образ) має більше значення, ніж об’єктивна реальність як така.

В залежності від ситуаційних та особистісних обставин реакції людини на спроби впливу можуть бути:

1) систематизовані (ретельно продумані, аналітичні);

2) евристичні;

3) рефлекторні (автоматичні, „бездумні” дії).

Навіть, якщо спроба впливу не здійснює зміну безпосередньо поведінки, вона здатна змінити компоненти установочної системи особистості, готуючи, таким чином ґрунт для подальших змін у поведінці.

Установочна система – специфічний для кожної конкретної особистості комплекс взаємопов’язаних окремих категорій реакцій на соціально значущі подразники. Установочна система складається з п’яти елементів:

1) поведінка;

2) поведінкові інтенції (наміри, очікування або плани дій, які передують самим діям, але не завжди в них переходять);

3) когніції (переконання, знання, факти, елементи відомостей про певний об’єкт);

4) афективні реакції (почуття, емоції, що віддзеркалюють наше ставлення до об’єкта на рівні фізичного збудження);

5) установки (комплексні сумарні оцінювальні реакції, стійка схильність до певної оцінки об’єкта, яка базується на всіх попередніх елементах).

Установочні системи – всередині себе і стосовно одна одної – влаштовані так, що зміна одного компонента призводить до зміни інших компонентів.

Установки – найбільш значущий компонент установочної системи, який впливає на наші думки та сприйняття. Вони є стислими резюмуючими формулюваннями наших точок зору стосовно певних об’єктів.

Вплив може зачепити любий рівень установочної системи особистості. Можна виділи три основних шляхи зміни установочних систем особистості:

1) вплив безпосередньо на поведінку (без попереднього впливу на установки та когніції);

2) вплив на установки та когніції через зміни поведінки („зміна поведінки заради зміни установки”);

3) вплив на установки через когніції (раціональне переконання).

Принципи впливу на поведінку за Р. Чалдіні

В епоху НТР у людини з’явилося набагато більше варіантів вибору практично у всіх областях діяльності, обсяг знань значно збільшився. В таких умовах особливе значення набуває уміння швидко приймати правильні рішення. Хоча всі ми віддаємо перевагу добре обдуманим рішенням, різноманітність форм і швидкий темп сучасного життя часто не дозволяють нам ретельно аналізувати всі «за і проти», що стосуються справи. Все частіше людина змушена використовувати інший підхід до процесу прийняття рішень – підхід, в основі якого лежать стереотипні способи поведінки, внаслідок чого рішення поступитися (або згодитися, або повірити, або купити) приймається на підставі окремого елементу інформації, який, заслуговує довіри.

Роберт Чалдінівиділив шість найнадійніших і найпопулярніших – «спускових механізмів» поступливості:

Взаємний обмін

Відповідно до правила взаємного обміну людина прагне певним чином відплатити за те, що йому надала інша людина. Правило взаємного обміну дозволяє одному індивіду давати що-небудь іншому з упевненістю, що це не буде повністю втрачено. Ті ж, хто ігнорує дане правило, відчувають явне несхвалення з боку суспільства.

Послідовність

Більшість людей прагне бути і виглядати послідовними в своїх словах, думках і справах. В основі цієї схильності до послідовності лежать три фактори. 1.Послідовність в поведінці високо оцінюється суспільством.

2. Послідовна поведінка сприяє розв’язанню різних задач. 3. Орієнтація на послідовність створює можливості для формування цінних стереотипів в складних умовах сучасного існування. Послідовно дотримуючись раніше ухвалених рішень, в стандартних ситуаціях людина може не обробляти всю ту інформацію, яка стосується справи; натомість вона повинна просто пригадати раніше ухвалене рішення і відреагувати відповідно до нього.

Соціальний доказ

Люди, для того, щоб вирішити, чому вірити і як діяти в даній ситуації, орієнтуються на те, чому вірять і що роблять в аналогічній ситуації інші люди.

Прихильність або симпатія

Люди вважають за краще погоджуватися з тими особами: - які їм знайомі і симпатичні.- Нам подобаються люди, схожі на нас, і ми більш охоче погоджуємося з вимогами саме таких людей, часто неусвідомлено. Люди, що роздають нам похвали, і близькі знайомі.

Авторитет

Тенденція підкорятися законним авторитетам обумовлена багатовіковою практикою. Крім того, людям часто зручно покорятися наказам істинних авторитетів, оскільки ті звичайно мають великий запас знань, мудрості і сили. З цих причин повага по відношенню до авторитетів може виникати неусвідомлено. Покора авторитетам часто представляється людям раціональним способом прийняття рішення. Люди схильні автоматично реагувати на символи авторитету, а не на авторитет. Основними символами авторитету є: титули, одяг та аксесуари, марка автомобіля. До індивідів, які володіють тим або іншим символом авторитету (але не мають при цьому ніяких істинних переваг), оточуючі відносяться з великою пошаною.

Дефіцит

Люди більшою мірою цінують те, що менш доступне. Принцип дефіциту чинить на людей сильний вплив з двох причин: 1. Речі, які важко придбати, звичайно бувають більш цінними, оцінка ступеня доступності предмету або переживання часто є раціональним способом оцінки його якості. 2, коли речі стають менш доступними, ми втрачаємо частину своєї свободи. Згідно теорії психологічного реактивного опору, ми реагуємо на обмеження свободи посиленням бажання мати її (разом з товарами і послугами, з нею зв'язаними) в повному обсязі.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття “діяльність”.

2. Які види діяльності існують?

3. Чим відрізняється внутрішня діяльність від зовнішньої?

4. Які компоненти складають внутрішню структуру діяльності?

5. Що таке мета діяльності?

6. Що таке потреба?

7. Які види потреб існують?

8. Опишіть психологічні особливості піраміди потреб А. Маслоу.

9. Що таке мотив діяльності?

10. Опишіть каузальний ланцюг діяльності.

11. Опишіть принципи впливу на поведінку особистості.

Психолого-педагогічні аспекти спілкування

Життя та розвиток особистості є неможливим без спілкування та взаємодії з іншими людьми. У спілкуванні реалізуються потреби людини, організуються різні види діяльності, обмін інформацією, досягається взаєморозуміння з іншими, вплив на них, формується свій світогляд. У спілкуванні людина розвивається інтелектуально і духовно, формується як суспільний суб’єкт.

Спілкування – це багатоплановий процес взаємодії та розвитку стосунків між двома і більше особами, який полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.

В спілкуванні виділяють три взаємопов’язаних рівні:

· комунікативний рівень полягає в обміні інформацією між людьми;

· перцептивний рівень включає процес сприйняття партнерами по спілкування один одного та встановлення взаєморозуміння;

· інтерактивний рівень характеризується можливістю організації взаємодії між людьми (узгодження дій, розподіл функцій або вплив на настрої, поведінку чи переконання співрозмовника).

До засобів спілкування відносять:

· мову – система слів, виразів та правил їх з’єднання висловлювання, які використовуються для спілкування;

· інтонація – емоційна виразність, яка здатна надавати різний сенс одній і тій самій фразі;

· міміка, поза, погляд співрозмовника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати зміст фрази;

· жести можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення, так і експресивними, тобто служити для більшої виразності мовлення;

· відстань, на якій спілкуються співрозмовники і яка залежить від культурних, національних традицій, від ступеня довіри до співрозмовника. Виділяють наступні дистанції при спілкуванні: інтимна, особистісна, соціальна та публічна.

o В інтимну зону (до 45 см) допускаються лише близькі, добре знайомі люди, характерним для спілкування в інтимній зоні є довіра, відкритість, тактильний контакт.

o В персональну (особистісну, ділову) зону (45–120 см) допускаються друзі та колеги, вона передбачає лише візуально-зоровий контакт між партнерами, які підтримують розмову.

o Соціальна зона (120–400 см) переважно дотримується при соціальних контактах під час офіційних зустрічей, як правило, з малознайомими людьми.

o Публічна зона (більше 400 см) передбачає спілкування з великою групою людей – в лекційній аудиторії, на мітингу тощо.

Види спілкування: вербальне – невербальне, закінчене – незакінчене, короткочасне – довготривале, пряме – опосередковане.

Вербальне спілкування – мовне спілкування за допомогою слів.

Невербальне спілкування – спілкування за допомогою жестів, міміки, погляду, поз, одягу, подарунків.

Закінчене спілкування –людина досягла поставленої мети,

Незакінчене спілкування –поставлена мета не досягнута, тобто в людини лишились невисловлені думки.

Короткочасне спілкування –триває короткий проміжок часу.

Довготривале спілкування –триває довгий період часу.

Пряме спілкування – спілкування, яке відбувається безпосередньо, люди при цьому знаходяться один перед одним, тобто бачать, чують і можуть доторкнутись один до одного.

Опосередковане спілкування – спілкування, яке відбувається за допомогою якогось засобу, наприклад телефону. В телефонній розмові люди не бачать, не можуть доторкнутись, а лише чують один одного.

Типи міжособистісного спілкування: імперативне, маніпулятивне, діалогове.

Імперативне – це наказове, авторитарне спілкування, з метою досягнення контролю над поведінкою партнера. При такому спілкуванні мета не приховується і проголошується відверто, але думка опонента при цьому не враховується, тобто спілкування відбувається з позиції „суб’єкт–об’єкт”. Імперативне спілкування часто використовується у військових закладах і є малоефективним у стосунках між подружжям та між батьками і дітьми.

Маніпулятивне – це спілкування з метою досягнення своїх скритих намірів за допомогою партнера. Партнер при цьому не інформований про справжню мету спілкування і використовується як об’єкт досягнення мети. Маніпулятивними прийомами у спілкуванні часто користуються у бізнесовій сфері, під час пропаганди тощо.

Діалогове – це спілкування на рівних суб’єкта з суб’єктом. Мета такого діалогу – пізнання себе і один одного. Діалогічне спілкування є оптимальним для дружніх стосунків, сімейних стосунків і є практично неможливим у діловій сфері.

Бар’єри спілкування: інтелектуальний, естетичний, змістовий.

Інтелектуальні бар’єри можуть виникнути в результаті різної швидкості інтелектуальних процесів у людей, які вступають у спілкування.

Естетичні бар’єри можуть виникнути в зв’язку з особливостями сприйняття тих чи інших елементів зовнішності.

Змістові бар’єри виникають, коли інформація у повідомленні не відповідає системі змістів одного з партнерів по спілкуванню.

Причинами поганої комунікації можуть бути:

· стереотипи – спрощенні або сталі уявлення, щодо певних осіб або ситуацій, в результаті чого неможливим стає об’єктивний аналіз і розуміння людей, ситуацій, проблем;

· упередження – схильність заперечувати все, що є новим, незвичним або суперечить власним поглядам;

· погані стосунки між людьми, при яких важко довести опоненту свою думку або переконати його у справедливості вашого погляду;

· відсутність інтересу та уваги співрозмовника (зацікавленість у спілкуванні виникає лише тоді, коли людина усвідомлює значення інформації для себе);

· нехтування фактами - звичка робити висновки за відсутності достатньої кількості фактів;

· помилки у побудові висловлювань – неправильний вибір слів, складність повідомлення, слабка переконливість, нелогічність тощо.

Питання для самоконтролю

1. Що таке спілкування?

2. Опишіть рівні спілкування.

3. Якими засобами користуються люди під час спілкування?

4. Опишіть дистанції спілкування.

5. Опишіть види спілкування.

6. Що таке маніпулятивне, імперативне і діалогове спілкування?

7. Які типи спілкування є оптимальними для дружніх стосунків?

8. Які існують бар’єри у спілкуванні?