Послідовність дій під час виконання процедур. Навчальна мета: уміти накласти венозний джгут і підготувати вену до пункції; здійснити венопункцію; ввести лікарській препарат у вену за допомогою шприца та

ТЕХНІКА ВНУТРІШНЬОВЕННИХ ІН'ЄКЦІЙ

Навчальна мета: уміти накласти венозний джгут і підготувати вену до пункції; здійснити венопункцію; ввести лікарській препарат у вену за допомогою шприца та голки; усунути можливі складності під час здійснення внутрішньовенної ін'єкції.

Виховна мета: усвідомити важливість запобігання негативним емоціям у хворого і страху перед венопункцією.

Початковий обсяг знань: знати перевагу внутрішньовенних ін'єкцій та вени, які найчастіше використовують; основні правила внутрішньовенного введення препаратів.

Оснащення:

1) джгут;

2) прокладка під джгут;

3) подушечка-валик;

4) стерильні шприци ємкістю 10, 20 мл, голки ін'єкційнізавдовжки 4—6 см;

5) ліки для внутрішньовенного введення;

6) стерильні ватні тампони, серветки, стерильні гумові рукавички;

7) 70% розчин етилового спирту;

8) лотки ниркоподібні.

Перевага внутрішньовенних ін'єкцій. Внутрішньовенні ін'єкції здійснюють для екстреного введення лікарських препаратів при станах, які загрожують життю хворих, а також для введення препаратів, які неможливо ввести внутрішньом'язово або підшкірно через їх значну подразнювальну дію.

Вени, які найчастіше використовують для ін'єкцій. Для внутрішньовенних ін'єкцій найчастіше використовують вени ліктьового згину, рідше — вени передпліччя, кисті, нижніх кінцівок. У новонароджених і немовлят використовують вени голови, тому що вони більш виражені, ніж інші.

Основні правила внутрішньовенного введення препаратів

1. Внутрішньовенне введення препаратів вимагає надзвичайної уважності. Готуючи будь-який препарат для внутрішньовенного введення, медична сестра повинна знати назву препарату, його концентрацію, термін придатності, призначену лікарем дозу, сумісність препаратів, швидкість уведення.

2. Перед тим як змішати препарати для внутрішньовенного введення, необхідно з'ясувати, чи вони сумісні. Для цього можна використати анотацію-вкладиш, що додається до лікарських препаратів, або таблицю сумісності лікарських препаратів.

3. Внутрішньовенно краплинно препарати необхідно вводити повільно (оптимальна частота 30—40 крапель за 1 хв), виняток становлять екстремальні випадки. У такому разі потрібно керуватися безпосередньо вказівками лікаря.

4. Препарати для внутрішньовенного струминного введення необхідно вводити протягом 1—3 хв, а сильнодіючі препарати — зі швидкістю 1 мл за 1 хв.

5. Якщо хворому вводять препарат вперше, то протягом 20 хв його необхідно вводити повільно, щоб оцінити реакцію організму хворого.

6. Низькодисперсні препарати (білкові гідролізати, жирові емульсії) необхідно вводити повільно зі швидкістю 20 крапель за 1 хв. У разі швидкого введення може з'явитися відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання.

7. При щоденних внутрішньовенних уливаннях шляхом венопункції необхідно змінювати місце ін'єкції. Одну систему для інфузії можна використовувати не більше як 1 добу. Під час інфузії необхідно надійно закріпити голку, щоб уникнути подразнення стінки вени. При інфузії у вену малого калібру потрібно знизити швидкість інфузії, що зменшить імовірність виникнення флебітів у хворих.

8. Необхідно уникати змішування препаратів з кров'ю, препаратами крові або розчинами для парентерального харчування.

9. Перед тим як вводити в систему або через канюлю додаткову порцію рідини, необхідно перевірити правильність положення голки у вені.

10. Категорично забороняється вводити у вену олійні розчини, тому що це призводить до тяжкого ускладнення — медикаментозної емболії.

Послідовність дій під час виконання процедур

Накладання венозного джгута і підготовка вени до пункції

1. Вимийте руки та обробіть їх знезаражувальним розчином, надягніть гумові рукавички.

2. Проведіть психологічну підготовку хворого.

3. Покладіть або посадіть хворого.

4. Покладіть його руку внутрішньою поверхнею догори. Щоб максимально розігнути лікоть, підкладіть під нього тверду подушечку або складений рушник. Якщо ін'єкцію ви робите в ліжку, то підстеліть під руку клейонку, щоб не забруднити білизну.

5. Накладіть гумовий джгут на плече хворого вище від ліктьового згину. Джгут накладають на рукав сорочки, рушник або серветку так, щоб вільні кінці не заважали під час виконання ін'єкції і його було зручно розв'язати однією рукою. Пам'ятайте, що джгут має стискувати лише поверхневі вени і ні в якому разі не порушувати течію крові по артеріях.

6. Для посилення венозного застою запропонуйте хворому декілька разів стиснути й розтиснути кулак або перед накладанням джгута опустити руку. Також можете злегка погладжувати руку, ніби підкачуючи кров у венах, у напрямку від кисті до ліктьового згину або поплескувати кистю руки по ділянці ліктьового згину. У разі задовільного наповнення вени чітко контуруються і пальпуються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.

7. Кінчиком вказівного пальця правої руки пропальпуйте вени ліктьового згину й виберіть з них найбільш об'ємну та найменш рухому вену.

Венопункція та введення ліків у вену

1. Обробіть гумові рукавички 70% розчином етилового спирту. Поверхню ліктьового згину протріть двічі стерильними тампонами, зволоженими 70% розчином етилового спирту. Краще це робити знизу вверх від периферії до центру, тобто за течією крові та лімфи.

2. І пальцем лівої руки поряд із венозним стовбуром змістіть трохи вниз шкіру і зафіксуйте венозний стовбур (кулак хворого при цьому стиснутий).

3. Правою рукою візьміть шприц з ліками так, щоб II палець фіксував муфту голки, а решта утримували циліндр шприца. Зріз голки повинен бути зверху.

4. Голку встановіть під гострим кутом до поверхні шкіри у напрямку течії крові, обережним рухом проколіть шкіру й стінку фіксованої вени. При цьому може з'явитися таке відчуття, ніби голка потрапила в порожнечу.

5. Опустіть шприц і проведіть голку ще на 5—10 мм за ходом вени.

6. Злегка відтягніть поршень шприца до себе. У разі правильного положення голки у вені в шприці з'являється кров.

7. Зніміть джгут обережно лівою рукою і попросіть хворого розтиснути кулак.

8. Ще раз відтягніть поршень циліндра на себе, щоб упевнитись, що під час зняття джгута голка не вийшла з вени. При цьому в шприц вільно поступає кров.

9. Введіть лікарський препарат повільно, щоб він змішався з кров'ю і не подразнював внутрішню стінку вени, а також не спричинив небажаної реакції організму.

10. Після закінчення введення лікарської речовини прикладіть до місця ін'єкції стерильний ватний тампон і швидким рухом виведіть голку з вени.

11. Запропонуйте хворому зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути тампон на 3—5 хв. Якщо хворий перебуває в непритомному стані, то зафіксуйте самі місце пункції або накладіть стерильну серветку й закріпіть її бинтом, обмотавши його навколо руки.

12. Продезінфікуйте шприци, гумові рукавички, вимийте і висушіть руки.

Сильнодіючі препарати (строфантин, корглікон, навокаїнамід та ін.) вводьте розведеними. У шприц ємкістю 20 мл спочатку наберіть потрібну кількість сильнодіючого препарату, потім — розчинник (0,9% розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози) до 20 мл. При цьому турбулентні завихрення в шприці рівномірно розподіляються і розмішують ліки й розчинник.

Внутрішньовенну ін'єкцію здійсніть описаним вище методом, але ліки вводьте повільно, протягом 5—10 хв.

Якщо у вену потрібно вводити послідовно декілька шприців одного або кількох препаратів, то спочатку введіть ліки з першого шприца. Попередньо під муфту голки підстеліть стерильну серветку. Потім шприц від'єднайте від голки. Швидким рухом шприц з набраним розчином з'єднайте з муфтою голки, відтягніть поршень на себе, перевірте, щоб голка не вийшла із вени, потім введіть розчин з другого шприца.

У разі потреби в такій самій послідовності введіть лікарські речовини із декількох шприців.

Запам'ятайте! Перед пункцією вени треба переконатися, що в шприці відсутнє повітря.

При неадекватній реакції хворого на введення препарату треба негайно припинити ін'єкцію, з'ясувати причину такої реакції, викликати лікаря, але із вени не виходити. У маніпуляційному кабінеті повинна бути заповнена 0,9% розчином натрію хлориду система, щоб в екстремальній ситуації миттєво підключити її пацієнту.

Усунення можливих складностей при внутрішньовенних ін'єкціях. Внутрішньовенна ін'єкція — складна маніпуляція, і її виконання може супроводжуватися певними труднощами:

1) якщо після венопункції кров не аспірується поршнем, це означає, що голка не потрапила у вену. Тоді її злегка підтягніть, але не витягуючи з-під шкіри, повторіть венопункцію;

2) під час проколювання обох стінок вени утворюється гематома. У цих випадках голку злегка підтягніть, одночасно створюючи поршнем від'ємний тиск у циліндрі шприца. Якщо з'явилася кров у шприці, зверху злегка натисніть тампоном на місце ін'єкції і, легко просуваючи поршень, введіть повільно препарат. Але в такому випадку не можна вводити гіпертонічні розчини, тому ін'єкцію слід повторити в іншому місці;

3) якщо під час уведення ліків поршень важко просувається вперед, а навколо вени з'являється випинання, це свідчить про те, що розчин потрапляє в прилеглі тканини. У таких випадках ін'єкцію припиніть і, не виймаючи голки з-під шкіри, відтягніть поршень, наскільки це можливо, відсмокчіть уведену рідину, потім стерильним ватним тампоном притисніть місце пункції, видаліть голку, венопункцію повторіть в іншому місці.

АУТОГЕМОТЕРАПІЯ

Навчальна мета: уміти здійснити венопункцію та набрати в шприц кров; набрану кров ввести у верхньозовнішній квадрант сідниці.

Виховна мета: усвідомити значення попередньої бесіди з хворим при виконанні процедури.

Початковий обсяг знань: знати показання до аутогемотерапії та суть методу.

Оснащення:

1) джгут;

2) пружна подушечка (валик);

3) стерильний шприц ємкістю 5, 10 мл з голкою;

4) стерильні ватні тампони, стерильні гумові рукавички;

5) 70% розчин етилового спирту.;

Показання до аутогемотерапії та суть методу. Аутогемотерапію застосовують, щоб підвищити опірність організму при гострих і хронічних гнійно-запальних процесах (фурункульоз, рецидивний гідраденіт, трофічні виразки та ін.). Суть методу полягає в тому, що взяту з вени хворого кров одразу вводять внутрішньом'язово у верхньозовнішній квадрант сідниці.