Список використаних джерел. Міністерство освіти і науки України

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Центр заочної та вечірньої форми навчання

Кафедра соціальної психології та психології управління

Контрольна робота

З дисципліни «Психологія творчості»

На тему: «Структура обдарованості»

Виконала:

Студентка групи ДС-16м-1з

Міщенко Є.В.

Перевірила:

Доц. Ткаченко Н.В.

Дніпро

Зміст

Введення.……………………………………………………….…………………….3

1. Обдарованість: поняття, структура, аспекти і види обдарованості……………4

1.1. Поняття обдарованості………………………………………………………….4

1.2. Структура обдарованості……………………………………………………….8

1.3. Аспекти обдарованості………………………………………………………...13

1.4. Види обдарованості……………………………………………………………13

Висновок…………………………………………………………………………….16

Список використаних джерел……………………………………………………..18

Введення

В даний час спостерігається підвищений інтерес до проблеми обдарованості, до проблем виявлення, навчання і розвитку обдарованих дітей і, відповідно, до проблем підготовки педагогів для роботи з ними [1].

Обдарованість зараз визначається як здатність до видатних досягнень в будь-якій соціально значущій сфері людської діяльності, а не тільки в академічному області. Обдарованість слід розглядати як досягнення і як можливість досягнення. Сенс утвердження в тому, що потрібно брати до уваги і ті здібності, які вже виявилися, і ті, які можуть проявитися.

Проблема обдарованості являє собою комплексну проблему, в якій перетинаються інтереси різних наукових дисциплін. Основними з них є проблеми виявлення, навчання і розвитку обдарованих дітей, а також проблеми професійної та особистісної підготовки педагогів, психологів та управлінців освіти для роботи з обдарованими дітьми. Обдарованість як сама загальна характеристика сфери здібностей вимагає комплексного вивчення психофізіологічного, диференціально-психологічного та соціально-психологічного.

Система розвитку обдарованості дитини повинна бути ретельно вибудувана, суворо індивідуалізована і її реалізація повинна припадати на досить сприятливий віковий період. Дитячий вік - період становлення здібностей, особистості і бурхливих інтеграційних процесів в психіці. Рівень і широта інтеграції характеризує формування і зрілість самого явища - обдарованості. Їх інтенсивність або, навпаки, зупинка визначають динаміку розвитку обдарованості.

Обдарованість: поняття, структура, аспекти і види обдарованості

Поняття обдарованості

Обдарованість- це системна, що розвивається протягом життя, якість психіки, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих (незвичайних, неабияких) результатів в одному або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми [2].

Обдарованість - це якісне своєрідне поєднання здібностей, що забезпечують успішне виконання діяльності. Спільна дія здібностей, що представляють певну структуру, дозволяє компенсувати недостатність окремих здібностей за рахунок переважного розвитку інших.

- Загальні здібності або спільні моменти здібностей, обумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність її діяльності;

- Сукупність задатків, природних даних, характеристика ступеня вираженості і своєрідності природних передумов здібностей;

- Талановитість, наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності [3].

Обдарована дитина - Це дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) в тому чи іншому виді діяльності.

На сьогоднішній день більшість психологів визнає, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрової, навчальної, трудової). У той же час не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального обдарування.

Більшість психологів розглядає креативність (творчий потенціал) людини як один з найважливіших і певною мірою незалежний фактор обдарованості. Американський психолог П. Торренс визначив креативність як процес, який породжується сильною потребою людини в знятті напруги, що виникає в ситуації невизначеності та дефіциту інформації. Цей процес включає пошук і визначення проблеми, висунення і перевірку гіпотез про шляхи її вирішення, пошук і обґрунтування рішень. Головну роль при цьому відіграє дивергентне (що йде в різних напрямках) мислення, здатне приводити до несподіваних висновків, на відміну від конвергентного, послідовного мислення, причому креативність обов'язково передбачає інтелектуальний розвиток людини вище середнього рівня, оскільки лише такий рівень може забезпечити основу для творчої продуктивності. Крім того, в численних дослідженнях була продемонстрована важлива роль мотиваційно-особистісних особливостей та умов соціального оточення обдарованих дітей у реалізації їх потенціалу. Згідно з концепцією Дж. Рензулли, розвиток обдарованості заснований на взаємозв'язку трьох конструктів: інтелекту вище середнього рівня, креативності та прихильності до задачі [4].

Одним з найбільш дискусійних питань, що стосуються проблеми обдарованих дітей, є питання про частоту проявів дитячої обдарованості. Існують дві крайні точки зору: "всі діти є обдарованими" - "обдаровані діти зустрічаються вкрай рідко". Зазначена альтернатива знімається в рамках наступної позиції: потенційна обдарованість по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструє незначна частина дітей.

Та чи інша дитина може проявити особливу успішність у досить широкому спектрі діяльностей. Більш того, навіть в одному і тому ж виді діяльності різні діти можуть виявити своєрідність свого обдарування стосовно до різних її аспектів. Існує безліч видів і форм обдарованості, оскільки психічні можливості дитини надзвичайно пластичні на різних етапах її вікового розвитку.

Обдарованість дитини часто проявляється в успішності діяльності, що має стихійний, самодіяльний характер. Наприклад, дитина, захоплена технікою, будує свої моделі, але до шкільної або соціально організованої позашкільної діяльності (в гуртку, секції, студії) її заняття не має ніякого відношення. Інша дитина захоплено пише вірші чи оповідання, але не хоче демонструвати їх педагогу. Судити про обдарованість дитини слід не тільки за її шкільну діяльність, а й за її позашкільні справи, а також з ініційованих нею самою форм діяльності.

У якості однієї з причин відсутності проявів того чи іншого виду обдарованості може бути недолік (в силу умов життя) відповідних знань, умінь і навичок. Варто такій дитині їх засвоїти, як її обдарованість стає явною і очевидною для педагога.

У деяких випадках причиною замаскованості проявів обдарованості є ті чи інші труднощі розвитку дитини. Наприклад, заїкання, підвищена тривожність, конфліктний характер спілкування і т.п. можуть призвести до зниження показників успішності дитини (незважаючи на потенційно високий рівень її здібностей).

Таким чином, обдарованість у різних дітей може бути виражена в більш-менш очевидному вигляді. Аналізуючи особливості поведінки дитини, педагог, психолог і батьки повинні робити свого роду "допуск" на недостатнє знання про дійсні можливості дитини, розуміючи при цьому, що існують обдаровані діти, чию обдарованість вони поки не змогли побачити.

З іншого боку, обдарованість далеко не завжди можна відрізнити від навченості (або ширше - ступеня соціалізації), що є результатом більш сприятливих умов життя даної дитини. Абсолютно ясно, що при рівних здібностях дитина з родини з високим соціально-економічним статусом буде показувати більш високі досягнення у певних видах діяльності порівняно з дитиною, для якого не були створені такі умови.

Оскільки обдарованість у дитячому віці можна розглядати в якості потенціалу психічного розвитку по відношенню до подальших етапах життєвого шляху особистості, слід враховувати складність самої проблеми "обдарована дитина". Значною мірою вона пов'язана зі специфікою дитячої обдарованості. Обдарованість конкретної дитини - значною мірою умовна характеристика. Самі чудові здібності дитини не є прямим і достатнім показником її досягнень у майбутньому. Не можна закривати очі на те, що ознаки обдарованості, притаманні в дитячі роки, навіть за, здавалося б, сприятливих умовах можуть або поступово, або дуже швидко зникнути. Облік цієї обставини особливо важливий при організації практичної роботи з обдарованими дітьми. Не варто використовувати словосполучення "обдарована дитина" в плані констатації (жорсткої фіксації) статусу даної дитини. Бо очевидний психологічний драматизм ситуації, коли дитина, що звикла до того, що вона - "обдарована", на наступних етапах розвитку втрачає ознаки своєї обдарованості. Може виникнути болюче питання про те, що далі робити з дитиною, яка почала навчання в спеціалізованому навчальному закладі, але потім перестала вважатися обдарованою.

Особливості, властиві обдарованим, збагачують наше життя у всіх її проявах і роблять їх внесок у неї надзвичайно значущим [5]. По-перше, обдарованих відрізняє висока чутливість у всьому, у багатьох високо розвинене почуття справедливості, вони здатні чутливо вловлювати зміни в суспільних відносинах, нові віяння часу в науці, культурі, техніці, швидко і адекватно оцінювати характер цих тенденцій у суспільстві.

Друга особливість – безперервна пізнавальна активність і високо розвинений інтелект дають можливість отримувати нові знання про навколишній світ. Творчі здібності тягнуть їх до створення нових концепцій, теорій, підходів. Оптимальне поєднання в обдарованих дітей інтуїтивного і дискурсивного мислення (у переважній більшості випадків при домінуванні першого над другим) робить процес отримання нових знань дуже продуктивним і значущим.

По-третє, більшості обдарованих властиві велика енергія, цілеспрямованість та наполегливість, які в поєднанні з величезними знаннями і творчими здібностями дозволяють втілювати в життя масу цікавих і значущих проектів.

Виходячи з цього, в практичній роботі з обдарованими дітьми замість поняття «обдарована дитина» слід використовувати поняття «ознаки обдарованості дитини» (або поняття «дитина з ознаками обдарованості»).

Структура обдарованості

В даний час все більше уваги стало приділятися проблемі обдарованості і її структурі. Стало з'являтися все більше концепцій, присвячених даній темі. Розглянемо кілька з них.

1) Американський дослідник Дж. Гілфорд розробив концепцію структури інтелекту. Ця модель лягла в основу багатьох психолого-педагогічних концепцій діагностики, прогнозування навчання і розвитку обдарованих дітей в зарубіжній психологічній теорії і практики. Її розглядають як одну з найвідоміших серед усіх коли-небудь запропонованих моделей інтелекту. [6]

Дж. Гілфорд знаходить кілька загальних фундаментальних підстав для численних реальних проявів (факторів) інтелекту і на цій основі класифікує їх, виділяючи три фундаментальних способу об'єднання інтелектуальних чинників першого блоку ( «операції») - виділення основних видів інтелектуальних процесів і виконаних операцій. Цей похід дозволяє об'єднати п'ять великих груп інтелектуальних здібностей: пізнання - сприйняття і розуміння висунутого матеріалу; пам'ять - запам'ятовування і відтворення інформації; конвергентне мислення - логічне, послідовне; односпрямоване мислення, проявляється в задачах, що мають єдиний правильний відповідь; дивергентне мислення - альтернативне, відступаюче від логіки, проявляється в задачах, що допускають існування безлічі правильних відповідей; оцінка - судження про правильність заданої ситуації.

Другий спосіб класифікації інтелектуальних чинників по Дж.Гилфорду, відповідає виду матеріалу або включеного в нього змісту, яке може бути представлено так: образне; символічне; семантичне; поведінкове.

Оброблювана інформація може приймати вид якогось одного з кінцевих продуктів: одиниці, класу, системи, відносини, трансформації та імплікації.

Дж. Гілфорд вніс великий вклад в теорію обдарованості. Він виділяв параметри креативності індивіда. Розробив складові дивергентного мислення (швидкість, оригінальність, гнучкість, точність). Все це дозволило зробити нові модифікації практичної діяльності в розвитку, навчанні та вихованні обдарованих школярів.
2) Інтелект і обдарованість.
Запропонований Дж. Гілфордом розподіл мислення на конвергентний і дивергентний стало суттєвим кроком в диференціації складових розумових здібностей, і фактично поклало початок розведенню понять «інтелектуальна обдарованість» і «творча обдарованість».
Одними з перших, хто виявив, що інтелектуальна обдарованість не може розглядатися як універсальна особистісна характеристика були соратники і послідовники Л. Термена. До цієї точки зору стали схилятися і багато інших дослідників. Відомий американський вчений П.Торренс, спостерігаючи за своїми учнями, прийшов до висновку, що успішні у творчій діяльності не ті діти, які добре вчаться, і не ті, що мають високий IQ. Точніше, ці умови можуть бути присутніми, але вони не є єдиними умовами. Для творчості потрібно щось інше.
У розробленій ним концепції обдарованості присутня тріада: творчі здібності; творче вміння; творча мотивація.
Творчість в його розумінні - природний процес, що породжується сильною потребою людини в знятті напруги, що виникає в ситуації незавершеності або невизначеності. Розроблені ним на основі власної концепції обдарованості методики обдарованості, креативності широко застосовуються у всьому світі при ідентифікації обдарованих дітей.
3) Концепція психологічної структури обдарованості Матюшкіна А.М.
Згідно з концепцією А.М.Матюшкін творчий шлях пізнавального процесу припускає внутрішню мотивацію як основну умову, необхідну для прояву творчих можливостей, до виявлення проблем, пошуку оригінального рішення і саморегуляції процесу, образних уявлень і уяви. [7]

Структура творчої обдарованості як компоненти включає: "а) домінуючу роль пізнавальної мотивації, б) дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, у постановці і вирішенні проблем, в) можливості досягнення оригінальних рішень, г) можливості прогнозування і передбачення, д) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки ". [8]
Вона збігається з основними структурними елементами, що характеризують творчий розвиток людини. Зовнішні прояви творчості різноманітні: більш швидкий розвиток мови і мислення, рання захопленість музикою, малюванням, читанням, рахунком; допитливість дитини, дослідницька активність. Структурним компонентом творчого потенціалу дитини є пізнавальні потреби. У обдарованої дитини пізнавальна мотивація виражається у формі дослідницької, пошукової активності і виявляється в більш низьких порогах до новизни стимулу, виявлення нового в звичайному. Реалізація дослідницької активності забезпечує дитині мимовільне відкриття світу, перетворення невідомого у відоме, забезпечує творче породження образів.
У міру творчого розвитку обдарованої дитини дослідницька активність перетвориться в більш високі форми і виражається як самостійна постановка питань і проблем по відношенню до нового і невідомого. Розширюється дослідний діапазон, з'являється можливість до дослідження безпосередньо не даного, визначенню відносин, причин і наслідків. З цього етапу основним структурним компонентом обдарованості дитини стає проблемність, висловлюючись в пошуку невідповідностей і протиріч. Труднощі відкриття нового виражається у подоланні стереотипів. Рішення такої "нездійсненної" проблеми складає акт творчості і розглядається як результат інтуїтивного використання побічних продуктів діяльності, латеральних форм мислення.
Оригінальність становить неодмінний структурний елемент обдарованості. Вона виражає ступінь несхожості, нестандартності, несподіванки пропонованого рішення і визначається перетворенням заданої проблеми у власну проблему, відмовою від стандартних очевидних гіпотез.

Загальна обдарованість виражається в більш швидкому виявленні рішення. Ефективність пошуку визначається мірою передбачення, антиципації кожного наступного кроку рішення, прогнозування його наслідків. Глибина передбачення складає необхідний компонент загальної обдарованості.
Інтегральним елементом обдарованості є оцінна функція всіх складних психологічних структур. Здатність до оцінки забезпечує можливості самоконтролю, впевненості обдарованої, творчої дитини в самій собі, у своїх здібностях, визначаючи цим її самостійність, некомформність і багато інших інтелектуальних і особистісних якостей.

Пропонована концепція Матюшкіна А.М. дозволяє подолати однобічні уявлення про вищі здібності як переважно інтелектуальних; дозволяє розкрити обдарованість як загальні підстави творчості в будь-якій професії. Ця концепція дає можливість використовувати накопичений науковий матеріал для психологічної допомоги обдарованій дитині, дослідженням в даній області.
4) Концепція Д. Рензулли.
Найпопулярнішою вважається концепція обдарованості, розроблена відомим американським вченим Дж.Рензулли, згідно з якою обдарованість є поєднання трьох характеристик: інтелектуальних здібностей (що перевищують середній рівень); креативності; наполегливості (мотивація, орієнтована на завдання). Крім того, в його теоретичної моделі враховані знання на основі досвіду (ерудиція) і сприятливе навколишнє середовище. Автор зазначає, що відповідно до його концепції число обдарованих дітей може бути значно вище, ніж при їх ідентифікації за тестами інтелекту або досягнень. Він не пов'язує поняття «обдарованість» лише з екстремально високими оцінками по кожному параметру.
Розкриваючи досить докладно суть обдарованості як природного явища, Дж.Рензулли досить виразно вказує напрямок педагогічної роботи. Примітно, що термін «обдарованість» замінений ним на термін «потенціал». Це свідчення того, що дана концепція - свого роду універсальна схема, застосовна для розробки системи виховання і навчання не тільки обдарованих, але і всіх дітей.
Виділена Дж.Рензулли тріада в дещо модифікованому варіанті присутня в більшості сучасних зарубіжних концепцій обдарованості.

Так наприклад, багато спільного з моделлю Рензулли мають розглянуті вище концепції П. Торренса і концепція обдарованості, запропонована Д.Фельдхьюсеном: складається з трьох окружностей, що пересікаються ядро, на його думку, має бути доповнене Я-концепцією і самоповагою. Вона схожа з моделлю Рензулли, але має свій творчий хист. Якщо він також в категорію, в категорію загальних здібностей, включає креативність, то мотивація іншого толку - мотивація досягнення.
5) Фізичний інтелект.
Найбільш характерний для даного підходу варіант концепції обдарованості, запропонований Гленом Доманом. Він, пропонуючи поняття «фізичний інтелект» акцентує увагу на шести життєво важливих функціях: рухові навички (ходьба); мовні навички (розмова); мануальні навички (лист); візуальні навички (читання і спостереження); слухові навички (прослуховування і розуміння); тактильні навички (відчуття і розуміння)
«... Саме здійснення шести цих функцій і служить, - пише Г. Доман, - життєвим тестом на недорозвиненість, нормальність, обдарованість. Більш того, перевага виконання цих функцій майже неминуче призведе і до переваги в житті ». Велика частина представників даного підходу схиляються до високого ступеня спадкової обумовленості даних функцій. Але Доман є винятком з цього правила. Він вважає, що ступінь розвитку функції в першу чергу залежить від інтенсивності її використання [11].

Аспекти обдарованості

У психологічній літературі можна визначити в основному декілька аспектів обдарованості. Першим аспектом обдарованості є обдарованість вроджена або ще як її називають «актуальна» та набута — «потенційна».

Вроджена («актуальна») обдарованість — це особливий стан індивіда, який характеризується насамперед активністю, швидкістю сприймання і переробки інформації, пошукової поведінки водночас із сильною індивідуалізацією (спеціалізацією) цих процесів бо здібні інакше відображають світ, його логіку та ін. Спеціалісти до цього аспекту обдарованості включають й природні здібності [9].

Багато відомих вчених, музик, художників, письменників проявляли свої видатні здібності ще в дитячі роки. Усім відомі яскраві творчі досягнення маленького В.-А. Моцарта, видатні здобутки у дитинстві Ф. Гальтона, В. Гюго.

Набутою або «потенційною» називається така обдарованість, яка проявилася в певній галузі науки у дорослому віці.

По-друге, обдарованість поділяється на загальну як «універсальну здібність» (здібності до усього) та спеціальну.

Більшість дослідників впевнені в тому, що обдарованість — інтеграційна (сумарна) особистісна властивість. Інакше кажучи, якщо людина обдарована, то вона здатна досягати успіхів у багатьох галузях. Ця обдарованість називається загальною.

Спеціальна обдарованість, тобто обдарованість в однієї сфері діяльності, яка завжди придатна до якогось типу обдарованості (математична, літературна, спортивна тощо) [10].

Види обдарованості

В. В. Щорс розрізняє такі види обдарованості [12]:

• художня обдарованість у галузях авторської майстерності, літератури, музики, мистецтва, скульптури, техніки тощо;

• творча обдарованість. У дитячому віці людина здібніша до творчості, ніж у зрілому. На дитину не впливають стереотипи. Вона вільна у своїх творчих виявах, творить тому, що їй подобається сам процес творчості. Ця діяльність приносить дітям радість відкриття. Іншими словами, для дітей, на відміну від дорослих, творчість є життям.

• соціальна обдарованість — це виняткова здатність вибудовувати довготривалі конструктивні взаємовідносини з іншими людьми. У спілкуванні з однолітками обдарована дитина майже завжди бере на себе роль керівника та організатора колективу. Загальні риси лідерської обдарованості: інтелект вище середнього; вміння приймати рішення; здатність мати справу з абстрактними речами, з плануванням майбутнього, з часовими обмеженнями; гнучкість; здатність пристосовуватися; почуття відповідальності; впевненість у собі; наполегливість та ентузіазм; вміння чітко висловлювати думки.

• інтелектуальна та академічна обдарованість. Загальні риси інтелектуальної обдарованості: гострота мислення; спостережливість; виняткова пам'ять; виявляє виражену і різнобічну допитливість; довготривалі заняття однією справою; легкість у навчанні, вміння добре викладати свої думки; демонстрація здібностей до практичного здобуття знань; виняткові здібності до розв'язання задач. Обдаровані діти в традиційній школі не рідко трієчники.

• рухова (психомоторна) обдарованість — виключно спортивні здібності.

• духовна обдарованість пов'язана з моральними якостями, альтруїзмом.

• практична обдарованість проявляється в тому, що люди, які з великим успіхом користуються інтелектом в повсякденному житті, не обов'язково на роботі домінують у вирішенні проблем, де задіяне абстрактне мислення, та й академічні здібності не завжди вказують на інтелект.

Висновок

Обдарованість - складне і багатоаспектне явище. Існує безліч підходів до визначення обдарованості, точок зору на проблему обдарованості. Виникає гостра необхідність в особливих, науково обґрунтованих методах роботи з дітьми та дорослими з різними видами обдарованості.
Виникше в середині 20 століття соціальне замовлення на вивчення даної проблеми, визначло шляхи дослідження багатьох психологів. Було запропоновано безліч трактувань таких понять, як обдарованість, здібності, обдарована дитина.
У 20 столітті спостерігається сплеск інтересу до проблеми обдарованості, а отже, до її структурі. Було запропоновано безліч концепцій структури обдарованості як в західній психології (Гілфорд, Рензулли), так і у вітчизняній (Матюшкін, Богоявленська). Незважаючи на це, дана проблема все ще є відкритою і невивченою, що обумовлює увагу багатьох сучасних вчених до проблеми структури обдарованості.
Виявилася неадекватність спрощеного підходу до аналізу феномену обдарованості, обмеженого лише сферою здібностей дитини. Адекватний розгляд унікального за своєю природою явища обдарованості вимагає підходу, що враховує як здатності, так і особливості особистості обдарованої дитини, її морального, духовного обличчя. Аналіз всього складного переплетення сімейних, шкільних, особистісних проблем обдарованих дітей може служити науково-практичною основою для психологічного консультування дослідників і батьків, вчителів.
Виявлення структури обдарованості повинно здійснюватися в рамках комплексної і індивідуалізованої програми ідентифікації обдарованості. Подібного роду програма передбачає використання безлічі різних джерел інформації, аналіз процесу розвитку дитини на досить тривалому відрізку часу, а також застосування валідних методів психодіагностики. Зокрема, діагностика обдарованості повинна служити не цілям відбору, а засобом для найбільш ефективного навчання та розвитку обдарованої дитини. Більш того, пред'являються особливі вимоги до фахівців, які працюють з обдарованими дітьми, і припускаються відповідні форми підготовки цих фахівців. Цілісність індивідуальних проявів і реалізації загальної обдарованості на кожному віковому етапі і її розвиток забезпечується наявністю взаємозв'язків її компонентів і їх взаємодією з впливом оточення.

Список використаних джерел

1. Введенский В. Н. Моделирование профессиональной компетентности педагога / В. Н. Введенский // Педагогика. — 2003. — №10. — С. 51-55.

2. Словник практичного психолога/Упоряд. С.Ю. Головін. - Мінськ: Харвест, 1998. - 800 с.

3. Сибірський вчитель, травень-червень 2001 р. № 3/13

4. Щедрина Е. В. (главный редактор) Питання психології / Е. В. Щедрина // Питання психології, № 1, 1996

5. Щедрина Е. В. (главный редактор) Питання психології / Е. В. Щедрина // Питання психології, № 2, 1995

6. Гилфорд Дж. «Креативность» \\ «American Psychologist», выпуск 15, стр. 444—454, 1950 год

7. Матюшкин А.М. Концепция творческой одарённости // Вопросы психологии. – 1989 - №6. – С. 29-33.

8. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии СПб.: Питер Ком, 1999.-720с.

9. Щорс В., Полударова А. Універсальний довідник соціального педагога. / В. Щорс, А. Полударова. — К.: Шкільний світ, 2014. — 123 с. — (серія "Б-ка «Шкільного світу»). — С. 60-61

10. Щорс В., Полударова А. Універсальний довідник соціального педагога. / В. Щорс, А. Полударова. — К.: Шкільний світ, 2014. — 123 с. — (серія "Б-ка «Шкільного світу»).- С. 61.

11.http://knowledge.allbest.ru/psychology/3c0b65625a3ad69a5c43b89421316c26_0.html

12. https://uk.wikipedia.org/wiki/ Обдарованість

13. http://ua-referat.com/Обдаровані_діти