Тема № 12. Психологія злочинця

1. Поняття особистості злочинця і типологія злочинців

Як сприймати поняття "особистість злочинця"? В окремому право­порушникові не можна абсолютизувати будь-які злочинні його особ­ливості. Водночас у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін "особистість злочинця".

Злочинець — це особа, яка скоїла злочин і визнана винною в результаті судового розгляду.

Злочинна поведінка зумовлена взаємодією особистості із соціаль­ним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні сторони суспільства справляють зовнішній вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину зсереди­ни. Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, зовнішні умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній світ. Тому особистість злочинця не просто відо­бражає зовнішні умови життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем.

Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дає змогу спеціалістам дійти висновку, що злочинці гірше засвоїли вимо­ги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільст­ва і його соціальних цінностей, від малих груп — сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Зло­чинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними ри­сами" їхньої психіки, а тими негативними рисами характеру, тією спрямованістю особистості, які склалися в умовах їхнього життя, на­вчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність у поведін­ці та імпульсивність у діях, відчуженість від суспільних цінностей і ду­ховної культури, високий рівень тривожності й невпевненості в собі. Усі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біо­логічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадіб­ність тощо).

Отже, відмінність злочинної поведінки від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними установками інди­віда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості та соціального середовища, їхній взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної поведінки.

У типології особистостей злочинців виділяють:

а) загальний тип злочинця;

б) особистість злочинця певної категорії;

в) особистість злочинця певного виду.

Ці градації відносяться між собою як загальне, особливе й одиничне. Вивчаючи злочинця, юридичні працівники досліджують його індивіду­альність (одиничні, неповторні риси), його особливі риси (ті, які прита­манні, наприклад, шахраям чи учасникам розбійних нападів) і загальні (ті риси, які наявні майже в усіх представників злочинного світу).

Типологія особистості злочинців проводиться на кількох підста­вах:

I. Залежно від ціннісно-орієнтаційної деформації особистості:

Ø асоціальний тип злочинця (менш злісний) відзначається несфор- муванням у людини позитивних ціннісних орієнтацій, позитивних со­ціальних установок, які не лише впливали б на його поведінку, а й утримували від можливої протиправної поведінки у складних, часом конфліктних ситуаціях.

Ø антисоціальний тип (злісний) притаманний професійному злочин­цю, який виявляє постійну готовність до злочинів, до злочинної по­ведінки. Як правило, ці люди неодноразово скоювали злочини і ма­ють стійкі підсвідомі кримінальні спонукання.

II. За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості:

Ø Корислива категорія злочинців, які посягають на матеріальні бла­га суспільства й окремих громадян, поділяється на види:

а) корисливо-господарські злочинці (незаконне підприємництво, ухиляння від сплати податків, фальсифікації товарів і т. д.);

б) корисливо-службові злочинці (хабарництво, розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обман споживачів і т. п.);

в) крадії, розкрадачі (корисливі посягання на чужу власність);

г) шахраї (підробка документів, грошових знаків та ін.); ґ) ненасильницькі вимагачі.

Ø Корисливо-насильницька категорія злочинців характеризується поєднанням корисливих посягань із насиллям над особистістю. Виді­ляють чотири види корисливо-насильницької категорії злочинців:

а) грабіжники;

б) учасники розбійних нападів;

в) насильницькі вимагачі (рекетири);

г) убивці з корисливою метою.

Ø Насильницька категорія злочинців, яка відрізняється агресивною, антигуманною спрямованістю до життя, здоров'я і особистої гіднос­ті інших людей, це:

а) хулігани;

б) злісні хулігани;

в) особи, які посягають на честь і гідність особистості шляхом об­рази і наклепу;

г) особи, які здійснюють агресивно-насильницькі дії проти особи­стості — вбивства, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень та ін.

III. на психорегулятивній підставі:

Ø Випадковий тип особистості злочинця пов'язаний з дефектами психічної саморегуляції. Це особи, які скоїли злочин уперше через ви­падковий збіг обставин, бо не змогли протистояти криміногенній си­туації через низький рівень самоконтролю. Скоєний злочин супере­чить загальній поведінці цієї особистості і є випадковим.

Для різних видів злочинів (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких, випадкових) характерні викривлення в мотиваційній сфері правопорушника. Тому, оцінюючи особистість людини, яка скоїла злочин, юристові необхідно виявити домінуючі мотиви його життя і ді­яльності. Без цього важко, а часом і неможливо, розкрити суб'єктивну сторону особистості злочинця, бо злочинні діяння, однакові за юридич­ними ознаками, можуть бути зумовлені різними спонуканнями.

Здійснюючи вчинки і дії, люди виходять із різних спонукань, нерід­ко керуються прямо протилежними мотивами, які відіграють винятко­во важливу роль у життєдіяльності кожного індивіда. Сукупність стій­ких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, Г. Щокін справед­ливо вважає ядром спрямованості особистості. Саме потяги і бажання, інтереси і переконання, установки та ідеали виступають ме­ханізмом регуляції поведінки людини. Теоретичні дослідження і кри­мінальна практика показують, що мотиваційна сфера особистості зло­чинця характеризується егоцентризмом, неприйняттям ним соціальних цінностей, стійким конфліктом із частиною представників навколиш­нього середовища, виправданням себе. В особистості злочинця пере­важає викривлена система цінностей, яка формується в ході соціаліза­ції, бо не є вродженою. Багато злочинів пов'язані із заздрістю, що є пе­редумовою для розкрадань, грабіжництва і розбою.

Одним із найнебезпечніших різновидів викривлених потреб є по­треба в алкоголі та наркотиках, які виступають каталізатором зло­чинних дій.

На ґрунті викривлених потреб виникає відповідна система інтере­сів, яка є сходинкою від потреби до поведінки людини. Наприклад, у більшості розкрадачів, шахраїв, хабарників матеріальні інтереси, так званий інстинкт накопичення, є основним сенсом їхнього життя і ді­яльності. І вони, духовно обділені, намагаються компенсувати це гро­шима, речами, розгульним життям. Важливо підкреслити, що го­ловною антисоціальною стороною цих викривлених потреб є вишу­кування неправомірних джерел їхнього задоволення.

Особливу небезпеку для суспільства представляють запеклі злочин­ці — вбивці, насильники, бандити, грабіжники. Найнебезпечнішими є ре­цидивісти, для яких злочинна діяльність є стійкою орієнтацією в їхньому житті. Вони відзначаються крайньою жорстокістю та імпульсивністю, відсутністю почуття милосердя до людей, низьким рівнем культури. Біль­шість злочинів скоюється запеклими злочинцями з прямим наміром. Ра­зом зі сферою свідомості у них починає функціонувати підсвідома спря­мованість на скоєння певних злочинів, що штовхає їх на все нові.

Глибоке вивчення юридичними працівниками психологічних особливостей особистості обвинуваченого дає можливість, по-перше, правильно кваліфікувати злочин, по-друге, здійснювати вибір най­більш придатних психологічних способів впливу на обвинуваченого в процесі проведення слідчих дій, по-третє, більш успішно виявляти причини та умови злочину.

Із психологічного погляду, вивчення особистості звинуваченого включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтере­сів, мотивів, які визначають вчинки та дії людини, емоційної і вольо­вої сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйнят­тя, уяви та інших психічних явищ.

2. Соціально-демографічна характеристика особистості злочинця

Однією з найважливіших соціально-демографічних ознак, які ха­рактеризують особистість злочинця, є вік. Спеціалісти-психологи роз­глядають його як якісно визначений етап становлення і розвитку осо­бистості, як період із притаманними йому психологічними особливос­тями сприйняття людиною навколишнього світу. Через це вікові особ­ливості не можуть не впливати на злочинну поведінку. Вікові особли­вості повинні цікавити слідчого, суддю, адвоката, прокурора та інших юридичних працівників як результат соціальних змін особистості, її со­ціальних функцій, соціального досвіду, способів реагування на конф­ліктні ситуації та ін. Відповідно, соціально-психологічні особливості того чи іншого віку так чи інакше виявляються в певних формах зло­чинної поведінки, що передбачає необхідність диференційованого ви­вчення певного контингенту правопорушників за віковою структурою.

Дуже важливою характеристикою особистості злочинця є освіта. Прямої кореляційної залежності між рівнем освіти і формою антигро­мадської поведінки немає, однак рівень освіти впливає і на правосві­домість, і на формування світоглядних поглядів, і на здатність вибо­ру того чи іншого варіанта поведінки. Так, серед осіб, які скоїли зло­чини в Закарпатті за період 1999-2000 рр., початкову освіту мали 3 %, неповну середню — 27 %, середню — 65,8 %, вищу 4,2 %. Звертає на себе увагу той факт, що ця група злочинців мала віднос­но високий рівень освіти. Пояснення цьому бачиться в тому, що оскільки освітній рівень населення в цілому в країні постійно підвищу­ється, то це стосується і осіб, які причетні до злочинних діянь. Значна частина досліджуваного нами контингенту правопорушників є люди молодого віку. Слід підкреслити: в порядку загальної кореляції, як і ра­ніше, відзначається стійке відставання правопорушників від своїх за­конослухняних ровесників за рівнем освіти та культури. Значний інте­рес представляє питання про співвідношення пізнавального і мораль­ного моментів у процесі формування особистості, про те, що є носієм цілісності людської особистості — знання чи моральність. Практика свідчить, що висока освіченість не є бар'єром, який розділяє правопо­рушників і законослухняних громадян, і не гарантує соціально схваль­ної поведінки. Найчіткіше це проявляється в екстремальних умовах криміногенної ситуації, яка впливає не лише на свідомість особистос­ті, її раціональні елементи, а й на глибинні емоційні компоненти психі­ки. Таким чином, не слід переоцінювати освіченість, набагато важли­віше світоглядна і моральна спрямованість знань (особливо гостро ця проблема постає перед молоддю). Отже, стає зрозумілим, чому особи з порівняно високим рівнем освіти можуть скоювати злочини. На наш погляд, найперспективніший шлях розв'язання цієї проблеми — забез­печення (посилення) моральної, гуманістичної спрямованості освіти як єдності знань, моралі, інтересів і поведінки особистості.

Суттєве значення для характеристики особистості злочинця мають відомості про його соціальний стан і рід занять. Стосовно досліджува­ного контингенту злочинців ці відомості дозволяють встановити, в яких соціальних прошарках найбільш розповсюджені злочини. На­приклад, особи які скоїли злочини в Закарпатті за 1999-2000 рр. за со­ціальним станом характеризуються так: робітники — 50,3 %, службов­ці та інженерно-технічний склад — 25,2 %, учні — 4,5 %. Аналіз кримі­нальної практики показує, що не можна просто пов'язувати характер праці і протиправну поведінку. Необхідно враховувати складну взає­модію виділених факторів з іншими — культурно-освітній рівень, по­треби, інтереси тощо. Особливої уваги заслуговують ті особи, які на момент скоєння злочину ніде не працювали і не навчалися. Негативне ставлення до праці та схильність до паразитичного існування негатив­но відбиваються на розвитку їхньої особистості, загострюють відно­сини з оточуючими і певною мірою зумовлюють виникнення криміногенної ситуації.

Значний інтерес представляє вивчення особистості злочинця в си­стемі конкретних форм її соціальної діяльності. Утверджений в пси­хології дієвий підхід у вивченні явищ психічного життя особистості дозволяє вивчити її ".в деякому здійснюваному процесі життєдіяль­ності, який стосується саме її. За цієї умови можна виявити, які суспі­льні процеси і форми безпосередньо впливають на формування особистості" і, певна річ, з'ясувати роль особистості в становленні сво­го "Я".

Злочинцям властиве суперечливе поєднання негативних і позитив­них рис особистості і таке ж суперечливе за своїм змістом поєднання форм соціальної діяльності. А це означає, що при вивченні способу життя злочинця слід уникати однозначних характеристик і прагнути вивчення в системі його різних за соціальною значущістю видів дія­льності.

У соціальній дійсності життєдіяльність людини представляє собою сукупність різноманітних форм рольової і нерольової поведінки. Причому перші становлять більшість форм соціальної активності особистості, в тому числі й особистості злочинця. Наприклад, дослід­ники відзначають дуалістичний (подвійний) характер поведінки сі­мейно-побутових злочинців: з одного боку, людина дисциплінована на роботі, а з другого — дебошир і деспот у сім'ї (60 % вивчених осіб характеризувалися за місцем роботи позитивно, водночас за місцем проживання — лише 20 %).

У структурі особистості злочинця особливий інтерес представля­ють психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси, які безпосередньо визначають її поведінку, і серед них провідною є соціальна спрямованість особистості. Оскільки про ядро спрямованості особистості — її мотиви — йтиметься в наступ­ному питанні, зупинимося на інших її компонентах.

У злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості, як соціальна установка. За результатами досліджень, заснованих на загальнопсихологічному понятті соціаль­ної установки, до наукового обігу введено поняття антигромадської установки як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (в особи з викривленими потребами, антигро­мадськими поглядами і звичками). Особистісна установка на злочин­ну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агреси­вні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.

Багато злочинів скоюються особами, які мають ситуативну установку на злочинну діяльність. Вона виражається в емоційній обу­мовленості особи до конфліктного реагування на певні життєві об­ставини, за яких стикаються протилежні потреби та інтереси конф­ліктуючих. Ситуативна установка найбільш властива для правопо­рушників підліткового і молодого віку, що є відображенням їхньої загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоцій­но-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи на об'єктивні обставини. Це твердження, що має під собою теоретич­ну і практичну основу, вимагає окремого розгляду психології непов­нолітніх злочинців.

3. Психологія неповнолітніх злочинців

Напружена, нестійка соціальна і економічна обстановка, яка скла­лася нині в Україні, зумовлює зростання різних відхилень в особисті­шому розвитку і поведінці дітей. Серед них особливу тривогу викли­кають не лише відчуженість, яка прогресує, підвищена настороже­ність неповнолітніх, а й їхній цинізм, жорстокість, агресивність. Найбільш гостро цей процес виявляється у перехідному — підлітко­вому — віці.

Сучасний підліток живе у світі, складному за своїм змістом і тен­денціями соціалізації. Це пов'язано, по-перше, з економічною і еколо­гічною кризою, яка вразила наше суспільство, що викликає у дітей почуття безнадійності й роздратування (додамо — при відсутності по­чуття особистої відповідальності). По-друге, з темпом і ритмом техні­ко-технологічних перетворень, які ставлять до підлітків нові вимоги. По-третє, з насиченим характером інформації, що глибоко впливає на дитину, яка ще не виробила чіткої життєвої позиції (варто особливо зазначити у зв'язку з цим серйозний дефіцит позитивної інформації в засобах масової інформації, в кіно- і телефільмах). У підлітків бурхли­во розвивається почуття протесту, часто неусвідомленого, відбуваєть­ся втрата загальносоціальної зацікавленості, що призводить до егоїз­му. Річ у тім, що підлітки більше, ніж інші вікові групи населення, страждають від нестабільного соціального, економічного і морально­го становища в країні, втративши сьогодні необхідну орієнтацію в цін­ностях та ідеалах, — старі зруйновані, нові лише створюються. Підліт­ки не лише не знають у що вірити, а й вважають, що більшість дорос­лих зазвичай говорить неправду, що "зараз кожен живе для себе, намагається якось викрутитися, обдурити іншого".

Типовий стан агресивності підлітка характеризується гострим, ча­сто афективним переживанням гніву, імпульсивною безладною ак­тивністю, бажанням на комусь чи навіть на чомусь "зірвати зло". Аг­ресивні дії неповнолітніх виступають як:

1) засіб досягнення якої-небудь значущої для цього підлітка мети;

2) спосіб психічної розрядки, заміщення, задоволення блокованої потреби і забороненої діяльності;

3) спосіб задоволення в самореалізації і самоутвердженні.

Агресивність в особистісних характеристиках неповнолітніх фор­мується в основному як форма протесту проти нерозуміння дорослих, через незадоволеність своїм станом у суспільстві. Водночас на розви­ток агресивності підлітків впливають і окремі природні особливості (наприклад, збуджуваність і сила емоцій), а також найближче оточен­ня. Суттєво те, що агресивність неповнолітніх виявляється не лише в деструктивних формах поведінки (бійки, сварки, злі жарти і т. п.), а й в злочинах — бандитизм, убивство, зґвалтування і т. д.

Безумовно, не всі правопорушення неповнолітніх злісні та трагічні. Багато правопорушень молодших школярів і підлітків скоюються на ґрунті бешкетництва, неправильно зрозумілої роман­тики (наприклад, крадіжка яблук чи груш у чужому саду). Але вод­ночас треба мати на увазі, що більше 50 % злочинців-рецидивістів свій перший злочин скоїли у підлітковому віці.

У середовищі неповнолітніх останнім часом поширюються нові види злочинів, які раніше були притаманні лише дорослим. Це тор­гівля наркотиками, розбійні напади на підприємців, комп'ютерні зло­чини, рекет у своєму середовищі та ін.

Нетовариськість підлітка і конфліктні ситуації, в які він потрап­ляє, дуже часто є наслідками його неправильної самооцінки. При цьому перешкодою для нормального розвитку особистості підлітків із завищеною самооцінкою є занижена критичність до себе, до своїх дій і вчинків, а із заниженою — підвищена самокритичність.

Відомо, що в людському житті найскладнішим перехідним ета­пом є саме підлітковий вік, коли людина відзначається підвищеною вразливістю до всього того, що робить її дорослою. У цьому віці відбувається формування і розвиток моральних уявлень, понять і переконань, засвоєння моральних норм, цінностей, суспільних ви­мог до поведінки, в тому числі і правових норм. У віці 11-15 років закладаються самосвідомість, самооцінка, які є важливими факто­рами в процесі особистісного самовизначення і саморегулювання. І будь-які несприятливі соціально-економічні умови, в яких зна­ходиться підліток, можуть привнести негатив у його моральну по­зицію, життєві цінності (важко втриматися, щоб не навести прик­лад негативного впливу на розвиток психіки дітей пияцтва їхніх батьків).

Для цього віку характерні поведінкові стереотипи, серед яких най­поширенішими є такі:

Ø реакція опозиції, яка викликається завищеними вимогами до навчання, поведінки підлітка, зайвими обмеженнями, неувагою

Ø до його інтересів дорослих. Така реакція проявляється у втечах із дому, в браваді сп'янілого стану, а часом і в антисоціальних діях;

Ø реакція імітації за своєю суттю є наслідування певної особи. На жаль, зразком для деяких підлітків може стати й антисоціаль­ний герой;

Ø реакція компенсації пов'язана з відшкодуванням невдач в одній сфері успіхом в іншій (неуспіхи в навчанні багато підлітків ком­пенсують успіхами в бійках);

Ø реакція емансипації проявляється в бажанні підлітка звіль­нитися від надокучливої опіки батьків і вчителів (крайня фо­рма — заперечення загальноприйнятих цінностей і норм за­кону);

Ø реакція групування пов'язана з об'єднанням ровесників у гру­пи, які відзначаються однорідною спрямованістю, боротьбою за панування на своїй території;

Ø реакція захоплення проявляється в найрізноманітніших формах (стиль в одязі, азартні ігри, рокери та ін.).

Становлення підлітка багато в чому визначається тим, які соці­альні зразки він обирає, з якими стереотипами поведінки стикається, які норми і цінності "вбирає" в себе, перебуваючи в сім'ї, на вулиці, у школі, коледжі тощо.

Установлено, що межі підліткового періоду приблизно збігають­ся з навчанням дітей у 5-8 класах загальноосвітньої школи і охоплю­ють вік від 11-12 до 14-15 років (фактичний вступ у підлітковий вік може відбуватися на рік раніше або пізніше).

Особливий стан підліткового періоду зумовлений складністю і ва­жливістю процесів розвитку, що відбуваються в цьому віці. Перехід від дитинства до дорослості — основний зміст і специфічна відмін­ність фізичного, розумового, морального і соціального розвитку під­літка.

Найхарактерніше в особистості підлітка те, що в нього виникає уявлення про себе уже не як про дитину, він починає відчувати себе дорослим, прагне бути ним. Почуття дорослості з'являється в ре­зультаті усвідомлення і оцінки зрушень у фізичному розвитку і ста­тевому дозріванні, а також у результаті спілкування і спільної робо­ти з дорослими, в ході яких "спрацьовує" феномен наслідування зов­нішнім ознакам дорослості (куріння, особливий лексикон, гра в кар­ти та ін.). Специфічна соціальна активність підлітка полягає у вели­кій чутливості до засвоєння норм і цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих та їхніх стосунках.

Дослідження показують, що особливості проявів і проходження підліткового періоду визначаються конкретними соціальними обста­винами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у сві­ті дорослих людей і найближчим оточенням (референтні групи, сім'я та ін.). найважливішою умовою формування особистості "важкого" підлітка є негативне ставлення в сім'ї, алкоголізм батьків чи родичів, їхня аморальна поведінка і т. п. (слід зазначити, що іноді викривлену моральну атмосферу навколо підлітка створюють і люблячі батьки, які надмірно плекають своє чадо).

Основні психологічні особливості підліткового віку — підвищена конформність (прагнення пристосувати свою поведінку до вимог решти членів чи групи людей), навіюваність, групова залежність, демонстративна не­залежність від старших, бравада, недостатній соціальний контроль власної поведінки, завищене наслідування кумирам та ін. Особистість "важкого підлітка" характеризується низьким рівнем соціалізації і ві­дображає прогалини в його вихованні в сім'ї, школі, які (ці прогали­ни) заповнює особливе "виховне середовище" — вулиця, двір, ву­личні групи з негативною спрямованістю. Обмеженість життєвого досвіду, знань, конфліктність у стосунках із дорослими, потреба в са­моствердженні, чутливе реагування на думку ровесників визначають особливості психіки неповнолітніх.

Спілкування зі своїми ровесниками — провідний тип діяльності в цьому віці. Саме у спілкуванні засвоюються норми соціальної пове­дінки, встановлюються відповідні стосунки, розвивається почуття симпатії чи антипатії. Якщо потреба у спілкуванні реалізується не в сприятливих умовах, а у неформальних підліткових групах і вулич­них компаніях, котрі як цінність сповідують випивку, наркотики, ху­ліганство і т. п., то таке спілкування може стати для підлітка небезпе­чним криміногенним фактором.

У зв'язку з цим необхідно відзначити, що для неповнолітніх ха­рактерне скоєння злочинів у складі групи. Це пояснюється кількома причинами:

а) беручи участь у групових діях, підлітки сміливішають і нахаб­нішають (група з аморальними і протиправними позиціями пе­ретворюється на "стадо");

б) скоюючи правопорушення, члени групи всіляко "облагороджу­ють" їх мотиви, викривлено оцінюють поведінку потерпілого;

в) у групі відбуваються схвалення скоєних дій та ігнорування вла­сної відповідальності за протиправну поведінку;

г) в емоційній сфері підлітків, які скоїли злочин у групі, послаб­люється почуття сорому, чутливість до страждань інших людей (з великої кількості опитаних неповнолітніх правопорушників 40 % ні перед ким не відчували почуття сорому, а решта 60 % відчували лише у зв'язку з покаранням, а не у зв'язку з амора­льністю скоєного антисоціального діяння.

Зазвичай, кримінальну спрямованість групі надають раніше суди­мі дорослі або люди юнацького віку, які зловживають алкоголем чи наркотиками і ведуть розгульне життя.

Таким чином, антисоціальна поведінка неповнолітніх зумовлена впливом багатьох факторів, серед них головними є:

• несприятливі соціальні умови (особливо сімейні);

• індивідуальні особливості особистості підлітка. У процесі про­ведення судово-психологічних експертиз було проаналізовано 62 кримінальні справи щодо сексуальних злочинів неповноліт­ніх у віці від 12 до 18 років, вивчені механізми їхньої злочинної поведінки залежно від особистісних характеристик. У структу­рі особистості більшості підлітків діагностувалися акцентуації характеру. У групі тих, хто скоїв насильство поодинці, перева­жали: епілептичний тип — 64%, шизоїдний — 12%, нестій­кий — 11 %, а серед тих, хто скоїв насильство в групі (48 осіб), діагностувався гіпертимний тип характеру — 14 %, нестій­кий — 13 % і конформний — 10 %;

• безпосередній вплив ровесників чи дорослих людей, референт­них груп (груп з якими особистість себе співвідносить, оцінки, дії, норми та цінності якої є для неї еталоном);

• соціальна неконтрольованість.

Підвищення уваги суспільства до життя, навчальної та ігрової ді­яльності підлітків, поліпшення соціально-економічних умов, органі­зація соціально корисної та цікавої життєдіяльності можуть сприяти вирішенню проблеми зниження і викоренення злочинності неповно­літніх.

4. Психологія організованої злочинності

Групові злочини, як показують дослідження, становлять понад 20 % усіх злочинів. Суспільна небезпека організованої злочинності вища в порівнянні з індивідуальними злочинами, що зумовлюється кількома психологічними і соціально-психологічними факторами, а саме:

• скоєння злочину в умовах групи психологічно полегшується, відчувається вплив інших членів групи;

• організована злочинність відрізняється просторовим розмахом (нерідко охоплює цілі регіони, галузі господарства) і масшта­бом злочинного діяння (розкрадання в особливо великих роз­мірах, контрабанда і т. п.);

• є можливість залучення в злочинну діяльність нових осіб, у то­му числі державних службовців і неповнолітніх;

• справляється певний вплив на діяльність злочинної групи і пси­хічне антисоціальне зараження.

Злочинна група має певну ієрархічну структуру (у більшості ви­падків структура виглядає як піраміда, на вершині якої перебуває во­жак) і досить високий рівень саморегуляції. Вона відзначається сис­темою своїх норм поведінки і міжособистісних відносин:

а) у злочинній групі існує жорстка система безумовного підкорення, за якою "нижчий" виконує розпорядження "вищого" в ієрархії;

б) взаємини засновані на егоїстичному розрахунку, на утверджен­ні переваги шляхом грубої фізичної сили;

в) у злочинній групі відбувається поділ ролей і функцій, які вико­нуються кожним членом групи (вожак, касир — утримувач "общака", зв'язківці, рядові бойовики, охоронці та ін.);

г) члени злочинної групи пов'язані круговою порукою, іноді скріп­леною кров'ю (в багатьох бандах існує клятва мовчання як своє­рідний "кодекс честі" бандита).

До сказаного можна додати: чим небезпечніші дії злочинної групи, тим більш диференційовані ролі і функції кожного члена групи.

Психологія організованої злочинності відрізняється спільністю злочинних цілей та інтересів. При цьому злочинна група створюєть­ся з метою скоєння не одного-єдиного злочину, але для постійної і довготривалої злочинної діяльності (юридична практика показує, що окремі злочинні групи займаються антисоціальною діяльністю упро­довж кількох років), інакше кажучи, злочин перетворюється на реме­сло членів злочинної групи, що формує у них відповідну психологію, субкультуру. Якими є психологія бандита, його моральне обличчя і людські якості, можна судити з такого прикладу.

При аналізі злочинної діяльності окремої особистості у складі гру­пи жоден співучасник групового злочину, якщо він визнаний таким, не може бути невинним. Але при оцінці особистості співучасника юридичні працівники повинні мати на увазі, яка його роль у скоєно­му груповому злочині, які його цілі і мотиви, якою мірою він міг пе­редбачити наслідки своїх дій і дій всієї групи в цілому, як він ставить­ся до самого факту скоєння злочину, та ін. Особливу увагу необхідно приділити аналізу ролі організатора, підбурювача, виконавця, помі­чника, з'ясувати значення дій кожного з них у скоєному злочині. Як­що злочин скоєний з попередньою змовою, то юристові важливо ви­явити ситуацію виникнення змови і місце кожного з її учасників.

Як правило, злочинна група для її членів виступає як референтна, і поведінка кожного визначається цілями та інтересами цієї групи, її не­писаними нормами, експектаціями групи, прагненням до позитивної оцінки групою своїх дій і поведінки, конформністю стосовно вимог ці­єї групи до її учасників. Причому в злочинній групі досить ефективно діють своєрідні санкції як засіб примусу щодо дотримання проголоше­них "верхівкою" норм поведінки. Санкції можуть бути позитивними (у разі, якщо член групи виконає її сподівання) і негативними (стосов­но тих, хто відхиляється від групових стандартів).

Організована злочинність не має меж. За останні роки кримінал звив міцне кубло злочинної спільноти, яка займається торгівлею но­вонародженими. Наймані вбивці-кілери холоднокровно і безжально влаштовують точно сплановану прицільну стрільбу, різанину; з'яви­лися так звані кілерські групи. Кримінальні угруповання беруть участь у незаконному обігу зброї, організовують кубла, викорис­товуючи сексуальних рабинь і т. п. У злочинне середовище все біль­ше залучаються жінки і молодь. Корислива мотивація — провідна мета злочинних дій.

Кожен вид організованої злочинності, підкоряючись певним зага­льним соціально-психологічним закономірностям, водночас має свої психологічні особливості, свій соціально-психологічний механізм ста­новлення і функціонування, свою спрямованість і стійкість. Це усклад­нює діяльність працівників слідчих органів, судів, прокуратури та ін­ших юристів-спеціалістів. Кожен із них повинен володіти високими професійними знаннями, навиками і вміннями, самоорганізованістю, наполегливістю, відповідальністю, винахідливістю, витримкою, само­критичністю, прагненням постійно поповнювати свій арсенал новими способами і формами боротьби з організованою злочинністю. Зокре­ма, останнім часом все більшого значення набувають переговори зі злочинцями, які дозволяють в багатьох випадках забезпечити усунен­ня небезпеки для людей, уникнути застосування сили. Переговори зі злочинцями — новий підхід у вирішенні боротьби з організованою злочинністю, який вимагає відповідних знань і умінь від працівників сил правопорядку і громадської безпеки.