Спілкування як міжособистісна взаємодія.
Основні стилі спілкування
Стиль спілкування суттєво впливає на поведінку людини під час ЇЇ взаємодії з іншими людьми. Конкретний вибір стилю спілкування визначається такими факторами: особисті якості людини, її світогляд та соціальний статус у певному суспільстві, характеристиками цього суспільства та ін. Якщо виходити з того, що стиль спілкування визначається більшою готовністю людини до комунікації в тій чи іншій ситуації, то можна говорити про три основні стилі: авторитарний, демократичний, ліберальний, ритуальний, маніпулятивний та гуманістичний. Ритуальний стиль зумовлюється міжгруповими ситуаціями; авторитарний, демократичний, ліберальний, маніпулятивний — діловими; гуманістичний — міжособистісними.
Стиль спілкування слід розглядати в цьому ракурсі як схильність до певного виду спілкування, направленість, готовність до нього, що проявляється в тому, як людина підходить до вирішення більшості ситуацій. Однак якийсь один стиль не повністю визначає спілкування людини, вона може спілкуватись і в будь-якому іншому, "чужому" стилі. Так, якщо у спілкуванні людині привалює маніпулятивний стиль, це зовсім не означає, що її спілкування з близьким другом також буде діловим.
Ритуальне спілкування. Головним завданням партнерів у цьому стилі є підтримка зв´язку із соціумом, підкріплення уявлення про себе як про члена суспільства. При цьому важливим є те, що партнер у ритуальному спілкуванні є немовби необхідним атрибутом виконання ритуалу. У реальному житті існує велика кількість ритуалів, іноді дуже різних ситуацій, у яких кожний бере участь як "маска" із заздалегідь визначеними якостями. Ці ритуали вимагають від учасників тільки одного — знання правил гри. Наприклад, ми вітаємося із знайомими та малознайомими людьми, говоримо про погоду, сміємося, скаржимося на побутові труднощі — це все елементи ритуального спілкування.
Маніпулятивне спілкування. Це спілкування, при якому до партнера відносяться як до засобу досягнення зовнішніх по відношенню до нього цілей. У маніпулятивному спілкуванні своєму співрозмовникові демонструється лише те, що допоможе досягненню мети. У цьому виді спілкуванні ми, по суті, "підсовуємо" партнеру стереотип, який ми вважаємо найбільш вигідним у даний момент, навіть якщо в обох партнерів свої цілі з приводу зміни точки зору співрозмовника. Переможе той, хто виявиться найбільш винахідливим маніпулятором, тобто той, хто краще знає партнера, краще розуміє цілі, краще володіє технікою спілкування.
Не слід з цього робити висновок, що маніпуляція є негативним явищем. Велика кількість професійних завдань передбачає саме маніпулятивне спілкування. По суті будь-яке навчання (суб´єкту необхідно дати нові знання про світ), переконання, управління завжди включає в себе маніпулятивне спілкування. Саме тому ефективність цих процесів багато в чому залежить від ступеня володіння законами і технікою маніпулятивного спілкування.
Гуманістичне спілкування. Це найбільшою мірою особисте спілкування, що дає змогу задовольнити такі людські потреби, як розуміння, співчуття, співпереживання. Ні ритуальне, ні маніпулятивне спілкування не можуть упоратися з цією проблемою.
Цілі гуманістичного спілкування із самого початку не закріплюються і не плануються. Специфічною особливістю цього спілкування є те, що очікуваним результатом його є не підтримка соціальних зв´язків, як у ритуальному спілкуванні, не зміна точки зору партнера, як у маніпулятивному, а спільна зміна уявлень обох партнерів, що визначається глибиною спілкування. Приклад гуманістичного спілкування: інтимне, довіряюче, педагогічне, спілкування лікаря та пацієнта, психотерапевтичне та ін.
Авторитарне спілкування. Це влада одного в процесі спілкування. Одноосібне ухвалення рішення, накази, вказівки. Люди, що сповідують авторитарний стиль взаємодії, мають догматичне мислення, за якого тільки одна думка (переважно керівника) правильна, а всі інші помилкові. Ініціатива інших людей не заохочується.
Демократичне спілкування. Для нього властиве колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, поінформованість усіх про вирішувану проблему, способи виконання завдань, досягнення цілей. Врахування інтересів, потреб, бажань учасників комунікативного процесу.
Ліберальне спілкування. Ліберал, або поступливий, у спілкуванні "пливе за течією", часто вдається до вмовляння співрозмовника, малоінініціативний у спілкуванні.
Спілкування як міжособистісна взаємодія.
Спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформацією з іншими людьми. Вона звертається до них із проханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відповіді чи виконання доручення. У таких випадках спілкування виступає як інтеракція — сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складається у спільній діяльності.
У процесі свого розвитку суспільство поступово виробляє певні зразки поведінки, які визначають правила взаємодії та взаємовідносин між людьми і функціонують як соціальні норми. Ці норми в різних спільнотах можуть суттєво відрізнятися. Їх порушення включає механізм соціального контролю, який реалізується як схвалення чи несхвалення, осуд, покарання, що коригують поведінку того, хто від них відхиляється. Діапазон соціальних норм дуже широкий: від чітко встановлених вимог трудової дисципліни до правил ввічливості у спілкуванні.
Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь роль. Роль — нормативна поведінка, яку оточуючі очікують від кожного, хто виконує певні соціальні функції. Та сама людина в різних ситуаціях виконує різні ролі: вдома це може бути глава сім'ї, у транспорті — пасажир, у лікарні — пацієнт, на підприємстві — робітник і та. ін. Соціальний контроль у процесах взаємодії зумовлюється соціальними очікуваннями такої поведінки від людини, яка б відповідала ситуації і обраній ролі. Наприклад, від військового очікують, що він виявлятиме дисциплінованість, зібраність у критичній ситуації, сміливість, рішучість і розсудливість.
Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудувати свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очікуванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цінностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.
У спільній діяльності конфлікти виникають внаслідок предметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особистих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предметно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє розриву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало підібрані засоби спілкування з партнером. Психологи розробили вже багато програм, спрямованих на попередження і вирішення конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.
Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зараження, навіювання, наслідування і переконання.
Зараження — передавання суб'єктом свого емоційного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під час паніки, масових психозів.
Навіювання характеризується вибірковим впливом на конкретну людину, яка некритично сприймає інформацію.
Наслідування виявляється в повторенні людиною зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є дотримання моди.
Переконання — вплив на партнера по спілкуванню за допомогою доказів і аргументів.
Ефективність спілкування залежить не тільки від засобів впливу на партнера, а й від стилю спілкування — характерного способу встановлення і розвитку контактів. Найпоширенішими є авторитарний, демократичний і суперечливий стилі. Авторитарний стиль характеризується ігноруванням думки партнера і нав'язуванням своїх поглядів. Демократичний стиль пов'язаний із застосуванням таких засобів спілкування, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до повідомлення. Суперечливий стиль — це нестійка тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна практика свідчить, що найбільшого впливу на співрозмовника досягають за демократичного стилю спілкування.
Дані п'яти груп послужили основою для виділення п'яти стилів мовної поведінки, вони отримали такі назви:
Опікує - прагне до співпраці, незалежний і самостійний у ситуаціях спілкування. Веде розмову на рівних, спілкування носить особистісний характер. Виявляє активну доброзичливість і бажання підтримати співрозмовника.
Владний - прагне до суперництва, домінування в спілкуванні: його мовна активність викликає негативну оцінку співрозмовника, що пов'язано з більшою її тривалістю і використанням мовних актів, спрямованих на зниження престижу співрозмовника. Недружелюбний, спілкується не так на рівних, не підтримує співрозмовника.
Відчужений - в ситуаціях мовного взаємодії його носій тримає дистанцію, відгороджений, поступливий, покірний, насторожений і кілька пасивний.
Слухняний - скромний, послужливий в мовному спілкуванні. Доброзичливий, спілкується на рівних, підтримує співрозмовника, відзначається неконвенціональні, личностность мовної поведінки.
Збалансований - такі характеристики мовної активності, як домінування в розмові, личностность, прагнення спілкуватися на рівних, активна доброзичливість, хоча і присутні, але виражені не дуже сильно.
Стиль мовної поведінки характеризується відомої пластичністю, не будучи жорсткою системою. Залежно від ситуації взаємодії носій стилю досить суттєво модифікує своє мовна поведінка, зберігаючи, однак, у відомих межах, притаманну стилю специфічність. Свідоме формування свого стилю спілкування можливо при певному рівні розвитку здатності до самоаналізу. Це в свою чергу приносить емоційне задоволення, призводить до переживання психологічного комфорту.
Висновок
Спілкування присутня у всіх видах людської діяльності. Люди спілкуються, щоб поліпшити і підтримати подання про себе, побудувати взаємини, виконати соціальні зобов'язання, обмінятися інформацією або вплинути на інших. Специфіка спілкування обумовлена різними соціально-рольовими і функціональними позиціями його суб'єктів.
У кожної людини свій, характерний тільки для нього, стиль спілкування з людьми. Він дещо змінюється залежно від партнера і характеру діяльності, але в той же час зберігає свої сутнісні риси, унікальність особистості. При цьому стиль відображає специфіку взаємин між людьми, які, у свою чергу, висловлюють різноманітну, але в той же час неповторну сутність особистостей, включених в спілкування.
Стиль спілкування можна визначити як сукупність індивідуальних особливостей соціально-психологічної взаємодії людей. Стиль спілкування, який притаманний кожній людині, мабуть, залежить від дуже різних моментів - від історії життя, від ставлення до людей, від того, яке спілкування найбільш предпочитаемости в суспільстві, в якому вони живуть. Разом з тим стиль спілкування, визначаючи те, як людина повинна будувати і розуміти різні ситуації, сам робить величезний вплив на його життя, формуючи його ставлення до людей, способи вирішення проблем і його особистість. Стиль спілкування істотно визначає поведінку людини при взаємодії з іншими людьми.