Показники i методи вимiру продуктивностi працi

Продуктивнiсть працi вимiрюeться вiдношенням обсягу виро­бленоi продукцii до затрат працi (середньооблiковоi чисельностi персоналу). Залежно вiд прямого або оберненого вiдношення ма­eмо два показники: виробiток i трудомiсткiсть. Виробiток — це кiлькiсть виробленоi продукцii за одиницю часу або кiлькiсть продукцii, яка припадаe на одного середньооблiкового працiвника чи робiтника за рiк, квартал, мiсяць. Вiн ви­мiрюeться вiдношенням кiлькостi виробленоi продукцii до вели­чини робочого часу, витраченого на його виробництво: B=Q/T,де В — виробiток;Q обсяг виробленоi продукцii; Т — затрати робочого часу. Трудомiсткiсть — це показник, який характеризуe затрати часу на одиницю продукцii (тобто обернена величина виробiтку): Тр=T/Q,де Тр — трудомiсткiсть на одиницю продукцii. Методи вимiрювання продуктивностi працi (виробiтку) за­лежать вiд способу визначення обсягiв виробленоi продукцii. Розрiзняють натуральний, трудовий i вартiсний (грошовий) методи. Натуральний метод полягаe в тому, що обсяг виро­бленоi продукцii i продуктивнiсть працi розраховуються в нату­ральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Маe обмежене застосування, оскiльки пiдприeмства i галузi випускають здебiльшого рiзнорiдну продукцiю. Окрiм цього, не враховуe змiн обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях маe велику частку в загальному обсязi продукцii (будiвництво, суднобудiвництво та iп.). Трудовий метод найчастiше використовуeться на робочих мiсцях, у бригадах, на виробничих дiльницях i в цехах, де обсяг виробленоi продукцii або виконаних робiт визначаeться в нормо-годинах. У сучасних умовах найпоширенiшим методом вимiрювання продуктивностi працi e вартiсний (грошовий), який грунтуeться на ви­користаннi вартiсних показникiв обсягу продукцii

102. Фактори продуктивностi та iх класифікація

Зарубiжнi економiсти видiляють двi основнi групи факторiв продуктивностi: зовнiшнi (якi не контролюються), внутрiшнi (якi контролюються).

Зовнiшнi фактори включають полiтичнi, соцiальнi й економiчнi аспекти розвитку суспiльства; урядовi рiшення та iнституцiйнi механiзми; наявнiсть фiнансiв, транспорту, комунiкацiй i сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого пiдприeмства.

Внутрiшнi фактори — це тi, якi перебувають в зонi контролю окремого пiдприeмства i подiляються на «твердi» та «м'якi».

«Твердi» (стiйкi, сталi) включають в себе вирiб ,технологiю та устаткування, сировину

«М'якi» (змiннi) фактори включають якiсть робочоi сили, пiдвищення ефективностi ii використан­ня за допомогою подальшого удосконалення мотивацii працi, по­лiпшення ii подiлу i кооперацii, участi всiх категорiй працiвникiв в управлiннi пiдприeмством;органiзацiйнi системи i методи, стилi i методи управлiння

Зовнiшнi фактори впливають на стратегiю дiяльностi пiдприeмства i продуктивнiсть. Так, удосконалення урядом податковоi полiтики, законодавства про працю, соцiальноi iнфраструктури, полiтики цiн, забезпечення бiльш рацiонального порядку використання природних ресурсiв мотивують вiдповiднi рiшення на пiдприeмствi щодо структурного: органiзацiйно-технологiчного його функцiонування.

103. Резерви зростання продуктивностi праці

Резерви зростання продуктивностi працi — це невикористанi можливостi економii затрат працi (як живоi, так i уречевленоi), якi виникають унаслiдок дii тих чи iнших факторiв (удосконалення технiки, технологii, органiзацii виробництва i працi тощо). Рiвень продуктивностi працi залежить вiд ступеня використання резервiв.

Резерви можна класифiкувати вiдносно часу iх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрiзняють поточнi й перспективнi резерви.

За сферами виникнення розрiзняють загальнодержавнi, регiо­нальнi, мiжгалузевi, галузевi, внутрiшньовиробничi резерви.

внутрiшньовиробничi резерви можна подiлити нарезерви зниження трудомiсткостi продукцii;резерви полiпшення використання робочого часу.

Резерви пiдвищення продуктивностi працi безмежнi, як i науково-технiчний прогрес, удосконалення органiзацii виробництва, працi й управлiння. Тому в кожний конкретний перiод треба використовувати тi резерви, що дають максимальну економiю працi за мiнiмальних витрат.

Необхiдною умовою виявлення i використання резервiв e iх кiлькiсна оцiнка.

Резерви можуть оцiнюватися в абсолютних i вiдносних вели­чинах. На конкретний перiод величину резервiв можна визначити як рiзницю мiж досягнутим i максимально можливим рiвнем про­дуктивностi працi.