Загальне поняття про увагу

Будь-яка діяльність людини потребує зосередженості та спря­мованості. Чи грається дитина, чи навчається школяр, чи мис­лить учений, чи працюють робітник та колгоспник — неодмін­ною умовою будь-якої діяльності є увага. Увага — найважливі­ша умова впливу усіх психічних процесів.

Увагою називають спрямованість психічної діяльності на пев­ні предмети або явища дійсності за умови абстрагування від усього іншого. Увага — це виділення предмета або явища дійс­ності з багатьох інших довкола людини.

У результаті відбувається повне і чітке відображення в моз­кові людини предмета, спостережуваного явища.

Учителька веде школярів за місто, в поле та ліс збирати лі­карські рослини. Діти весело перемовляються, розглядають дов­колишню місцевість, пагорби та яри, рослинність, звертають ува­гу на птахів, метеликів, на химерну форму хмар, обмінюються враженнями. Увагу їхню спрямовано на широке коло предметів та явищ, на безліч об'єктів.

Та ось учителька нагадує дітям про конкретну мету екскур­сії. Коло уваги дітей звужується. Вони вже не роздивляються довкола, а цілеспрямованіше оглядають квіти і трави, намага­ючись відшукати серед них лікарські рослини, про які розпові­дала вчителька і зображення яких вони бачили в книжці. «Зна­йшов!» — кричить раптом один хлопчик. Усі кидаються до нього й уважно розглядають знайдену рослину — її коріння, стебло, листя, квіти. Коло уваги дітей ще дужче звужується. Спрямова­ність і зосередженість на певному предметі (рослині) дали зби­рачам можливість вивчити її і визначити, що це і є потрібна рослина.

Як змінювалася організація психічної діяльності у школярів? Спершу психічна діяльність спрямовувалась і зосереджувалась на дорозі, на довколишній місцевості, саме їх виразно сприйма­ли мандрівники — вся їхня увага була зайнята тільки сприйнят­тям цього. Та ось увага переключилася на рослинність взагалі, потім — трав'янисті рослини та квіти.

Можна переконатися, що в явищах уваги проявляється зосе­редженість і спрямованість свідомості. Це виражається в тому, що з безлічі предметів довкола людини вона виділяє тільки якийсь один, а інших не помічає, абстрагується від них. Згодом можуть бути виділені інші предмети, і вони стануть центром уваги (проаналізуйте під цим кутом зору наведений вище при­клад або інші аналогічні приклади), відбиваються у свідомості чітко й виразно. У цьому виявляється вибірковий характер ува­ги. Інакше кажучи, увага відбиває вибірковий характер психіч­ної діяльності.

Коли учень уважний, то створюються найкращі умови для продуктивної навчальної роботи, для активного мислення на уроці. Поспостерігайте за учнем під час його роботи в класі: ди­тина слухає розповідь учительки, розуміє і запам'ятовує її пояс­нення, вона розв'язує задачу або пише твір, і ви бачите, як вона зосереджена на цій діяльності. Вона розповідає про те, що бачи­ла в лісі, і знову можна спостерігати її зосередженість на розпо­віді. Ви, очевидно, зможете зробити висновок з своїх спостере­жень, що всі види навчальної діяльності вимагають від учня великої уваги, без уваги не може бути навчання. Коли учень уважний, його, рухи акуратні і точні, тільки за уважного спри­йняття навчального матеріалу образи сприйняття відзначаються чіткістю, мислення учня правильне.

Спостерігаючи за учнем, можна помітити, як змінюється ви­раз його обличчя, положення тіла, напрям погляду від того, якою діяльністю він займається. Учень пристосовується до кращого виконання потрібних дій — увага завжди має зовнішнє вира­ження, яке виявляється в настанові людини на певний об'єкт. Ми вдивляємося, вслухуємося, намагаємося охопити предмет очима, помацати його, стати поближче до нього, створюємо най­кращі умови для сприйняття подразників. Пристосувальні рухи дуже доцільні — все, що заважає бути уважним, гальмується, створюються умови для кращого виконання тієї діяльності, якою зайнята людина.

З першого року навчання учитель привчає школяра бути уважним, тренує дітей у зовнішніх проявах уваги. «Дивіться всі на мене», «Сядьте як слід» — такі звертання доцільні, але особ­ливо захоплюватися таким тренуванням не слід, бо деякі учні мимоволі звикнуть тільки до зовнішнього прояву уваги. У цих випадках поза, зосереджений вираз обличчя в учня не відповідає справжньому станові його уваги — думки учня можуть бути да­леко від того, що відбувається в класі. Учень симулює увагу. Завчена поза та вираз обличчя в школяра часто вводять в ома­ну учителя. У такого учня виховується звичка на уроці зовні ви­ражати стан уваги, а насправді не сприймати того, що відбуває­ться в класі. Ця звичка заважає учневі у навчальній роботі.

Увагу значною мірою визначає проведення та результат навчальної роботи школяра. Вона сприяє швидшому включенню учня у пізнавальну діяльність, створює попередню готовність до майбутньої роботи.

Фізіологічні основи уваги

Фізіологічною основою уваги є механізм взаємодії основних нервових процесів — гальмування і збудження, що протікають у корі головного мозку. Увага виділяє в полі чіткого усвідомлен­ня предмет (об'єкт) серед багатьох інших предметів довкола людини, а інші предмети не потрапляють у поле чіткого усвідом­лення, становлячи загальний фон сприйняття. Фізіологічно це означає, що збуджуються одні нервові центри і гальмуються інші, діє встановлений І. П. Павловим закон індукції нервових процесів, за яким процеси збудження, що виникають в одних ді­лянках кори головного мозку, спричинюють процеси гальмуван­ня інших ділянок мозку.

Часто увага виступає як орієнтувально-дослідницька діяль­ність. Ви йдете садом. Сутінки. Щось упало на землю. Ви виді­лили цей сигнал і вирішуєте для себе: що це таке? (І. П. Павлов назвав це орієнтувальним рефлексом, який виникає на все нове, невідоме.) Тут же організується зовнішня орієнтувально-дослід­ницька діяльність, яка створює умови для кращого сприйняття та дослідження предмета.

Утворений центр збудження домінує (панує, переважає) над усіма іншими, і його називають домінантою (або оптимальним вогнищем збудження), а інші ділянки мозку за законом індукції загальмовано. Цим створюються такі умови, за яких усувається вплив сторонніх подразників, бо їхні сигнали потрапляють на загальмовані ділянки кори головного мозку. Вогнище оптимального збудження переміщується корою головного мозку, що ство­рює умови для кращого пізнання та вивчення предмета.

І. П. Павлов вдавився до образного порівняння, щоб поясни­ти цей складний процес: «Якби можна було бачити крізь череп­ну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудли­вістю світилося, то ми б побачили у думаючої свідомої людини, як її великими півкулями пересувається щораз інша за формою і величиною химерно неправильних образів світла пляма, оточе­на на всьому іншому просторі півкуль більш чи менш значною тінню» '.

Ця «світла пляма» відповідає оптимальному вогнищу збу­дження, а «затінена» — ділянкам, що перебувають у стані галь­мування. Вогнище оптимального збудження кори головного моз­ку перебуває в стані руху і переміщення.

У ділянках кори головного мозку, що перебувають у стані оптимального збудження, створюються найсприятливіші умови, які забезпечують найкращий плин пізнавальної і творчої діяль­ності, її продуктивність. Встановлено, що найкраща увага в про­цесі розумової діяльності забезпечується за умов, коли окрім головного подразника, що створює оптимальне вогнище збуджен­ня в корі, діють ще й слабкі побічні подразники. Це пояснює­ться тим, що для створення робочого оптимального вогнища збудження великої інтенсивності діючий панівний подразник ви­являється недостатнім і посилення його йде через побічні подраз­ники. І. М. Сєченов прийшов до висновку, що абсолютна, «мерт­ва» тиша не підвищує, а знижує ефект розумової роботи, бо зосередити увагу на роботі стає дуже важко. Він наводить при­клад: в одній великій бібліотеці створили кімнати для наукової роботи. У ці кімнати не доходили ніякі сторонні звуки зовні, а звуки, що виникали в самій кімнаті, поглиналися. Стояла ціл­ковита тиша. У цих кімнатах ніхто продуктивно працювати не міг — поступово в людей виникав сонливий стан — гальмування.

Спостереження та спеціальні дослідження переконують, що слабкі побічні подразники не знижують ефективності роботи, а поліпшують її. Легкий шум, який долинає в кімнату, шерех лис­тя, цокання годинника та інші слабкі звуки не тільки не руйну­ють уваги, а часом навіть посилюють її. Відвертають увагу силь­ні подразники або подразники, до яких у людини виявляється помітний інтерес (наприклад, радіо- та телевізійні передачі, му­зика).

Цікаво зазначити, що самі учні (особливо молодшого шкіль­ного віку) часто не усвідомлюють негативного впливу деяких по­дразників на навчальну діяльність. Ці школярі запевняють, що уважно працюють і їм не заважає радіо, телевізор чи музи­ка. Проте експериментальні дані показують, що за тих умов помітно знижується якість (збільшується кількість помилок, по­правок) і кількість (число зроблених прикладів та задач, напи­саних речень) навчальної роботи учнів. Особливо сильним по­дразником, що відвертає увагу учнів під час підготовки домашніх завдань, є телепередача. Тому треба дотримувати правила: поки школяр готує уроки, телевізор у кімнаті не включати.

Увага і особистість

Людина не народжується з певними рисами уваги. У процесі формування особистості людини розвивається, удосконалюється і формується її увага. В процесі діяльності дитини, в ході на­вчання та виховання і під впливом умов життя формуються влас­тивості її особистості (ідейна спрямованість, мотиви діяльнос­ті, потреби, інтереси). В діяльності формуються і змінюються риси та особливості уваги.

Увага невіддільна від властивостей особистості людини. Ідей­на спрямованість, світогляд, переконання — ці риси особистості людини визначають, що треба зробити головним і поставити в центр уваги людини, визначають, чому людина так багато уваги приділяє цій діяльності, дають можливість зрозуміти мотиви спрямованості та зосередженості її діяльності. В цій ідейно спря­мованій діяльності водночас виховуються і формуються різні сто­рони уваги людини.

К. Маркс тривалий час працював над своєю книжкою «Капі­тал». Він зосередив усю свою увагу, всі сили на цій праці, під­порядкував і скерував свою діяльність на здійснення цієї вели­кої мети. Ось що він писав в одному своєму листі: «...Чому ж я вам не відповідав? Тому, що я весь час був на краю могили. Через те я мусив використати кожен момент, коли я бував працездатний, щоб закінчити свій твір, якому я приніс в жертву здоров'я, щастя, життя і сім'ю» .

Коли людина проявляє чуйність і дбайливість щодо інших людей (а з цим пов'язана уважність до іншої людини), вона ке­рується у цьому випадку моральними мотивами, виходить із сво­їх переконань, світогляду. В увазі, таким чином, проявляються моральні риси людини — один не помічає, що товариш потребує допомоги, інший, навпаки, проявляє увагу, один, сидячи в авто­бусі не помічає, що треба поступитися місцем літній людині, інший відразу це робить.

Увага невіддільна від спрямованості та інтересів особистос­ті, від потреб людини, вона може виникати з мотивів пізнаваль­них та моральних. Інтереси та потреби можуть сприяти форму­ванню стійкої уваги та інших рис уваги. У школяра проявився великий інтерес до тварин. У нього виникає потреба задоволь­нити цей інтерес у діяльності з тваринами і в бажанні більше знати про життя тварин. У зв'язку з цим у хлопчика виникла загострена увага до всього, що пов'язане з тваринним світом. З розвитком інтересу створюється стійка увага: школяр може довго стояти, спостерігаючи життя та поведінку тварин. Він з за­хопленням читає книжки про тварин, він почав активно працю­вати в гуртку при зоопарку, а влітку допомагати в роботі на фермах колгоспу. Під впливом стійкого інтересу та діяльності в галузі, що його цікавила, у хлопчика формується стійка увага, він може надовго зосереджуватися на справі, що його цікавить, організовувати свою увагу, коли йому заважали зайнятися улюб­леною справою або він стомлювався чи коли треба було зайня­тися мало цікавим в ім'я цієї справи.

Уважність людини проявляється як риса характеру, як ви­раження звичних форм поведінки щодо себе, щодо інших людей, щодо праці і т. д.

Увагу та уважність треба виховувати і з тимчасового стану формувати рису характеру. Старий учитель розповідає, як він учить дітей по очах, по рухах, по тому, як людина говорить, по найдрібніших деталях поведінки відчути горе, сум'яття, відчай іншої людини і насамперед своєї матері. Якось прибігли до ньо­го його вихованці, схвильовані, стривожені. На березі ставка во­ни побачили стару жінку. «Вона сидить, а в очах у неї велике горе. їй треба чимось допомогти. Тільки чим?» — звернулися до нього діти. Разом пішли до далекого ставка. Виявилося, у жінки, яка втратила на війні двох синів, недавно помер чоловік. Відто­ді діти стали її близькими друзями, врятували жінку від самот­ності.

Увага пов'язана з вольовими діями людини. Людина свідомо мобілізує свою увагу, роблячи для цього вольове зусилля. Невід­дільна увага і від наполегливості: домогтися поставленої мети в праці, в навчанні, подолати труднощі можна тільки організу­вавши увагу. Яскраво виступає увага в цілеспрямованих діях людини під час планування, самоконтролю.

Отже, властивості особистості людини, розвиток їх та вдоско­налення справляють вплив на розвиток певних сторін уваги, але й розвиток уваги справляє вплив на формування рис особистості людини. Пройшла людина повз страждання та горе іншої люди­ни, не помітила, не звернула уваги раз, другий — ось і виховує­ться сухий, черствий егоїст. Проявивши увагу до людини один раз, не можна залишитися байдужим і вдруге — так формує­ться чуйність, проявляється інтерес до життя інших людей і все це впливає на погляди, переконання особистості.

Увага проявляється і формується в діяльності людини, і ді­яльність справляє певний вплив на якість та деякі особливості уваги, формуючи одні сторони уваги і залишаючи інші начеб у тіні.

У людей різних професій проявляються особливості уваги, пов'язані з характером їхньої трудової діяльності, яка вимагає прояву особливої, професійної уваги (наприклад, друкарці, сте­нографістці потрібна велика зосередженість та стійкість уваги; водієві потрібне вміння швидко переключати увагу; учителеві — розподіл та зосередженість уваги).

Види уваги

Увага може бути мимовільною (ненавмисною) і довільною (навмисною).

Увага, яка виникає без будь-якого наміру і без заздалегідь поставленої мети з нашого боку, називається мимовільною, або ненавмисною.

Мимовільну увагу спричинюють особливості діючих на люди­ну подразників. До таких особливостей належать:

1. Сила подразника — сильний звук, яскраве світло. При цьо­му важливе значення має відносна сила подразника (серед ціл­ковитої тиші легенький шерех привертає увагу), контраст овість подразників (серед маленьких предметів увагу привертає вели­кий, серед світлих предметів — темний), значення подразника для людини чи за певних умов (в загальному гамі важливе пові­домлення, вимовлене тихо, слабкий світловий сигнал, що має життєво важливе значення, плюскіт води для того, хто потерпає
від спраги, сприймаються як сильні подразники).

2. Новизна, незвичність подразника. Незвичайний легковий автомобіль нової марки привертає загальну увагу. Радянські люди, що відвідали ботанічний сад в Індії, розповідають, що се­ред багатьох квітів ботанічного саду їхню особливу увагу при­ вернула наша ромашка.

3. Рухомість предмета, а також початок або припинення дії подразника. Наприклад, гусінь нерухома — ми її не помічаємо,вона поповзла і негайно привернула нашу увагу.

Мимовільна увага виникає залежно від стану самої людини, пов'язана з її настроєм, переживаннями, очікуванням, потреба­ми, інтересами та ставленням до того, що діє на неї.

Ось приклад мимовільної уваги (із спостережень учителя): «Це було 12 квітня 1961 року. У класі стояла робоча тиша. У ко­ридорі почувся вигук: «Людина в космосі!» Робота припинилася, учні закричали, зіскочили зі своїх місць. Включили репродуктор. Почувся голос Левітана, передавали повідомлення ТАРС. Клас завмер, діти немов застигли, і їхні очі були прикуті до репродук­тора». Увага до повідомлення про політ космонавта виникла у дітей ненавмисне, мимоволі і зберігалася без будь-якого напру­ження з їхнього боку. Сильні почуття, викликані повідомленням, підтримували увагу.

Увага, що виникає внаслідок свідомо поставленої мети, нази­вається довільною, або навмисною.

Довільна увага виникла у людини і розвивалася в процесі праці, бо без здатності спрямовувати і підтримувати увагу в про цесі праці неможливо здійснювати трудову діяльність. У школя­рів довільна увага розвивається в процесі навчальної діяльності, виховання та самовиховання. У процесі навчальної діяльності потрібна чітка постановка мети, організованість, збереження та підтримування уваги в ході всієї роботи.

Збереження стійкої довільної уваги залежить від ряду умов.

1. Усвідомлення обов'язку у виконанні певної діяльності. Усві­домлення учнем обов'язку добре вчитися створює в нього навмис­ну увагу до навчальної роботи у тих випадках, коли щось зава­жає йому в цьому.

2. Чітке розуміння мети і завдання виконуваної діяльності. Учитель ставить завдання перед уч-нем — стежити, як читає інший учень, виправляти його помилки. Школяр уважно стежить за читанням, він усвідомив необхідність бути уважним.

3. Стійкість інтересів. Учень захоплений шаховою партією. Йому трапилися утруднення в позиції,

виникла втома, але увага не знижується.

4. Звичні умови роботи. У чітко визначений час і в певному місці школяр готує уроки, це підтримує його довільну увагу.

5. Створення сприятливих умов для діяльності, тобто виклю­чення негативно діючих сторонніх подра-зників (телевізійні пере­дачі, цікаве оповідання по радіо або гучна музика, крики та шум).

Довільна та мимовільна увага тісно пов'язані між собою, довільна може змінюватися мимовільною, а мимовільна — дові­льною. Наприклад, школяр почав читати задане вчителькою оповідання. Він читає тільки тому, що завтра його можуть запи­тати, ніякого інтересу немає, і школяр робить зусилля, змушує себе читати і бути уважним (тут виступає довільна, навмисна увага). Одна думка в оповіданні, пов'язана з цікавим прикладом, захопила хлопчика, напруження зникає, і школяр читає, не роб­лячи зусилля бути уважним — питання підпорядкувало його увагу (тут виступає вже мимовільна, ненавмисна увага). Та ось знову ідуть нудні розмірковування. Школяр читає далі, інтерес до читання зникає. Хлопчик з великим задоволенням припинив би читати, але треба — це урок, і учень робить над собою зусил­ля, читає і змушує себе бути уважним. Знову мимовільна увага змінилася довільною.

Окрім довільної та мимовільної уваги виділяють ще один вид уваги — післядовільна увага, яка поєднує в собі деякі риси до­вільної і мимовільної уваги. Післядовільною вона називається тому, що виникає на основі довільної уваги і після неї.

Ось третьокласник пише домашній твір на тему, як він провів літо. Спершу ця робота його зовсім не захоплює. Він береться за неї неохоче, раз у раз кидає її, робить великі зусилля, аби при­мусити себе працювати, нарешті зосереджується (довільна ува­га) . Та ось учень поступово захопився, пише вже охоче, зосере­джено. Картини літнього часу, пригод, подій так і встають перед його очима. Тут і купання, і риболовля, і походи в ліс по гриби, і весела гра. Школяр захоплений цим, так і спішить відобразити їх в своєму творі. Довільна увага перейшла в післядовільну. Післядовільна увага, як видно з наведеного прикладу, поєднує в собі деякі особливості довільної уваги (цілеспрямований характер, усвідомлення мети) і деякі риси мимовільної уваги (непотрібні вольові зусилля, щоб її підтримувати).

У навчальній діяльності школяра, як правило, наявні усі три види уваги.

Основні властивості уваги

Основні властивості уваги — обсяг, розподіл, зосередженість, стійкість (і абстраговуваність), переключення.

Обсяг уваги — це кількість об'єктів, які сприймаються одно­часно з достатньою чіткістю.

Обсяг уваги залежить від кількох причин.

1. Від особливостей сприйманих об'єктів. Не пов'язані між собою предмети сприймаються одночас-но числом від 3 до 5 (так, якщо на короткий час показувати окремі букви, то сприймають­ся 3—5 букв); пов'язані між собою об'єкти сприймаються від 12 до 14 (якщо показувати не окремі букви, а слова, то за цих самих умов сприймається 12—14 букв).

2. Від досвіду та практичної діяльності людини. Об'єм уваги учня, що починає читати, дуже малий, але під час опанування техніки читання, набуття досвіду у дитини збільшується і об'єм уваги, необхідний для читання.

3. Від поставленого завдання. Якщо перед учнем поставити завдання — відшукати на дереві дятла і спостерігати за ним, то школяр обмежить свою увагу лише одним птахом, а якщо йому дане завдання — швидко поглянути й перелічити курчат у квочки, то він намагатиметься розширити об'єм своєї уваги і схоплю­ вати одночасно більшу кількість курчат. Об'єм уваги у школяра збільшується, якщо він вклю-чається в діяльність, де необхідно розширювати об'єм уваги.

В учнів початкових класів (особливо в учнів І і II класів) об'єм уваги дуже обмежений.

Розподіл уваги — це одночасна увага до двох або кількох об'єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними.

Розподіляти увагу можливо й необхідно, у житті це потрібно весь час, а деякі професії вимагають неодмінного розподілу ува­ги (шофер, пілот, учитель). Учитель одночасно стежить за кла­сом і пояснює урок. Розподіл уваги потрібен і під час навчальної діяльності. Наприклад, учень повинен слухати, що пояснює вчи­тель, і стежити за тим, що він показує (карту, картину), або по­винен слухати й одночасно записувати.

Уміння розподіляти увагу виробляється в практичній діяльності. Дві роботи тільки тоді можна успішно виконати, якщо одна з них настільки засвоєна або легка, що не потребує зосере­дженої уваги, людина виконує її вільно, лише трохи контролює і регулює.

В центрі уваги у людини лише одна основна діяльність, а дру­га займає порівняно малу частину уваги, вона перебуває не в центрі уваги, а на периферії.

Під час дії, що вимагає великого і повного зосередження, інші дії, як правило, неможливі. Провадили такий досвід: нетренованій людині пропонували йти по вузькій колоді, зберігаючи рівновагу, й водночас розв'язувати задачу. Поєднати ці дві дії не вдавалося. Розв'язуючи задачу, людина втрачала рівновагу і па­дала з колоди, а зберігаючи рівновагу, вона не могла розв'язу­вати задачу.

Молодші школярі погано розподіляють свою увагу, вони ще не вміють цього робити, у них немає досвіду, тому не слід зму­шувати учня одночасно виконувати дві справи чи під час вико­нання однієї справи відвертати увагу на іншу. Проте поступово слід привчати школяра до розподілу уваги, ставити дитині такі умови, де це робити необхідно.

Зосередженість уваги — це утримування уваги на одному об'єкті або на одній діяльності, абстрагуючись від усього іншого. Учень робить модель. Він цілковито поринув у справу, не помі­чає, як іде час, не реагує на телефонні дзвінки, його можна гук­нути, покликати обідати — він не відповідає, а часом навіть і не чує. У цьому випадку кажуть про велику силу його зосередже­ної уваги.

Зосередженість уваги, як правило, пов'язана з глибоким дійо­вим інтересом до діяльності, до якої-небудь події чи факту. При­гадайте, яка тиша западає раптом в аудиторії, коли лектор почи­нає говорити про щось особливо цікаве або демонструвати щось для вас життєво важливе.

Зосередженість уваги, різна міра її може проявлятися в усіх видах уваги — не тільки в мимовільній, а й у довільній та після-довільній.

Стійкість уваги — це тривале утримання уваги на предметі чи якій-небудь діяльності. Коливання уваги — це періодичне відвер­нення та послаблення уваги до певного об'єкта або діяльності. Стійка увага може зберігатися протягом 10—15 хвилин, ко­роткочасні відвертання не мають значення для діяльності, але вони дають можливість маленької перерви у зосередженості. Виходить короткочасний і необхідний відпочинок, він непомітний і не руйнує стійкості уваги, але дає змогу зберегти увагу до цієї діяльності до 45 хвилин і більше.

Стійкість уваги допомагає зберегти цікава діяльність, рухо­мість об'єкта уваги (на нерухомому об'єкті увага зберігається приблизно 5 секунд), активна і різноманітна практична діяль­ність з предметом, активна розумова діяльність. Стійка увага зберігається в такій навчальній діяльності, яка дає позитивні ре­зультати, особливо після подолання труднощів, що викликає по­зитивні емоції: у школярів виникає почуття задоволення, радості, виникає бажання займатися цією роботою, і в подальшій діяль­ності ще до початку створюється настанова на стійку увагу.

Стан, протилежний стійкій увазі, називають нестійкістю ува­ги. Школярі легко відвертаються під впливом раптових, сильних подразників, а також емоційно діючих подразників. Нестійкість уваги може виникнути від непосильної, надміру широкої, неціка­вої чи нікому непотрібної роботи, механічної діяльності. На­приклад, учень дістає завдання зробити однорідні приклади з арифметики чи аналогічні вправи з мови. Учень робить перші приклади і пише перші вправи уважно, а далі працює механіч­но. Так виховується недбалість, а стійкість уваги занепадає.

Добрі навички уваги, виховані в початковій школі, зберіга­ються в учнів надовго. Так, у деяких класах можна спостерігати стійку виховану увагу. Велике значення має громадська думка класу — школярі засуджують тих учнів, які неуважно працю­ють на уроці та вдома. Тим самим створюються умови для ви­ховання уваги.

Переключення уваги — це переміщення уваги з одного об'єк­та на інший в зв'язку з переходом від однієї діяльності до іншої і з постановкою нового завдання. Навмисне переключення уваги завжди супроводжується деяким нервовим напруженням, яке виражається у вольовому зусиллі. Звідси зрозуміло, чому важко буває розпочинати нову роботу, особливо якщо вона не викли­кає приємних почуттів. Тому не рекомендується часто змінювати зміст і види роботи в процесі навчальної діяльності, якщо це спричинює школярам утруднення і вимагає великої перебудови характеру діяльності. Під час втоми та одноманітної роботи пе­реключення уваги є корисним і необхідним.

У переключенні уваги яскраво проявляються індивідуальні особливості людини. Уповільненість та швидкість переключен­ня уваги залежить від рухливості основних нервових процесів (гальмування та збудження). Деякі люди можуть швидко пере­ходити від однієї діяльності до іншої, а інші — повільно. У стом­леної людини переключення уваги уповільнене. Швидкість пере­ключення уваги залежить і від характеру попередньої та по­дальшої діяльності. Якщо діяльність була цікава (наприклад, гра), то переключитися з цієї діяльності на іншу, й особливо нецікаву, для школярів буває важко.

Неуважність

Цим словом позначають певний недолік уваги, що часто дає про себе знати під час навчання в школі. Розрізняють два види неуважності.

Перший вид неуважності — це ненавмисне, мимовільне від­вернення від основної діяльності. Людина ні на чому не може зосередитися, навіть цікава діяльність часом переривається з-за нестійкості уваги.

Неуважність у школярів проявляється в переключенні уваги учня на предмети, явища або власні думки, які не мають відно­шення до його занять у класі. Тому він припускає багато поми­лок на письмі і в лічбі, хоча часто знає правила, пропускає бук­ви, закінчення, спотворює зміст прочитуваних слів. Як прави­ло, дитина не помічає своїх помилок і з трудом виявляє їх само­стійно.

Така неуважність — результат поганого виховання. Дитина не привчається до зосередженої роботи, часто й самі дорослі за­важають їй під час виконання домашніх завдань. Багаторазове повторення такого стану стає звичним. Така неуважність може бути і тимчасовим станом. Виникає вона від втоми, поганого са­мопочуття, значних сторонніх подразників. Якщо цей тимчасо­вий стан систематично повторюється, то й він стає звичним.

Боротьба з неуважністю потребує тривалої роботи: неуваж­ним учням треба створювати такі умови, де б вони могли працю­вати не відвертаючи уваги, і виробляти в них звичку не відвер­татись під час роботи. Дуже важливо контролювати роботу ди­тини і привчати її до самоконтролю. Треба привчати дитину контролювати» не лише результати, кінець роботи, а й вчити контролювати роботу в процесі її виконання. Цікава робота мо­же стати першим кроком у подоланні неуважності — у форму­ванні стійкості і зосередженості уваги.

Другий вид неуважності — це наслідок надмірної зосере­дженості людини на роботі, коли вона крім своєї роботи нічого не помічає і часом не розуміє довколишніх подій. Такий вид не­уважності буває в людей, захоплених роботою, охоплених силь­ними переживаннями, та в людей, які не вміють розподіля­ти увагу або не можуть переключати увагу (мала рухомість уваги).

У молодших школярів неуважність цього виду проявляється дуже своєрідно. Коли учень пише виклад, він зосереджується тільки на тому, щоб передати зміст, і не помічає помилок, спо­творення слів. Коли ж школяр звертає увагу на правильне напи­сання слів, то зміст викладу часто буває дуже поганий.