Порушення права на перехресний допит; 4 страница

Показання підозрюваного - доказ, який підлягає перевірці нарівні з інши­ми доказами у справі. При оцінці показань підозрюваного необхідно врахову­вати психічний стан особи в момент її затримання чи взяття під варту. Дані, на підставі яких виникає і формується підозра, можуть бути отримані в результаті доказування, на підставі достатніх доказів. Вони є лише ймовірними, неповни­ми знаннями про злочин і особу, причетну до його вчинення. Підозра у кримі­нальному процесі - складова частина функції кримінального переслідування, це письмове твердження прокурора, слідчого, обгрунтоване достатніми доказа­ми про можливу причетність особи до вчинення злочину (ст. 277 КПК).

3. Відповідно до ст. 65 КПК свідок як суб'єкт кримінального проце­су - це фізична особа, стосовно якої є відомості, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим вона викликана на допит. Ця особа не повинна бути причетна до вчинення кримінального правопорушення. Свідком може бути особа, яка здат­на за своїм психічним і фізичним станом правильно сприймати явища і давати про них правильні покази. Процесуального статусу свідка така особа набуває з моменту виклику її для допиту у визначеному законом порядку (див. ст. комен­тар до ст.ст. 133, 134, 135 КПК).

Інформація (дані) про обставини справи може бути одержана свідком як в результаті особистого, безпосереднього сприйняття фактів (свідок-очевидець), так і зі слів інших осіб, які бачили або іншим шляхом їх сприймали (свідок з чу­жих слів). Тому особа може бути викликана і допитана як свідок і в тому випад­ку, коли вона безпосередньо не сприймала обставин, про які дає показання, але чула про них від інших осіб, одержала інформацію про них з документів тощо.

-------- ______________________________________________ 259

Показання таких свідків важливі тим, що дозволяють виявити і допитати свід-ків-очевидців, перевірити першоджерело інформації, одержати відомості про інші джерела доказів (документи, предмети тощо). Показання з чужих слів -особливий різновид показань, визнання яких доказами може бути при дотри­манні вимог, передбачених ст. 97 КПК.

Як випливає із ч. 5 ст. 95 КПК, свідок у своїх показаннях повинен виклада­ти лише факти. Вони повинні характеризуватися неупередженістю, об'єктивним викладом фактів, які він особисто спостерігав. Чим детальніше викладається відомий свідку факт, тим цінніше його показання. Зазвичай він опосередковує те, що сприймав органами чуття, але почасти показання мають характер су­джень і оцінок. Це пояснюється тим, що факти спочатку сприймаються, а по­тім відтворюються свідком. Тому неможливо уникнути суджень та оцінок, які являють собою логічну форму виразу мислення. Зрозуміло, що судження про факти не може замінити показання про них. Не можна не враховувати того, що на практиці такі показання треба зводити до мінімуму, оскільки окремі з них мають цінність, якщо обґрунтовуються фаховими знаннями, значним життєвим досвідом. Наприклад, коли лікар дає показання щодо характеру хвороби, авіа-інженер про технічний стан літака тощо, що не виключає їх допиту в порядку, передбаченому для експертів. Про це йдеться в ч. 6 та 7 ст. 95 КПК.

До предмета показань свідка належать обставини, що мають пряме чи опосередковане відношення до події злочину, злочинного діяння відомих осіб, форми вини, наслідків злочинного діяння, даних, що відносяться до показань інших свідків, експертів, їх висновків, а також відомості про факти, що харак­теризують особу підозрюваного, обвинуваченого та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим. Знання характеру цих взаємин (нормальні, дружні, родин­ні, ворожі, неприязні, відсутні будь-які відносини, бачив вперше тощо) дозво­лить дати правильну оцінку відповідних показань.

4. З одного боку, дані, що повідомляються потерпілим, можуть відіграти важливу роль у встановленні обставин, які підлягають доказуванню, з іншого -потерпілий, як правило, є таким учасником процесу, який має власний інтерес у справі. Він відстоює свої процесуальні права в кримінальному судочинстві. Вод­ночас, показання потерпілого можуть містити елементи необ'єктивності, напри­клад, вони можуть бути пов'язані з тим, щоб пом'якшити можливу непристой­ність своєї поведінки або посилити ступінь вини обвинуваченого. Ці обставини повинні враховуватися під час допиту потерпілого. Показання потерпілого - це дані, повідомлені ним на допиті під час проведення досудового розслідування чи в судовому засіданні. Допит потерпілого повинен проводитись на підставі вимог, зазначених у ст.ст. 224, 225, 353 КПК. За кримінальною процесуальною природою показання потерпілого багато в чому схожі з показаннями свідка. Предметом показань потерпілого можуть бути будь-які обставини, встановлен­ня яких необхідне для правильного вирішення справи. До цих обставин входять і взаємовідносини потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим. Встановлення таких взаємин може допомогти поновити картину події, яка відбувалася.

Зміст показань потерпілого має певні особливості. Вони в більшості ви­падків пов'язані з обставинами злочинного посягання (місцем, часом, спосо­бом вчинення злочину, особою, що його вчинила, тощо). Значним може бути і обсяг відомостей про фактичні обставини справи, які відомі лише потерпілому і особі, що вчинила злочин (наприклад, коли злочинне посягання здійснюва­лось у відсутності інших осіб). Думки і припущення потерпілого, повідомлені ним при допиті, є невід'ємною частиною його показань. Вони повинні бути зафіксовані в протоколі допиту і підлягають обов'язковій перевірці в процесі доказування. Будь-які показання потерпілого, перш ніж вони будуть викорис­тані при прийнятті рішень, повинні бути перевірені. Перевірка здійснюється шляхом співставлення з доказами, які є у справі. Це дозволяє впевнитись у частковому чи повному збігові показань з іншими доказами.

5. Важливим є те, що показання, отримані від обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка, експерта на досудовому розслідуванні, неє обов'язковими для суду. Вони можуть використовуватися лише для прийняття рішень в стадії досудового розслідування, але в суді підлягають перевірці та дослідженню в порядку, передбаченому КПК для судового розгляду. Тільки піс­ля цього, визнавши показання достовірними, суд може їх використовувати для обгрунтування судових рішень. Із цього можна дійти висновку, що показання як докази формуються за участі сторін обвинувачення, захисту, потерпілого в судовому порядку, що значно підсилює їх процесуальну та логічну складову, оскільки на їх утворення впливають рівною мірою учасники процесу з різними процесуальними інтересами.

Стаття 96. З'ясування достовірності показань свідка

1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку
запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає пока­
зання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки
достовірності показань свідка.

2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право
надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокре­
ма, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шах­
райство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

3. Свідок зобов'язаний відповідати на запитання, спрямовані на
з'ясування достовірності його показань.

4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узго­
джуються із його показаннями.

1. Серед позитивних ознак положень доказового права в КПК є те, що на досудовому розслідуванні і в судовому розгляді сторона захисту, потерпілий мають можливість впливати на формування і оцінку доказів. З цією метою КПК наділено сторону захисту, потерпілого правом на участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, ініціювати проведення процесуальних дій, у разі участі в

■---- ,------------------------------------------------------------------------------------- 261

них ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, оскаржувати до суду рішення та дії слідчого, прокурора (ст. 42 КПК). У та­кий спосіб можуть перевірятися показання свідка на досудовому розслідуванні і в судовому розгляді (ст. 352 КПК) на предмет їх достовірності.

2. Категорія «достовірність» тлумачиться по-різному у філософській та
процесуальній літературі як істинне знання, що підтверджується відповідними
даними, відповідність доказів об'єктивній дійсності. Видається, що достовір­
ним є таке знання, що не викликає сумнівів і вже не потребує обгрунтування.
Істинне знання завжди достовірне, а також достовірне завжди істинне. Таким
чином, достовірність включає істинність знання (відповідність дійсності) і об­
грунтування цієї істинності, що адресується відповідному адресату.

3. Оцінка достовірності - це процес, який відбувається в ході проведення
слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, висуненні вер­
сій і прийнятті процесуальних рішень. Виходячи з викладеного, оцінка досто­
вірності показань свідка залежить: 1) від характеру показань свідка. Для цього
необхідно з'ясувати, джерелом якої життєвої обставини є ці показання, чи до­
статньо повно підтверджуються ці факти в показаннях, чи відноситься подія до
обставин, що підлягають доказуванню, умови сприйняття обставин, наявність
потерпілого, прогалин в обгрунтуванні, логічність викладу показань тощо;
2) від особи свідка, що має значення для оцінки його показань - наявність за­
цікавленості, в результатах провадження, службових, родинних взаємин з ін­
шими учасниками процесу, його психологічні особливості, здатність сприй­
мати і давати правдиві показання, репутація свідка, характеристика як члена
суспільства тощо; 3) від співвідношення показань свідка з іншими доказами у
провадженні з метою з'ясування суперечностей або узгодженостей між ними.

Все це дає можливість дати відповідь на два запитання: чи можна вважати показання свідка достовірними; чи мають місце в дійсності факти, викладені в показаннях. Для досягнення такої мети і спрямовані дії сторін криміналь­ного провадження, передбачені в коментованій статті. Див. також коментар до ст.ст. 87, 88 КПК.

Стаття 97. Показання з чужих слів

1. Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, пись­
мовій або іншій формі, щодо певного факту, яке грунтується на поясненні

іншої особи.

2. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів
незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення,
у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно
з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов'язаний враховувати: 1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з'ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які
подавалися або можуть бути подані;

3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру
щодо їх достовірності;

4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояс­
нень;

5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сто­
рони, проти якої вони спрямовані;

6) співвідношення показаньз чужих слів з інтересами особи, яка на­
дала ці показання;

7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або при­
чини неможливості такого допиту.

3. Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:

1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяж­
ку фізичну чи психічну хворобу;

2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряю­
чись вимозі суду дати показання;

3) не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було вста­
новлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

4. Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони
погоджуються визнати їх доказами.

5. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів,
якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обста­
вин, за яких особа не може бути допитана.

6. Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту
чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтвер­
джується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами,
відмінними від положень частини другої цієї статті.

7. У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом по­
казання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробіт­
ником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб,
наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу
під час здійснення ними кримінального провадження.

1. Органи досудового розслідування та сторона захисту і потерпі­лий зацікавлені в отриманні доказів із першоджерел, коли особа особис­то сприймала факти, що мають значення для кримінального проваджен­ня, із первинних джерел інформації (ст. 91 КПК). Такі докази відносяться до числа більш надійних, оскільки до мінімуму зводиться кількість носіїв фактичних даних і їх інтерпретаторів. Такі властивості первинних доказів зменшують вплив суб'єктивного чинника і надають їм більш переконливий характер.

2. Використання показань з чужих слів як доказів - не загальне прави­ло, а його виняток. В таких доказах закладена можливість помилки з причин суб'єктивного чинника. Вони формуються пізніше від первинних і на їх осно­ві. Показання з чужих слів залежать не лише від змісту первинного джерела, а й від загальних закономірностей передачі і сприйняття інформації на кожному етапі ретрансляції. При передачі фактичних даних відбувається їх фільтрація і зміна. Відтак, у їх змісті не виключається надмірна частка суб'єктивності. Тому необхідність в їх отриманні може виникати в таких випадках: 1) коли значимість такого доказу надає додаткову і єдину можливість суду встановити істотні обставини для кримінального провадження, а також коли без наявнос­ті такого доказу неможливо довести необхідну обставину для провадження; 2) якщо використання такого доказу є виправданим у ситуації відсутності первинних доказів або їх сумнівності; 3) коли первинний доказ втрачений або його неможливо отримати; 4) коли за допомогою показань з чужих слів є мож­ливість віднайти інші докази, до яких слід звернутися для перевірки фактів, що мають значення для провадження; 5) коли дані, отримані з чужих слів, мо­жуть слугувати засобом перевірки інших доказів кримінального провадження; 6) коли показання з чужих слів може використовуватися як засіб заміни пер­винного доказу.

3. У ч. 2 коментованої статті викладені умови допустимості показань з чужих слів як доказів у кримінальному провадженні. При цьому треба мати на увазі, що такі докази повинні відповідати вимогам, викладеним в ст.ст. 84-89 КПК, оскільки загальне поняття доказу включає найбільш істотні ознаки як для всіх доказів, так і для кожного окремого виду доказів. Закон виходить із реаль­ності загального, особливого і окремого, коли встановлює вимоги для доказів щодо визначення їх правової природи, процесуального режиму їх формування та перевірки. Відповідно до положень ст. 97 КПК правом визнання таких дока­зів допустимими наділений лише суд. Це не означає, що збирати такі показання не дозволяється в стадії досудового розслідування. Згідно з ч. 1 ст. 65 КПК свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що під­лягають доказуванню під час кримінального провадження і яка викликана для надання показань. Відповідно до ст. 133 КПК слідчому та прокурору надається право викликати для допиту як свідків таких осіб. їх показання можуть вико­ристовуватися як докази лише в стадії досудового розслідування для прийняття відповідних процесуальних рішень.

4. Використання показань з чужих слів повинно відбуватися за прави­
лами застосування непрямих доказів. Видається, що такі докази не можуть
достовірно встановлювати спірні факти. На одних лише показаннях з чужих
слів не можуть грунтуватися підозра та обвинувачення, тільки в сукупності
з первинними доказами вони можуть визнаватися достатніми для прийняття

судових рішень.

5. У ч. 2 ст. 97 КПК викладені правила, якими слід керуватися суду при ви­
рішенні питання про допустимість показань з чужих слів як доказів, незалежно

від можливості допиту особи, яка надала первинні пояснення. Вони стосують­ся значимості таких показань для кримінального провадження, характеристики осіб, які надали первинні і похідні пояснення, умови і способи їх отримання, узгодженість з іншими доказами, наявність зацікавленості у свідків, а також можливості перевірки показань з чужих слів шляхом допиту особи, що надала первинні пояснення.

6. В ч. 7 коментованої статті обгрунтовано вказується на недопустимість показань з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітни­ком оперативного підрозділу стосовно пояснень осіб, наданих їм під час кримі­нального провадження. Така заборона пов'язана з тим, що вказані особи мають у провадженні процесуальний інтерес (на стороні обвинувачення). Такі пока­зання не можуть визнаватися доказами, оскільки отримані із неналежного про­цесуального джерела.

§ 4. Речові докази і документи

Стаття 98. Речові докази

1. Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчи­
нення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або
містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи
обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому
числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші,
цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

2. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазна­
чені в частині першій цієї статті.

1. Предмети, які можуть бути речовими доказами, найчастіше виявляють­
ся під час проведення слідчих (розшукових) дій та слідчих негласних (розшуко-
вих) дій - огляду, обшуку тощо. При цьому вони згідно з вимогами ст. 237 КПК
оглядаються, можуть бути сфотографовані. Лише після того, як слідчий, про­
курор встановить належність предметів до провадження (вони були знаряддям
вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних
дій, набуті злочинним шляхом (гроші, цінності та інші речі) або можуть бути
засобами для розкриття злочину і виявлення винних чи для спростування об­
винувачення або пом'якшення відповідальності), він складає вмотивовану по­
станову про приєднання предметів до справи як речових доказів.

2. Речові доказі, як правило, є первинними, але у деяких випадках вони
можуть бути похідними. Йдеться про випадки, коли не можна вилучити на міс­
ці події слід в оригіналі без суттєвих його пошкоджень, — тоді виготовлюють
його зліпок. Після його виготовлення з додержанням вимог закону (див. комен­
тар до ст.ст. 104, 105 КПК), коли копія сліду забезпечує точність відтворення
його особливостей, - це також буде речовий доказ: хоча він і не є оригіналом,
але буде незамінним.

-------------------------------------------------------------------------------------------- 265

Якщо отримують зразки для порівняльних досліджень (див. ст. 245 КПК), то йдеться вже не про речові докази, а про предмети (речовину), які відіграють допоміжну, інструментальну роль при експертному дослідженні і які, на від­міну від речових доказів, не єнезамінними.

До знарядь злочину можуть бути віднесені як предмети, які спеціально були виготовлені або пристосовані для вчинення злочинів (кастет, відмичка, об­різ гвинтівки), так і предмети, які мають певне призначення в іншій області, не пов'язаній зі злочинною діяльністю, - військовій, медичній, побутовій тощо (пістолет, ніж, автомашина).

До предметів, які зберегли на собі сліди злочину, відносяться предмети з ма­теріальними слідами злочину, які неможливо відокремити від їх поверхні. У такому разі сліди вилучаються разом з предметом (відбитки пальців рук, зубів, взуття тощо).

Речові докази - об'єкти злочинних дій - це предмети, на які було безпо­середньо спрямоване злочинне посягання (гроші, цінності, автотранспорт, різні промислові товари).

До речових доказів коментована стаття відносить також гроші, ціннос­ті та інші речі, набуті злочинним шляхом. Йдеться про все, що було набуто за викрадені або отримані іншим злочинним шляхом гроші і цінності (об'єкти злочинних дій). Це можуть бути гроші, отримані після реалізації матеріальних цінностей, набутих злочинним шляхом. У такому разі це буде підтвердженням такої реалізації, і тут не мають значення індивідуальні ознаки отриманого в результаті таких дій.

Всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину, виявлен­ня винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності, також можуть бути визнані речовими доказами. Сюди, наприклад, можна віднести знайдені на місці події дрібні предмети (ґудзики, недопалки, часточки фарби тощо) або продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, акцизні марки тощо).

С т а т т я 99. Документи

1. Документам є спеціально створений з метою збереження інформації
матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових зна­
ків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ
факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених
частиною першою цієї статті, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії ін­
формації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального
провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами,
згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи про­
цесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за до­
помогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриман­ням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам цієї статті,є документами та можуть вико­ристовуватися в кримінальному провадженні як докази.

3. Сторона кримінального провадження, потерпілий зобов'язані на­
дати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а
оригіналом електронного документа - його відображення, якому надаєть­
ся таке ж значення, як документу.

4. Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом,
як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

5. Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допусти­
мими й інші відомості, якщо:

1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо
він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;

2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступ­
них правових процедур;

3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримі­
нального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

6. Сторона кримінального провадження, потерпілий мають право на­
дати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю
досліджувати в суді, а на вимогу суду - зобов'язані надати документи у по­
вному обсязі.

7. Сторона зобов'язана надати іншій стороні можливість оглянути або
скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому
цією статтею порядку.

1.У ч. 1 ст. 99 даються визначення поняття документа-доказу у криміналь­
ному провадженні. Документ-доказ повинен відповідати вимогам належності і
допустимості (ст. 84 КПК). У документі повинно бути вказано конкретне джере­
ло відомостей про обставини та факти, що підлягають доказуванню з тим, щоб у
випадку необхідності його можна було перевірити процесуальним шляхом.

2. Посадові та службові особи, які викладають дані в документах, повинні
відповідати вимогам, що до них пред'являються, і їх компетенції. Компетенція
суб'єкта, що підписує документ, похідна від компетенції того органу, який він
представляє, і складається з таких елементів: сфери і галузі застосування по­
вноважень цього органу; повноважень особи у цьому органі. Особа, яка складає
офіційний документ, є посадовою чи службовою особою, що діє в межах нада­
них їй повноважень.

Джерелом доказу документа є автор документа. Правове положення дже­рела доказів у цьому випадку визначається компетенцією автора документа, яка обмежується межами його функцій. Документи можуть мати офіційний

-------------------------------------------------------------------------------------------- 267

характер, коли вони виходять від державних органів організацій (акти ревізій, документальних перевірок тощо). Авторами документів можуть бути і громадя­ни, коли представляються угоди, розписки та інші акти, пов'язані з реалізацією прав та обов'язків. У діяльності слідчих органів мають місце факти отримання від громадян відео-, звукозаписів про факти злочинної діяльності. При вирі­шенні питання про залучення їх до провадження як доказів необхідно керу­ватися рішенням Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 р. за по­данням СБУ «Про офіційне тлумачення ч. З ст. 62 Конституції України», згідно з яким ініціативне використання громадянином технічних засобів для фіксації злочинного діяння розцінюється як порушення конституційних прав особи і є підставою для визнання таких доказів недопустимими. Документи, що вихо­дять від некомпетентного органу, посадової і службової особи, від неналежного громадянина не можуть бути доказами.

4. Документ-доказ має зміст і форму. Зміст документа - це дані, які ві­
дображені в ньому у відповідній формі. Форма документа - це його зовнішні
ознаки, матеріал, на якому він виготовлений - на папері, тканині, фотоплівці,
кінострічці, магнітній стрічці, з допомогою букв, телеграфних і типографських
знаків, креслень, цифр, малюнків, зображень і іншими способами, що забез­
печують однозначне розуміння змісту документа колом осіб, для яких він при­
значений.

5. Як вбачається зі змісту ст. 99 КПК, документи можуть виникати у
зв'язку з кримінальним провадженням і поза його межами.

6. Вимоги, що пред'являються до документів-доказів у кримінальному
провадженні: а) дані, що зафіксовані в документах, повинні мати значення для
кримінального провадження (ст. 91 КПК); б) документи повинні мати дані,
носії яких відомі і можуть бути перевіреними, необхідні реквізити, дату, міс­
це складення і реєстрації (прізвище, ім'я та по батькові посадовця, який його
склав, необхідні підписи, штампи, печатки, супроводжувальні листи тощо), ан­
кетні дані громадянина, який його представив і джерело інформації; в) повинен
бути дотриманий встановлений КПК порядок збирання доказів.