Стильові пріоритети у творчості С. Черкасенка

В літературі Черкасенко дебютував віршами в «Літературно-науковому віснику» (1904). Творчість Спиридона Черкасенка багатогранна, зачинаючи від поезій й закінчуючи публіцистикою він друкувався майже в усіх українських газетах і журналах на Західно Українських землях і в еміграції. Черкасенко писав: вірші, оповідання, п'єси, наукові та педагогічні розвідки, публіцистичні огляди–статті, крім того він був упорядником навчальних посібників. Спиридон Феодосійович творив, здебільшого, під своїм прізвищем — Спиридон Черкасенко, але, час–від–часу, він послуговувався й псевдонімами: Провінціал, Стах Петро та інші. Від гостросюжетних п'єс із шахтарського життя до історичних драм, від оповідок шахтарської буденності до історичного роману, від соціально–побутових віршувань до глибоких педагогічно–публіцистичних роздумів — такий ось творчий шлях Спиридона Черкасенка–письменника:

Я підкорив тебе своїм коханням,

О полохлива, дика сарно!

Не викликай же давнього зітханням,

Коли тепер так гарно!

* * *

До серця ланцюгом з квіток нев'ялих

Тебе припнув я, дика сарно, -

Даруй огонь бажань моїх зухвалих

і не змагайся - марно!..

Перша поетична збірка Спиридона Черкасенка носила назву «Хвилини» (1909). Вона засвідчила, як автор шукає власні шляхи, задля поетичного відтворення довколішнього світу. Поетичною родзинкою стала його лірика, у вигляді музично «озвучених» замальовок: «Симфонія ночі», «Серенади», «Романси», «Тихої ночі». Ну і звичайно, що перші літературні кроки Черкасенка мусіли засвідчити то довкілля в якому він перебував та увесь його внутрішній стан (молодого та дієвого педагога–літератора). Тому й стріли читачі в особі автора — поціновувача й оспівувача шахтарських буднів, який передавав віршах особливі почуття внутрiшньоï напруги i спiвчуття до важкоï і виснажливої пiдземноï працi:

Тихо у вогкiй пiтьмi

В шахтi, на днi.

Стiни ридають нiмi,

Мокрi, бруднi.

Буйними краплями пiт

Очi слiпить,

Лампи смердючоï гнiт

Блима, чадить.

А вже у 1917–1921 pоках Черкасенко постає перед читачем камертоном тогочасся і передає настрої українського суспільства тієї доби, відтворює картини буремних, революційних зрушень, пересипаних бойовими закликами, національно-патріотичними гаслами. З тих пір він і зачав звертатися, у своїй творчості, до героїко–історичної традиції. Майже дві третіх усіх поезій поета написані на патріотичні теми, а ще яскравішою виступає його творчість в боротьбі за державність проти польських і російських окупантів. Він виступає з закликом об'єднання в обороні рідної землі. Пройнятий цим соборницьким духом він написав цикл поезій «Братам галичанам» (1919 р.)

Підсумком двадцятилітньої поетичної творчості Спиридона Черкасенка стали його «Твори», які він видав у Відні 1920–1921 pоках під псевдонімом «Петро Стах». Ці «Твори» склали три томи оригінальної лірики, й були присвячені його побратиму-другові Юркові Сірому. Більшість цих творів носили патріотичну спрямованість (для прикладу «Брате!» пам'яті героїв Крут, «Гайдамаки», «Гей, пластуни! Гей, юнаки!».Слід відмітити, що багато своїх драматичних творів Спиридон Черкасенко створив віршованими, тобто й надалі не відмовлявся від своєї поетики, а вибрав більш складнішу та маштабнішу її інтерпретацію.

Уже від початків своєї літературної діяльності Спиридон Черкасенко працював і в жанрі прози, пишучи: оповідання, нариси, фейлетони. Більшість з них публікувалися в тодішній українській пресі, а згодом, ним була опублікована перша його прозова збірка — «На шахті». Саме в цій збірці Черкасенко заявив себе яскравим змальовувачем важкої шахтарської буденності за часів царату. У цих творах письменник змальовував шахтарiв, ïхнiй побут, участь iнтелiгенцiï у громадському життi, а також зобразив дитячий свiт шахтарських виселкiв (ця тема так захопила автора, що слідуюча збірка була цілком присвячена їй).

Невдовзі, Спиридон Феодосійович видав другу свою збірку прози — це був цикл оповідань про дітей, написаний 1910–1912 pоках. «Маленький горбань та інші оповідання» були писані народним вчителем, який відобразив свої педагогічні напрацювання та спостереження. Помітно, що і в цій книжці письменник не відмовлявся від довкола шахтарських тематик і перед читачем постають радостi, втiхи та страждання дiтей шахтарських селищ.

Універсалізм Спиридона Черкасенка підтвердила збірка «Жарти Сатира» (1913). Сатирично-бурлескна книга дошкульних оповідок торкалася різних сфер тогочасся. Автор дотепно змалював фантазії-прагнення тодішньої інтелігенції та відусобленість її від сучасників, а найбільше перепало: лукавому чиновництву, різномасним казнокрадам та засаленим багачам.

І знову шахтарська тема, тепер уже в збірці «Вони перемогли», виданій в революційно–буремні часи 1917 року. Поряд з тим, частина оповідань цієї збірки присвячено гіркій долі народного вчительства, а тако, певне новаторство в украïнськiй лiтературi, теми про тварин, якi в малих творах Черкасенка постають у внутрiшнiх почуттях, переживаннях із зображенням внутрiшнього свiту тварин, та ïхню вiрнiсть людинi. Але основний лепмотив усіх цих оповідок: в них вимальовується широка картина шахтарськоï дiйсностi, яка вже дихала революцiйним передгроззям.

Після тривалої паузи, яку взяв Черкасенко, в напрямку прози — він уже в еміграції написав «Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів». У виданому у Львові, в 1937 році, романі відтворено події в Україні на початку XVII століття. Твір був написаний у 1934 році в Горних Черношицях, перше видання було 1937 року у Львові. Книга написана, як роман з козацьких часів для молоді і стала тогочасним бестселером, здобувши широку популярність на Західній Україні (на Центральній і Східній його просто не друкували). Перевидання вийшло у Вінніпезі в Канаді в бібліотеці Клубу Приятелів Українстької Книги (1952). Цей твір дає повну відповідь на те, ким був Спиридон Черкасенко, які цінності, життєві правила він обстоював до самого кінця його життя.

Як уже помічалося, Спиридон Черкасенко був всестороннім літератором, тому уже з перших кроків в літературі він попробував писати і п'єси-драми. І згодом, таки, драматургія стала улюбленим літературним заняттям Черкасенка. Він створив свій поетичний театр, яким намагався утвердити новий напрям сценічного мистецтва: поєднати досягнення традиційного українського побутового етнографічного театру з новими пошуками в цьому жанрі. Можливості побутово-реалістичної драми на початку XX століття були вже вичерпані, тому молодше покоління драматургів — Леся Українка, Олександр Олесь, Володимир Винниченко, Спиридон Черкасенко — почали орієнтуватися на європейську неоромантичну або символістську драму. Звичайно, Черкасенко не поривав зв'язків із старим театром, тому, поряд із типово символістськими драмами, він — автор соціально-побутових п'єс. Водночас, він багато уваги приділяє драматургійній обробці чужих сюжетів, скооперувавшись з театральною трупою Миколи Садовського.

Перші його драматичні спроби припадають на 1908 рік — ескіз «Жах», етюд «Повинен», які стали відлуння буремних подій 1905–1907 pоків, вони відтворюють революційні настрої в робітничому й селянському середовищі. Твори ці належать до типово символістської драматургії, тут діють образи-символи, особисте тут підпорядковане громадському, а події 1905–1907 pоків трактуються автором, як сувора необхідність у боротьбі зі світом несправедливості. Однією з кращих, а відтак і популярних, серед ранніх драматичних творів Черкасенка стала п'єса «Хуртовина» (написана теж в 1908 році). Та драма, ця, так і не мала сценічного втілення, оскільки її було конфісковано, а автора засуджено на один місяць ув'язнення — за вилучені, під час обшуку, книжки.

А через кілька років, про Спиридона Черкасенка знову заговорили в літературних колах, оскільки його драма «Земля» (1913) стала помітною подією в українському театральному житті, в ній відображено погляди народників та ідеалізація селянства. І з тих пір, Спиридон Черкасенко постав, в очах інтелігенції, непересічним драматургом, підкоривши їх своєю п'єсою «Казка старого млина» (1913). Ця, типово неоромантична, драма, написана майже одночасно з «Лісовою піснею» Лесі Українки, вона вписується в контекст європейської неоромантичної, модерністської драми. У центрі твору — конфлікт між патріархальним укладом українського життя і новими капіталістичними відносинами, це реквієм тій мрії, що її витворила українська селянська поетична традиція. Помітною подією в українському театральному житті стала також драма «Земля» (1913), де знайшли відбиття погляди народників та ідеалізація селянства.

Новою драматичною віхою для Черкасенка стали часи революційних віхол 1917–1919 років. На хвилі патріотизму та народного пробудження, Спиридон Черкасенко звернувся до схожих історичних часів, саме історичних фактів, якими рясніла українська історія. Так постала навідоміша його трагедія — «Про що тирса шелестіла…» видана в 1918 pоці, і на її титулі — присвята «велетневі рідної сцени Миколі Садовському». Ця п'єса написана віршованою мовою, містить чимало пісень, і своєю популярністю завдячує музиці Кирила Стеценка, створеній для цієї п'єси. Саме в цих п'єсах (частково передбачивши недалеке майбутнє для своїх однодумців та прибічників) Спиридон Черкасенко проявив свій талан та глибоке знання суспільних реалій тогочасся і зумів їх перекласти на літературну основу — як застереження для нащадків.

Зачинаючи з 20-х років, почалася еміграційна епоха педагога-літератора, і коли ж Спиридон Черкасенко змирився з долею вигнанця, відновив свої літературні нахили. Створивши п'єси «Вечірній гість» (1924), «Сміх» (1924), «Лісові чари» (1924), «Бідний Лесько» (1926), «Лібуша в таборі» (1925), «Хай живе життя» (1930), «Вигадливий бурсак» (1937), «До світла, до волі» (1937) — вони були адресовані, здебільшого, дитячо–юнацькій аудиторії, маючи пригодницький сюжет і привабливих героїв. Адже в цей час автор дуже плідно працював і на педагогічній ниві й, бачачи перспективу української молоді на західних теренах України, автор своїми творчими поривами підтримував їх прагнення пізнання української історії та духу (адже в ті часи дуже популярними серед молоді й дітей були театральні постановки, відтак самодіяльні театральні колективи були чи не в кожному селі, а то й не одна така трупа).

З часом, коли Спиридон Черкасенко освоївся в українському еміграційному колі (беручи участь в політичних та суспільних рухах українства) — він знову навернувся до історичної ретроспективи в драматургії. Так, наприкінці 20–х — на початку 30-х років Черкасенко звернувся до історичної драми, зокрема — «Коли народ мовчить» (1927), «Северин Наливайко» (1928), «Ціна крові» (1930), «Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта» (1931). Цікаво, що два останні твори написані на теми, які розробляла й Леся Українка («На полі крові», «Камінний Господар»). Апофеозом історичного драматизму, в задумі Спиридона Черкасенка, мала стати історична трилогія, задум якої він тривалий час виношував та нарікши її назвою «Степ». І ось уже, у вересні 1928 року, він завершив роботу над першою її частиною — історичною драмою «Северин Наливайко» (надрукована — 1934 року); потім була друга частина трилогії — «Богдан Хмель», та вона так і залишилася неопублікованою; а ось про написання третьої частини достеменних свідчень так і немає. Художньо–фактичним матеріалом для драми «Северин Наливайко» стала розвідка Пантелеймона Куліша про походеньки народного месника Северина Наливайка, подана в «Почини лихоліття ляцького і перві козацькі бучі» (1865) та його «староруська драма» «Цар Наливай» (надрукована 1900 року). Черкасенко лише відштовхнувся від Кулішевого матеріалу, створивши цілком самобутній твір, показавши козацтво відважним лицарством, що виборює волю й незалежність України.

Останніми п'єсами Спиридона Черкасенка стали історичні драми «Коли народ мовчить» (1933) і «Вельможна пані Кочубеїха» (1936) присвячені добі гетьманування Івана Мазепи, тут відтворено стосунки старого гетьмана з Мотрею Кочубеївною і його намагання визволити Україну з-під російського ярма. Ці завершальні «драми ідей», яскраво розкривали талан автора у відображенні історичної достовірністі, часового реквізиту, тоді ж як, автор ще й дбає про динамізм сюжету, сценічний рух, прозорість ідеї — щоб стало зрозуміло тамтешньому українському середовищу. Саме таке образно-стильове, жанрове й тематичне багатство, поетика й проблематика творів Спиридона Черкасенка яскраво віддзеркалюють ідейно-художні пошуки української драматургії першої половини XX століття. А сам, Спиридон Черкасенко, впевнено заявив про себе як драматург. На сьогодні відомо близько 50–ти його драматичних творів: трагедій, драм, комедій, одноактівок, скетчів, етюдів, створених в традиції народної творчості.

Однак , недивлячись на те ,що Черкасенко створив дуже багато творів на основі творчості різних авторів , він все ж таки зміг зберегти свої приорітети і залишитись індивідуальним письменником , якого пам’ятають і нині.