Особливості медсестринського догляду за пацієнтами похилого віку із захворюваннями опорно-рухового апарату.

Проблема — біль — спостерігається у 25—50% ППВ, які проживають вдома, і в 45—80% — у закладах, де за ними доглядають. Неліковаиий біль дає серйозні наслідки, зокрема депресію, зниження адаптації в суспільстві, порушення сну, неповна справність, повільне одужання і підвищені витрати на охорону здоров'я. Хоч 60—70-літні пацієнти спроможні повідомляти і оцінювати ознаки болю, але часом оцінка може бути ускладненою. Такими ускладнюючими обставинами є погіршення зору і слуху. Пізнавальні порушення пов'язані з делірієм, деменцією та іншими неврологічними захворюваннями, культурні бар'єри і помилкове переконання, що біль є неминучою складовою старіння. Багато ППВ нечітко відповідають на запитання про біль. При порушенні пізнавальних здібностей і мовлення не можуть описати відчуття дискомфорту і осмислити болючі відчуття, що перешкоджає їхньому обстеженню. Медична сестра повинна використовувати прості, доступні інструменти для оцінки болю. Рекомендують вербальну описову шкалу, тому що в ній використовують знайомі слова: незначний біль, легкий біль, помірний біль, сильний біль, екстремальній біль і біль такий сильний, який ледве можна терпіти. Також можна використовувати синоніми болю: болючість, стиснення, печіння, простріл, тиснення, запалення, незручність. Щодо ППВ, які не розмовляють, потрібно спостерігати за їхньою поведінкою — мімікою, специфічними рухами тіла (розтирання, фіксація, оберігання, торкання), голосовими сигналами (стогін, крик). Іншими проявами болю можуть бути: поганий апетит, депресивний стан, порушення сну, неспокійна поведінка, опір при догляді, плач. ППВ з порушеними пізнавальними функціями можуть забути про біль, якщо сидітимуть спокійно, тоді можна оглянути уражену ділянку пацієнта, пропальпувати підозріле місце.

Для ППВ із захворюваннями опорно-рухового апарату типовим є біль у суглобах, кістках і м'язах. Він буває різної інтенсивності, тривалості, відповіддю на лікування і ступенем функціональних порушень. Відчуття болю погіршує якість життя пацієнта і часто супроводжується зниженням фізичної активності з усіма небажаними для цього контингенту наслідками. Наприклад, обмежена рухливість створює несприятливі умови для діяльності серцево-судинної і дихальної систем, підвищує ризик виникнення потенційних проблем, пов'язаних з венозними тромбозами ніг і легеневими емболіями, зумовлює атрофію м'язів і прогресування інволюційного остеопорозу, розвиток пролежнів, погіршує функцію кишок, впливає на соціальний статус ППВ. Окрім того, часте застосування для знеболення НПЗП та інших знеболювальних, як за призначенням лікаря, так і з власної ініціативи, часто є причиною розвитку патологій органів травлення (ерозивні ураження, кровотечі). Вони роблять свій внесок у поліморбідність захворювання, що характерна для ППВ, посилюють тяжкість стану і створюють додаткові труднощі при реалізації плану догляду і лікування.

В основі болю лежать різні патологічні процеси у суглобах, прилеглих тканинах (суглобових сумках, сухожилках, зв'язках), м'язах, кістках.

У ППВ найчастішими причинами болю в різних ділянках скелета і кістково-м'язового апарату є остеопороз, остеоартроз, ревматична поліміалгія.

Необхідно розрізняти дві категорії пацієнтів з хронічною патологією опорно-рухового апарату:

І — пацієнти з хронічними запальними захворюваннями суглобів (артрити);

II — пацієнти з дегенеративно-дистрофічними ураженнями органів опори (артози, остеоартрози).

При плануванні і реалізації медсестринського процесу слід пам'ятати про психолого-соціальну реабілітацію пацієнтів. Адже закономірним є те, що у них виникають проблеми, пов'язані з депресією, тривожність, переживання за свою долю. Після встановлення діагнозу, лікування в клініці, при поверненні додому актуальними стають проблеми зміненої працездатності, неможливості турбуватися про сім'ю, важкі роздуми про можливість життя в інвалідному візку. Ці моменти часто стають причиною озлобленості пацієнта на несправедливість до нього долі і провокують його негативне ставлення до близьких. Найпершою допомогою в таких ситуаціях є встановлення медичною сестрою доброзичливих стосунків з пацієнтом, його сім'єю, друзями тощо. Наступним кроком у психологічно-соціальній адаптації пацієнта є те, що він поступово, ненав'язливо повинен усвідомити факт хвороби, яка буде подальшим супутником його життя, і що це вимагає внести корективи в спосіб життя, змінити певні звички, визначити свої можливості і внести корективи щодо ситуації, що виникла. Хронічні захворювання опорно-рухового апарату бувають запального і обмінно-дистрофічного походження, перебігають з періодами загострень, супроводжуються ураженням шкіри, м'язів, інколи внутрішніх органів.

Хвороба з віком прогресує, часто поєднується з ожирінням, різними обмінними захворюваннями, може супроводжуватись деформацією суглобів. Після ліквідації загострення патологічного процесу головними завданнями догляду є:

· — зменшити біль;

· — відновити по можливості функцію;

· — запобігти загостренням.

Для корекції проблем здоров'я, а саме зменшення больового синдрому, велике значення має внутрішня підсвідома самодисципліна пацієнта. Один з найкращих способів зменшити біль — переключити увагу пацієнта від власного тіла, хвороби на інші проблеми. Люди, які не здатні абстрагуватись, "зациклюються" на своїх відчуттях, набагато гірше переносять біль, пов'язаний з хворобою, порівняно з тими, які можуть перейматися проблемами сім'ї, турбуватись про інших, досягати визначеної мети. Тому медична сестра, яка весь час контактує і допомагає пацієнтові, повинна постійно поступово залучати пацієнта до вирішення все нових, можливо короткочасних проблем. Біль можна зменшити не тільки ліками, а також якщо надати кінцівці зручного (фізіологічного) положення в ліжку за допомогою подушечок і валиків, застосовувати теплові процедури (грілку, зігрівальні компреси, парафінові аплікації на суглоби тощо). Щоб відновити функції уражених суглобів, потрібно проводити лікувальну гімнастику, спочатку пасивну, з поступовим включенням активних рухів, до появи відчуття легкого болю. Лише постійні рухи запобігають зрощенню суглобів, розвитку їх нерухомості, атрофії м'язів. Вправи треба виконувати протягом дня декілька раз, підключати силові вправи (гумове кільце для кисті — експандер). При покращенні загального стану, зменшенні болю і збільшенні обсягу рухів пацієнт повинен ходити, повністю себе обслуговувати, брати участь у домашній роботі. Для запобігання атрофії робити масаж.

Фізичний догляд за такими пацієнтами передбачає, з одного боку, максимальне оберігання суглобового хряща від деструкції, з іншого — забезпечення рухів з достатньою амплітудою в уражених суглобах і збереження м'язової сили. Контролювати функціональний стан суглобів, м'язів можна за допомогою кутоміра, сантиметрової стрічки, апаратів для вимірювання м’язової сили — динамометра, ртутного манометра (апарату Ріва Роччі) чи тонометра.

Щоб максимально оберігати суглобовий хрящ від деструкції, необхідно перемістити навантаження з дрібних суглобів на більші або виконувати дію за рахунок декількох суглобів, використовувати додаткові спорядження для опори і певні прийоми, які медична сестра повинна порекомендувати пацієнтові:

· сумки носити на спині чи плечі, поліетиленові пакети продуктами утримувати не пальцями, а брати обома руками притискати до грудної клітки;

· перевозити вантажі за допомогою візка;

· відчиняти двері не витягнутою рукою, а поштовхом перед, пліччя;

· відчиняти дверцята, витягувати шухляди за допомогою зав'язок з тканини, прив'язаних до ручок;

· засовувати шухляди рухом у кульшовому суглобі, а не натискуванням пальців;

· брати тарілку з їжею, чашку не пальцями, а долонями;

· закривати банку пластиковою кришкою ліктем;

· не перебувати тривалий час в одній позі — після сидіння при підніманні потягуватись, коліна регулярно випрямляти чи використовувати спеціальні підставки;

· хребет оберігати від перенавантажень — підбирати таку висоту крісла, щоб пацієнт міг сидіти не згинаючись, рівно тримати голову, для читання книг використовувати книготримач, який розміщують на рівні очей, і руки при цьому звільнити для самомасажу тощо;

· запобігати розвитку контрактур у кистях: час від часу, зокрема при бесідах, перегляді телепередач, необхідно впиратися кінчиками пальців об край столу, розпрямляючи при цьому долоні;

· запобігати розвитку контрактур у колінних суглобах: під час денного відпочинку чи при тривалому перебуванні в ліжку ставити на колінні суглоби мішечки з промитим і прожареним піском, використовувати валики під колінні суглоби можна тільки на короткий час;

· забезпечувати профілактику контрактури кульшових суглобів — перебувати 15 хв у положенні лежачи на животі з вільним розміщенням трохи зігнутих у зап'ястках і ліктях рук і подушечками під пахвами;

· для профілактики суглобових деформацій інколи періодично короткочасно накладають шини з гіпсу чи пластику;

· застосовувати спеціальні підпори для утримування стопи, щоб вона не звисала під масою покривала, для послаблення зв'язкового апарату надп'ятково-гомілкового суглоба;

· зменшувати навантаження на хребет — під час сну використовувати пружний матрац і підкладати невелику подушечку під шийний вигин хребта.

Щоб забезпечити достатній обсяг рухів у суглобах, зберегти м'язову силу і запобігти атрофії м'язів, медична сестра повинна дати такі рекомендації пацієнтові:

· регулярно робити загальний масаж і самомасаж кінцівок, лікувальну фізкультуру, використовувати тренажери, пристосування, експандери, гумові кульки тощо — при значних обмеженнях рухової активності важливе значення має пасивна гімнастика під наглядом медичної сестри-інструктора;

· розробляти уражені суглоби після ранкової і вечірньої теплої ванни, при цьому контролювати температуру води чи інших чинників теплових процедур, тому що у ППВ часто буває порушена чутливість шкіри, це може сприяти виникненню опіків;

· розробляти суглоби потрібно максимально ефективно, але обережно, при цьому не спричинюючи сильних больових відчуттів; біль повинен зникати через декілька хвилин після закінчення занять;

· розробляти суглоби після попереднього вживання призначених ліків, зокрема знеболювальних засобів, які полегшують виконання вправ, але і можуть сприяти втраті самоконтролю і спричинити збільшення деструкції суглоба;

· при почервонінні і значній припухлості активно розробляти суглоби протипоказано, у цих випадках потрібно дуже обережно, щоб не спричинити появу додаткового болю, підтримувати за ділянки, віддалені від ураженого суглоба, іноді фіксувати руками ділянки кінцівки, надати суглобу часткової іммобілізації;

· якщо звичайна ходьба не створює проблем для пацієнта, то потрібно її використовувати для підтримання його активності з поступовим збільшенням її тривалості і темпу;

· правильно підбирати взуття пацієнту — воно має бути одночасно жорстким і достатньо вільним з боків і спереду (проміжок між найдовшим пальцем стопи і стінкою взуття має відповідати ширині великого пальця кисті), за наявності деформацій, сплющення склепіння стопи використовувати спеціальні супінатори.

· При тяжкому стані пацієнта і тривалому перебуванні в ліжку допомагати здійснювати гігієнічні процедури, проводити профілактику пролежнів.