Увага і воля в процесі праці

Важливою і необхідною умовою ефективної трудової діяльності людини є увага. Чим складніша і відповідальніша праця, тим більші вимоги вона ставить до уваги, оскільки остання забезпечує вибірковий, цілеспрямований характер таких пізнавальних процесів, як сприймання, мислення, запам’ятовування, відтворення інформації тощо.

Увага — складне психічне явище, яке супроводжує, спрямовує і доцільно організовує психічну діяльність, не будучи самостійним її видом; це зосередження свідомості на певному об’єкті, при якому забезпечується особливо чітке відображення останнього.

Увага — це така сторона психічної діяльності, завдяки якій окремі сприйняття, думки, почуття, дії, образи усвідомлюються людиною ясно і чітко, тоді як інші відходять на другий план або свідомо зовсім не сприймаються.

Фізіологічні механізми уваги пов’язані з принципом домінанти, тобто підвищеною збудливістю певних мозкових структур, які забезпечують високу ефективність тих чи інших пізнавальних процесів, а також з функцією ретикулярної формації, яка підтримує високий рівень активності кори.

Увага підвищує ефективність праці, зумовлюючи особливо чіткий перебіг психічних процесів. Завдяки механізму уваги людина не помічає побічних подразників, аналіз і узагальнення робить швидше і точніше, думки утримуються в свідомості доти, доки не буде до-
сягнуто мети праці.

Специфічними особливостями уваги є її зосередженість та динамічність. Зосередженість уваги виявляється в заглибленні людиною в діяльність за умови відволікання від усіх інших об’єктів, які перебувають у полі сприймання. Динамічність уваги — це її постійне коливання, яке виражається в періодичній зміні об’єктів сприймання. Вона зумовлена тим, що в кожний даний момент у свідомості людини відбувається багато психічних процесів.

Залежно від об’єкта зосередження (предмети, думки, рухи) виокремлюють такі форми прояву уваги, як сенсорна (перцептивна), інтелектуальна і моторна (рухова). Так, точність сприймання інформації залежить від уваги, послаблення якої може призвести до порушення перцептивних процесів. Аналогічно значення уваги виявляється для продуктивного мислення, мнемічних процесів.

За способами виникнення і здійснення розрізняють мимовільну і довільну увагу. Мимовільна (пасивна, емоційна) увага — це зосередження свідомості на об’єкті в зв’язку з його особливостями як подразника. Вона не вимагає зусиль на зосередження і не пов’язана з метою трудової діяльності. Умовою виникнення мимовільної уваги є новизна або значна сила подразника. В процесі праці мимовільна увага зумовлюється зовнішніми для людини причинами, не пов’я­заними з трудовою діяльністю, і виявляється як відволікання від роботи або як показник втоми.

Довільна (активна, вольова) увага — це свідомо регульоване зосередження на об’єкті, зумовлене умовами діяльності. Характерними рисами її є цілеспрямованість, організованість, стійкість. Підтримання довільної уваги вимагає від працівника значних зусиль, особливо за складних умов, при наявності перешкод, зниженні пізнавального інтересу та пасивних емоційних станах і втомі. Зменшенню цих зусиль сприяють поєднання розумових процесів з практичними діями, відсутність на робочому місці відволікаючих под­разників, сприятливий соціально-психологічний клімат, заінтересованість у результатах праці.

Стосовно трудової діяльності виділяють ще один, особливий вид уваги — вторинно-мимовільну, або післядовільну. Післядовільна увага, як і довільна, пов’язана з свідомо поставленою метою, яка, проте, досягається без особливих вольових зусиль працівника в зв’язку з підвищеним інтересом його не лише до результатів, а й до змісту самої праці. Основна риса післядовільної уваги — наявність стійкої домінанти, захоплення роботою, що забезпечує найбільшу її ефективність. Післядовільна увага виникає на основі довільної і характеризується зниженням вольового напруження, що наближає її до мимовільної уваги.

Усі три види уваги тісно переплітаються і взаємодіють, переходячи на різних етапах роботи один в одний.

Найбільш професійно важливими якостями, або властивостями, уваги є: концентрація, інтенсивність, стійкість, об’єм, розподіл і переключення.

Концентрація є показником зосередженості свідомості на певному об’єкті, неможливості відволікання уваги на побічні подразники. Найбільша концентрація уваги має місце, коли свідомість зосереджується на одному об’єкті.

Інтенсивність уваги характеризується кількістю затрат енергії на здійснення психічної діяльності. Вона залежить від заінтересованості людини до праці та її результатів. Висока інтенсивність уваги необхідна працівникам так званих спостережних професій — операторам, диспетчерам, машиністам, а також науковим, банківським працівникам, педагогам, хірургам, робітникам, продукція яких вимагає особливо високої якості, та ін.

Стійкість уваги характеризується здатністю підтримувати концентровану інтенсивну увагу протягом певного часу. Показником її є продуктивність діяльності протягом тривалого періоду. Стійкість уваги залежить від об’єктів зосередження і активності працівника. Складні об’єкти вимагають активного мислення, що є причиною тривалого зосередження на них. Тривалість інтенсивного зосеред­ження залежить від сили нервових процесів працівника, інтересу його до праці. Стійка зосереджена увага необхідна операторам, шифрувальникам, робітникам-складальникам тощо.

Обсяг уваги — це здатність психіки одночасно сприймати певну кількість об’єктів або їх елементів. Він залежить від інтересу людини до інформації, від ознайомленості з об’єктами сприймання, від умов, за яких відбувається сприйняття. Експериментально доведено, що обсяг уваги людини становить 4—6 не пов’язаних між собою об’єктів. Збільшити обсяг уваги можна шляхом об’єднання предметів у групи. З накопиченням досвіду, знань, формуванням професійних інтересів і трудових навичок обсяг уваги збільшується.Розподіл уваги — здатність зосереджуватися на кількох об’єктах одночасно. З цією особливістю уваги пов’язана можливість одночасного успішного виконання (суміщення) двох і більше різних видів діяльності (кількох дій). Високий рівень розвитку цієї якості уваги працівника — одна з обов’язкових умов ефективності праці, зокрема операторів, багатоверстатників, диригентів, педагогів та ін. Можливість розподіляти увагу залежить від багатьох факторів. Так, чим складніші суміщувані види діяльності, тим важче розподіляти увагу. Якщо ж діяльність особливо складна, то виконання її одночасно з
іншою практично неможливе (наприклад, два види розумової діяльності). Більш ефективним є розподіл уваги під час одночасного виконання рухової і розумової діяльності. Однак в цьому разі продуктивність розумової діяльності може зменшуватися більшою мірою, ніж моторної. У всіх випадках умовою успішного розподілу уваги є автоматизм одного з суміщуваних видів праці. Розподіл уваги, таким чином, є трудовою навичкою, яка формується в процесі тренування.

Переключення уваги — здатність більш-менш легко і швидко переходити від одного об’єкта до другого, від однієї діяльності до іншої. У процесі праці переключення уваги має місце при переході від однієї операції до другої, від однієї людини в процесі спілкування до іншої і т. п. Воно може бути зумовлене програмою свідомих дій в межах однієї діяльності, необхідністю переходу до нової діяльності або здійснюватися з метою відпочинку, коли попередня робота втомила працівника.

Якщо робота протягом тривалого часу залишається незмінною, а змінюються лише об’єкти або операції, то має місце переключення уваги в рамках її стійкості. Таке переключення уваги запобігає перевтомі працівника, підвищує стійкість уваги. Показники переключення уваги такі:

● час, необхідний для переходу від однієї діяльності чи операції до другої;

● продуктивність праці (порівняно з діяльністю без переключення уваги);

● якість, точність роботи.

Переключення уваги може бути повним і неповним. Повне переключення працівника на інший вид діяльності характеризується
повним відволіканням його уваги від попередньої роботи. При неповному переключенні рівень зосередженості уваги працівника
недостатній для успішного заняття новим видом діяльності. Переключення уваги може бути довільним, коли працівник свідомо контролює об’єкти свого сприймання, і мимовільним, викликаним відволіканням від основної діяльності через появу сильних побічних подразників або в зв’язку з втомою.

Ефективність переключення уваги залежить від особливостей змінюваних видів діяльності і ставлення до них працівника. Так, швидкість і легкість переключення уваги зменшуються при переході від легкої до більш важкої діяльності, від змістовної до менш цікавої роботи, від незавершеної роботи до наступного завдання, від роботи, яка вимагала глибокого зосередження, до іншої. Швидкість переключення уваги зумовлюється також індивідуальними особливостями особистості, типом вищої нервової діяльності.

Повільність переключення уваги в багатьох видах діяльності є причиною зниження якості роботи і часто може призводити до нещасних випадків, травматизму на виробництві.

Зазначені якості уваги є професійно важливими, їх необхідно формувати в процесі виробничого навчання і враховувати при професійному відборі та розміщенні кадрів на виробництві.

У трудовій діяльності необхідна цілеспрямованість психічних про­цесів. Свідоме регулювання сприймань, мислення, процесів пам’яті, емоційних станів здійснюється волею людини.Воля — це активна сторона психічної діяльності, яка проявляється в свідомому регулюванні дій і вчинків людини, спрямованих на досягнення поставлених цілей і переборення труднощів.Основна особливість вольової регуляції полягає у свідомій мобілізації особистістю своїх психічних і фізичних можливостей для переборення труднощів при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Переборення труднощів виступає необхідною умовою вольової дії.Вольова дія — це психічний процес, який є основою всякої цілеспрямованої діяльності. Воля забезпечує виконання двох взаємопов’язаних функцій — спонукаль­ної і гальмівної. В них вона і виявляється.

Спонукальна функція забезпечує активність людини і характер її дій відповідно до свідомо поставленої мети. Воля додатково спонукає людину до дій, змінюючи їх зміст, значення, викликаючи переживання, пов’язані з передбачуваними наслідками діяльності.

Гальмівна функція волі проявляється у стримуванні небажаних проявів активності. У вольових діях людини велику роль відіграють мотиви діяльності, те, що спонукає її до дій. Підготовка вольової дії називається її мотивуванням.

Найбільш характерним проявом волі є поведінка людини в умовах ризику. Ризик — це характеристика діяльності з непевними для суб’єкта наслідками і наявними у нього передбаченнями щодо можливості цих несприятливих наслідків у випадку невдачі. Очікувані наслідки при ризику визначаються оцінкою ймовірності невдачі і рівнем негативних наслідків при цьому. Причиною ризикованої поведінки, яка передбачає включення волі, є розрахунок на виграш, очікувана величина якого в разі успіху перевищує рівень несприятливих наслідків при невдачі. Мотивація успіху тут сильніша за
мотивацію уникнення невдачі. Така поведінка характерна для біз­несменів, людей, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, в умовах ринкової економіки. При цьому важливо, щоб ризик був виправданим, тобто за умови невизначеності кінцевих результатів і можливості невдачі він повинен спиратися на зважування всіх «за» і «проти» при прийнятті вольового рішення. Особливе значення в ризиковій діяльності мають особистісні характеристики людини — здібності, навички, вміння.

Вольові дії мають місце не тільки в ризиковій діяльності. Повсякденна, особливо рутинна, нецікава робота також вимагає вольових зусиль і якостей працівника.Вольове зусилля — це форма емоційного стресу, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, сприймання, уяву), створює додаткові мотиви до дій і переживається як стан значного напруження. Завдяки вольовим зусил­лям гальмується дія одних і посилюється дія інших мотивів, переборюються зовнішні перешкоди (при розв’язанні складних завдань, втомі) та їх відображення у психіці у вигляді внутрішніх труднощів. Вольове зусилля відрізняється від сили мотивів. При незмінній мотивації ефективність праці завдяки мобілізації вольових зусиль може зростати вдвічі. Найбільший успіх діяльності забезпечується тоді, коли сила мотивів і вольове зусилля доповнюють одне одного.

Свідома регуляція поведінки і діяльності людини залежить від її вольових властивостей. Такими властивостями є рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримка, організованість, сміливість і т. ін.

У різних людей воля як свідома організація і саморегуляція діяльності, направлена на переборення труднощів, суто індивідуальна. Інтенсивність проявів волі характеризується широким діапазоном — від сили на одному полюсі до слабкості на другому. Людина з сильною волею вміє переборювати труднощі і добиватися поставленої мети. Слабовільні люди, навпаки, не виявляють рішучості, наполегливості, ініціативності. Вольові якості формуються в процесі праці, у спілкуванні з іншими людьми, а також шляхом самовиховання.

3). Важливою стороною психічної діяльності людини є емоції та почуття як своєрідне ставлення до навколишнього світу і самої себе, що виявляються у вигляді переживань. У процесі праці і спілкування з іншими людьми у працівника не тільки активізуються пізнавальні процеси, а й виникає особисте ставлення до цілей організації, інших людей, результатів власної діяльності, винагороди порівняно із затратами енергії і т. ін.

Почуття — це внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, праці, що вона пізнає і робить.Переживання почуттів виявляється як особливий емоційний стан людини і водночас є психічним процесом, тобто має свою динаміку.

Формами переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власне почуття. Всі вони складають емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторів поведінки і діяльності людини. Так, почуття сприяють вибору таких напрямків і форм діяльності, які в найбільшій мірі забезпечують задоволення тих чи інших потреб, стимулюють саму діяльність.

Почуття виступають суб’єктивним показником того, як задовольняються потреби людини. Якщо процес задоволення потреб проходить сприятливо, то у працівника виникають позитивні емоційні стани (захоплення, радості, задоволення). Незадоволені потреби супроводжуються негативними емоціями.

Емоційний стан людини залежить від характеру та інтенсивності актуальної потреби, з одного боку, та оцінки можливості її задоволення — з другого боку. Якщо суб’єктивна вірогідність задоволення потреби велика, то виникають позитивні почуття, у противному разі — негативні.

Особливе значення емоційних станів полягає в їхрегулятивній функції.

Переживання виступають в ролі сигналів, які стимулюють або стримують діяльність людини.

Емоції та почуття виконують такожоцінну функцію, виражаючи суб’єктивне ставлення людини до задоволення своїх потреб. Емоційний стан, переживання почуттів є результатом спільної діяльності кори і підкоркових центрів.

Глибокі переживання почуттів, емоційний стан можуть супровод­жуватися посиленням або зниженням інтенсивності фізіологічних функцій організму людини. Такі фізіологічні реакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м’язів, зміни кров’яного тиску, вмісту цукру в крові і т. ін., свідчать про активізацію сил організму. Отже, почуття та емоції виконуютьенергетичну функцію, мобілізуючи фізіологічні резерви організму. Якщо сила переживань переважає пристосовні можливості організму, то можливі різні захворювання — неврози, інфаркти, гіпертонії, виразкові хвороби.

Емоції як безпосередні, тимчасові переживання якогось більш постійного почуття поділяються на стенічні і астенічні.

Стенічні емоції в процесі праці спонукають працівника до дій, збільшуючи його енергію, в той час якастенічні емоції характеризуються пасивністю, споглядальністю, байдужим ставленням до роботи.

Особливо несприятливо на діяльності і стосунках між людьми позначаються афекти, які характеризуються значними змінами в свідомості, порушенням контролю за діями, втратою витримки, а також змінами фізіологічних функцій.

Афект — це короткотривала бурхлива емоційна реакція у формі гніву, страху, відчаю, розгубленості і т. п. Однак особливе значення для організації спільної діяльності мають настрої працівників.

Настрій — це загальний емоційний стан, який супроводжує протягом тривалого часу діяльність і поведінку людини. Будучи, як правило, слабовираженими, настрої можуть набувати значної інтенсивності і впливати на ефективність розумової діяльності, на виконання рухів і дій, на продуктивність праці.

Особливою формою переживання почуттів, близькою за психологічними характеристиками до афекту, а за тривалістю — до настроїв, є стресові стани. Стрес характеризується як надмірне психологічне і фізіологічне напруження, викликане сильним несприятли­вим впливом того чи іншого фактора. Стан працівника при стресі характеризується дезорганізацією поведінки і мови, в одних випадках проявляється в невпорядкованій активності, в інших — у пасивності, бездіяльності. Разом з тим незначний стрес може сприяти мобілізації сил, активізації діяльності. Особливо це характерно для простої діяльності.

Стрес, який сприяє покращенню показників працездатності, розцінюється якстрес без дистресу. Погіршення цих показників розглядається як проявдистресу. Тривалий стрес призводить до змін у значущості мотивів трудової діяльності; робота може викликати незадоволення.

Поведінка людини в стресових станах залежить від типу нервової системи, локуса контролю, характеру і вольових якостей, ставлення до стрес-фактора. Стресогенну ситуацію одні люди сприймають як таку, що дозволяє їм реалізувати свої можливості і досягти бажаних успіхів. Тому розрізняють активне й пасивне емоційно-поведінкове реагування при стресі. Активне реагування більш доцільне при сильних короткотривалих стресорах, пасивне — при тривалому стресорі.

Разом з тим необхідно намагатися усунути постійно діючі стресогенні фактори на виробництві.

На відміну від емоцій, афектів, настроїв і стресових станів, які мають ситуативний характер і відображають ставлення людини до об’єкта в даний момент, у конкретних умовах,власне почуття ві­дображають ставлення людини до об’єкта її стійких потреб, яке закріплене в спрямованості особистості. Почуття характеризуються стійкістю, тривалістю, предметним характером. Мотиви лише тоді приводять до активності в праці, коли вони є постійно діючими спо­нукальними факторами, предметом стійких почуттів. Почуття визначають динаміку і зміст емоцій.

Стійка структурна організація всіх компонентів психіки під час праці характеризуєпсихічні стани працівника.

Вони можуть бути відносно стійкими і тривалими за часом (став­лення людини до праці), ситуативними, швидкоплинними і періодичними. За рівнем напруження розрізняють стани помірного і підвищеного напруження.

Помірне напруження — це нормальний робочий стан, який характеризується психічною активністю та помірними зрушеннями фі-
зіологічних реакцій організму. Воно виявляється в доброму настрої, стабільному виконанні трудових завдань.

Підвищене напруження характерне для діяльності в екстремальних умовах, коли від працівника вимагаються вольові зусилля. До факторів, які спричиняють підвищене напруження, відносяться:

● фізіологічний дискомфорт, тобто невідповідність умов праці нормативним вимогам;

● страх;

● дефіцит часу на виконання роботи;

● підвищена складність завдання;

● наявність перешкод;

● дефіцит інформації для прийняття рішення;

● сенсорна депривація (недовантаження інформацією);

● висока значущість помилкових дій;

● перевантаження інформацією;

● конфліктні умови.

Залежно від того, які психічні функції особливо активізуються в професійній діяльності і які несприятливі умови призводять до їх змін, напруження виявляються:

● як інтелектуальне, викликане великою щільністю потоку проб­лемних ситуацій;

● сенсорне, зумовлене неоптимальними умовами діяльності сенсорних і перцептивних систем і через це труднощами у сприйманні інформації;

● монотонія — напруження, викликане одноманітністю виконуваних дій;

● політонія — напруження, викликане необхідністю частого переключення уваги;

● емоційне, викликане конфліктними умовами, високою ймовірністю виникнення аварійної ситуації;

● напруження очікування, викликане необхідністю підтримання готовності робочих функцій в умовах відсутності діяльності;

● мотиваційне напруження, яке пов’язане з боротьбою мотивів і вибором критеріїв для прийняття рішення.

Важливе значення у трудовій діяльності маєстан психологічної готовності працівника до діяльності. Ця готовність може бути завчасною і ситуативною. У першому випадку вона базується на раніше набутих знаннях, навичках, уміннях, мотивах і установках. Ситуативна готовність — це мобілізація всіх сил, створення психологічних передумов для успішних дій в даний момент.

Формування готовності до діяльності залежить від рівня вольових якостей людини, вміння керувати своїми почуттями і емоціями, зовнішніми умовами. Водночас оптимізація умов праці, створення сприятливого психологічного клімату, застосування ефективних методів стимулювання праці, включення працівника в розв’язання проб­лем стратегічного розвитку організації сприяють розвитку і реалізації його творчого потенціалу.