Способи вираження граматичного значення

Граматичне значення — узагальнене, абстрактне значення, властиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне й стандартне вираження.

Граматичні значення виражаються різними матеріальними засобами (суфіксами, префіксами, закінченнями тощо). Ці засоби об'єднуються на основі спільних характеристик у групи, які називаються способами. Граматичні способи зводяться до таких: 1) афіксація; 2) чергування; 3) наголос; 4) повтори; 5) словоскладення; 6) суплетивізм; 7) спосіб службових слів; 8) спосіб порядку слів; 9) спосіб інтонації. Способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться у межах слова, називають синтетичними, а способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться поза словом, - аналітичними.

До синтетичних способів вираження граматичних значень належать афіксація, чергування, наголос, редуплікація, словоскладення і суплетивізм.

Афіксація - це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів, префіксів, закінчень тощо). Оскільки в мовах світу використовуються різноманітні афіксальні засоби, то в афіксальному способі виділяють такі його різновиди:

а) суфіксація - вираження граматичних значень за допомогою суфіксів. укр. перечитати - перечитувати (недоконаний вид), спати - спатоньки (значення пестливості), гарний - гарніший (вищий ступінь).

б) префіксація - вираження граматичних значень за допомогою префіксів. укр. нести - занести, внести, принести, піднести, перенести

в) конфіксація - вираження граматичних значень комбінацією з двох афіксів - префікса й суфікса

г) інфіксація - вираження граматичних значень за допомогою інфіксів, тобто морфем, вставлених у середину кореня.

ґ) трансфіксація - вираження граматичних значень за допомогою трансфіксів, тобто афіксів, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, самі розриваються і служать "прошарком" голосних серед приголосних, визначаючи словоформу й оформляючи її граматично.

д) нуль-афіксація, тобто відсутність афікса в одній з форм парадигми за наявності афіксів в інших формах. Укр. стіна - стін, робота – робіт

Чергування (внутрішня флексія) - засіб вираження граматичних значень, характерний для індоєвропейських мов. в українській та російській мовах за допомогою чергування виражається граматичне значення виду (зібрати - збирати, нарвать - нарывать), в англійській та німецькій - часу та числа (sing "співати", "співаю" - sang "співав")

Наголос - фонетичний засіб вираження граматичного значення. Зміна місця наголосу в парадигмі слова є способом розрізнення форм цього слова. Наприклад: руки (род. відм. однини) -руки (наз. відм. множини).

Словоскладення - поєднання кореневої морфеми з кореневою, внаслідок чого з'являється нове слово.

Суплетивізм-утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ. Наприклад: брати (недоконаний вид) - взяти (доконаний вид)

До аналітичних способів належить вираження граматичного значення за допомогою службових слів, інтонації та порядку слів.

Службовими словами, які виражають граматичні значення, є артиклі, прийменники, післяйменники, допоміжні дієслова, слова ступеня, "пусті слова", сполучники та частки.

Інтонація є засобом вираження граматичних значень на рівні синтаксису. За допомогою інтонації виражаються: модальність речення, розрізнення сурядності й підрядності, виділення вставних слів і речень.

Спосіб порядку слів. Цей спосіб у деяких мовах у певних випадках розрізняє: а) підмет і додаток, б) означення и означуване.

21.Граматичне значення — це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять єдність своїх складників та утворюють граматичну категорію.^[1]

За роллю в мові граматичні значення слова поділяються на класифікаційні, синтаксичні і номінативні.

· Класифікаційні граматичні значення виступають у різних словах і є постійними, незмінними. Вони, як правило, зумовлені лексичним значенням слова. Такими в українській мові є належність до частини мови (синь, синій, синіти), вид дієслів (йти, прийти), рід іменників (рік, ріка).

· Синтаксичні граматичні значення використовуються лише для зв'язку слів у реченні. Вони виступають у тому самому слові і є змінними. Ніякого реального змісту ці значення самі по собі не виражають. Такими є рід, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів, певною мірою відмінки іменників.

· Номінативні граматичні значення виступають теж у тому самому слові, але виражають ті чи інші найзагальніші властивості буття і тим доповнюють, уточнюють лексичне значення слова. Таку роль виконує, зокрема, число іменника: різне реальне значення передають однина і множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж один день). Ступені порівняння прикметників вказують на різну інтенсивність вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший.

Синтаксичні й номінативні граматичні значення, як змінні, зумовлюють творення різних морфологічних форм того самого слова — словоформ. У речення змінні слова входять лише у вигляді певних словоформ.

З погляду відношення граматичних значень до дійсності їх ще можна поділити на реальні й формальні.

· Реальні граматичні значення несуть певну інформацію про дійсність (це і частини мови, і ступені порівняння прикметників, і час дієслова, і в певних випадках рід іменників, відмінок іменника).

· Формальні граматичні значення в межах слова не мають відношення до дійсності, а в реченні вони виконують синтаксичну роль, допомагаючи правильно моделювати дійсність, відображувану в словах. Наприклад рід дієслова в минулому часі, він ніяк не впливає на семантику слова — ту саму дію означає, наприклад, змінив і змінила. Але в реченнях День змінив ніч і День змінила ніч рід дієслова суттєво змінює значення висловлювань: перше з них означає «настав день», друге — «настала ніч».^[2]

Граматичне значення слова - це певний набір ознак, що дозволяють слову змінювати свою форму. Так, у дієслова - це ознаки часу, особи, числа і т.д., а у причастя - часу, теперішнього або минулого, роду, числа і відмінка.

Якщо основна складова лексичного значення укладена, як правило, в його корені, то граматичне значення слова найлегше визначати по закінченню (флексії). Наприклад, по закінченню іменника нескладно визначити його рід, відмінок або число. Так, в пропозиції "Ранок видався прохолодним, але сонячним" іменник має такі граматичні ознаки: називний відмінок, середній рід, однина, друге відмінювання. Крім цього, можна сказати, що слово є загальним іменником, неживим.

Якщо ви спробуєте визначити лексичне значення слова "ранок", то, напевно, уточніть, що цей час доби, наступне після ночі, тобто початок дня

22. Части́ни мо́ви — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; це великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

Частина мови — це лексико–граматичний клас слів. Тобто це клас слів

1. з подібним характером називання і, відповідно,

2. з подібними граматичними ознаками, морфемною будовою і словозміною^[1].