Термін та його властивості
Шляхи виникнення термінів. Термінологічні одиниці надходять до мови різними шляхами. Перший шлях – надання статусу термінів загальновживаним лексичним одиницям рідної мови. Такий варіант утворення термінів не завжди є позитивним, оскільки тут часто мають місце переосмислення, метонімічне перенесення, коли слову приписується нове значення (наприклад, терміни плече, голова, ланцюг тощо). З метою диференціації подібних лексичних одиниць терміни часто змінюють форму написання, вимови, відмінювання, наголосу.
Більш популярним та виправданим є шлях утворення термінів шляхом запозичення з інших мов. Так, музична та комерційна термінологія провідних європейських мов є в основному італійського походження (легато, адажіо, анданте, банк, авізо, лоро, альпарі), театральна та поштова – французького (антракт, партер, афіша, кур’єр, бандероль),спортивна – англійського (футбол, спорт, чемпіон, ринг). Навігаційна термінологія в українській, російській, англійській та деяких інших мовах складається переважно з голландських лексичних елементів (киль, рубка, боцман). Загальнотехнічна та військова термінологія багатьох слов’янських мов має численні запозичення з німецької мови (верстат, кронштейн, еркер, плац).
Особливий тип запозичень – уживання слів і словотвірних моделей грецької та латинської мов. Такі терміни утворювалися на різних етапах розвитку мови і в різних терміносферах. У теперішній час нові терміни нерідко утворюються за змішаним типом: один корінь грецького походження, інший – латинського (наприклад, слово «термінологія» складається з латинського елемента terminus – межа та грецького logos – наука).
Як окремий випадок термінотворення можна навести шлях запозичення одиниць з інших наукових сфер. При цьому термін нерідко набуває нового значення (наприклад, морфологія у мовознавстві та біології; мовлення у мовознавстві, риториці, психології, фізіології та медицині).
Визначення терміна. Термін, як й інші мовні універсалії, важко піддається дефініюванню. Через складність та дискусійність такого завдання в лінгвістиці існує чимало спроб визначення термінів.
Термін – це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної галузі пізнання (науки, техніки), вступає у системні відношення з іншими словами й словесними комплексами, утворюючи разом з ними замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю.
Звідси термінологія – сукупність термінів, які висловлюють поняття певної галузі науки й техніки, що сформувалися історично, взагалі – спеціальної сфери людських знань чи діяльності.
Термін є невід’ємним елементом системи, якщо під системою розуміти сукупність елементів цілого, між якими існує обов’язковий та тривкий зв’язок. Системність є однією з найважливіших умов існування терміна. Термін може існувати лише як елемент терміносистеми. понять теорії, що описують певну спеціальну сферу людських знань чи діяльності.
Семантичні особливості терміна. Термінологія, яка є частиною словникового складу мови, має істотні відмінності від загальновживаної лексики. Більш того, деякі лінгвісти розрізняють також наукову й технічну термінологію. Так, Ж. Віньє та А. Мартен підкреслюють, що ця різниця зумовлена самими обставинами виникнення науки й техніки, оскільки техніка виникла як результат довгої низки спроб, які часто проводилися навмання, емпіричних пошуків ремісників та помилок; наука ж розвивалася своїм власним шляхом і, звільняючись від первинних містичних та релігійних уявлень, лише на початку XIX століття завдяки своїм новим досягненням змогла надати нового імпульсу поширенню технічних знань.
У сучасну епоху бурхливого розвитку науки й техніки ці дві сфери людської діяльності розвиваються паралельно, взаємодоповнюють, взаємозбагачують одна одну, що виявляється також у взаємопроникненні особливостей їх мови. Сьогодні вже більш логічно стверджувати існування мови науки, в межах якої міститься мова техніки.
Сучасна мова науки й техніки висуває до термінів кілька вимог. Найважливішими з них є такі:
Ø Термін повинен відповідати правилам і нормам певної мови.
Ø Термін повинен бути системним.
Ø Терміну притаманна властивість дефінітивності, тобто, кожен термін зіставляється з чітким окремим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття.
Ø Терміну властива відносна незалежність від контексту.
Ø Термін повинен бути точним.
Ø Термін повинен бути коротким, хоча ця вимога нерідко суперечить вимозі точності, тобто повноти терміна.
Ø Термін повинен бути однозначним (тут слід зробити одне істотне уточнення: такої однозначності слід домагатися в межах однієї терміносфери, бо на рівні кількох субмов полісемія термінів – явище досить поширене).
Ø Термінології не притаманна синонімічність, яка заважає взаєморозумінню.
Ø Терміни експресивно нейтральні.
Ø Термін повинен бути милозвучним (вимога евфонії), тому не слід заохочувати створення термінів, що походять з діалектизмів, жаргонізмів чи варваризмів.
Словотворчі типи термінів. Для словотворчої архітектоніки термінологічних одиниць характерні в цілому ті ж принципи, що й для загальновживаних одиниць. Можна запропонувати таку класифікацію словотворчих типів термінів.
Ø Терміни – кореневі слова:
1) коренева непохідна лексика (ніс);
2) запозичена непохідна лексика (атом).
Ø Похідна лексика:
1) терміни, утворені за допомогою суфіксації;
2) терміни, утворені за допомогою префіксації.
Ø Терміни – складні слова (самоокупність).
Ø Терміни-словосполучення (обчислювальна машина).
Ø Терміни-абревіатури (РОЦ – регіональний обчислювальний центр).
Ø Літерні умовні позначення (гамма-випромінювання).
Ø Символи (знаки) – математичні, хімічні, астрономічні та інші символи.
Ø Номенклатура.
Професіоналізми та номенклатурні найменування. Проблема розмежування професійної лексики та термінології залишається досить складною. Одні лінгвісти ставлять знак рівняння між ними, інші їх чітко диференціюють, треті стверджують наявність деяких спільних рис між ними.
Професіоналізми відрізняються більшою емоційністю порівняно з термінами, термінологічні одиниці є точнішими.
Доцільним є розмежування професіоналізмів і термінів, які разом становлять поняття спеціальної субмови. Межуючи одне з одним, терміни, проте, мають більш упорядкований та нормалізований характер, у той час як професіоналізми є напівофіційними лексичними одиницями, які вживаються вузьким колом фахівців, причому, переважно в розмовному мовленні. Незважаючи на ці істотні відмінності, між цими двома сферами лексики існує безперервний взаємообмін, і професіоналізм може існувати також і як синонім терміна.
Номенклатурні найменування. Науково-технічний термін є неодмінною назвою поняття. В. В. Виноградов виділяє ще одну важливу функцію термінів – дефінітивну. Ця функція не є властивою іншій групі лексичних одиниць професійної мови, що має функцію найменування, а саме номенклатурним утворенням, які нерідко вносять до термінологічних словників і помилково приймають за терміни (наприклад, номінації «Ту-144», «Мерседес-Бенц-250», «Електрон Ц-380-Д» тощо).
До номінацій, як відомо, належать назви різних видів обладнання, машин, типів конструкцій, марок виробів тощо. Номенклатура є проміжною ланкою між термінами та власними назвами.
Номенклатурне найменування вживається як відносно довільний «ярлик» предмета, який не претендує на розкриття чи принаймні часткове відображення його у формі лексичного значення. Норми у сфері оригінальних знаків, символів, номенклатур не мають безпосереднього узгодження з нормами мови (тут не йдеться про орфографію) та встановлюються не лінгвістами, а фахівцями певної галузі науки й техніки.
3. Росіянізми в українській термінології.Росіянізми та англіцизми активно проникають до української літературної мови в ХХ ст. – росіянізми починаючи з тридцятих років, англіцизми – після Другої світової війни. Їх роль і місце в різноманітних терміносистемах активно почали обговорювати щойно зі здобуттям незалежності.
На позначення слів або словосполук, позичених з російської мови або побудованих за її взірцями, традиційно використовують термін «русизм», хоч він неточний, бо утворений не від назви держави Росії, а від етноніма Русь, який значна частина сучасних українців услід за М. Грушевським пов’язує з історією України, а не Росії. Тому доречніше використовувати найменування, похідне від сучасної державної назви росіян, – росіянізм.
Дискусії на термінологічних конференціях кінця ХХ – початку ХХІ ст. дають змогу зробити висновок, що принаймні певна частина українських дослідників у своїй науковій галузі під росіянізмами розуміє слова, що містять не притаманні сучасній українській літературній мові корені або афікси (суфікси чи префікси), хоч такі лексеми можуть бути поширені в будь-якій терміносистемі.
Українська технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів назви опредметнених дій з суфіксом -к(а): ковка, рубка, поліровка, штамповка. Такі росіянізми переважно замінюють іменниками на -ння (кування, рубання, полірування, штампування).
Часто цю тенденцію доводять до абсолюту і намагаються замінити будь-які українські слова, утворені з допомогою суфікса -ка, що суперечить давній українській традиції використовувати цю морфему для називання дій, а не тільки їх наслідків. Таке відштовхування від російської мови призводить до появи низки немилозвучних слів, як, наприклад, з коренем роб: обробляння, розробляння, перероблення тощо. Наперекір рекомендаціям назва обробка побутує в науково-технічних текстах і вказує передусім на дії над металами. Чомусь у поле зору українських інженерів не потрапляє сільськогосподарський термін обробіток, що його можна було б у цьому разі використати.
Проте цілком природними в сучасних українських текстах є деякі давноутворені назви дій з суфіксом -ка: оцінка, перевірка, поведінка .
Існує тенденція заміняти деякі назви найпростіших технічних засобів з суфіксом -ушк(а) на українські похідники іншої будови: ловушка – уловлювач. Але спроби вживати замість російської котушки позиченого з німецької мови слова шпуля не підтримано, хоч у тлумачному словнику української мови і шпуля, і шпулька подано без будь-яких стилістичних чи інших обмежників.
Не вдається витіснити із технічної термінології поширеного терміна установка, хоч у сучасній літературній мові його можуть заступити агрегат, устаткування, пристрій, механізм.
Фахівці окремих галузей замінюють корені низки російськомовних позичок. Корінь ключ уже давно усунуто з електротехнічних термінів і замінено на мк(мик): не включати, а вмикати. Але омонімний корінь широко використовують для називання сторонніх тіл у якомусь середовищі (включення), хоч для такого росіянізму легко підібрати український відповідник, наприклад вкраплення.
Автори сучасних російсько-українських термінних словників досягли успіхів у виявленні та перекладі термінів, семантичний обсяг яких в обох мовах не збігається. Наприклад, детально описано українські відповідники російського заключение: це і укладання (договору), і підписання (пакту), і ув’язнення, і взяття (в дужки), тобто помічаємо розходження в перекладі залежно від терміносистеми.
Однак ще й досі нема згоди щодо перекладу окремих багатозначних російських лексем. Математики вирізняють у російському терміні определение два значення (1. Означування 2. Числове значення) і перекладають його двома українськими відповідниками – означення і визначення.
Мовознавці ж, які частіше використовують перше значення, поруч із назвою дефініція вживають синонім визначення, що є семантичною калькою з російського определение.
Чималу кількість російських лексем, що вийшли поза межі терміносистем і стали загальновживаними словами, українські вчені в межах спеціальної лексики вже не сприймають як росіянізми, хоч для деяких з цих слів в українській мові ще з тридцятих років ХХ ст. існують рівноцінні національні або позичені з інших мов відповідники.
Словотворчо безплідний насос із відсутнім у сучасній українській мові коренем сос не вдається замінити романізмом помпа, від якого легко творити систему назв споріднених понять: помпувати, напомпувати, помпування та ін.
Протягом останнього десятиліття активізують корінь гін як засіб заміни позиченого з російської провід: водогін замість водопровід, газогін – газопровід.
Отже, системне вивчення росіянізмів у різних терміносистемах необхідне не тільки щоб з’ясувати роль і місце таких слів, а й щоб упорядкувати окремі фрагменти лексичної системи сучасної української літературної мови. Поширеність терміна через значну зросійщеність ряду терміносистем не може бути єдиним критерієм нормотворчих процесів у термінології. Одним із найважливіших є системотвірний чинник: найбільш придатним для називання спеціального поняття може виявитися не росіянізм чи скалькований термін, а позичена із загальнолітературної мови або спеціально утворена з українських морфем лексема, що здатна творити похідні, забезпечуючи мовне вираження системних понятійних зв’язків.
4. Англіцизми у різних терміносистемах. Англіцизми – слова і словосполуки, позичені з англійської мови або утворені за її взірцями, ринули в українську мову наприкінці ХХ ст. у зв’язку з розпадом Радянського Союзу.
У науковій сфері вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше – природничих. Англіцизми поповнили склад науково-технічних і спортивних термінів. Такі лексеми дедалі більше стають конкурентами росіянізмів як основного джерела поповнення української лексики, в тому числі й наукової, чужомовними словами.
Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він позначає поняття, з різних причин ще не назване засобами української мови або в ній немає рівновартісного відповідника. Масово проникаючи в нашу мову, коли в ній для позначення багатьох наукових понять існують питомі або позичені терміни, англіцизми витісняють їх.
Крім зросійщення, в українського наукового мовного довкілля виникає нова загроза, яку В. Радчук назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.
У літературознавстві запанувала нарація і похідні слова (наратор, наративний), хоч до цього цілковито обходилися термінами оповідь, оповідний, оповідач.
Економісти не можуть обійтися без назв учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів, дистриб’юторів), які в наукових текстах можна замінити відповідно українськими синонімами (посередник, управлінець, розподілювач відповідно).
У політології поширені англомовні назви виборців і похідних від англомовного відповідника українського слова вибори (електорат, електоральні настрої і навіть електор).
Жоден футбольний репортаж не може обійтися без голкіпера, лайнсмена, хавбека чи рефері, хоч українська мова має рівновартісні відповідники воротар, суддя на лінії, півзахисник, суддя.
Представники наймолодшого і середнього покоління українських учених залюбки вводять у наукові тексти модні англомовні замінники загальновживаних слів:
– креативний замість творчий;
– латентний – прихований, неявний;
– варіабельний – змінний;
– інтеракція – взаємодія тощо.
Почасти це данина моді й сподівання на приховування думки без достатньої глибини проникання в суть аналізованої проблеми, почасти своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх, а нерідко ще й невміння перекласти українською англомовні слова чи словосполуки.
В. Радчук уклав список слів-позичок, серед яких переважають англіцизми, що піддаються перекладу питомою або давніше позиченою лексикою (подано за абеткою): андеґраунд – підпілля; бігборд – панно, стенд; генерація – покоління; дайджест – оглядовий збірник; екзит-пол – опитування на виході; інтенція – намір, задум; маркетинг – збут, вивчення ринку; котон – бавовна; промоція і промоушн – заохочення, сприяння, підтримка, допомога; респектувати – шанувати; рецепція – сприйняття; спічрайтер – складач промов.
Глобалізаційні процеси висунули на перше місце у світовій комунікації англійську мову, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера. Страх українського вченого перед українською мовою породжений невмінням чи небажанням засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні потоки, що пливуть до нас не в рідномовній одежі. Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав’язаних зовні.
5. Роль інтернаціоналізмів у різних терміносистемах.Інтернаціоналізмами називають спільні слова або словосполучення в близьких за походженням або географічним розташуванням мовах. Українська мова належить до європейської мовної зони, основу інтернаціоналізмів якої становлять грецькі або латинські корені, хоч інтернаціоналізмом у цьому ареалі може стати й назва, утворена на ґрунті будь-якої іншої європейської мови, що проникла в неблизькоспоріднені мови.
Протягом ХХ ст. в різні терміносистеми нової української мови увійшла велика кількість поширених у західноєвропейських мовах термінів. На українському мовному ґрунті вони нерідко ставали єдиними назвами спеціальних наукових понять, що забезпечувало одну із найважливіших властивостей терміна – однозначну відповідність наукового поняття і його найменування.
Інтернаціоналізми – це слова й вислови, що належать до спільного етимологічного фонду ряду мов, близьких за походженням або історичною належністю до певної зони. Вони завжди мають подібне звучання, тотожні або близькі значення, подібну форму.
Оскільки слово інтернаціональний останнім часом набуло на ідеологемному рівні негативного відтінку, послуговуватимемося його відповідниками – міжнаціональний, міжнародний.
Міжнародні лексеми є в кожній мові. Їхня кількість залежить від того, чи мова повністю абсорбує ці слова у свою систему, чи, навпаки, відштовхує їх, намагається знайти для них відповідні аналоги на національному ґрунті. Більшість таких слів називають поняття різних галузей знань, тобто є термінами.
Українській мові також притаманні такі спеціальні назви. Одні з них пристосувалися до нашої мови, отримали національну афіксацію, стали продукувати словотвірні ланцюжки та гнізда, інші ж так і залишилися у своєму первісному вигляді, лише в нашій транслітерації.
В українську мову латинські й грецькі слова проникали різними шляхами: 1) безпосередньо з класичних мов; 2) за посередництвом романо-германських мов (французької чи німецької); 3) за посередництвом слов’янських (польської чи російської).
Терміни з міжнародними компонентами легко впізнати, вони мігрують з однієї мови до іншої, не потребують перекладу і позначають поняття найрізноманітніших галузей знань. А оскільки, як відомо, терміни не творяться стихійно, а їх складають за певним зразком, певною моделлю, то нерідко відомі автори деяких з них. Зокрема, автором математичного терміна логарифм є шотландський математик Дж. Непер (1550 – 1617). Він утворив його з грецьких основ. Слово мікроб (термін біології та медицини) утворив 1876 року хірург Седійо також на основі грецьких слів. Термін екологія виник у середині ХIХ ст. (1858), проте в науковий обіг його ввів німецький біолог Ернст Геккель у 1886 році, а слово телефон придумав у 30-х роках ХІХ ст. англійський фізик У. Уітстон, піроксилін утворив французький хімік Пелуз у 1836 році, палеоліт – англієць Дж. Лаббок, психологія – Меланхтон, біолог – французький дослідник Ламарк. Нині греко-латинські морфеми є тим будівельним матеріалом, з якого нерідко творять терміни у західноєвропейських мовах.
Кожне наукове відкриття супроводжується новою назвою, яка належить до терміносистеми певної наукової галузі, а вже звідти наукове поняття переходить в інші мови світу, зберігаючи назву, придуману автором, або ж, навпаки, отримує свою, національну номінацію. Так частина слів переходить з однієї мови в іншу.
Проблема вибору національної чи чужомовної назви на позначення наукового поняття є актуальною ономасіологічною проблемою термінології. Дуже важливо знайти «золоту середину» між невмотивованими запозиченими номінаціями наукових понять і вузьконаціональною замкненістю в розбудові термінології.
Виділяють три види мовної політики щодо запозиченої лексики: ксеноманія (заохочення запозичень), утилітаризм (вибирати лише те, що не піддається заміні) і пуризм (заміна іншомовних слів своїми, автохтонними). Різні мови по-різному вбирають у себе й адаптують іншомовні слова. Одні намагаються не завдавати собі клопоту й запозичають чужі лексеми в готовому вигляді, але в національній транслітерації (ксеноманія). Англійська та французька мови охоче приймали латинські та грецькі елементи, вони не боролися за національну самобутність, не переживали періоду пуризму.
Інші ж, навпаки, намагаються очистити свою лексику від чужих слів, заміняючи їх своїми (пуризм). Це більшість слов’янських (зокрема чеська, польська) мов вели боротьбу за автохтонну термінологію, тому терміни класичних мов вони намагалися калькувати за допомогою національних морфем або добирати до них національні описові звороти.
Ще інші дотримуються принципу золотої середини: іншомовні слова, які не мають національних відповідників, адаптуються в ній і розчиняються в потужному арсеналі національних наукових слів (утилітаризація).
Усі запозичені з інших мов слова можна поділити на дві групи: ті, які увійшли в нашу мову без особливих змін (лише в українській транслітерації) (анод, катод, адаптація, конфігурація, монтаж, стаж, репортаж тощо), і такі, що пристосувалися в нашій мові, отримали національну афіксацію або вже не сприймаються як запозичені (вібрування, школа, селективність).
Адаптування іншомовних слів може відбуватися таким чином:
Ø приєднанням до запозичених афіксальних слів українських суфіксів (професійний, індустрійний, перспективний, математичний, ганґреновий);
Ø приєднанням до запозичених афіксальних слів українських префіксів (надгенератор, підпрограма);
Ø приєднанням до національних коренів запозичених чи інтернаціональних афіксів (суфіксів чи префіксів) (читабельний; суперзірка);
Ø поєднанням національного та запозиченого (інтернаціонального) коренів (кінозйомка, аеросани, фотоспалах тощо). Тобто запозичуватись можуть не лише окремі слова, а й їх компоненти.
У наш час запозичання в термінології набуло особливого значення, зважаючи на посилення міжнародного характеру наукових досліджень й активізацію термінів-інтернаціоналізмів. Інтернаціоналізація терміносистем особливо чітко простежується у молодих наукових галузях (маркетинг, обчислювальна техніка, екологія тощо).
Ежен Вюстер, австрійський учений, мріяв про абсолютну інтернаціоналізацію мови науки. Однак цей проект не мав успіху, як і спроба створити єдину міжнародну термінологію на основі латини чи штучної міжнародної наукової мови.