Психодіагностика як засіб прогнозування конфлікту.
Прогнозування конфліктів тісно пов'язане з їх діагностуванням та попередженням. Без обґрунтованого прогнозу можливої конфліктної ситуації не можна попередити і її появу. Прогнозування конфлікту є передумовою його запобігання. Прогноз - це вказівка з певною ймовірністю місця і часу виникнення майбутнього конфлікту, що базується на психологічному діагнозі всіх компонентів і змісту конфлікту.
Щоб прогнозувати конфлікт, необхідно насамперед проаналізувати:
1) сигнали конфлікту, що виражаються в ступені напруженості і з'являється дискомфорту в групі, частоті їх виникнення, потенціалі їх конфліктогенності та ймовірності стимуляції ними конфлікту;
2) проблему - чи є вона, яка вона - складна Чи, розв'язна чи що? При цьому потрібно враховувати, що проблема існує при наявності протиріччя, неузгодженості чогось з чимось;
3) назріває чи і в якому напрямку розвивається конфліктна ситуація з вирішення проблеми - в конструктивному або деструктивному, в бік розвитку конфліктної ситуації і ескалації конфлікту. При цьому важливо пам'ятати, що конфліктна ситуація - це ще не конфлікт. Відносини між потенційно конфліктуючими сторонами можуть то погіршуватися, то відновлюватися. Люди нерідко вступають в ділове і навіть неформальне спілкування, але між ними часто можуть виникати нерозуміння, відчуженість і навіть насторожено-ворожі відносини, хоча пояснити або зрозуміти першопричину цього буває нелегко. Потрібно також враховувати, що конфліктна ситуація часто назріває непомітно і поступово. Для прогнозу конфлікту вкрай важливо знати, в якому напрямку розвивається конфліктна ситуація - по низхідній або ж по висхідній, т. Е. В напрямку наростання суперечності і протиборства;
4) склад учасників розгортається конфлікту і їх здатність до провокування конфлікту. Аналізуючи психологічні особливості учасників потенційно можливого конфлікту, насамперед слід звернути увагу на їх ціннісні орієнтації, відмінні риси характеру та мотиви поведінки (див. Додаток). Крім того, вкрай важлива наявність особистісних властивостей і рис характеру, які характеризують конфліктність особистості і властивий їй конфліктний тип поведінки;
5) інцидент (або інциденти) - в чому його особливості? Чи буде інцидент детонатором конфлікту? Якщо інциденти повторюються часто, кількість учасників в них зростає, використовуються різноманітні конфліктогени і наростає їх продукування і ескалація, можна говорити про конфлікт і, можливо, про його деструктивному розвитку.
Таким чином, прогнозування конфлікту потребує аналізу й осмислення всіх структурних компонентів конфлікту, їхніх психологічних особливостей, ступеня і потенціалу конфліктогенності. Важливим у прогнозуванні та психодіагностики конфліктів є правильне формулювання і постановка діагнозу проблемної ситуації, яка може породити конфлікт. Протиріччя, яке виражається в проблемі, - суть конфлікту. Подальшим кроком у прогнозуванні конфліктів є виявлення тенденцій зміни проблемної ситуації, розвитку протиріч, а значить, проведення аналізу конфліктної ситуації. При цьому важливо пам'ятати наступне. Необхідно усувати конфліктну ситуацію. Не можна говорити про прогнозування конфлікту, якщо не помічають або не приймають до уваги конфліктну ситуацію, яка зріє в колективі або групі. Конфліктна ситуація завжди виникає до конфлікту. Психологічний діагноз конфліктної ситуації, адекватність і серйозність у встановленні закладеного в ній потенціалу конфліктогенності повинні підказувати, що робити і як реагувати на різні конфліктні ситуації. Необхідно ставити питання "чому?" до з'ясування першопричини, з якої виникають інші причини, конфліктогени в поведінці, інциденти та ін. Бажано формулювати конфліктну ситуацію стисло, своїми словами, по можливості не повторюючи слів описують сам конфлікт. Конфліктна ситуація - ключовий момент у прогнозуванні конфліктів, це діагноз хвороби під назвою "конфлікт".
У разі необхідності конфліктна ситуація повинна бути дозволена щоб уникнути розгортання та ескалації незворотного і неминучого конфлікту. При цьому можна рекомендувати використання певної техніки Передконфліктна дозволу або "зняття конфліктної ситуації"
• встановлення дійсних і потенційних учасників конфліктної ситуації;
• проведення максимально можливого аналізу мотивів, цілей, здібностей, особливостей характеру, професійної компетентності всіх учасників конфліктної ситуації і спалахують інцидентів;
• вивчення міжособистісних відносин учасників конфліктної ситуації, що існували до її виникнення;
• визначення дійсних причин конфліктної ситуації і тенденцій їх переростання в причини конфлікту;
• виявлення ставлення до конфліктної ситуації і інцидентів осіб, які беруть участі в конфліктної ситуації, але зацікавлених у її усунення;
• визначення і застосування, якщо це необхідно, способів вирішення конфліктної ситуації, які були б адекватними викликав її причин, враховували б особливості залучених в конфліктну ситуацію учасників, носили б конструктивний, а не ескалірующій характер, а також відповідали б цілям поліпшення міжособистісних відносин і розвитку колективу.
Картографія конфлікту.
Структурний аналіз конфлікту може бути проведений з використанням методики картографії, запропонованої австралійськими вченими Х. Корнеліус і Ш. Фейр.
Суть методики полягає у складанні карти конфлікту, на якій відображаються проблема, учасники конфлікту, їхні потреби й побоювання. Карту можна складати індивідуально чи колективно. Такі карти особливо корисні під час: підготовки до ділових переговорів; переговорів, що зайшли в тупик; розподілі майна; проблемах у колективі, пов’язаних із міжособистісними та виробничими відносинами; майбутніх нововведеннях; сімейних ускладненнях.
Згідно з методикою можна графічно відобразити складові конфлікту, послідовно проаналізувати поведінку його учасників, сформулювати основні проблеми, потреби й побоювання учасників, способи усунення причин, що призвели до конфлікту. Ця робота складається з декількох етапів [16, с. 246—248].
На першому етапі описується проблема взагалі, визначається предмет конфлікту. Якщо, наприклад, мова йде про непогодженість у роботі, про те, що хтось не «тягне лямку» разом з усіма, то проблему можна відобразити як розподіл навантаження. Якщо конфлікт виник через відсутність довіри між особою та групою, то проблему можна виразити як погані взаємини. На даному етапі важливо визначити саму природу конфлікту і поки що неважливо, що це не цілком відбиває суть проблеми. Про це — пізніше. Не слід визначати проблему як питання вибору між протилежностями («так чи ні»), доцільно залишити можливість приймання нових і оригінальних рішень.
На другому етапі виявляються головні учасники (суб’єкти) конфлікту. До їх переліку можна включити окремих осіб чи цілі команди, відділи, групи, організації. У тій мірі, у якій залучені в конфлікт люди мають загальні потреби стосовно даного конфлікту, їх можна об’єднати разом. Допускається також об’єднання групових і особистих категорій.
Наприклад, якщо складається карта конфлікту між двома співробітниками в організації, то в карту можна включити цих працівників, а фахівців, що залишилися, об’єднати в одну групу або виділити окремо ще й начальника даного підрозділу.
Третій етап передбачає перерахування основних потреб і побоювань, пов’язаних із цією потребою, а також усіх основних учасників конфліктної взаємодії. Необхідно з’ясувати мотиви поведінки, що стоять за позиціями учасників у даному питанні. Учинки людей визначаються їхніми бажаннями, потребами, мотивами, які необхідно визначити.
Графічне відображення потреб і побоювань розширює можливості та створює умови для більшої кількості рішень, можливих після закінчення всього процесу картографії.
Переваги методики картографії полягають у тому, що:
складання карти дозволяє переборювати зайві емоції;
визнаються найбільш важкі ділянки, що вимагають невідкладної уваги;
карта сприяє створенню нових напрямів у виборі рішень;
під час групового процесу складання карти люди, які вважають, що їх не зрозуміли, мають можливість висловитися, що сприяє створенню атмосфери довіри.
Розглянемо технологію складання карти на прикладі розглянутого конфлікту (рис. 5.5).
Застосування методу картографії конфлікту дозволило поступово виявити учасників конфлікту, із них визначити суб’єктів конфліктної взаємодії, з’ясувати предмет конфлікту (взаємини у відділі), потреби й побоювання всіх учасників.