Ы32. Поети «Молодої Музи» (П. Карманський, Б. Лепкий, В. Пачовський), їх філософсько-естетичні шукання

Михайло Яцків, Петро Карманській, Василь Пачовський, БогданЛепкій, Степан Чарнецькій, Сідір Твердохліб, Остап Луцький. Кажуть, що назва пішла від назви новели М.Яцківа „Доля молоденької музи”. Проголосили своїм гаслом символізм та служіння краси."Молода муза" не була організаціею, яка веде облік своїх членів чи має розроблений статут ч ипрограму. Це був радше клуб літераторів, до якого тяжіло чимало молоді, що працювала в різних галузях мистецтва. "Молодомузівці" не мали жодного приміщення, де б вони могли збиратися. То й не дивно-гурток становила молодь, вихідці із сіл та провінційних містечок Галичини, вчорашні випусники університету або ті, що його не закінчили, канцеляристи, вчителі гімназій чи "вільні художники". Олімпом "Молодої музи" була кав'ярня "Монополь". Богдана Лепкого називали "професором". Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу в 1906 р. журналу "Світ", до складу редколегії ввійшли В. Бірчак, П. Карманській, О. Луцький та М. Яцків. Сама ж "Молода муза" була створена роком пізніше - в 1907р (за оновлення літератури).У 1907 р. оприлюднила свій маніфест, що містив критичні зауваження щодо реалізму в літературі та орієнтувався на загальноєвропейські зразки та тенденції.І. Франко назвав статтю О. Луцького маніфестом" Молодої музи ":"Коли вже вiдкінемо наразi всецарство сучасних сумнiвiв i перехресних клічiв в напрямi нашогопiзнання, а огранічімось лише на обсях людського чуття в сферiписьменства i фiлософiї, то вистане назвати лише Нiцше, Iбсена та Метерлiнка, щоб всiм яскраво пригадалося те живе биття сучасного, надмiру, може, вразливого людського серця i щоб пригадались нам всi його притулкутам, де могло воно найти своє тепло i спокiй серед бурхливих днiв ". Такi заклики не заперечувамі нi громадянської теми, нi лiтературноїтрадицiї. До того ж притулком для серця оголошувалися не тiльки "метафiзічнi, мiстічнi краї", а й саме життя, все те, де виявляєтьсявнутрішня потреба митця, яку не можна замкнути "в нiяк розумованушухляду ".Молодомузівців об’єднувало прагнення шукати в мистецтві нових шляхів, визволитися від побутового етнографізму і включитися в русло загальноєвропейського культурного розвитку.Єдине, що об’днувало представників усіх цих груп, було неприйняття побутового реалізму, описовості старої школи епічного письма.Серед цих новаторів у літературі найталановитішим був П.Карманський. Його перша збірка „З теки самовбивці” є певним наслідуванням „Страждання молодого Вертера” Гете. „Моє життя – це життя Гетевого Вертера; Його путь – то моя путь” – каже герой книжки Карманського, а також „Зів’ялого листя” І.Франка з їх прийомом художньої містифікації. Здається, в цього поета в крові був потяг до мандрів. Він, як пізніше засвідчували його побратими, часто розповідав про своє татарське походження, від чого залишився „кар” – чорний, а з Італії приніс він у поезію молодомузівців, замість шуму смерек та хвиль Дністра, аромат кипарисів, хлюпання Тібру. Не вкаладається в молодомузівські рамки і поезія В.Пачовського та Б.Лепкого. Один з основних мотивів лірики Василя Пачовського – „розсипані перли” сліз ліричного героя через нерозділене кохання, його плач за встраченою мило (Марусею, Дзюнею, Стефкою, Вандою, Ганнусею), що поступова зливається в збірний обораз жіночого ідеалу. Фольклорною символікою сповнені й драматичні поеми В.Пачовського – „Сон української ночі”, „Сонце руїни”, „Золоті ворота” в основі яких лежить ідея національного відродження. Головним персонажем драми „Золоті ворота” є міфологічний образ Марка Проклятого, український варіант вічного мандрівника, якого за гріхи не приймає ні рай, ні пекло, і він змушений спокутувати скоєні злочини (вбив матір і сестру), чинячи добро. Образом Марка поет наче „пронизує” всю історію України – від Золотих воріт Києва, які князь Михайлик відніс на списі до Цареграда – і в пролом увійшли татари. Втрата Золотих воріт символізує втрату народом державності, яка має повернутися разом з ним. Поезію Б.Лепкого молодмузівського періоду пронизує меланхолійна туга осені (вірш „Журавлі”). Б.Лепкий – співець села, на яке він дивиться не „крізь якесь рожеве скло”, але й не кличе рвати пута. У нерозривному зв’язку з землею він вбачає здорове ядро народу, запоруку його безсмертя. Це була пам’ять колективної психології селян, посилена іделогією національної державності в христиансько-релігійному дусі.Молодомузівці вписали свою сторінку в історію нашої літератури. Вони шукали нових шляхів, засвоючи ідеї, мотиви, форми тогочасної європейської літератури, намагаючись вивести й українську культуру, загнану у глухий кут російськими колонізаторами, на світові обрії.

Наши рекомендации