Характеристика осередків ураження при аваріях на радіаційно- та хімічно небезпечних об’єктах

Великі запаси НХР на підприємствах хімічної, целюлозно-паперової, нафтопереробної, металургійної промисловості, на транспортних магістралях є джерелом виникнення масштабних надзвичайних ситуацій.

Об’єкти, що мають НХР, розрізняють за чотирма ступенями хімічної небезпеки залежно від виду НХР, сумарної кількості (маси), можливих наслідків аварії – кількості населення, яке може потрапити в зону зараження: до 100 осіб – IV, 100–300 осіб – III, 300–500 осіб – II, більше 500 осіб – I ступінь (див. табл. 6.11).

У разі аварії на хімічно небезпечних об’єктах з викидом (розливом) речовин можливе утворення зон хімічного зараження.

Зоною хімічного зараження називають територію, яка включає місце розливу (викиду) НХР, і територію, над якою поширилася хмара отруйних речовин в уражальних концентраціях (див. рис. 6.6).

Розміри зони хімічного зараження характеризуються глибиною Г, шириною Ш і площею S3 і залежать від виду НХР, маси G, швидкості приземного вітру V, ступеня вертикальної стійкості повітря (інверсії, ізотермії, конвекції), типу сховища (баки обваловані чи необваловані), характеру місцевості (відкрита, закрита) та інших чинників.

Параметри зони можливого хімічного зараження визначають розрахунком, глибину – за формулою, км,

Г =

де G – маса НХР, кг; Д – токсодоза, (мг·хв)/л; V – швидкість вітру, м/с; Kсв –коефіцієнт, що враховує ступінь вертикальної стійкості повітря: за інверсії Kсв = 1, ізотермії Kсв = 2,5, конвекції Kсв = 4,7; Kзм – коефіцієнт, що враховує характер (закритість) місцевості: для відкритої Kзм = 1, для закритої Kзм = 3,5; Kсх – коефіцієнт, що враховує тип сховища НХР (Kсх = 1 для необвалованих балів, Kсх = 1,5 для обвалованих баків). Коефіцієнти точніше визначають за табл. 6.14 і 6.15. Ширина зони зараження залежить від ступеня вертикальної стійкості повітря, її визначають за такими співвідношеннями: за інверсії Ш = = 0,2Г,за ізотермії Ш = 0,35Г, за конвекції Ш = 0,6Г. Площу зони зараження обчислюють за формулою, км2, S3 = 0,5ГШ.

У разі радіаційної аварії на місцевосці утворюється слід радіоактивної хмари – зона зараження – у формі витягнутого еліпса в напрямку приземного вітру.

За ступенем небезпеки для людей на сліді хмари прийнято виділяти 5 зон зараження, що характеризуються рівнями радіації на одну годину після аварії (див. рис. 6.1):

– зона М – радіаційної небезпеки (Р становить 0,014–0,14 Р/год);

– зона А – помірного зараження (Р становить 0,14–1,4 Р/год);

– зона Б – сильного зараження (Р становить 1,4–4,2 Р/год);

– зона В – небезпечного зараження (Р становить 4,2–14,4 Р/год);

– зона Г – надзвичайно небезпечного зараження (Р ? 14,4 Р/год).

Унаслідок розпаду РР їх активність знижується і відповідно знижується рівень радіації за законом

де – рівень радіації на будь-який час t після аварії, Р/год; – рівень радіації на одну годину після аварії, Р/год; a = 0,3 – для реакторів типу РБМК–1000 (реактор великої потужності канальний); a = 0,4 – для реакторів типу ВВЕР–1000 (воднево-водяний енергетичний реактор потужністю 1000 мегават). У населених пунктах, що опинилися в зоні РЗ, утворюються осередки радіоактивного ураження. Але небезпека ураження існує і за межами зон зараження, де рівень радіації через 1 год після аварії перевищує 0,1 мР/год Ураження людей на зараженій місцевості відбувається як зовнішнім опроміненням, так і внутрішнім, якщо РР потрапляють в організм із їжею, водою, повітрям. Ступінь ураження залежить від величини поглиненої дози і часу, протягом якого отримана доза радіації. Величина дози опромінення пропорційна рівню радіації, тобто D = Pcept, де Pcep – середній рівень радіації за період опромінення t.

Призначення і склад приладу. Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) призначено для виявлення і визначення отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці. ВПХР складається з корпусу з кришкою, в якому розміщено ручний насос, насадку до насоса, касети з індикаторними трубками, захисні ковпачки, протидимні фільтри, нагрівник індикаторних трубок, касети з патронами для нагрівника. Крім того, в комплект приладу входить лопатка для взяття проб, плечовий ремінь. Вага приладу ? 2,3 кг (рис. 10.7).

Ручний насос служить для прокачування зараженого повітря через індикаторну трубку, яку вставляють у гніздо головки насоса. На головці розміщено також ніж для надрізування індикаторної трубки і є два заглиблення для обламування кінців трубки. В ручку насоса вмонтовано два ампуловідкривачі для трубок з червоним та зеленим маркуванням.

1 – ручний насос; 2 – насадка до насоса; 3 – захисні ковпачки; 4 – протидимні фільтри;

5 – патрони для грілки; 6 – ліхтар; 7 – грілка; 8 – стрижень грілки;

9 – лопатка для взяття проб сипучих матеріалів; 10 – касети з індикаторними трубками

Насадку до насоса використовують для роботи в умовах задимлення, коли потрібно фільтрувати дим, а також для визначення ОР на землі та різних предметах, у сипучих матеріалах. Індикаторні трубки містяться в паперових касетах по 10 шт., вони служать для визначення ОР i являють собою запаяні скляні трубки, в яких є наповнювач білого кольору, а в деяких трубках – ампули з реактивами. Трубки марковані кольоровими кільцями. Індикаторні трубки з червоним кільцем і точкою служать для виявлення нервово-паралітичних бойових ОР (зарін, зоман, ві-ікс газів), трубки з трьома зеленими кільцями – для фосгену, хлорціану, синильної кислоти. Трубки з одним жовтим кільцем – для іприту. Для визначення НХР застосовують індикаторні трубки з іншим маркуванням.

На лицьовому боці касет розміщено інформацію про порядок роботи з трубками цього типу і кольоровий еталон для визначення концентрації ОР. Захисні пластмасові ковпачки служать для захисту внутрішньої поверхні воронки насадки від зараження під час визначення отруйних речовин у сипучих матеріалах, які перед тим насипають у ковпачок лопаткою. Протидимові фільтри мають один шар фільтрувального матеріалу (картон) і кілька шарів капронової тканини. Їх використовують під час визначення ОР у диму. Грілка служить для підігріву індикаторних трубок за температури повітря від –40 до +10 °С. У пластмасовому корпусі грілки є чотири отвори: три малого діаметра для індикаторних трубок і один більшого діаметра – для патрона нагрівника. Збоку корпусу грілки є два отвори, в які вставлено штир для проколювання патрона нагрівника.

Ліхтар призначено для освітлення під час роботи вночі.

Підготовка приладу до роботи. Щоб підготувати прилад до роботи, треба:

1) провести зовнішній огляд приладу і перевірити наявність та справність всіх деталей комплекту; 2) одягнути засоби захисту; 3) закріпити прилад на грудях.

Послідовність роботи. Дослідження проводять у такій послідовності: спочатку використовують трубку з червоним кільцем і точкою (виявляє наявність найбільш небезпечних ОР – нервово-паралітичних), потім – трубку з трьома зеленими кільцями, в кінці – трубку з одним жовтим кільцем.