Той, хто хоче розвинути свою волю, повинен навчитися долати перешкоди. 4 страница
10. Екзальтований тип. Ці люди контактні, говіркі, схильні закохуватись, часто сперечаються, але не доводять справу до відкритих конфліктів. У конфліктних ситуаціях вони бувають як активною, так і пасивною стороною. Разом з тим, прив’язані та уважні до друзів і близьких. Вони альтруїстичні, здатні до співчуття, мають хороший смак, проявляють яскравість і щирість почуттів. Риси, що відштовхують: панікування, піддатливість щохвилинним настроям. Головна ознака - перебільшення почуттів.
11.Екстравертований тип. Відрізняється високою контактністю, у таких людей багато друзів, знайомих, вони дуже говіркі, відкриті для будь-якої інформації. Рідко вступають у конфлікти. Часто уступають лідерство іншим, легко підкоряються і найчастіше знаходяться в тіні. Привертають оточуючих такими рисами, як готовність уважно вислухати іншого, зробити те, про що прохають. Риси, що відштовхують: піддатливість впливу, легковажність, необдуманість вчинків, пристрасть до розваг, до участі в розповсюдженні пліток і слухів. Головна ознака - повернутість до навколишнього світу.
12.Інтровертований тип. Характеризується дуже низькою контактністю, замкнутістю, відірваністю від реальності, схильністю до філософствування. Прихильники самотності, рідко вступають у конфлікти з навколишніми, тільки при спробах грубого втручання в їх особисте життя. Мають такі привабливі риси як стриманість, наявність твердих переконань, принциповість. Риси, що відштовхують: вперте відстоювання своїх ідей, на все мають власну думку, яка може бути помилковою, і не дивлячись ні на що вони продовжують її відстоювати. Головна ознака – повернутість до свого внутрішнього світу.
Питання і завдання для самоконтролю
1. Назвіть основні ознаки темпераменту.
2. Охарактеризуйте поведінку холерика, вказавши сильні і слабкі сторони.
3. Сформулюйте основні правила спілкування з людьми різних темпераментів.
4. У чому зв¢язок темпераменту і характеру?
5. Як можна тлумачити поняття “складний характер”, “безхарактерна людина”?
6. Чи можна вважати акцентуації характеру патологією особистості?
Теми рефератів
1. Темперамент і здібності.
2. Темперамент та індивідуальний стиль діяльності.
3. Типологія характеру.
4. Формування характеру.
Література для самоосвіти
1. Дубравська Д. М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001. – 280 с.
2. Климов Е.А. Основы психологии: Учеб. для вузов. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. – 295 с.
3. Козаков В.А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підручник: У 2 ч. – К.: КНЕУ, 1999.
4. Майерс Д. Психология / Пер. с англ. И.А. Карпиков, В.А. Старовойтова. – Мн.: ООО «Попурри», 2001. – 848 с.
5. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл−бук; К.: Веклер, 1999. – 528 с.
6. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Вища школа, 2000. – 479 с.
7. Немов Р.С. Психология: Учебник: В 3 кн. – 3-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 1997.
8. Практическая психология для менеджеров / Под ред. М.К. Тутушкина. – М.: Информационно-издательский дом “Филинь”, 1996. – 368 с.
9. Психология: Учебник для экономических вузов / Под общ. ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2000. – 672 с.
10. Сабуров А.С. Психология: Курс лекций. – К.: Лекс, 1996. – 208 с.
Лекція 5
ЕМОЦІЇ І ПОЧУТТЯ
Сильніший усіх той, хто володіє собою.
(Сенека)
План
1. Поняття про емоції і почуття, їхній прояв.
2. Види емоцій і почуттів. Емоційні стани.
3. Функції емоцій і почуттів та їх значення в житті людини.
4. Управління емоціями.
1. Поняття про емоції і почуття, їхній прояв
З часів Платона все психічне життя людини поділяють на три відносно самостійні сутності: розум, волю і почуття або емоції. Розум і воля якоюсь мірою підвладні нам. Емоції ж виникають і діють поза нашою волею і бажаннями (розгнівалися, засоромилися). Почуття та емоції відображають особисту значущість і оцінку зовнішніх та внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у вигляді переживань. Інколи можна почути на свою адресу: “Було б чого хвилюватися” або “Як тобі не соромно!” У цьому – суб`єктивність і мимовільність емоцій.
Переживання людиною свого відношення до того, що вона робить чи пізнає, до інших людей, до себе самої, називають почуттями і емоціями.
Почуття і емоції - взаємопов’язані явища емоційної сфери людини, хоч і відрізняються. Емоціями називають безпосереднє переживання в даний момент, повязане із задоволенням чи незадовoленням потреб. Виникаючи як реакція на предмети навколишньої обстановки, емоції пов`язані з початковими враженнями. Перше враження від чого-небудь має емоційний характер, є безпосередньою реакцією (страх, радість, гнів) на які-небудь зовнішні його особливості.
Почуття – це більш складне, ніж емоції, стійке і тривале ставлення особистості до того, що вона пізнає, робить, до об`єкта своїх потреб. Почуття (на відміну від емоцій) можуть залишатися на все життя. Наприклад, можна отримати задоволення від вдало виконаного завдання, тобто відчути позитивну емоцію, а можна бути задоволеним своєю професією, мати до неї позитивне ставлення, тобто мати почуття задоволеності. Складність почуття виявляється в тому, що воно включає в себе цілу гаму емоцій і часто ускладнене для вербального опису. Нерідко емоцією називають тільки конкретну форму почуття, що переживається. Так, наприклад, почуття любові виявляється в емоціях радості за успіхи близької людини, незадоволення при невдачі, гордість за неї, тривогу або розчарування.
Таким чином, прямої відповідності між почуттями та емоціями немає: одна і та ж емоція може виражати різні почуття, і одне і те ж почуття може виражатися в різних емоціях. Доказом їх нетотожності є і пізніша поява почуттів в онтогенезі порівняно з емоціями. Почуття притаманні тільки людині, вони соціально обумовлені і являють собою вищий продукт культурно-емоційного розвитку людини. Почуття обов`язку, власної гідності, сорому, гордості – виключно людські почуття.
Джерелами емоцій і почуттів є навколишнє життя та потреби людини. Ті предмети і явища, які не мають відношення до наших потреб, інтересів, не викликають у нас помітних почуттів.
Щоб визначити, які емоції переживає людина, важливо навчитися читати їх прояв. Як було вже відзначено, емоція в широкому смислі слова – психофізіологічний феномен, тому про переживання людини можна говорити як за самозвітом людини про власний стан, так і за характером змін психомоторики та фізіологічних параметрів: міміки, пантоміміки (пози), рухових реакцій, голосу і вегетативних реакцій (частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, частоти дихання). Найбільшу здатність виражати емоційні відтінки має обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови і рот по-різному змінюються при різних причинах плачу, а Л. М. Толстой дав опис 85 відтінків виразу очей і 97 відтінків усмішки, що розкривають емоційний стан людини.
У різних людей прояв емоцій різний, у зв`язку з чим говорять про таку характеристику особистості, як експресивність. Чим більше виражає людина свої емоції через міміку, жести, голос, рухові реакції, тим більше в неї виражена експресивність. Відсутність зовнішнього прояву емоцій не означає відсутність емоцій; людина може приховувати свої переживання, заганяти їх в глибину, що може стати причиною тривалого психічного напруження, негативно вплинути на стан здоров`я. Відрізняються люди і за емоційною збудливістю: одні емоційно реагують на найслабші подразники, інші – тільки на дуже сильні. Крім того, одні люди схильні частіше переживати позитивні емоції, інші – негативні.
Емоції мають властивість “зараження”. Це означає, що одна людина може мимовільно передати свій настрій, переживання іншим людям, які спілкуються з нею. Внаслідок цього можуть виникнути як всезагальні веселощі, так і нудьга, чи навіть, паніка. Другою властивістю емоцій є їх здатність довгий час зберігатися в пам`яті. У звязку з цим виділяють особливий вид пам`яті – емоційну пам`ять.
2. Види емоцій і почуттів. Емоційні стани
За якістю переживань емоції і почуття бувають:
• Негативні пов`язані з неприємними переживаннями. Це такі почуття, як приниження, смутку, нудьги, огиди, помсти, безсилля, сорому, ревнощів, підозрілості, песимізму, агресії, страху, відчаю, презирства, скупості, заздрощів, тиску, непотрібності, роздратування, самотності, хандри, тривоги.
• Позитивні, пов`язані з приємними переживаннями. Це такі почуття, як: захоплення (чимось або кимось), гідності, оптимізму, гумору, дружелюбності, незалежності, насолоди, підтримки, cправедливості, радості, впевненості, щастя, успіху, удачі, бадьорості, симпатії, сумління, виконаного обов`язку, відповідальності.
• Подвійні (амбівалентні) – суперечливі, неузгоджені переживання до предметів, явищ навколишнього життя і особливо людей: кохання і ненависть, кохання і ревнощі, повага і страх, “солодка мука”, “приємне страждання”.
За проявом активності людини:
• Стенічні емоції підвищують активність, енергію і зумовлюють піднесення, збудження, бадьорість (радість, бойове збудження, гнів, ненависть). Людині важко мовчати і не діяти, вона ладна “гору зрушити”.
• Астенічні емоції характеризуються пасивністю або спoгляданням, зменшують активність, енергію людини (сум, пригніченість, хандра), від страху можуть “підкоситися ноги”, іноді людина “заглиблюється в себе”, “замикається”. Сором, скажімо, претворюється на докори совісті. Співчуття залишається хорошим, але безплідним емоційним переживанням.
За змістом переживань:
• Альтруїстичні емоції, які виникають на основі потреби у сприянні, допомозі, опікунстві над іншими людьми. За словами юнаків і дівчат, які брали участь у дослідженні, ці емоції проявляються, коли є “бажання давати іншим радість і щастя”, “почуття неспокою за долю будь-кого, турбота”, “співпереживання удачі і радості іншого”, “почуття ніжності або розчулення”, “почуття вірності”, “почуття співучасті, жалю”.
• Комунікативні емоції виникають на основі потреби у спілкуванні. Ці емоції описують як “бажання спілкуватися, ділитися думками і переживаннями”, “почуття симпатії”, “почуття поваги”, “почуття вдячності”.
• Глоричні емоції (від лат. gloria – слава) пов’язані з потребою у самоствердженні, у славі. Люди, для яких характерні ці емоції, найприємніші переживання відчувають тоді, коли вони стають об`єктом уваги та захоплення. Глоричні емоції проявляються у бажанні завоювати визнання, повагу, в “почутті враженого самолюбства і бажання взяти реванш”, почуттi переваги.
• Праксичні емoції викликаються тією діяльністю, якою займається людина, її успішністю або неуспішністю. Для цієї емоції характерні такі переживання, як “бажання досягти успіху в роботі”, “почуття напруги”, “захоплення роботою”, “милування результатом своєї роботи”, “приємна стомленість”, “приємне задоволення від того, що справа зроблена, що день пройшов не марно”.
• Пугнічні емоції (від лат. pugna – боротьба), в основі яких лежить потреба в подоланні небезпеки, зацікавленість роботою. Ось як описує переживання перед стрибком із парашутом космонавт Олексій Леонов: “Перед шостим стрибком у душі всеодно зароджується якесь миле захоплююче почуття висоти, влади над природою, небезпеки”. Ці емоції проявляються як “потяг до гострих відчуттів”, “насолодження небезпекою, ризиком”, “рішучість”, “спортивна злість”.
• Романтичні емоції, в основі яких лежить прагнення до всього незвичного. Воно майже завжди включає в себе очікування: ось-ось щось відбудеться, “очікування чогось незвичного і дуже доброго світлого дива”. Як писав М. Ю. Лермонтов, “моя душа, я помню с детских лет, чудесного искала”.
• Гностичні емоції (від гр. gnosis – знання) пов`язані з пізнавальною діяльністю особистості. Це своєрідні інтелектуальні емоції, “прагнення дещо зрозуміти, проникнути в суть явища”, “почуття подиву чи вагання”, “почуття здогадку, близькості рішення”.
• Естетичні емоції виникають під впливом творів мистетцтва, споглядання природи. Вони включають “потребу в красі”, ”насолоду красою чогось чи когось”, “почуття світлої туги і задумливості”, почуття гумору, трагізм.
• Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням душі і тіла у комфорті. Це “насолодження приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця, сексуальні відчуття”.
• Акизитивні емоції (від франц. аcquisition – придбання), пов’язані із зацікавленістю до накопичення, “колекціонування речей, що виходить за межі практичної потреби в них”. Ознаками наявності таких емоцій може бути “прагнення багаторазово отримувати, накопичувати, колекціонувати”, “радість із приводу збільшення своїх накопичень”. Тут доречно пригадати Плюшкіна чи Скупого лицаря. Але це – негативинй полюс. А на позитивному – безкорисливі колекціонери.
Залежно від поєднання швидкості, сили і тривалості почуттів, розрізняють види емоційних станів, основними з яких є: настрій, пристрасть, афект, натхнення, стрес і фрустрація.
Настроєму психології називають загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус протягом певного часу. Часто настрої спричиняються тими емоціями, які пережила людина, а також визначаються усвідомленням різних подій життя як особистого, так і суспільного.
Афекти – це дуже виражені емоційні стани людини, які виникають раптово і є короткочасними (наприклад, незвичайна радість, несподіваний вибух гніву тощо). Виникнення афектів зумовлюється не тільки об`єктивними життєвими ситуаціями, а й характером, темпераментом особистості.Одним людям, які належать до певних типів характеру, більше притаманні афективні стани, іншим – менше.
Пристрасть – це певне поєднання емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета. Пристрасті характеризуються тривалістю та стійкістю. Прикладом може бути кохання до іншої людини, любов до мистецтва тощо.
Стрес – це стан сильної і тривалої психологічної напруги. Стреси істотно впливають не тільки на поведінку і діяльність людини, а й на фізичне здоров’я часто спричиняють серцево-судинні захворювання.
Крайня невдоволеність, блокада прагнень, що викликають тривале негативне переживання, можуть стати основою фрустрації, тобто дезорганізацією свідомості і діяльності. Не всяке невдоволення бажання, мотиву, мети викликає фрустрацію. Скажімо, студент спізнився на лекцію, не дістав квитка в кіно, отримав догану. Однак ці випадки не завжди дезорганізують свідoмість і діяльність студента.
Фрустрація може виникнути лише тоді, коли ступінь невдоволення вищий від того, який людина може витерпіти. Фрустрація виникає в умовах негативної соціальної оцінки й самооцінки особистості, коли виявляються порушеними особистісно-значущі стосунки. Фрустрації найчастіше піддаються емоційні натури, люди з підвищеною збудливістю, відсутністю гальмівних, зрівноважувальних реакцій, незагартовані в “битвах життя”, погано підготовлені до незгод, труднощів, з недостатньо розвиненими вольовими рисами характеру. Типовий приклад – розбещені діти. Фрустрація виявляється як озлобленість, пригніченість, повна байдужість до оточення, необмежене самозвинувачення. Фрустрація може слабнути, зникати або посилюватися. Вона відображається на випадкових людях, друзях, членах сім`ї. Як показують спостереження, aгресивні реакції слабшають, якщо відразу після фрустрації створюються умови (психологічна релаксація) для виконання якоїсь захоплюючої, цікавої справи. У виховній роботі це – головний метод боротьби з агресивними реакціями.
3. Функції емоцій і почуттів та їх значення
в житті людини
Емоції відіграють надзвичайно важливу роль у поведінці і діяльності людини. Виділяють такі функції емоцій та почуттів:
1. Функція оцінки полягає в узагальненій оцінці явищ і подій. Почуття охоплюють увесь організм і дають змогу визначити корисність чи шкідливість факторів, що впливають на них і реагувати перш ніж буде визначений сам шкідливий вплив. Страх захищає людину від неприємних для неї наслідків або, можливо, загибелі.
Наприклад: запах газу – небезпека – перевіряємо справність газової плити; зібралось багато людей – інтерес або тривога – що сталося?
2. Регулятивна функція полягає в тому, що стійкі переживання спрямовують нашу поведінку, підтримують її, примушуючи долати перешкоди, що зустрічаються на шляху (почуття гумору дає змогу легше переносити невдачі; почуття вини – вибачитися; кохання – робити приємне).
Коли емоції досягають крайньої напруги, відбувається їх трансформація в такі процеси, як виділення слізної рідини, плач.
3. Сигнальна (комунікативна) функція полягає в тому, що емоції і почуття супроводжуються виразними рухами: мімічними, пантомімічними (рухи тіла, жести), змінами голосу, вегетативними змінами (потовиділення, почервоніння шкіри, людина може збліднути). Ці прояви емоцій і почуттів сигналізують іншим людям про те, які емоції і почуття переживає людина (огида, невпевненність, агресивність, “іскри з очей”). Емоції і почуття дають змогу людині передати свої переживання іншим людям, інформувати їх про своє ставлення до предметів і явищ навколишньої дійсності. (Одні люди зустрічають нас приємною посмішкою, відкритим поглядом, підходять, подають руку, дружньо вітаються і ми розуміємо – нас сприймають позитивно).
4. Стимулююча функція. Почуття ніби визначають напрям пошуку, який здатний забезпечити вирішення завдання. Емоційне переживання містить образ предмета, що задовольняє потреби, і своє пристрасне ставлення до нього, що примушує людину до дій: романтичні почуття стимулюють до нових подорожей, знайомств, пригод, інтелектуальні почуття стимулюють до пізнання в певній сфері, до інтелектуальної творчості, кохання надихає на поезію, музику.
5. Підкріплююча функція полягає в тому, що значущі події, які викликають сильну емоційну реакцію, швидко і надовго відкладаються в пам`яті. Так, емоція “успіху-невдачі” має здатність захоплювати якимось видом діяльності чи гасити її (після невдалої спроби виступу на театральній сцені ви поставили крапку на своїх артистичних здібностях).
6. Функція переключення спостерігається при конкурен-ції мотивів, у результаті якої визначається домінуюча потреба (борoтьба між страхом і почуттям відповідальності). Зацікавлення мотивом, його близькість до особистісних установок спрямовує діяльність особистості в ту чи іншу сторону.
7. Функція пристосування. Емоції виникають як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значущість тих чи інших умов з метою задоволення актуальних для них потреб. Завдяки вчасній появі почуття, організм має можливість ефективно пристосовуватися до навколишніх умов. Наприклад: виникло почуття недовіри до когось із колег – слід стати обережнішим, стриманішим, уважнішим.
8. Дезорганізуюча роль емоцій. Страх, гнів може порушити поведінку людини, пов`язану з досягненям якої-небудь цілі, викликаючи у неї пасивно-оборонну реакцію (загальмованість при сильному страхові, відмова від виконання завдання). При сильному хвилюванні людині буває важко зосередитися на завданні, вона може забути, що їй слід робити.
4. Управління емоціями
Емоції не завжди бажані, оскільки при надлишку вони здатні дезорганізувати діяльність чи їх зовнішній прояв може поставити людину в незручне становище, виказавши, наприклад, її почуття до іншого. Бажано навчитися управляти емоціями і контролювати їх зовнішній прояв.
Зняттю емоційної напруги сприяють:
– зосередження уваги на технічних деталях завдання, тактичних прийомах, а не на значущості результатів;
– зниження значущості майбутньої діяльності, надання події меншої цінності чи взагалі переоцінка значущості за типом “не дуже-то і хотілось”;
– отримання додаткової інформації, що знімає невизначеність інформації;
– розроблення запасної відступної стратегії досягнення цілі на випадок невдачі (наприклад: ”якщо не вступлю до цього інституту, то піду в інший”);
– відкладення на певний час досягнення цілі у випадку усвідомлення неможливості зробити це за наявних знань, засобів і т. ін.;
– фізичне розвантаження (як говорив І. П. Павлов, потрібно “пристрасть загнати в м`язи”). Для цього необхідно здійснити тривалу прогулянку, зайнятися будь-якою корисною фізичною роботою і т. ін.;
– написання листа, запис у щоденнику з викладенням ситуації і причини, що викликали емоційну напругу; цей спосіб більше підходить для людей замкнених і потайних;
– слухання музики (музичною терапією займалися лікарі ще в Древній Греції (Гіпократ);
– зображення на обличчі посмішки випадку негативних переживань: утримання усмішки покращує настрій (відповідно до теорії Джемса-Ланге);
– активізація почуття гумору, оскільки сміх знижує тривожність;
– м`язове розслаблення (релаксація) є елементом аутогенного тренування і рекомендується для зняття тривоги.
Наполегливі спроби вплинути на дуже схвильовану людину за допомогою умовлянь, переконань, навіювань, як правило, не бувають успішними через те, що з усієї інформації, яка повідомляється їй, вона вибирає, сприймає і враховує тільки те, що відповідає її емоційному стану. Більше того, емоційно збуджена людина образиться, думаючи, що її не розуміють. Краще дати такій людині виговоритися і навіть поплакати. Дійсно, вченими встановлено, що разом зі слізьми з організму виводиться речовина, що збуджує нервову систему. Як наслідок, її виведення під час плачу приводить до зниження збудження і емоційної напруги.
Питання і завдання для самоконтролю
1. Що таке емоція, чим вона відрізняється від почуття?
2. Який поділ емоцій і почуттів на види за їх характеристиками?
3. Які функції виконують емоції в управлінні поведінкою людини?
4. За якими ознакaми можна констатувати, що людина знаходиться в стані емоційного збудження.
5. Які основні ознаки афекту?
6. Які способи управління своїми емоціями ви знаєте?
7. Чому людина в горі, коли виплачеться, почуває себе краще?
Теми рефератів
1. Емоції і особистість.
2. Психологічні теорії емоцій.
3. Важкі емоційні стани людини.
4. Емоції і сучасна художня творчість.
Література для самоосвіти
1. Вагин И.О. Заяц, стань тигром!: Практическая психология. – М.: “РИПОЛ КЛАССИК”, 2000. – 268 с.
2. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. – СПб.: Питер, 2001. − 752 с.
3. Козаков В.А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підручник: У 2 ч. – К.: КНЕУ, 1999.
4. Майерс Д. Психология / Пер. с англ. И.А. Карпиков, В.А. Старовойтова. – Мн.: ООО «Попурри», 2001. – 848 с.
5. Майерс Д. Психология / Пер. с англ. И.А. Карпиков, В.А. Старовойтова. – Мн.: ООО «Попурри», 2001. – 848 с.
6. Немов Р.С. Психология: Учебник: В 3 кн. – 3-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 1997.
7. Станкин М.И. Общая психология: Функциональные явления человеческой психики. – М.: Изд. НПО “МОДЭК”, 2001. - 352 с.
8. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2006. – 520 с.
Лекція 6
ВОЛЯ
Той, хто хоче розвинути свою волю, повинен навчитися долати перешкоди.
(І. П. Павлов)
План
1. Поняття про вольову поведінку людини.
2. Структура вольової дії.
3. Основні вольові якості людини.
4. Формування волі.
1. Поняття про вольову поведінку людини
Творче життя і діяльність пов`язана з вирішенням практичних завдань розвитку економіки, науки, техніки, культури і мистецтва, потребують від людини підвищеної активності і напруження фізичних та духовних сил. Усвідомлюючи необхідність діяти і приймати відповідні рішення, людина далеко не завжди переходить до реалізації планів (закінчити розпочату роботу, яка для неї не цікава, зробити для себе щось неприємне, дотримуватися дієти, даної обіцянки, розпорядку дня, перервати суперечку і замовкнути, якими б образливими не видавалися слова опонента тощо). Тільки мотивацією такий “перехід” пояснити неможливо, як неможливо пояснити і те, чому люди нічого реально не чинять для здійснення своїх планів, рішень, задоволення інтересів, що часто переживаються гостро і емоційно. Коли люди, що мають однакові знання і вміння, дотримуються близьких переконань і поглядів на життя з різним ступенем рішучості та інтенсивності, приступають до розв’язання поставлених завдань, чи коли при зіткненні з труднощами одні з них припиняють діяти, а інші діють із подвоєною енергією, - ці явища пов’язують з проявом їх волі.
Якщо ми прослідкуємо життєві колізії знаменитих людей, то легко помітимо, що всі вони мали головний талант – вміння долати перешкоди. Не зважаючи на втрату слуху, Бетховен продовжував писати музику. Долаючи всезагальну недовіру, Магеллан здійснив перше кругосвітнє плавання. Не маючи історичних аналогів, Суворов провів свою армію через Альпи. Менделєєв сотні тисяч разів перетасовував картки з назвами хімічних елементів і досягнув мети: склав періодичну таблицю. І цей ряд можна продовжувати, тому що саме вміння не пасувати перед труднощами, а навпаки – отримувати задоволення від їх подолання, багатьох людей зробило знаменитими. Безвільні люди не доводять розпочатої справи до кінця, не здатні переборювати навіть не значні труднощі, відкладають справу на потім. Вони легко відволікаються від важливої роботи, беруться за маловажливе, дріб`язкове, не потрібне. Слабкохарактерні люди в екстремальних ситуаціях розгублюються, стають безпорадними. Їм властива мрійливість, вони часом подають цікаві пропозиції, але не реалізують їх.
Ось чому кожний, хто має конкретні цілі у своєму житті та докладає певних зусиль для їх здійснення і втілення задуманого в реальність, повинен володіти необхідними вольовими зусиллями.
Всі дії людини можуть бути поділені на дві категорії: мимовільні (невольові) і довільні (вольові).
Мимовільні дії відбуваються у результаті виникнення неусвідомлених чи не достатньо чітко усвідомлених спонукань. Ці люди мають імпульсивний характер, у них немає чіткого плану. Прикладом мимовільних дій можуть бути вчинки людей у стані афекту (здивування, страх, захоплення, гнів), а також імпульсивні дії та автоматизм.
Довільні дії передбачають усвідомлення мети, попереднє уявлення тих операцій, які можуть забезпечити її досягнення і почерговість. Усі довільні дії, що відбуваються свідомо і мають мету, названі так, оскільки вони походять від волі людини. Специфічна особливість вольової поведінки в переживанні стану “Я повинен”, а не “Я хочу”, хоч, звичайно, слід враховувати можливість збігання вольової та імпульсивної поведінки (“Я хочу виконати свій обов’язок”).
Воля – свідоме регулювання людиною своєї поведінки (діяльності, спілкування), пов’язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Це – здатність людини стимулювати (активізувати) власну поведінку чи гальмувати її (утримуватися від деяких дій і бажань).
Прикладом зовнішніх перепон можуть бути різні завади, які розцінюються як такі, що об’єктивно перешкоджають досягненню поставленої мети. Так, через малий зріст підліток не досягає високих результатів у баскетболі.
Внутрішні, суб’єктивні перешкоди, зумовлені поведінкою людини, суб’єкта вольової дії, можуть бути викликані стомленістю, бажанням відпочити, повеселитися, страхом, соромом, інертністю, просто ледарством тощо. Так, людина через страх відтягує візит до стоматолога.
Основними ознаками вольового акту є:
1. Докладання зусиль для виконання вольового акту.
2. Наявність продуманого плану здійснення поведінкового акту.
3. Посилення уваги до такого поведінкового акту і відсутність безпосереднього задоволення, яке виникає в процесі і в результаті його виконання.
4. Нерідко зусилля волі спрямовані не стільки на перемогу над обставинами, скільки на поборення самого себе.
2. Структура вольової дії
Вольові дії розрізняються за їх складністю. У тому випадку, коли в бажанні чітко прослідковується мета, що безпосередньо переходить у дію і не виходить за межі існуючої ситуації, кажуть про простий вольовий акт. Наприклад, перед іспитом студент рішуче відмовляється від вечірки і наполегливо готується успішно його скласти. Прийняте рішення здійснюється без вагань.
У складному вольовому акті немає майже автоматичного переходу мотиву дії в саму дію, як у простому вольовому акті. В складній вольовій дії з’являються додаткові ланцюжки між імпульсом і безпосередньою дією. Наприклад, велике бажання мати престижну освіту спонукає молоду людину не тільки посилено готуватися до вступу до вузу, але і відмовитися від шкідливих звичок, розірвати стосунки з сумнівними групами дозвілля.