Правові основи протидії торгівлі людьми в україні

Однією з проблем, що стоять сьогодні перед Україною та світовою спільнотою, є торгівля людьми. Це негативне явище може виявлятися у різних формах – від викрадення людей до їх продажу з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи. Жертви торгівлі людьми використовуються для примусової праці, у порнобізнесі, як донори для трансплантації тканин і органів тощо. Міжнародно-правова спільнота у своїх документах для визначення торгівлі людьми застосовує термін «трафікінг» (trafficking – англ.), який означає торгівлю рабами і незаконну торгівлю взагалі.

У ситуації з торгівлею людьми порушуються такі базові права:

Право на життя, свободу та особисту недоторканість: безпідставне затримання чи арешт означають, що вони були здійснені з порушенням чинного законодавства, строк затримання не вказується та не висуваються конкретні звинувачення, а іноді ці затримання закінчуються смертю затриманого.

Свобода від рабства: серед видів насилля – примусова праця без оплати чи боргова залежність.

Право на свободу від катувань, жорстокого чи нелюдського поводження: особи, які потерпіли від торгівлі людьми, дуже часто піддаються фізичному та психологічному насильству, ґвалтуванням та катуванням. Під час затримання вони інколи зазнають принизливого ставлення до себе.

Рівність перед законом: дуже часто ставлення представників судової влади до осіб, які потерпіли від торгівлі людьми, залежить від статі, раси, національності, наявності чи відсутності легального статусу. Представники судової влади нерідко висувають звинувачення не проти торгівців людьми, а проти осіб, які потерпіли від торгівлі людьми.

Свобода пересування та вільного вибору місця проживання: це право порушується, коли у особи відбирають паспорт та документи для в’їзду і перебування за кордоном чи тримають її ув’язненою.

Право на працю: особи, які були продані, не можуть нічого зробити для поліпшення умов праці.

Право на достатній рівень життя: особи, які потерпіли від торгівлі людьми, дуже часто не мають можливості нормально харчуватися, змушені жити в поганих умовах, їм може бути відмовлено в медичній допомозі. Їм загрожує інфікування у випадку заборони використання контрацептивів.

Право на відпочинок: порушенням прав людини є примушування людей працювати більшу кількість годин на день без вихідного дня. Цей пункт дуже часто порушується по відношенню до хатніх робітниць.

Свобода одруження: права жінок порушуються, коли у шлюбі вони не мають рівних прав із чоловіками або коли жінок змушують укласти шлюб проти волі.

Протокол з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, який доповнює Конвенцію ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю визначає «торгівлю людьми» як здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховання чи отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Торгівля людьми характеризується сукупністю таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, насильства.

В Конвенції Ради Європи про протидію торгівлі людьми «торгівля людьми» означена як найм, перевезення, переміщення, приховування або прийняття осіб, використовуючи погрози або силу чи інші форми примусу, насильницького викрадення, обману, шахрайства, зловживання владою або безпорадним станом або отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, що має владу над іншою, з метою експлуатації. Експлуатація включає в себе як мінімум примушення інших до проституції або інші форми статевої експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство та діяльність подібну до рабства, поневолення або видалення внутрішніх органів.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю)» є одним з основних актів з питань протидії торгівлі людьми в Україні. Ратифікація передбачає приведення національного законодавства у відповідність до положень Конвенції й Протоколу. З цією метою в 2006 р. був прийнятий закон «Про внесення змін у Кримінальний кодекс України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми й залучення в заняття проституцією». Запропоновані законом зміни спрямовано на приведення статей 149 та 303 Кримінального кодексу України у відповідність до норм Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності й Протоколу з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми. Законом установлено, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього з метою експлуатації, за залучення малолітнього чи неповнолітнього до заняття проституцією або примус їх до заняття проституцією повинна наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, чи особою, від якої потерпілий перебував у матеріальній або іншій залежності. Відповідно до статті 149 Кримінального кодексу України (Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини) торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо. У статті 149 Кримінального кодексу під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища. Характеризуючи ст. 303 КК України, необхідно відмітити, що з прийняттям нової редакції статті відбулася декриміналізація проституції в Україні. Таким чином, відповідальність за заняття проституцією встановлюється лише Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 181-1), що свідчить про наявність лише адміністративної відповідальності за заняття проституцією. На сьогодні в Україні існує кримінальна відповідальність лише за сутенерство, втягнення особи в заняття проституцією та примушення особи до заняття проституцією. За статтею 303 існує розмежування відповідальності за втягнення малолітніх та неповнолітніх осіб до заняття проституцією. При цьому відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування їх до заняття проституцією за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу, уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

З метою створення умов для протидії торгівлі людьми та пов’язаній з нею злочинній діяльності, підвищення ефективності роботи з виявлення таких злочинів та осіб, що їх учиняють, вирішення питання щодо реінтеграції осіб, які постраждали від торгівлі людьми КМУ затвердив Комплексну програму протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, Державну програму протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, Типове положення про центр реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, Наказ Міністерства освіти і науки України про організацію інформаційно-просвітницької роботи в закладах освіти у 2009-2010 роках щодо запобігання торгівлі людьми. Координацію діяльності різних організацій із протидії торгівлі людьми покладено на спеціальний орган при КМУ, що закріплено Постановою КМУ «Про створення Міжвідомчої координаційної ради з питань протидії торгівлі людьми».

Торгівля «живим товаром» як асоціальне, кримінальне явище має особливість пристосовуватися до нових умов життя, міняти свої форми і методи залежно від економічної й соціальної ситуації в кожній конкретній країні й у світі взагалі. Тому із часом з’являються нові тенденції в торгівлі людьми. Змінюються методи та підходи злочинних угруповань, способи вербування, групи ризику. Загалом зміни мають такі вияви: потерпілими від торгівлі людьми стають і чоловіки; усе менше жінок у віці за 35 років, а більше молодих – 15-19 років вивозяться для роботи в секс-індустрії, що свідчить про тенденції до омолодження бізнесу і дитячого рабства; з’являється інформація про факти торгівлі дітьми; торгівці висувають більше вимог до «якості товару»; усе більше з’являється потерпілих від торгівлі людьми, які використовувалися не в секс-бізнесі, а експлуатувалися в домашньому господарстві, на напівлегальних та нелегальних мануфактурах та фабриках (їх вік 30-50 років); нові місця пошуку товару (торговці переходять до вербування у сільську місцевість); більш завуальованим та законспірованим стало вербування. Вербувальники беруть на себе більше роботи: вони знаходять людей, самостійно оформляють їм документи, самі перевозять їх через кордон і передають у руки покупцю за кордоном, одержуючи відразу гроші. Раніш вербувальники займалися лише вербуванням і оформленням документів, інші функції брали на себе інші злочинці. У такій ситуації вербувальники часто не одержували обіцяні їм гроші. Поширюється внутрішня торгівля – з метою втягнення до порнобізнесу та проституції дітей, у тому числі на замовлення іноземців; змінюються форми торгівлі людьми, шляхи вивезення, зростають масштаби проблеми. Досі в Україні немає закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює в Україні програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. З іншого боку, такий злочин, як «торгівля людьми», дуже важко довести, а, отже, покарати винних.

У сфері надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми можна виділити наступні проблеми:

1) Невиконання Українською державою міжнародних зобов’язань навіть щодо мінімальних стандартів надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми.

2) Фактична неможливість отримати допомогу, коротко- або довготерміновий притулок у разі необхідності, медичну та соціально-психологічну допомогу, відсутність розгалуженої системи закладів для потерпілих від торгівлі людьми.